ДИВЕРСИФІКАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ КОНДИТЕРСЬКОГО РИНКУ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження. Розкрито значимість дослідження для розвитку науки і практики, відображено зв'язок теми з науковими дослідженнями. Визначено стан розробки наукової проблеми, предмет та об’єкт, мету і завдання дослідження. Розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, засвідчено їх апробацію та висвітлення у публікаціях автора.

У першому розділі “Теоретичні засади аналізу процесів диверсифікації підприємств” досліджено сутність,еволюцію поняття “диверсифікація”, здійснено класифікацію стратегій диверсифікації (підприємств) за кількісними та якісними ознаками, висвітлено методологічні засади оцінки вартості диверсифікованих підприємств.

Розкрито еволюцію поняття диверсифікації у економічній думці – від зародження перших ідей щодо доцільності поділу (диверсифікації) сфер економічної діяльності людей у перших мислителів стародавнього світу, меркантилістів, класиків до детального вивчення процесів диверсифікації у ХХ та на початку ХХІ сторіччя. Поглиблення досліджень процесів диверсифікації у світовій економічній науці було обумовлене появою у 20-ті рр. ХХ ст. явища диверсифікації у великих компаніях та подальшим активним розвитком процесів диверсифікації в економіці багатьох країн світу у 50-ті та 60-ті рр. ХХ ст. у зв’язку з потребою підвищення ефективності виробництва, утворенням конгломератів у різних галузях. Значного розвитку набувають дослідження диверсифікації у 80-ті рр. ХХ ст. у рамках розробки нової управлінської парадигми, інструментами аналізу і стратегічного планування стають матриці конкурентоспроможності, методи аналізу й балансування стратегічних зон господарювання, стратегічних господарських центрів.

Узагальнення існуючих у науковій літературі визначень диверсифікації показує, що у них акцентується увага, з одного боку, на напрямах і засобах здійснення диверсифікації, а з іншого, – на її цілях. Серед напрямів диверсифікації, які покладаються в основу визначення сутності цього процесу, дослідники виділяють такі: розширення асортименту товарів, що випускаються; формування інвестиційного портфелю; створення багатопрофільних підприємств; входження підприємства на нові сектори ринку; розширення галузевого діапазону діяльності підприємства. Головними цілями диверсифікації у її визначеннях традиційно називають такі: підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва; отримання економічної вигоди (збільшення прибутковості); запобігання банкрутства (антикризове управління); зменшення ризиків; перелив капіталу у найприбутковіші галузі.

У дисертації здійснено класифікацію процесів диверсифікації за рядом критеріїв: за типом процесів, що диверсифікуються (основні, допоміжні); за характером зв’язку процесу із зовнішнім середовищем (диверсифікація джерел ресурсів, ринків збуту); за характером перебігу в часі (разові, періодичні); за типом задіяної підсистеми підприємства (виробнича, фінансова); за об’єктами (продуктово-асортиментна, галузева).

Основні напрями диверсифікації уточнено з огляду на специфіку досліджуваної кондитерської галузі. Зокрема, як на притаманних саме кондитерській галузі, акцентовано увагу на таких видах диверсифікації: в межах продуктового напряму – збільшенні товарних груп, що виробляються підприємством; в межах виробничого напряму – експансії на закордонні ринки шляхом створення власних виробничих потужностей (географічно-експортній); розвитку споріднених виробництв у одному виробничому ланцюгу; наближенні виробників до кінцевого споживача шляхом розвитку власних збутових мереж.

Обґрунтовано тезу про наявність прямого та оберненого зв’язку процесів диверсифікації та формування ринкової вартості підприємства. Показано, що при диверсифікації може відбуватись як зростання вартості компанії (визначеної за методами чистих активів, ринку капіталу), так і її зменшення, внаслідок підвищення загально-операційних та організаційно-управлінських витрат.

Дослідження організаційно-економічних засад диверсифікації підприємства виявило послідовність процесу диверсифікації та дозволило виділити етапи, які полягають у визначенні: 1) системи економічних інтересів підприємства; 2) особливостей товару (робіт, послуг); 3) ринкових чинників, які обумовлюють ефективність диверсифікації; 4) витрат на диверсифікацію; 5) економічного та соціального ефекту від диверсифікації.

На основі аналізу літературних джерел узагальнено основні напрями (види) стратегій диверсифікації (шляхом входження в новіабо споріднені сфери бізнесу; продаж та/або ліквідація бізнесу; відновлення та/або реструктуризація бізнес-портфелю). У роботі розглянуто зміст методів класифікації та дослідження діяльності диверсифікованих підприємств, що базуються на кількісних критеріях і показниках, а саме методів американського вченого Р. Румельта та французьких вчених Ж. Абіба та Ж.-Ф. Рансоне. З-поміж сучасних методів якісного аналізу розкрито зміст класифікації за сукупністю якісних критеріїв (відмінності у номенклатурі продукції, технології виробництва, каналах розподілу, методах проведення тощо), за якою виділяють такі види стратегій диверсифікації і відповідно, диверсифікованих підприємств: споріднена (горизонтальна, концентрична, вертикальна) та неспоріднена (когломеративна). З точки зору досягнення синергетичного ефекту від диверсифікації, ця класифікація трансформується у виділення синергетичної та конгломератної диверсифікації.

