ІМПЕРАТИВИ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і задачі дослідження, визначено його об’єкт і предмет, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження людського капіталу» розглянуто теоретичні основи комплексного та системного дослідження людського капіталу; визначено взаємозв’язок концепцій людського капіталу та якості робочої сили; проаналізовано тенденції еволюції підходів до проблеми формування і розвитку людського капіталу.

Поява теорії людського капіталу пов’язана з розвитком науково-технічного прогресу в цілому і змінами, що безпосередньо відбулись у процесі виробництва і на ринку праці .

Аналіз класичної теорії капіталу, економічного зростання та людського розвитку довів, що на сучасному етапі категорія «людський капітал» потребує подальшого дослідження як багаторівневе поняття, що одночасно функціонує на мікро-, мезо-, макро- та метаекономічному рівнях. Теорія людського капіталу в поєднанні економічного й соціального аспектів дозволяє ширше розглядати роль людини в суспільному житті, в діалектичній єдності вільної особи, найманого працівника і власника своїх капітальних здібностей; об\'єкта та суб\'єкта капіталовкладень; джерела і головного чинника процесу економічного зростання і як початкової стадії і кінцевої мети всього процесу соціально-економічного розвитку суспільства. Запропоновано під людським капіталом розуміти сукупність (систему) суспільних відносин з доцільного, усвідомленого і фахового використання в процесі виробництва та утворення нової вартості у певній сфері економічної діяльності набутих природним шляхом, сформованих і розвинених внаслідок інвестицій, втілених в людині, та накопичених нею певних запасів здоров’я, знань, вмінь, навичок, досвіду, мотивацій, власних особистих якостей та інших продуктивних здібностей, які належать їй на правах власності, що сприяє зростанню продуктивності праці та доходів суб’єктів процесу використання людського капіталу і самої людини, а також досягненню кінцевої мети суспільного розвитку – підвищенню добробуту людини, соціально-економічному розвитку суспільства та людському розвитку в цілому.