ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено методи дослідження, практичну цінність, новизну наукових результатів, наведено результати апробації роботи.

В першому розділі «Теоретико-методологічні основи еколого-економічного регулювання підприємницької діяльності у лісовому господарстві» розглянуто теоретичні основи регулювання підприємницької діяльності у сфері природокористування, визначено основні проблеми становлення системи еколого-економічного регулювання підприємницької діяльності у лісовому господарстві та досліджено зарубіжний досвід її реформування.

Становлення підприємницької діяльності у сфері природокористування супроводжується наявністю численних інституціональних обмежень щодо володіння, використання та розпоряджання природними ресурсами, а також детермінується важливою роллю у зміцненні асиміляційного потенціалу територій. Особливою специфікацією виконуваних функцій та специфічним інституціональним підґрунтям підприємницька діяльність відзначається у лісовому господарстві.

На даний час у лісовому господарстві України підприємницька діяльність так і не набула притаманних класичному підприємництву рис: основними лісокористувачами виступають держлісгоспи та спецлісгоспи, переважна більшість складових лісоресурсного потенціалу перебуває у державній власності, зберігається адміністративна вертикаль в управлінні процесами відтворення та охорони лісів, інституціонально неоформленими є умови залучення до виконання лісогосподарських робіт сторонніх організацій та передачі окремих ділянок лісового фонду в довгострокове тимчасове користування.

Як показує вітчизняна та зарубіжна практика ведення лісового господарства, радикальне переформатування інституціонального забезпечення підприємницької діяльності в цьому секторі національної економіки є можливим за наявності сучасної системи еколого-економічного регулювання, яка упереджуватиме прояви виснажливого лісокористування (в умовах інституціоналізації організаційно-правових форм приватного підприємництва ймовірність виникнення його проявів значно зросте) та стимулюватиме комплексне використання наявного лісоресурсного потенціалу.

Формування такої системи регулювання має базуватися на постулатах інституціональної теорії, теорії неоінституціоналізму та лібералізму (економічна складова) і на дотриманні вимог основних міжнародних природоохоронних конвенцій (Кіотський протокол), сучасного екологічного менеджменту та невиснажливого лісокористування (екологічна складова).

 На основі оцінки існуючих підходів було дано власне визначення поняття  еколого-економічне регулювання підприємницької діяльності у лісовому господарстві, під яким розуміється комплекс фінансово-економічних, організаційно-управлінських, еколого-технічних та соціальних заходів державних і представницьких органів влади, некомерційних організацій та інститутів державно-приватного партнерства щодо забезпечення економічно ефективного, екологічно безпечного і сталого ведення лісового господарства.

Втручання суб’єктів регулювання у діяльність лісогосподарських підприємств може здійснюватися у трьох формах: прямого державного адміністрування; непрямого економічного стимулювання, яке здійснюється у формі створення стимулів та фінансування лісогосподарської діяльності; забезпечення ринкового саморегулювання, яке полягає в створенні конкурентних рівних умов для усіх суб’єктів лісогосподарювання та використання ринкових механізмів саморегулювання (рис. 1).

Дослідження показали, що система еколого-економічного регулювання лісогосподарського підприємництва в Україні є неефективною, оскільки її практичне використання призводить до ряду негативних наслідків: відсутності стимулів щодо впровадження інновацій, наявності конфлікту інтересів у діяльності держлісгоспів, затягуванні процесу реформування лісового господарства, негативних тенденцій в екологічному стані лісів тощо.

Як показує зарубіжний досвід, більшість розвинених та постсоціалістичних європейських країн використовують розподільну модель організації лісового господарства, яка ґрунтується на ринкових методах господарювання: залучення за тендерними процедурами сторонніх суб’єктів

 господарювання на виконання лісогосподарських робіт (посадки та догляду лісових культур, заготівлі і транспортування деревини); реалізація заготовленої деревини на аукціонах та біржових торгах; відокремлення деревообробки від лісового господарства; створення рівних конкурентних умов для усіх суб’єктів господарювання, а також забезпечення дотримання принципу екологічної безпечності лісокористування.