У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету та завдання дослідження, окреслено об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, практичну цінність отриманих результатів дослідження та форми їх апробації.
У першому розділі дисертаційної роботи «Еколого-економічні особливості відтворення і використання ресурсів мисливського господарства» охарактеризовано історичні аспекти розвитку мисливського господарства на теренах України, досліджено теоретико-методологічні засади збереження біорізноманіття у мисливських угіддях, виділено екологічні, економічні та соціальні проблеми у мисливському господарстві України та обґрунтовано необхідність його реформування. В контексті платного користування ресурсами мисливського господарства досліджено теоретико-методологічні підходи до їх ефективного відтворення і використання.
Структура сучасної організації мисливського господарства в Україні мало чим відрізняється від радянської адміністративно-командної системи господарювання. За період незалежності в Україні спостерігалась стійка тенденція до виснаження ресурсів мисливських тварин, що призвело до зниження рівня біорізноманіття природних екосистем та зростання глобальних екологічних загроз. Причиною цього є, перш за все, провадження недостатньо ефективної екологічної політики щодо відтворення, охорони і використання ресурсів мисливської фауни та споживацько-екстенсивне ставлення до тваринного світу.
На основі вивчення законодавчих документів, наукових праць та статистичних матеріалів щодо ведення мисливського господарства в Україні встановлено, що істотний вплив на результати мисливськогосподарської діяльності мають такі фактори, як низька чисельність мисливських тварин, недосконале нормативно-правове забезпечення, нестача коштів та кваліфікованого персоналу, браконьєрство тощо. Зокрема, у 2009 р. загальна чисельність копитних мисливських тварин налічувала 232,2 тис. голів, що становить 90,7% порівняно з 1990 р., а у 2010 р. – 240,3 тис. голів (93,9%). Таким чином, проблема збільшення чисельності мисливських тварин до науково обґрунтованого оптимального рівня, який є значно вищим від поточних фактичних показників, потребує негайного вирішення.
Потребує також покращення система охорони мисливських тварин, оскільки великих еколого-економічних збитків мисливському господарству завдає браконьєрство. Якщо у 1991 р. було виявлено 4,6 тис. випадків порушень правил полювання, то у 2004 р. - 7,8 тис., 2005 р. - 9,4 тис., 2006 р. - 9,5 тис., 2007 р. - 10,5 тис., 2008 р. - 8,9 тис., 2009 р. - 8,3 тис., 2010 р. - 7,3 тис. порушень. Крім того, показники виявлення випадків порушення законодавства у сфері ведення мисливського господарства та полювання в Україні залишається на досить низькому рівні.
Проведений аналіз законодавчого забезпечення організації та ведення мисливського господарства дає можливість зробити висновок, що економічний механізм відтворення і використання ресурсів мисливського господарства є недосконалим. Він не враховує заходів щодо економічного стимулювання комплексного використання ресурсів мисливських угідь; не приділяється достатньої уваги формам власності на ресурси мисливського господарства; відсутня стратегія удосконалення екологічної політики держави щодо екологізації виробничої діяльності та суспільного розвитку. Суттєвого удосконалення потребує система прав власності на мисливські угіддя. Україна характеризується виключно державною формою власності на ліси та мисливські угіддя. Така ситуація призводить до дискримінаційного ставлення до інших форм власності і виникнення конфліктів інтересів між державою, користувачами мисливських угідь та приватними землевласниками.
На основі узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіду автором зроблено аналіз основних підходи до класифікації продукції та послуг мисливського господарства, досліджено проблему ціноутворення та формування національної цінової політики у мисливському господарстві. Встановлено, що економічний механізм ціноутворення на продукцію та послуги мисливського господарства є недосконалим, оскільки відсутня методика розрахунку цін, яка б обґрунтовувала та об’єктивно відображала їх рівень. Основними цілями національної екологічної політики щодо відтворення, охорони і використання ресурсів тваринного світу мають бути докорінна зміна системи платного користування ресурсами мисливського господарства і ціноутворення та удосконалення існуючого екологічного і правового механізмів виробничо-господарської діяльності.