За результатами аналізу умов застосування та переваг спорідненої і неспорідненої диверсифікації як альтернативних видів, встановлено, що у межах досліджуваної кондитерської галузі більшого поширення набуває стратегія спорідненої диверсифікації.

У роботі узагальнено та згруповано мотиви здійснення диверсифікації, ключовими з яких є: техніко-технологічні, економічні, фінансові, соціальні та стратегічні. Відмінності у широті розповсюдження способів диверсифікації пояснено через порівняння їх параметрів (таких як обсяг інвестицій, швидкість реалізації, залежність від бізнес-партнерів, можливість отримання прибутку, витрати).

Для дослідження та кількісної оцінки рівня диверсифікації у дисертації здійснено адаптацію показників концентрації товарних ринків, запропоновано варіанти їх інтерпретації. У якості основних для потреб вимірювання рівня диверсифікації обрано показники: 1) кількість галузей або товарних груп, в яких представлена компанія; 2) дисперсія часток товарних груп; 3) коефіцієнт концентрації товарних груп; 4) індекс ентропії товарних груп; 5) індекс Херфіндаля-Хіршмана для товарних груп; 6) коефіцієнт зосередження.

Обґрунтовано, що поняття “оцінка бізнесу” має більш широке тлумачення, ніж “оцінка підприємства”, оскільки бізнес по-перше, може включати в себе декілька підприємств, які мають фінансово-господарські чи управлінські зв’язки; по-друге, бізнес включає в себе не тільки підприємства, як цілісні майнові комплекси, а і всю сукупність напрацьованих господарських зв’язків, репутацію, управлінську команду, бренд тощо.

Розкрито основні принципи оцінки вартості та зміст основних методологічних підходів до оцінки бізнесу – дохідного, витратного і порівняльного (ринкового). У контексті розвитку методів оцінки для визначення вартості диверсифікованого підприємства проведено порівняльний аналіз різних методівта підходів, виявлено їх переваги (недоліки). Зроблено висновок про недоцільність використання методів витратного та порівняльного (ринкового) підходів для оцінки вартості диверсифікованих підприємств, як таких, що не відображають у результатах оцінки особливостей диверсифікаційної компоненти.

Сформульовано пропозиції щодо використання методології дохідного підходу для оцінки вартості диверсифікованих підприємств, зокрема, запропоновано методику обчислення модифікованого грошового потоку на інвестований капітал, що відрізняється від традиційного способу його розрахунку додаванням приросту чистого робочого капіталу та вирахуванням приросту довгострокової заборгованості. Доцільність таких дій обумовлена значним знеціненням вартості активів при ліквідації (якщо вони сформовані за рахунок зовнішніх запозичень) та нівелюванням зростання вартості активів зростанням пасивів (у разі фінансування інвестицій у основні засоби збільшенням довгострокової заборгованості).

У другому розділі “Стратегія диверсифікації підприємств-лідерів кондитерського ринку України”досліджено структуру ринку кондитерських виробів в цілому та основні тенденції його розвитку, розкрито головні чинники, що впливають на розвиток диверсифікаційних процесів у кондитерській галузі, визначено ступінь диверсифікованості підприємств-лідерів.

У структурі ринку виділено три групи виробників кондитерської продукції: компанії-лідери, регіональні компанії, іноземні виробники. Аналіз динаміки обсягів виробництва основних видів продукції кондитерської галузі за останні п’ять років дав змогу виділити такі тенденції, як: стабілізація обсягів випуску, насиченість ринку; зміна структури продукції (зростання частки виробів із вмістом шоколаду та скорочення часток виробів з цукру та борошняних кондитерських виробів); поступове зростання частки експорту продукції у загальних обсягах її виробництва у натуральному та, особливо, вартісному вираженні (за даними Державної служби статистики України у 2010 р. лише у натуральному вираженні вона досягла 37,6% порівнюючи з 2006 р., коли її величина складала26,9%).

У ситуації насичення внутрішнього ринку тапротекціоністського захисту основних зарубіжних ринків збуту кондитерської продукції (Росії, Білорусії, Казахстану) важливого значення набуває диверсифікація за географічною ознакою, що проявляється у створенні власних виробничих потужностей за межами України.Експортно-орієнтовний характер кондитерського ринку України продемонстровано на рис. 1, який показує, що протягом досліджуваного періоду обсяг виробництва кондитерської продукції вітчизняними підприємствами стабільно перевищував обсяг внутрішнього ринку кондитерських виробів.