ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлено важливість формування та вдосконалення державної політики стратегічного планування розвитку регіонів в умовах інтеграції України до світової спільноти, обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію основних положень.

У першому розділі – “Теоретичні основи побудови та механізми реалізації державної політики стратегічного планування регіонів” – узагальнено традиційні наукові концепції та сучасні підходи до стратегічного планування; досліджено наукові та прикладні основи стратегічного індикативного планування розвитку регіонів; розглянуто концептуальні засади планування сталого розвитку регіонів України; проаналізовано особливості формування та тенденції реалізації державної політики щодо розвитку регіонів європейських країн.

Запропоновано розуміти регіон як самостійне територіальне утворення субнаціонального рівня з урахуванням історичних, соціально-економічних, політичних і культурних особливостей, що являє собою складну, цілісну та динамічну систему, державне управління якою полягає в реалізації спільних інтересів усіх територіальних одиниць цього утворення з метою забезпечення його сталого розвитку та розвитку держави в цілому. Саме регіональне стратегічне планування становить комплекс рішень та дій щодо розробки стратегій, які необхідні для досягнення цілей такого територіального утворення.

Визначено актуальність запровадження системи стратегічного планування на регіональному рівні, а саме: стратегічне планування є визнаним світовою практикою елементом у системі управління регіоном, який дає змогу створювати умови та використовувати потенціал для перспективного розвитку; в умовах докорінних соціально-економічних перетворень, які передбачають адаптацію територій до вимог ринкової економіки та відкритого конкурентного ринку, цей інструмент допомагає приймати поточні рішення з урахуванням стратегічних цілей розвитку території; стратегічне планування виступає найвідповіднішим інструментом, здатним консолідувати зусилля влади та громади у вирішенні проблем розвитку регіону; процес стратегічного планування сприяє зміцненню взаємовідносин між владою та громадськістю, поліпшенню іміджу території, створює єдине поле дій усіх його активних сил.

Сформовано авторське бачення стратегічного розвитку регіону як невід’ємного елемента системи управління регіоном, інструмента консолідації колективного стратегічного суб’єкта та досягнення ним спільних інтересів, у процесі якого відбувається встановлення стратегічних орієнтирів сталого розвитку регіону та напрямів підвищення його конкурентоспроможності, а також внутрішнього потенціалу.

Розроблено модель реалізації стратегічного управління регіоном, яка включає блок моніторингу та сферу реалізації регулювальної функції індикативного планування з метою підвищення ефективності взаємодії елементів інфраструктурних підсистем регіонального розвитку в процесі досягнення стратегічних цілей регіону й основу якої становлять такі положення: у зв’язку з високим ступенем відкритості регіональних систем для забезпечення процесів їх самоорганізації необхідно конкретизувати параметри, які визначають правові, економічні, соціокультурні та інформаційні умови їх функціонування; параметри стану регіональної системи доцільно поділити на індикатори, які в агрегованому вигляді характеризують традиційні параметри, та індикатори умов виникнення самоорганізації (багатоваріантність видів економічних та громадських агентів, свобода вибору рішень, локальні об’єднання за інтересами); моніторинг як один з основних елементів управління необхідно організувати за триконтурною схемою з огляду на різну швидкість зміни факторів (фактори, що швидко змінюються, – інформаційні; фактори із середньою динамічністю – економічні; фактори, що повільно змінюються, – соціокультурні); до сфери реалізації регулювальної функції індикативного планування треба включити правові, економічні, інформаційні та адміністративні механізми управляючого впливу, які спрямовані на підвищення ефективності регіонального стратегічного управління