РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми наукового дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, зазначено зв’язок із науковими програмами, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо їх апробації.

У першому розділі «Теоретичні засади розвитку інноваційної діяльності підприємств» досліджено генезис теорії інновацій у процесі економічного розвитку, теоретико-методологічну сутність основних понять інноваційної діяльності, розглянуто теоретичні підходи до класифікаційних ознак інновацій як складової інноваційної діяльності, розвинуто інституційні засади інноваційної діяльності підприємств.

Світова та вітчизняна економіка формують нову парадигму розвитку, підґрунтям якої є зростаючий взаємозв’язок між соціально-економічним розвитком суспільства та інноваційними процесами. Створення та впровадження інновацій стає основним внутрішнім фактором і запорукою зростання економіки на перспективу.

Формування ефективних механізмів розвитку інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки неможливе без розробки теоретичного підґрунтя та дослідження виникнення, становлення та розвитку теорії інновацій. В дисертаційній роботі досліджено генезис та еволюцію теорії інновацій.

У дисертаційній роботі розглянуто теоретичні підходи до визначення категорії «інновація» та проведено їх узагальнення залежно від об’єкта і предмета дослідження (як зміни, як процес, як результат, як систему); з погляду вузького і широкого підходів; визначено об’єднуючу позицію (згідно якої інновації пов’язані із кількісними та якісними змінами, спрямованими на отримання нового рішення, створення нового товару чи процесу) та виділено два основні підходи до визначення цієї категорії: динамічний та статичний. З точки зору динамічного підходу інновації розглядаються як процес впровадження нових елементів, виробів, підходів, принципів замість існуючих; а з позицій статичного підходу – як продукт, результат, тобто інновація ототожнюється з новим товаром, новою технікою, технологією.

Узагальнюючи погляди вчених-економістів на економічну сутність інновацій уточнено дефініцію «інновація» через визначення найбільш характерних її ознак як економічної категорії, пов’язаної з новоствореними (вдосконаленими) і впровадженими продуктами, технологіями, послугами, рішеннями, які характеризуються новизною і задовольняють нові суспільні потреби.

Складність інновацій як об’єкта теоретичного пізнання обумовлює багатовекторність підходів до визначення їх класифікаційних ознак та існування в сучасній економічній теорії цілої низки підходів до класифікації інновацій. Вивчення існуючих точок зору та врахування комплексного характеру і багатогранності використання інновацій, дозволило розширити підходи до класифікації інновацій, уточнити їх різні типи, глибинність і складну економічну природу. Так, з огляду на забезпечення можливості оцінити спрямованість інновацій, визначити їх перспективність, конкретизувати напрями інноваційного процесу та забезпечити прийняття обґрунтованих управлінських рішень в інноваційній сфері, інновації доцільно класифікувати за галузевим спрямуванням (економічні, соціальні, юридичні, педагогічні, медичні, екологічні тощо); в залежності від ступеня ризику (безризикові, інновації з низьким ступенем ризику (низькоризикові), з середнім ступенем ризику (середньоризикові), з високим ступенем ризику (високоризикові)); за рівнем доходності (високодохідні, середньодохідні, низькодохідні, бездохідні та дотаційні); за видом ефективності (інновації, спрямовані на досягнення соціального ефекту, екологічного ефекту, економічного ефекту, фінансового ефекту тощо).

Узагальнення поглядів науковців на сутнісне наповнення категорії «інноваційна діяльність» та її визначення у нормативно-правових актах засвідчило, що згідно сучасних підходів інноваційна діяльність розглядається, починаючи з етапу реалізації нових ідей чи втілення організаційно-технічних рішень, і не охоплює етап визначення джерела нововведення, а саме виникнення ідеї, створення новації. Найбільш розповсюджена точка зору полягає у тому, що інноваційна діяльність охоплює стадії від прийняття новації до її реалізації та розповсюдження. Водночас створення новації є невід’ємною ланкою інноваційного процесу, який включає створення, розробку, доведення до комерційного використання і розповсюдження нового технічного або якогось іншого рішення (новації).

