МЕХАНІЗМИ ЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА Автореферат

У першому розділі – «» – обґрунтовано теоретико-методологічні положення і визначено засади розвитку механізмів регулювання, систематизовано концептуальні засади регулювання економіки й ринку, розкрито сутнісно-рольові ознаки ринку та виробництва як об’єктів регуляторного впливу механізмів, систематизовано теоретичні положення сутності конкуренції як ринкового механізму саморегулювання економіки, а також економічного регулювання як специфічного інституту ринкового механізму. В результаті встановлено, що поведінка економічних агентів в умовах ринку, а також процеси, які відбуваються за їх участю, зокрема виробництво, потребують обов’язкового регуляторного впливу як ринкових, так і державних інститутів.

Економіка, в межах якої взаємодіють ринкові агенти та інститути, базується на ринкових відносинах, у результаті яких створюються блага для суспільства. Оцінка еволюції концепцій і практики регулювання економічних систем дала підстави стверджувати, що економіка є інституціонально оформленим процесом, а також об’єктом регулювання й саморегулювання. Протягом тривалого історичного розвитку людство прагне якнайкраще втілити в життя логіку раціональної взаємодії для успішної реалізації мотивацій. Саме тому поява відповідних тій чи іншій епосі підходів, а саме: меркантилізм, фізіократизм, класицизм, марксизм, кейнсіанство, монетаризм, інституціоналізм, є уособленням динаміки розвитку методології регулювання. Проте регулювання економіки, виробництва і ринку дієве лише у випадку раціонального поєднання саморегулівних функцій ринку з державними механізмами впливу на товарообмінні й виробничі трансакції. При цьому кожна держава має власну, специфічну модель концепції, за якою складаються і діють механізми координації діяльності економічних суб’єктів на мікро-, мезо- і макрорівні.

За типологією регулювання виділяють координовану і ліберальну ринкову економіку, у яких по-своєму регламентовано рівень впливу держави на процеси та галузі підприємницької діяльності. Таким чином, у світовій практиці сформувались різні моделі державного регулювання економіки, які наслідують специфічну організаційно-економічну сутність та функціональні принципи застосування регуляторів. Дослідженнями встановлено, що ці моделі базуються на відповідних засадах, методах і прийомах регулювання, забезпечуючи реалізацію державної політики щодо структурування відносин в економіці за певними правилами. Механізм регулювання є квінтесенція ринкових, корпоративних і державних форм впливу на визначені процеси. Разом з тим регулювання як прояв влади одних суб’єктів над іншими зосереджується на певних суб’єктах соціально-економічних відносин, одним із яких є ринок, а подекуди й конкуренція. Тому його слід вважати механізмом координації, рівень втручання якого в економіку визначений прийнятими в державі законодавчо закріпленими правилами, а також вимогами конкретних ринкових ситуацій, тобто формальними і неформальними нормами.

Практика функціонування ринкових економічних систем свідчить, що будь-яка діяльність несе в собі ризики, зумовлені конкурентністю і асиметричністю інформації, допоки держава не виконуватиме регуляторних функцій. Ринок не є ідеальним, тому модель конкуренції залежить від ситуації в економіці, умов її розвитку і політики держави при втручанні у ринковий механізм. Таким чином, на практиці регулювання економіки є державним, адже ринок як такий здійснює саморегулівні впливи на господарську систему. Державне регулювання – це структурована система правил, норм, правомочностей, інструментів і механізмів, за допомогою яких держава, у тому числі шляхом владного примусу, забезпечує втілення політики адаптації соціально-економічних відносин до умов, які формують модель ринкового устрою.

Держава, суб’єкти господарювання, індивіди зазнають постійного впливу відповідних механізмів, за допомогою яких регулюються товарообмінні процеси. Механізми ж регулювання втілюють економічну політику держави у напрямі упорядкування й розвитку процесів, спрямованих на підтримку ефективного задоволення потреб людини і суспільства. Держава у їх розбудові ставить за мету реалізацію інституціональних, зовнішньоекономічних, структурних, інвестиційно-інноваційних, фінансових, регіональних, специфічно-галузевих функцій впливу на ринковий процес. Економічні відносини держава регулює шляхом адміністративного втручання, а також ринкового сприяння. У першому випадку застосовуються заходи обмежувального, заборонного характеру, а у другому – стимулюючого. Запровадження заходів відбувається економічними, правовими, політичними методами. У сукупності вони становлять організаційно-оформлену систему складових механізму регулювання економіки (рис. 1).

Таким чином, механізм регулювання є множинна структурована система поєднання визначених державою і (або) ринком завдань, методів, форм і функцій (важелів). Механізми економічного регулювання, до яких слід віднести господарський, інфраструктурний, ціновий, податковий, фінансово-кредитний, інноваційно-інвестиційний, державної підтримки та ін., забезпечують упорядкування соціальних і економічних відносин. Головними функціями цих механізмів вважаємо структуризацію господарської системи, формування дієвої ринкової інфраструктури, стимулювання інвестицій та інноваційної діяльності, державну підтримку виробництва, упорядкування ціноутворення та оптимізацію оподаткування, запровадження і контроль за дотриманням стандартів тощо. Зазначені механізми виконують свої функції, реалізуючи структурну політику держави, здійснюючи регуляторний вплив на такі взаємодоповнюючі системи як ринок і виробництво.