РОЗВИТОК І ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА КРУП’ЯНИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні основи організації та розміщення виробництва круп’яних культур» обґрунтовані наукові засади організації виробництва круп’яних культур виявлені організаційно-економічні та виробничо-технологічні особливості та чинники, глобалізаційні та інтеграційні процеси формування, методичні положення оцінки економічної ефективності виробництва та збалансованості споживчого ринку круп’яної продукції.

Виробництво круп’яних культур в Україні налічує багатовікову історію. Галузь розвивається на індустріальній основі, але до цього часу немає єдиних наукових поглядів на її ідентифікацію у системі сільського господарства та агропромислового виробництва. Існуючі погляди визначають її як частину зерновиробництва та зерно продуктового під комплексу; як підсистему виробництва зернобобових культур з віднесенням до круп’яних гороху; як самостійну галузь. Ми вважаємо, що галузь круп’яних культур є самостійною галуззю аграрного виробництва, яка складається з базових галузей по виробництву гречки та проса. Допоміжне значення має галузь з виробництва рису. У процесі вертикальної інтеграції на етапі обробки та переробки зерна на круп’яну продукцію вони доповнюються виробництвами круп із пшениці, ячменю, вівса.

Відзначимо, що через значно менші площі посівів круп’яних культур, складні технології вирощування та менші обсяги прибутків на фоні зерновиробництва галузь круп'яних культур отримує значно менше уваги і з боку науковців, і з боку товаровиробників. Це призводить до  недооцінки або ігнорування попиту населення на круп’яну продукцію, особливо менш забезпечених його верств, викликає розбалансованість функціонування споживчого ринку в окремі роки. Тому важливе значення має організація системного моніторингу ринку круп’яної продукції та постійний аналіз його кон’юктури.

Організаційно-економічні особливості та чинники виробництва круп’яних культур визначаються насамперед специфікою агротехнологічних процесів, що його супроводжують. Так, виробництво гречки і проса вимагає більших затрат на придбання сортового насіння, гербіцидів, мінеральних добрив, догляду за посівами, ніж на виробництво зернових. Чинником організації галузі є висока продуктивність круп’яних культур у поєднанні з нестійкою урожайністю. Виробництво рису, крім цього, супроводжується також великими затратами води та електроенергії для поливу, значним екологічним навантаженням на довкілля. Вказані обставини спричиняють зосередження виробництва круп’яних культур переважно у великих та середніх сільськогосподарських підприємствах порівняно з господарствами населення та фермерськими господарствами (рис. 1).

Розміщення посівів круп’яних культур характеризується зосередженням площ під гречкою у лісостеповій та степовій сільськогосподарських зонах, проса та риса – на півдні країни. Під впливом світових тенденцій споживання продовольства, розвитку інтеграційних процесів в аграрній галузі у країні склалася значна мережа підприємств з виробництва круп.