ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО РИНКУ Автореферат

Актуальність теми. Практика аграрних реформ в України довела необхідність докорінної перебудови всієї системи економічних відносин, яка охоплює одночасно виробництво, розподіл, обіг і споживання сільськогосподарської продукції. Ефективне використання приватної власності неможливе без формування дієвого аграрного ринку. Для цього необхідна розбудова системи ринкових інституцій, які б виконували адекватні функції на ринку, зокрема забезпечували відповідне його насичення, просування продукції, збалансування попиту та пропозиції, тощо.

Цим процесам на сьогодні бракує системності та послідовності. Це пов’язано зокрема, із відсутністю достатніх методологічних та організаційно-економічних засад формування інфраструктурних інституцій, розробка яких є нагальною потребою ринкової трансформації сільського господарства України.

Проблема формування і функціонування інфраструктури аграрного ринку відносно нова для української аграрної економіки. Значний внесок у її розв’язання зробили відомі вітчизняні дослідники П. Березівський, В. Бойко, П. Гайдуцький, В. Гончаренко, М. Дем'яненко, В. Зіновчук, В.Зимовець, Л. Климюк, Ю. Коваленко, М. Кропивко, О. Крисальний, М.Лобанов, І. Лукінов, М. Малік, О. Могильний, Л. Молдаван, П. Саблук, А.Стельмащук, Г. Черевко, О. Шпичак, В. Юрчишин та інші.

Однак на сьогодні чимало аспектів проблеми становлення ринкової інфраструктури залишаються нерозв’язаними і потребують подальшого дослідження. По-перше, чітко не визначено склад інфраструктури, її функції та оптимальні параметри, по-друге, існуючі розробки недостатньо враховують особливості інфраструктури на регіональному рівні та методи повного забезпечення її ефективного функціонування на різних організаційних рівнях, по-третє, не визначеними залишаються способи досягнення системної роботи інституцій ринку агропромислової продукції та ін. Ці питання, як і деякі інші, потребують поглиблених наукових досліджень та наукового обґрунтування шляхів їх вирішення, що і обумовило актуальність обраної теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась відповідно до напрямків науково-дослідних робіт відділу підприємництва Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук “Наукові основи аграрної політики трансформації економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах” (номер державної реєстрації 0196U016303). Автором обґрунтовано пропозиції щодо ефективного формування інфраструктури аграрного ринку на регіональному рівні.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування найбільш перспективних напрямів формування та функціонування інфраструктури аграрного ринку на рівні регіону та розробка пропозицій щодо шляхів удосконалення механізмів взаємовідносин між її елементами.

Для досягнення поставленої мети вирішувались наступні основні завдання:

- визначити роль, функції та цілі окремих елемент ів ринкової інфраструктури з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду;

- визначити проблеми формування та функціонування інфраструктури аграрного ринку на сучасному етапі розвитку аграрної економіки та виявити причини, які стримують розвиток її на регіональному рівні;

- обґрунтувати методичні підходи до формування ринкової інфраструктури щодо аграрного ринку, виявити її основні характеристики та взаємозв’язки;

- обґрунтувати організаційно-економічні принципи та пропозиції щодо забезпечення ефективного функціонування інфраструктури регіонального аграрного ринку.

Предметом дисертаційного дослідження є сукупність тенденцій, особливостей і напрямів формування і функціонування інфраструктури аграрного ринку на регіональному рівні.

Об'єктом дослідження є процес розвитку і функціонування підприємств та організацій інфраструктури аграрного ринку у Вінницькій області.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід вивчення економічних явищ.

За допомогою методу наукової абстракції було уточнено поняття „інфраструктура аграрного ринку”, досліджено її складові та їх функціональне призначення, здійснена класифікація її елементів. Статистико-економічний метод, а саме його прийоми – порівняння, групування, графічний та інші застосовувалися при проведені аналізу аграрних перетворень та стану розвитку ринкової регіональної інфраструктури аграрного ринку. Застосування методу індукції та монографічного методу дозволило узагальнити зарубіжний і вітчизняний досвід, визначити особливості та тенденції розвитку функціонування основних елементів інфраструктури аграрного ринку. Під час вивчення механізмів співпраці товарної універсальної біржі і агроторгових домів використовувався кореляційно-регресивний аналіз. Метод соціометричних опитувань та метод експертної оцінки були використані при оцінювані стану аграрного ринку в сучасних умовах.

За допомогою методу аналізу і синтезу визначалися проблеми розвитку окремих елементів інфраструктури аграрного ринку та дослідження шляхів їх вирішення. При здійсненні техніко-економічного обґрунтування проведення аукціонів живої худоби на регіональному рівні, визначенні потреб у грошових ресурсах сільськогосподарських товаровиробників було використано розрахунково-конструктивний метод. Осмислення концепції системного формування ринкової інфраструктури здійснювалося за допомогою абстрактно-логічного методу економічних досліджень.

Інформаційною базою дослідження послужили законодавчі та інші нормативно-правові акти, офіційні статистичні матеріали, матеріали моніторингу Міністерства аграрної політики України та Головного управління сільського господарства і продовольства Вінницької облдержадміністрації, матеріали науково-дослідних установ, довідкова література, наукові публікації, звітність підприємств, первинні матеріали власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному обґрунтуванні базових елементів інфраструктури регіонального аграрного ринку, а саме:

вперше:

- визначено роль елементів регіональної інфраструктури в розвитку АПК, що полягає в формуванні стабільних каналів реалізації продукції, збільшенні доходів всіх учасників аграрного ринку, забезпеченні прозорих схем руху сільгосппродукції та продовольчої безпеки регіону і країни в цілому за рахунок звуження тіньового сектора закупівлі сільськогосподарської продукції у виробників;

удосконалено:

- визначення економічної сутності поняття „інфраструктура аграрного ринку” яку необхідно розглядати як структуровану систему, у якій зв’язки і відносини між підприємствами, організаціями, об’єктами виробничої та невиробничої сфери, покликані обслуговувати товаровиробників, створювати умови для своєчасного і безперервного нарощування обсягів пропозиції на ринку;

- визначення складу інфраструктури аграрного ринку, яка включає обслуговуючий, збутовий, фінансово-кредитний, інформаційно-консультаційний, контролюючий сегменти з уточненням їх поелементного складу;

- методологічні підходи до формування інфраструктури аграрного ринку, які передбачають врахування регіональної специфіки, природи виникнення та розвитку форм і елементів інфраструктури, відповідної нормативно-законодавчої бази, можливостей та потреб територій, зокрема щодо кадрового потенціалу, наукових методів аналізу, прогнозів та пропозицій;

- обґрунтування необхідності врахування регіональних особливостей при формуванні програм розвитку окремих складових інфраструктури, що забезпечить конкурентоспроможність сільгосптоваровиробників як основних учасників аграрного ринку;

дістали подальший розвиток:

- механізми взаємовідносин між елементами інфраструктури регіонального аграрного ринку, які базуються на погодженні інтересів на окремих ланках аграрного ринку регіону шляхом удосконалення договорів контрактації, зміни підходів до цінової політики, прискорення інтеграційних процесів, удосконалення механізмів біржового ринку тощо;

- шляхи формування комплексу складових збутової інфраструктури як одного з найважливіших елементів інфраструктури аграрного ринку, що передбачають ініціативно-регулюючу та стимулюючу участь регіональних державних органів у створенні інфраструктури, визначення обсягів та джерел інвестицій на ці цілі, програмний підхід до розвитку інфраструктури, визначення необхідної кількості та оптимального місцерозташування її елементів, розробку механізмів активізації їх діяльності.