РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ІНТЕГРАЦІЇ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ Автореферат

У вступі наведено актуальність і рівень наукової розробленості обраної теми, її зв’язок з науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, описано наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – «Теоретичні засади державної політики інтеграції освіти і науки» – досліджено теоретичні положення державної політики інтеграції освіти і науки; розглянуто еволюцію форм і умов державної політики інтеграції освіти і науки; визначено інтеграцію освіти і науки як умову формування державної політики в системі інноваційної економіки.

З метою теоретичного переосмислення і практичного вирішення проблем розвитку державної політики інтеграції освіти і науки України в системі інноваційної економіки проведено аналіз ґенези управлінської думки й основних інструментів її забезпечення. Встановлено, що процес інтеграції науково-дослідної й навчальної роботи у вищій школі України здійснюється недостатніми темпами. Інтеграція освіти і науки організаційно продовжує залишатися об’єктом державної політики в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців. Разом з тим існуючі окремі моделі об’єднання наукової й навчальної роботи можуть служити підґрунтям розробки нових форм інтеграції, що зможуть максимально забезпечити участь студентів у дослідницькій діяльності у процесі навчання. Реальна інтеграція освітньої і наукової складових у діяльності вищого навчального закладу можлива за умови орієнтації викладання на новітні наукові досягнення. Тому дослідження державної політики інтеграції освіти і науки України в системі інноваційної економіки є актуальним на сьогодні і потребує розвитку.

Основними цілями державної політики у науковій і науково-технічній діяльності було визначено: примноження національного багатства на основі використання наукових та науково-технічних досягнень; створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки і техніки; зміцнення національної безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень; забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти. Державна політика інтеграції освітньої та наукової складових у діяльності вищих навчальних закладів є необхідною умовою якісної підготовки фахівців і вагомим чинником розвитку наукового й інноваційного потенціалу держави. Необхідність поєднання навчання і дослідницької діяльності на всіх циклах вищої освіти зазначені у всіх матеріалах Болонської декларації. Разом з тим у вітчизняній системі вищої освіти бракує дослідницько-інноваційної діяльності, більшість вищих навчальних закладів не проводить ґрунтовних наукових досліджень.

Поняття «державна політика інтеграції освіти і науки» визначено як узгоджений план дій уряду із взаємодії, взаємопроникнення і взаємодоповнення науково-дослідної і навчально-виховної діяльності, що призводить органи державного управління в стан пошуку і розвитку законодавчої бази, організаційних, економічних і інституціональних умов для отримання реального інтеграційного ефекту в системі інвестиційно-інноваційної економіки. Аналіз діяльності ВНЗ, власна практика організації наукової роботи в університеті дозволили нам стверджувати, що процес інтеграції науково-дослідної й навчальної роботи у вищій школі України здійснюється недостатніми темпами, тому інтеграція освіти і науки організаційно продовжує залишатися об’єктом державної політики в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців. Підґрунтям розробки нових форм інтеграції, що зможуть максимально забезпечити участь студентів у дослідницькій діяльності у процесі навчання, можуть служити існуючі окремі моделі об’єднання наукової й навчальної роботи.

Накопичений у процесі реалізації програм досвід інтеграції освіти і науки свідчить, що для створення успішних інтеграційних структур важливе впровадження заходів: обов’язкової державної підтримки на етапі становлення інтеграції; поєднання бюджетного й позабюджетного фінансування; цільової підтримки молодих наукових і викладацьких кадрів; обов’язкового заохочення розвитку «зовнішніх зв’язків» організацій з іншими інститутами й науковими секторами.

Інтеграція освіти і науки в сучасній світовій освіті розглядається як частина складного і всеосяжного процесу зближення, взаємодії і взаємопроникнення національних структур. Для цього напряму характерно: зростаючі через погоджену міжнародну освітню політику взаємне зближення, взаємодоповнюваність, взаємозалежність національних систем; синхронізація дій, посилення їх регулювання відповідними наднаціональними інститутами; поступове переростання національних освітніх систем за державні межі та зародження тенденцій до формування єдиного освітнього простору. Визначено завдання державної політики інтеграційного процесу освіти і науки, а саме: поширення знань про Європу і формування світоглядної концепції єдиної Європи засобами цивільної, полікультурної, історичної, лінгвістичної освіти; розвиток європейської свідомості і засвоєння суб’єктами утворення загальних європейських цінностей засобами проектних технологій європейської взаємодії; формування компетентності громадянина відкритого європейського суспільства.

