ПІДВИЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДІЯЛЬНОСТІ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ УКРАЇНИ Автореферат

Розділ 1. Теоретичні основи забезпечення екологічної безпеки на вугільних шахтах. Аналіз тенденцій розвитку паливно-енергетичного комплексу у світі у ХХІ ст. свідчить про те, що реальним стратегічним джерелом енергетичної незалежності та безпеки для багатьох країн і, перш за все, для України, є вугілля та метан, який його супроводжує. Метан, який знаходиться у вуглепородному масиві у газоподібному, рідкому та твердому станах, при веденні гірничих робіт виділяється у гірничі виробки, і його скупчення при певних умовах призводить до небезпечних наслідків, в тому числі і до вибухів. Разом з тим, вуглевидобувна шахта – це унікальне за складністю виробниче середовище зі шкідливими та небезпечними умовами праці, де порушення Правил безпеки та інших регламентуючих нормативів з охорони праці у підземних умовах, навіть одним працівником, може призвести до катастрофічних аварій з важкими наслідками: численними людськими жертвами, величезними матеріально-технічними та фінансовими втратами та завданням шкоди екології регіону.

Аналіз досліджень вчених показує, що найбільш гострою є проблема посилення наслідків при природно-техногенних надзвичайних ситуаціях, тобто коли природне явище спричиняє катастрофічні наслідки не саме по собі, а через ініціювання техногенної аварії або катастрофи. Все це призводить до того, що звичайні для даних місць явища спричиняють все більші і більші катастрофічні явища, які погіршуються масовими викидами забруднюючих побутових відходів та отруйних речовин, і в результаті призводять до незворотних порушень екології.

Об’єктами досліджень сучасної теорії безпеки є встановлення фундаментальних закономірностей переходу та взаємодії природних систем, об’єктів техногенної та біологічної сфери, соціально-економічних структур від нормальних до аварійних та катастрофічних станів; створення наукових основ діагностування, моніторингу, раннього попередження та запобігання аварій та катастроф, побудова системи захисту та реабілітації.

У вирішенні проблем безпеки виключно важливою є економічна складова. Необхідно побудувати і ввести у дію ефективні економічні механізми стимулювання практичної діяльності з попередження виникнення надзвичайних ситуацій та залучення великого обсягу інвестицій, які потрібні для цього. В галузі безпеки доцільно використовувати такі економічні механізми як: плата за ризик, квотування ризику; перерозподіл ризику; стимулювання зниження ризику; комплексна оцінка соціально-економічного ефекту управління ризиком.

Аналіз довів стійку тенденцію зростання кількості та важкості наслідків надзвичайних ситуацій (НС) техногенного характеру, масштаби яких у ряді випадків такі, що призводять до необоротних змін оточуючого природного середовища, позначаються на економіці та безпеці держави. Тому вирішення завдань зменшення збитків від НС стає важливим елементом науково-технічної політики країни. Досягнення завдань безпеки пов’язане зі значними матеріальними витратами і, в умовах обмеженості ресурсів, можливе лише шляхом науково обґрунтованої розробки та здійснення комплексу взаємопов’язаних правових, економічних та політичних заходів.

Визначено, що фундаментальні наукові основи регулювання безпеки, захисту людини, суспільства та держави від аварій та катастроф полягають у виборі пріоритетних критеріїв безпеки і розробці комплексів першочергових та перспективних заходів щодо зниження ризиків та підвищення якості і тривалості життя. Один з основних напрямків формування екологічної безпеки базується на визначенні таких понять, як збитки та ризик. Вважається, що ризик – це міра для кількісного виміру небезпеки, яка являє собою векторну величину, що включає наступні основні показники: величину збитків від того чи іншого небезпечного фактору, ймовірність виникнення небезпечного фактора, що розглядається, невизначеність у величинах як збитків, так і ймовірності.

У механізмі забезпечення екологічної безпеки шахти можна виділити деякі основні блоки (рис. 1):

- оцінка існуючого рівня безпеки (ризику). Грунтується на понятті інтегрального ризику. У якості вихідних даних передбачається використовувати універсальну експертну систему оцінки ризику. Для налаштування такої системи на реальний об’єкт (шахту), необхідно використовувати спеціальні групи експертів, а також, по можливості, включати в експертну систему об’єктивні статистичні та аналітичні дані (наприклад, ймовірності виникнення тих чи інших НС). Кількісне визначення ризику складається з двох етапів: побудова дерева ризиків та обчислення на ньому інтегральної оцінки ризику;

- визначення оптимального набору заходів зі зниження рівня ризику передбачає визначення оптимального набору заходів, які так змінюють параметри об’єкта, щоб інтегральний ризик не був більше заданого, а вартість проведення всіх заходів при цьому була мінімальна. Поставлене завдання вирішується на основі вже побудованого на першому етапі дерева ризику. Для цього вирішується задача, як треба змінити первинні параметри об’єкта, щоб величина інтегрального ризику стала допустимою. Після цього будь-яку зміну кожного первинного параметра необхідно пов’язувати з конкретним заходом (або групою заходів), які мають свою вартість;

- визначення плану проведення заходів передбачає врахування таких факторів, як витрати, тривалість та різного роду ризики. Обгрунтовано, що всі ці фактори взаємопов’язані. Так, збільшуючи витрати, можна зменшити тривалість, ризики і таке інше. У зв’язку з цим на третьому етапі доцільно розглянути завдання мінімізації строків проведення заходів, якщо заданий розподіл грошових коштів у часі. Кожний з цих блоків органічно пов’язаний один з одним, причому кожний наступний базується на результатах попередніх.