У першому розділі«Теоретико-методичні засади формування та функціонування інституційних механізмів захисту інтересів національних товаровиробників» досліджено: теоретичні основи формування інвестиційних механізмів захисту інтересів національних товаровиробників; джерела і фактори загрози інтересам національних товаровиробників в умовах глобалізації економіки; особливості вдосконалювання інституційних механізмів захисту інтересів національних товаровиробників у різних моделях трансформації економіки; методичні засади і напрямки формування політики захисту інтересів національних товаровиробників.
Глобалізація розуміється як процес економічного об'єднання країн, процес переходу національних економік до глобальної економіки, оскільки глобалізація в її різних проявах об'єктивно супроводжувала всю людську історію, незважаючи на те, що проходила нерівномірно. В умовах глобалізації різко загострюються глобальні проблеми світової економіки й усього світового співтовариства, у першу чергу, проблеми збільшення розриву в рівнях соціально-економічного розвитку країн, а також проблема забезпечення національної економічної безпеки і дотримання інтересів національних товаровиролбників.
Інституційні механізми захисту інтересів національних товаровиробників реалізуються важелями регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Під зовнішньоекономічними зв'язками варто розуміти комплекс різноманітних форм міжнародного економічного, науково-технічного, виробничого співробітництва, валютно-фінансових відносин, а також форми впливу такого співробітництва й відносин на розвиток національних господарств і товаровиробників.
Сучасними функціями зовнішньоекономічних зв'язків є: організація міжнародного обміну товарами, капіталом і послугами; міжнародне визнання споживчої вартості продуктів міжнародного поділу праці; організація міжнародного грошового обігу; організація взаємозв'язків процесів, що протікають у зовнішньому економічному середовищі, із внутрішнім відтворювальним процесом національної економіки.
Сутність зовнішньоекономічних зв'язків проявляється в тому, що вони, являють собою форми співробітництва держави і національних товаровиробників з суб’єктами інших країн й міжнародними організаціями. Ці форми співробітництва можуть виступати і як форми зовнішньоекономічного регулювання в тих або інших сферах спільної діяльності. В результаті дослідження здійснено класифікацію зовнішньоекономічних зв'язків і виділено: торговельні, інвестиційні та виробничі зовнішньоекономічні зв'язки. Основними формами виробничих зовнішньоекономічних зв'язків є: спільне підприємництво, кооперації, лізинг і франчайзинг.
На розвиток зовнішньоекономічних зв'язків і політику захисту інтересів національних товаровиробників істотно впливають сучасні тенденції розвитку світової торгівлі, які полягають в наступному: випереджальний розвиток зовнішньої торгівлі порівняно з ростом національної економіки; підвищення питомої ваги високотехнологічних товарів при падінні частки паливно-сировинних товарів і продовольства; одержання основної вигоди розвиненими країнами й сконцентрованими в них транснаціональними корпораціями; періодичні коливання у динаміці зовнішньої торгівлі й світових цін під впливом середньострокових і довгострокових циклів; збільшення впливу економічних циклів на трансформаційну економіку; вплив геоекономічних факторів на динаміку й структуру експорту й імпорту, посилення регулювання світової торгівлі на міжнародному рівні; вплив геополітичних факторів, інтеграційних зв'язків і міжкраїнових конфліктів; перевага невеликої групи промислово розвинених країн серед основних учасників світової торгівлі; випереджальний ріст світової торгівлі послугами відносно торгівлі товарами; активний розвиток електронної комерції.
Базис розвитку національного виробництва й зовнішньоекономічних зв'язків становить ресурсний потенціал країни - це доступна при даних технологіях і соціально-економічних відносинах сукупність природних, матеріально-технічних і трудових ресурсів, якими володіє країна (енергетичні, земельні й ґрунтові, водні, лісові, біологічні, мінеральні, кліматичні й рекреаційні ресурси). Розвиток ресурсного потенціалу сприяє інноваційному розвитку національного виробництва й зміцненню експортних позицій вітчизняних виробників.
Організація й управління зовнішньоекономічними зв'язками та захист інтересів національного товаровиробника є прерогативою держави. Реформування зовнішньоекономічних зв'язків випробовує самий безпосередній вплив інституціональних перетворень і мікроекономічної лібералізації. Під зовнішньоекономічною політикою держави варто розуміти сукупність заходів, спрямованих на регулювання всіх видів зовнішньоекономічних зв'язків і визначальний режим їх здійснення. Зовнішньоторговельна політика держави - це діяльність державних органів по створенню оптимального співвідношення експорту й імпорту країни, що забезпечує стійкий економічний розвиток національної економіки і захист інтересів національних товаровиробників.
У сучасних умовах проведення зовнішньоекономічної політики і політики захисту національних товаровиробників ускладнюється впливом цілого ряду факторів, до числа яких відносяться: підсилювана взаємозалежність країн і структурна перебудова національних економік. Під структурною перебудовою економікиварто розуміти комплекс заходів щодо реорганізації наявних виробничих об'єктів, що не тільки враховує пріоритетний розвиток господарства на основі абсолютних і відносних переваг економіки перехідного періоду, але й забезпечує їх поєднання з інтересами інтеграційного об'єднання. Успішна реалізація цілей структурної перебудови економіки трансформаційного періоду, крім того, залежить від співвідношення негативних і позитивних наслідків, які будуть випливати за кожним етапом здійснення складових цієї мети.
У другому розділі«Дослідження стану та проблем функціонування інституційних механізмів захисту інтересів національних товаровиробників» досліджено: вплив розвитку зовнішньоекономічної діяльності на економічний стан національних товаровиробників; особливості інституційного регулювання діяльності товаровиробників в умовах членства України у СОТ; проблеми і напрями удосконалювання системи інституційних механізмів захисту інтересів національних товаровиробників.
Стратегічна мета розвитку економіки України полягає в реалізації у світовій економіці її порівняльних і конкурентних переваг, що об'єктивно існують у різних галузях національного господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені. Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних товаровиробників у міжнародній торгівлі. Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм СОТ.