Характеристика економічних категорій «інноваційна діяльність» та «інноваційний процес» дало змогу уточнити їх сутнісне наповнення, що характеризує інноваційну активність з різних позицій: інноваційну діяльність варто розглядати як систему дій (комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, що спрямовані на розробку, комерціалізацію і використання наукових досягнень та розробок, випуск та просування на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг), натомість інноваційний процес – як зміну станів, що відбувається закономірним порядком, сукупність етапів, що об’єднують весь комплекс економічних відносин: науку, техніку, економіку, виробництво, споживання, і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

Успішний розвиток інноваційної діяльності підприємств неможливий без системи ефективного державного регулювання та підтримки. Перехід економіки України на інноваційну модель розвитку потребує формування адекватного ринковим умовам механізму державної підтримки, розроблення інноваційної політики, спрямованої на забезпечення синергетичного ефекту взаємодії всіх суб’єктів інноваційного процесу.

Сформована за часів незалежності України законодавча база регулювання інноваційної сфери налічує значну кількість нормативно-правових актів, характеризується постійним удосконаленням, але результативність її впливу на розвиток інноваційної діяльності ще недостатня. Численні законодавчі акти, спрямовані на підтримку інноваційної діяльності, на жаль не створили міцного підґрунтя інноваційного розвитку. В цілому нормативно-правова база регулювання інноваційних процесів в Україні є фрагментарною, не цілісною, певною мірою суперечливою і тому недосконалою. Реформування діючої системи державного управління інноваційною діяльністю пропонується здійснювати шляхом коригування визначення національних пріоритетів інноваційного розвитку економіки; посилення функцій органів державного управління зі здійснення державної політики та стратегічного планування інноваційного розвитку країни; здійснення розподілу владних повноважень між центральними органами виконавчої влади у зазначеній сфері; усунення дублювання управлінських функцій між різними органами; удосконалення законодавства з питань регулювання інноваційної діяльності.

Економічна теорія та світовий досвід накопичили широкий спектр інструментів державного впливу на інноваційні процеси. Державне регулювання інноваційної діяльності має здійснюватись шляхом створення сприятливих умов для її розвитку, розроблення чіткої системи стимулювання інновацій, зокрема: удосконалення системи оподаткування та кредитування, амортизаційної політики, фінансового забезпечення, захисту прав інтелектуальної власності та інтересів інвесторів, формування конкурентного середовища, розвитку ринку цінних паперів тощо.

Принципово важливою є необхідність системного характеру державної інноваційної політики, а саме через систему продукування нових знань, освіти та підвищення кваліфікації, комерціалізації наукових результатів і широкого використання їх у виробничому процесі, що є невід’ємними ланками єдиного комплексного процесу. Державна інноваційна політика не може бути реалізована за рахунок підтримки чи стимулювання окремих елементів інноваційної системи, а повинна охоплювати увесь комплекс інституційних, правових та економічних заходів стимулювання інноваційної діяльності. Крім того, необхідне збалансоване поєднання ринкових механізмів регуляції з державним регулюванням, за змістом, формами і методами адекватним вимогам соціально-економічного розвитку.

У другому розділі «Методологічні засади розвитку інноваційної діяльності підприємств» обґрунтовано закономірність інноваційного типу розвитку як етапу еволюції ринкової економіки, запропоновано моделі розвитку інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості; розвинуто підходи до моделювання інноваційного процесу та управління інноваційною діяльністю підприємств харчової промисловості.

Питання активізації інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості необхідно вирішувати у контексті питань загального економічного розвитку. Динамічна трансформація сучасної економіки свідчить про необхідність переходу до інноваційного типу розвитку, оскільки екстенсивні фактори зростання себе вже практично вичерпали. Виходячи із розуміння циклічності процесу розвитку економіки, у якому періоди піднесення чергуються із наступною стагнацією та виникненням спричиненими кризою пауз, інновації слід розглядати як підґрунтя чергування фаз кризи і процвітання, а активізацію інноваційної діяльності – як головний напрям подальшого розвитку економіки.

Підприємства харчової промисловості мають можливість використання різних типів інноваційного розвитку, що зумовлюється специфікою окремих моделей (табл. 1), особливостями галузі, неоднорідністю науково-технічного потенціалу підприємств, їх територіальним розташуванням та географією збуту продукції, характером реагування на потреби і умови суспільного розвитку та залежить від конкретних проблем, що стоять перед підприємствами.