Встановлено, що найважливішим фактором розвитку сучасної освітньої системи в Україні виступає освіта через науку, тобто єдність науково-дослідної діяльності й навчання, коли навчальний процес ґрунтується на наукових дослідженнях, що виконують викладачі спільно зі студентами. Разом з тим, як свідчить аналіз діяльності багатьох педагогічних ВНЗ України, наукова робота не є обов’язковою для більшості студентів і не виступає найважливішим компонентом їх професійної підготовки. Недостатньо розробленими залишаються теоретичні й методичні засади державної політики інтеграції освіти й науки, що призводить до низки суперечностей: між широкими можливостями педагогічних ВНЗ до організації й проведення наукових досліджень, виховання вчителя-дослідника та віддаленістю науково-дослідної роботи від навчального процесу; між підвищеними вимогами до професійної підготовки майбутніх учителів, які повинні володіти високим рівнем дослідницької культури, науковим потенціалом, що реалізується в педагогічній творчості під час вирішення складних практичних задач і відсутністю в більшості ВНЗ системної науково-дослідної роботи викладачів і студентів, що виступає однією з основних умов створення наукозорієнтованого освітнього середовища та ін.

Загострення критичних проблем забезпечення науково-технічного та інноваційного розвитку держави визначає нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації державної політики в системі інноваційної економіки України. Запропоновано з метою вдосконалення державної політики в системі інноваційної економіки: запровадити механізм надання інвестиційно-податкового кредиту зі сплати податку на прибуток, передбачивши відповідні положення в Податковому кодексі; запровадити механізм податкового стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну сферу шляхом зменшення сум нарахованого податку на прибуток, на частину кваліфікованих витрат суб’єкта господарювання, пов’язаних з науковими дослідженнями і науково-технічними розробками; вжити заходів щодо вдосконалення механізмів державної підтримки через здешевлення банківських кредитів на виконання інноваційних проектів; опрацювати питання створення Державного фонду промислових інновацій; установити порядок, згідно з яким при укладанні контрактів (договорів) на виконання цільових проектів державних цільових наукових і науково-технічних програм, що мають прикладне технологічне спрямування, передбачається механізм обов’язкового співфінансування реалізації цих проектів майбутніми споживачами результатів їх виконання; запровадити ефективний механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців з інноваційного менеджменту з урахуванням загальнодержавних і регіональних потреб; опрацювати питання запровадження податкових стимулів при наданні суб’єктами господарювання науковим установам та вищим навчальним закладам спонсорської допомоги для здійснення ними наукової та науково-технічної діяльності.

Розглянувши особливості інтеграції освіти і науки як умови формування державної політики в системі інноваційної економіки, автор дійшов висновку, що в Україні необхідно вжити наступний комплекс заходів: оновлення структури і змісту вищої освіти, передбачивши вивчення питань інноваційної діяльності (стратегічного менеджменту, маркетингу, технологічного аудиту, фінансів, комерціалізації); упровадження нових освітніх програм і послуг, підвищення їхньої якості й конкурентоспроможності на основі нових інформаційних технологій, розвитку науково-дослідної діяльності академічної та вузівської науки, орієнтованої на проблеми системи інноваційної економіки і підготовку молодих учених у цій галузі; удосконалення форм поєднання науки, освіти і виробництва, розвитку об’єктів інноваційної інфраструктури в системі науки і освіти та створення нових інноваційних структур для формування єдиного наукового та навчально-методичного механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери; посилення роботи зі створення на базі провідних наукових установ та вищих навчальних закладів науково-освітньо-інноваційних комплексів, що поєднають навчальний процес і наукові дослідження з розвинутою мережею високотехнологічних інноваційних структур; забезпечення підвищення якості та комплексності прогнозно-аналітичних досліджень науково-технічного розвитку економіки та проведення їх на постійній основі; розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення формування та реалізації державної інноваційної політики шляхом: удосконалення державної статистики у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності із застосуванням сучасних європейських індикаторів інноваційної активності; розвитку системи науково-технічної та патентно-ліцензійної інформації з максимальним використанням можливостей мережі Інтернет; запровадження об’єктивної системи оцінювання наукових робіт фундаментального спрямування; удосконалення структури державного управління у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, спрямованих на чітке розмежування та уникнення дублювання функцій центральних органів виконавчої влади, запровадження та дотримання принципів одноосібної відповідальності та стабільності системи державного управління у цій сфері.

У другому розділі – «Методологічні основи розвитку державної політики інтеграції освіти і науки в системі інноваційної економіки» - обґрунтовано принципові положення державної політики інтеграції освіти і науки; розроблено концептуальні засади державної політики інтеграції освіти і науки в системі інноваційної економіки; удосконалено методичні підходи до формування державної політики інтеграції освіти і науки.

