ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГО БЕЗПЕЧНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ Автореферат

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади еколого безпечного функціонування аграрного сектору економіки» узагальнено основи визначення впливу на довкілля, ринкові та неринкові економічні механізми його зменшення. Розглянуто підходи до здійснення економічної, екологічної, соціальної, інституційної оцінки діяльності сільськогосподарських підприємств на навколишнє природне середовище.

Акцентується увага, на тому що економічна діяльність підприємств сільськогосподарського сектору приводить не тільки до позитивного економічного ефекту, який виражається в їх дохідності, але й має фізичний вплив на довкілля та місцеві громади, що відповідно ймовірно позначиться на дохідності підприємства та добробуті громади. Такий вплив спостерігається як на локальному, так і глобальному рівнях.

Однією з причин збільшення антропогенного навантаження на природне довкілля протягом останнього століття є стрімкий розвиток технологій виробництва та полегшення доступу підприємств до фінансових ринків. Завдяки збільшенню фінансування своєї діяльності у підприємств зростають виробничі потужності. Визначено, що еколого безпечного виробництва можливо досягнути шляхом побудови моделей, які включатимуть фінансові інститути. Для оцінки та контролю впливу, останні повинні володіти та вміти застосовувати певний інструментарій оцінки, а саме еколого-економічної, як інструменту прийняття рішень щодо використання та збереження природного ресурсного потенціалу.

Автором опрацьовано чотири види оцінок, а саме екологічну, економічну, соціальну та інституційну (стратегічну). Доведено, що при виконанні оцінки впливу сільськогосподарської діяльності соціальна складова є невід’ємною частиною економічної оцінки, оскільки економічну вартість зміни екосистеми слід вимірювати, виходячи із впливу на добробут людини. Для розробки інструментарію здійснено аналіз методик оцінки впливу підприємств на довкілля, а також наукових розробок з еколого-економічної оцінки вітчизняних та зарубіжних учених.

Доведено, що в результаті нераціонального використання ресурсу або здійснення господарської діяльності, що суперечить засадам еколого безпечного виробництва, вплив може виходити за межі господарства і таким чином спонукати прояви екстернальних ефектів. Негативні екстерналії можна представити як ризики для фінансових інститутів, що забезпечують сільськогосподарське підприємство. Якщо таке підприємство має фінансові відносини з ними або іншими суб’єктами господарювання, останні повинні розуміти, що ризик ініціації припинення господарської діяльності сільськогосподарського підприємства розподіляється на всіх учасників ланцюга фінансових відносин.

Розглянуто методику оцінки життєвого циклу (ОЖЦ) як інструмент визначення впливу сільського господарства на довкілля. Її використання дає можливість порівняти вплив сільськогосподарського виробництва за умови застосування різних технологій виробництва і таким чином створювати підґрунтя для розроблення стратегій і програм, метою котрих є досягнення еколого безпечного функціонування аграрного сектору.

Обґрунтовано, що покращення ефективності процесів виробництва як і зменшення його відходів, здебільшого мають економічний сенс. За допомогою методики ОЖЦ можна оцінити впливи продукції та послуг на всіх стадіях життєвого циклу. Оскільки виконання ОЖЦ вимагає значних витрат ресурсів та часу, розроблено методику спрощеної оцінки життєвого циклу (СОЖЦ), яка є більш прийнятною для сільських господарств та фінансових інститутів. Виконуючи СОЖЦ, немає необхідності брати до уваги весь спектр вхідних та вихідних елементів системи на етапах життєвого циклу продукції, тому що вплив окремих елементів не є значущим для екосистеми та громад.

У другому розділі «Визначення впливу на довкілля та шляхи його зменшення» виконано аналіз сучасного стану та дії на навколишнє природне середовище сільськогосподарських підприємств, що займаються вирощуванням рослинницької продукції. Досліджено світовий досвід стимулювання еколого безпечного сільського господарства та побудовано модель зменшення впливу сільськогосподарських підприємств на природне довкілля.

З'ясовано, що одним із стримуючих факторів розвитку сільськогосподарського сектору України є мораторій на продаж сільськогосподарських угідь та відсутність ринку землі, оскільки господарства не мають можливості залучати кредитні грошові кошти комерційних банків для розвитку своєї діяльності.

Проаналізовано потенційні ризики та можливості внутрішнього і зовнішнього середовища за допомогою методики SWOT аналізу для їх детального розуміння стосовно інвестицій у сільське господарство України. Визначено, що до стримуючих чинників відноситься слабке правове забезпечення інтересів для інвесторів з боку держави та нестабільна політична ситуація. Відсутня чітка стратегія розвитку агросектору та відповідна державна підтримка сільськогосподарських виробників.

Більшість із цих перешкод можливо подолати в короткотерміновому періоді шляхом удосконалення правового поля забезпечення захисту прав та інтересів інвесторів, а також розроблення чіткої стратегії розвитку агросектору.

