У Вступіобґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їхнього впровадження й апробації.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування» викладенонаукові засади організації раціонального використання й охорони земельних ресурсів, розкрито інституціональні аспекти раціонального сільськогосподарського землекористування, досліджено методологічне забезпечення функціонування інституту земельної власності на ринкових засадах.
Обґрунтовано, що пошук шляхів оновлення інституціонального забезпечення раціонального використання й охорони землі в Україні обумовлюється значущістю та впливом вихідної позиції на розвиток ринкових відносин в економіці країни загалом. Установлено, що ключовим питанням подальшого проведення земельної реформи є впорядкування інституту власності на земельні ресурси. Зміна власності на землю спровокувала появу багатьох незалежних суб’єктів землекористування, що об’єктивно привело до необхідності зміни принципів управління цим процесом з боку владних структур. Ураховуючи загальні тенденції розвитку різних форм власності на землю, увага акцентується на необхідності формування диференційованої за територіальним фактором системи управління земельними ресурсами. Безумовно, забезпечення раціонального використання й охорони земель значно ускладнилося. Наявні сільськогосподарські структури реформуються без належного науково-методичного забезпечення, яке б повною мірою враховувало реалії сьогодення. Особливо це стосується обґрунтування питань інституціонального характеру. Підкреслюється, що внаслідок цього роками зберігається стан високої парцеляції земельних наділів, на фоні чого дедалі більше посилюються деградаційні процеси ґрунтового покриву з утратою гумусу. Значна частка неконтрольованої розораності призводить до порушення збалансованості співвідношення площ ріллі, луків, лісових угідь. охорони земельних ресурсів у ринкових умовах.
Зазначається, що еволюція інституту земельної власності в Україні характеризується явним ефектом залежності від попередньої траєкторії розвитку що, на жаль, призводить до появи так званих інститутів-пасток, які перешкоджають становленню цивілізованих земельних відносин відповідно до розвинених ринкових умов. Підкреслюється, що для забезпечення сталого землегосподарювання з явним екологічним спрямуванням слід формувати усталену регіональну інституціональну структуру управління, яка б була відповідним чином конституйована.Для цілей дисертаційного дослідження пропонується під інституціональним забезпеченням розуміти формування сукупності соціальних, економічних, правових, фінансових, власницьких та організаційно-управлінських інструментів, які адекватно сприяють процесу раціонального землекористування в територіальних утвореннях. Під інституціональними перетвореннями рекомендовано розуміти зміну відносин власності, включаючи формування системи гарантій прав приватного власника, необхідних умов і можливостей для трансформації трудових заощаджень у приватний виробничий капітал, а також утворення нових організацій та установ ринкового типу, зокрема, комерційних банків, товарних і фондових бірж, інвестиційних фондів, інформаційно-консультаційних, аутсорсингових фірм тощо.
Подальші інституціональні перетворення запропоновано проводити на основні шістьох основних системоформуючих принципів, включаючи принципи головноїідеї,науковості, транспарентності, інфорсмента, компліментарності і поетапності, інноваційності. Доведено, що в сукупності вони забезпечать керовану інституціональну трансформацію, спрямовану на усунення перешкод ефективному агробізнесу, що знаходить своє вираження у зниженні сукупних трансакційних витрат.
Ураховуючи названі принципи, у дисертації розроблено авторську концепцію інституціональних перетворень, яка передбачає:
·визначення науково обґрунтованої ідеї щодо зміцнення інституту земельної власності шляхом подолання її знеособлення, перешкод для здійснення прав власності, закріплення та захисту прав приватних власників у процесах кооперації та інтеграції;
·розроблення стратегії подальшого розвитку приватно-державного партнерства, засновану на фундаментальній спільності стратегічних інтересів держави та сільських підприємців у питаннях конкурентоспроможності агробізнесу, продовольчої безпеки країни та розвитку сільських територій;
·виявлення науково обґрунтованих пропорцій між підприємствами різних організаційних форм і розмірів для максимального використання конкурентних переваг та заповнення ринкових ніш, що підкріплюється партнерством підприємств різних форм і розмірів переважно на засадах контрактації, які забезпечують максимальний захист власності;
·орієнтацію інституціональних змін на врахування регіональних особливостей, що забезпечують підтримку територіальних конкурентних переваг;
·формування ландшафтно-екологічних комплексів як відповідних інтеграційних формувань, що забезпечують узгодження соціальних пріоритетів з інтересами агробізнесу та спираються на продуктивні сили й інноваційний потенціал регіону.
У другому розділі «Сучасний стан інституціонального середовища сільськогосподарського землекористування» наведено загальну характеристику стану земельних ресурсів Тернопільської області, оцінку ефективності сільськогосподарського землекористування та визначено проблеми інституціонального забезпечення раціонального використання землі на рівні регіону.
Аналіз сучасного стану і тенденції використання земельних ресурсів Тернопільської області виконано з позицій їх визначення як незамінного багатства регіону, що має велике значення в усіх аспектах життя й діяльності його спільноти. Для економіки області земля як ресурс характеризується багатогранністю та множинністю значень, оскільки функціонально задіяна в багатьох видах діяльності. Утім, головною залишається її сільськогосподарська функція, що вимагає системної орієнтації в напрямі першочергового вирішення проблеми раціонального використання та охорони земельних ресурсів.
За станом на 01.01.2011 у Тернопільській області в державній власності перебуває 565,1 тис. га земель, приватній – 811,1, колективній – 6,1, комунальній – 0,1 тис. га.
У структурі сільськогосподарських угідь переважає рілля – 1854,1тис.га, або 81% (рис. 1).
Порівняно з іншими регіонами України область характеризується найвищим рівнем розораності. Щодо землезабезпеченості населення, то площа сільськогосподарських угідь зросла з 0,87 до 0,90 га, а ріллі – зменшилася з 0,87 до 0,76 га на одного користувача чи власника. У процесі приватизації населення потребувало максимально доступних площ, унаслідок чого розвинулися різні форми власності на землю, чимало громадян отримали земельні ділянки як на правах оренди, так і користування.
