ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Автореферат

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність, ступінь опрацювання наукової проблеми, визначено мету, наукову новизну, завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують наукову новизну дослідження. Вказано практичне значення та можливості застосування отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретичні засади організації та управління матеріально-технічними засобами у сільському господарстві» визначено особливості організації та формування системи матеріально-технічних засобів сільського господарства, запропоновано організаційно-економічний механізм формування матеріально-технічного забезпечення, розкрито методичні підходи до оцінки ефективності використання матеріально-технічних засобів.

Підвищення економічної ефективності виробництва продукції сільського господарства має відбуватись поряд з удосконаленням системи матеріально-технічного забезпечення виробників. Її організація та управління зводиться до наступного: інноваційна діяльність, впровадження ресурсоощадливих технологій, інтенсифікація аграрної праці, як факторів, що обумовлюють конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції, прямо залежать від того, наскільки суб’єкти аграрного господарювання можуть забезпечити свої потреби в матеріально-технічних засобах. Система забезпечення матеріально-технічними ресурсами за своїм призначенням спрямовується у виробництво, яке, завдяки використанню цих ресурсів, здатне задовольнити потреби споживача в продовольчих та непродовольчих товарах сільськогосподарського походження. Оскільки роль і значення матеріально-технічних ресурсів у забезпеченні процесу розширеного відтворення вартості аграрної продукції постійно зростає і буде зростати. Важливо на рівні держави та органів місцевого самоврядування здійснювати регуляторну діяльність з тим, щоб суб’єкти аграрного господарювання залишались платоспроможними з точки зору придбання цих ресурсів. Йдеться про забезпечення часткового відшкодування сільськогосподарським товаровиробникам вартості придбаної ними техніки, насамперед тракторів та зернозбиральних комбайнів, при здійсненні компенсації господарським структурам відсотків за кредити комерційних банків, використаних на придбання технічних засобів.

Вважаємо, що доки аграрна галузь не відновить до раціонального розміру машинно-тракторний парк та не зможе забезпечити потреби в інших ресурсах, доти не можна буде розраховувати на багатофункціональне їх використання. Техніка зараз потрібна для того, щоб своєчасно, відповідно до біологічних вимог рослинних і тваринних організмів, виконувати всі роботи на полях, фермах. У зв'язку з цим в сучасних умовах економічні результати використання техніки та інших матеріально-технічних ресурсів у сільському господарстві недостатньо визначати лише розмірами витрат і собівартістю продукції рослинництва і тваринництва. Досить важливо розрахувати такий показник, як собівартість одиниці виконаних робіт (наприклад, 1 га оранки, сівби). На собівартість продукції впливають багато факторів, а на собівартість одиниці роботи – лише ті, що пов'язані з експлуатацією техніки чи застосуванням інших матеріально-технічних ресурсів.

Розглядаючи особливості організації системи забезпечення матеріально-технічними засобами, потрібно виходити з того, що в її основі лежить сукупність економічних відносин, які складаються в сфері обміну з приводу реалізації товарів промислового походження, робіт та послуг. В умовах ринкової економіки обмін здійснюється безпосередньо між виробниками і покупцями. В розвинутих країнах участь держави в цьому процесі залишається досить відчутною. Проте, економічна свобода аграрних виробників в умовах ринку є досить широкою: вони самі обирають структуру продукованої сільськогосподарської продукції, постачальників матеріально-технічних ресурсів і ціну реалізації, а покупець сам обирає посередника або продавця.

Дослідження генезису організаційних структур та управління матеріально-технічним забезпеченням сільського господарства показує, що для ефективної організаційної структури необхідні такі умови: виділення необхідних і достатніх ключових управлінських функцій; виокремлення ланок системи за функціями управління, які необхідні для реалізації основної мети даної системи; наявність стійких відносин (координації, інтеграції, узгодження) між відокремленими ланками управлінської системи. Однак, враховуючи велику різноманітність проблем, які виникають у цій сфері, вони вимагають для свого вирішення постійної координації і узгодження дій всіх підрозділів, крізь які проходить матеріальний потік.