Збільшення притоку інвестицій у сільськогосподарський сектор сприяє розширенню виробництва галузевої продукції і, як наслідок, посилення впливу на довкілля. Визначено, що фінансові інститути відіграють важливу роль у цьому процесі. Обґрунтовано необхідність оцінювання впливу на довкілля в ракурсі систематичної діяльності та надання більшої уваги екологічним і соціальним аспектам.

Для покращення кооперації між сільськогосподарськими підприємствами, фінансовими інститутами (комерційними банками) та місцевими громадами обґрунтовано доцільність упровадження в Україні волонтерської звітності сільськогосподарських підприємств у частині корпоративної та соціальної відповідальності. Крім того, з метою зменшення впливу на довкілля та зниження вартості кредитних коштів комерційних банків для сільськогосподарських підприємств запропоновано впровадження сертифікації виробничих процесів. Зазначене, сприятиме трансформації агросектору України до сертифікованого органічного виробництва.

Обґрунтовано, що опцією зменшення дії на навколишнє природне середовище та покращення виробничих засобів може бути непрямий вплив фінансових інституцій. Шляхом фінансування проектів та надання позичкових коштів вони можуть впливати на рух сільськогосподарської продукції та за допомогою процедур, стандартів і сертифікатів покращувати екологічну ситуацію, сприяти сталому сільськогосподарському землекористуванню та розвитку органічного виробництва.

Висунуто гіпотезу, що органічне землеробство на сільськогосподарських підприємствах, які займаються вирощуванням продукції рослинного походження, має менший вплив на природне середовище або такий вплив зовсім відсутній. Для перевірки робочої гіпотези здійснено аналіз виробництва органічної продукції в Україні. Виявлено,що починаючи з 2002 року, територія угідь під органічним землеробством збільшилася на 64%, а кількість органічних господарств майже у 4 рази (до 118).

З метою зменшення впливу на навколишнє природне середовище розроблено механізм залучення фінансових інституцій та зниження вартості позичкових коштів для сільськогосподарських підприємств за рахунок попередження непрямих фінансових ризиків. Іншими словами, для підвищення прибутковості сільгосппідприємство зацікавлене у залученні кредитів. З другого боку, надання таких кредитів комерційними банками пов’язано з прямими (фінансові, юридичні) та непрямими (екологічні, соціальні) ризиками.

Обґрунтовано, що внаслідок впливу сільськогосподарської діяльності на довкілля та громади виникають інші ризики, оцінка та інтерналізація яких підвищує ймовірність виконання кредитних проектів, що, у свою чергу, може знизити вартість позичкових коштів для підприємств. У результаті впровадження оцінки екологічних та соціальних ризиків формується виграшна ситуація як для комерційних банків, так і сільськогосподарських підприємств. Крім того, бенефіціарами впровадження такої оцінки будуть місцеві громади, оскільки вони стануть реципієнтами позитивного екстернального ефекту.

Доведено, що екологічні ризики також мають вплив на дохідність кредитів комерційних банків, оскільки сукупний рівень ризику проекту визначає вартість позичкових коштів. При умові, якщо екологічні ризики прийняті у моделі розрахунку, вартість позичкових коштів знижується.

З метою зменшення впливу на довкілля та ризиковості фінансового проекту, запропоновано впровадити на сільськогосподарських підприємствах систему управління екологічними та соціальними ризиками. Основними цілями такої системи є зниження негативного впливу на навколишнє природне середовище, підвищення екологічної та економічної ефективності діяльності підприємства, зменшення обсягів виробничих відходів.

У третьому розділі «Розрахунок впливу сільськогосподарського підприємства на довкілля та перспективна модель його зменшення» запропоновано алгоритм визначення екологічного впливу продукції сільгосппідприємств на навколишнє природне середовище за допомогою СОЖЦ та механізм його зменшення шляхом залучення приватного сектору, а саме комерційних банків.

Апробовано розроблену методику СОЖЦ сільськогосподарської продукції рослинництва за умов використання технологій традиційного та органічного вирощування пшениці озимої, гороху, кукурудзи на силос та ячменю ярого. Для розрахунку впливу господарської діяльності на довкілля використано дані Хмельницької державної дослідної станції НААН України. Щодо внесення добрив, періоду вегетації, урожайності, типу добрив та продукції польові дослідження проводилися протягом п’яти років.

У процесі інвентаризації вхідних та вихідних потоків систему господарства поділено умовно на три складові: до господарства, в господарстві та після господарства. Визначено цілі дослідження його, функціональну одиницю, систему до порівняння, масштаб дослідження, згруповано впливи по категоріях, здійснено оцінку впливу, наведено та проаналізовано результати.

У ході інвентаризації до моделі включено групування вхідних та вихідних даних, які з’являються на етапах посіву, вирощування та збирання. Етап зберігання сільгосппродукції не включено у дослідження з причин відсутності даних.