Усі ці та інші проблеми підтверджують об’єктивну необхідність реформування мисливського господарства в Україні, яке повинно проходити шляхом:
-удосконалення нормативно-правового забезпечення галузі;
-структурної перебудови мисливського господарства щодо форм власності на мисливські угіддя, а саме, доцільно передати мисливські угіддя місцевим колективам та клубам, оскільки сучасне монополістичне становище користувачів не дає змоги звичайному мисливцю полювати, брати участь в облаштуванні мисливських угідь та їх охороні;
-забезпечення ефективної боротьби з браконьєрством шляхом запровадження жорсткіших санкцій за незаконне полювання і контроль за дотриманням букв закону, залучення лісової охорони та відродження мисливської служби;
-удосконалення та екологізації економічного механізму щодо платного користування ресурсами мисливського господарства та розвитку мисливського туризму;
-налагодження ефективної системи моніторингу за наявністю мисливських тварин та оцінки мисливських угідь.
Досягнення поставлених завдань можливе лише за умови здійснення ефективної мисливської політики, яка б базувалась на засадах ринкової економіки та принципах сталого розвитку.
У другому розділі «Теоретичні основи економічного стимулювання ефективного відтворення і використання ресурсів мисливського господарства» здійснено аналіз еколого-економічної ефективності ведення мисливського господарства в Україні, досліджено зарубіжний досвід ведення мисливського господарства, розроблено та обґрунтовано принципи мисливської політики України, проведено аналіз дієвості чинних інструментів мисливської політики України та удосконалено їх класифікацію.
Аналіз еколого-економічної ефективності ведення мисливського господарства підтверджує той факт, що в Україні ця галузь національної економіки є неприбутковою і функціонує лише на ентузіазмі окремих мисливців. Окупність мисливського господарства України становить близько 48,3%. Витрати на ведення мисливського господарства в середньому по Україні становлять 3986 грн. на 1 тис. га, у тому числі витрати на охорону та відтворення мисливських тварин 1467 грн. на 1 тис. га. Встановлено, що основними причинами цієї негативної ситуації є досить низька чисельність мисливських тварин та недосконалий економічний механізм стимулювання їх ефективного відтворення і використання.
Здійснено аналіз зарубіжного досвіду ведення мисливського господарства. У країнах з розвиненою ринковою економікою превалює регіональна політика щодо ведення мисливського господарства із застосуванням загальнодержавного регулювання у найбільш складних та суспільно важливих сферах, зокрема, міжнародне співробітництво та управління територіями, що знаходяться під особливою охороною. Головна мета мисливської політики зарубіжних країн полягає у створенні гнучкої системи відтворення, охорони і використання ресурсів мисливського господарства із застосуванням ефективних економічних інструментів. Значний інтерес для України представляють такі економічні інструменти, як аукціонна торгівля ліцензіями та інструменти спрямовані на відшкодування еколого-економічних збитків, завданих мисливською фауною суміжним галузям економіки (лісовому, водному та сільському господарствам). У результаті узагальнення зарубіжного досвіду зроблено висновок про те, що мисливськогосподарська діяльність у країнах з ринковою економікою є економічно ефективною, функціонує на засадах самоокупності та самофінансування і спрямована на досягнення оптимальної чисельності мисливських тварин у мисливських угіддях шляхом економічного стимулювання розвитку мисливського господарства.
Мисливськогосподарська діяльності в Україні потребує розроблення та впровадження у практику нової політики щодо відтворення, охорони і використання ресурсів мисливського господарства. У дисертаційній роботі сформульовано авторське визначення мисливської політики та визначено її місце в системі екологічної політики України (рис. 1). Під мисливською політикою ми розуміємо сукупність принципів та інструментів, за допомогою яких здійснюється захист інтересів світової спільноти (міжнародна мисливська політика), національних інтересів України (національна мисливська політика), інтересів місцевих громад (регіональна мисливська політика) та суб’єктів, що здійснюють відтворення, охорону і використання мисливських угідь та ресурсів мисливських тварин (локальна мисливська політика).