Встановлено, що стратегічним завданням державної політики інтеграції освіти і науки є вихід освіти, набутої в Україні, на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародного співробітництва, розширення участі навчальних закладів, учених, педагогів і вчителів, учнів, студентів у проектах міжнародних організацій та співтовариств. Тому автором розроблено методологічні засади розвитку державної політики інтеграції освіти і науки, що передбачають взаємодію вищих навчальних закладів з органами державного управління всіх рівнів, правову легалізацію інтегрованих науково-освітніх структур як вагомих компонентів інноваційного потенціалу регіону, що виконують функцію соціального інституту з участю у формуванні та виконанні інноваційних програм і проектів.

Державна політика інтеграції освіти і науки має розроблятись, в першу чергу, з наголосом на те, що розвиток інтеграції сприятиме прискоренню модернізації науково-освітнього комплексу і зниженню хоч би частини пов’язаних з нею витрат (у тому числі соціальних), підвищенню ефективності використання бюджетних коштів і державного майна, поліпшенню вікової структури зайнятих і якості освіти, росту інноваційної активності. Наукове співтовариство має виходити зі спрощення освітньої діяльності, правової легалізації інтегрованих структур, що склалися на базі або навколо наукових організацій, та їх державної підтримки. Вищі навчальні заклади, особливо провідні університети, повинні мати бюджетну підтримку різноманітних форм своєї науково-освітньої діяльності, а також поширення базового (регулярного) фінансування на науку вищих навчальних закладів, причому в істотно більших масштабах.

Політичні й економічні зміни, які відбулися в Україні і на міжнародній арені, внесли свої корективи в процес навчання іноземних фахівців для зарубіжних країн. Критичний аналіз накопиченого досвіду дозволяє виділити низку проблем у сфері державного управління цією галуззю, а саме: відсутність державної програми набору і навчання іноземних громадян; відсутність українських дипломатичних представництв у багатьох регіонах світу; певне погіршення міжнародного іміджу української вищої школи в країнах далекого зарубіжжя і обмеження її участі на міжнародному освітньому ринку; спостерігається втрата того безцінного досвіду з навчання іноземних громадян, що був накопичений українськими вищими навчальними закладами у минулому; додаткове ліцензування комерційних фірм, що діють на освітньому ринку послуг, сприяє тому, що набір студентів має стихійний характер; знижується якість навчання за відсутністю підручників і навчально-методичних посібників для іноземних студентів, а також якість досліджень педагогічної спільноти з роботи з іноземними студентами; залишається слабкою матеріально-технічна база вищих навчальних закладів, яка не відповідає завданням підготовки сучасного фахівця; недостатній рівень безпеки особистого майна іноземних студентів.

Освіта і наука є стратегічним резервом розвитку держави, суспільства, економіки та багатовимірним полем нашої інтеграції у світову спільноту. В умовах інтелектуалізації праці, впровадження новітніх технологій, формування інформаційного суспільства освіта і наука є одним з найважливіших пріоритетів української державної політики. Європейський вибір вимагає державної політики інтеграції освіти і науки, перетворення вищого навчального закладу в центр наукових досліджень, де студенти не лише навчаються, а й здійснюють під керівництвом професорів реально значиму наукову діяльність. Це, знову ж таки, потребує значних державних коштів на зміцнення матеріально-технічної бази кафедр, лабораторій, наукових центрів тощо.

Виявлено, що соціально-економічні перетворення в системі інноваційної економіки України приводять до суттєвої реструктуризації багатьох галузей, зникнення одних напрямів і виникнення інших. Інновації в освіті та науці є важливим заходом адаптації до сучасних соціально-економічних умов України, що постійно змінюються. Виходячи з того, що Україна є учасником світових інтеграційних процесів, для підвищення ефективності системи освіти державі необхідно активно управляти інноваційними процесами в цій галузі. Нова парадигма вищої освіти України як системи, що самовдосконалюється, враховує швидкоплинні умови функціонування, національні і державні програми розвитку суспільства, які базуються на аналізі світових тенденцій розвитку вищої освіти, постійному пошуку і впровадженні навчальних інновацій. Прискорений розвиток технологій, таких як інформаційні й телекомунікаційні, вплив яких на всі аспекти соціального життя дедалі більше зростає, відкриває перспективи вдосконалення вищої освіти, обміну науково-навчальною інформацією, інтенсифікації наукової співпраці і розширення культурно-освітніх обмінів.

Наявність узагальненої інформації з проблем підготовки фахівців для зарубіжних країн у системі інноваційної економіки вимагає удосконалення державної політики інтеграції освіти і науки в системі інноваційної економіки. Пропонується здійснити низку відповідних заходів: розробку стратегічного плану розвитку співробітництва з іноземними країнами у сфері підготовки фахівців для зарубіжних країн; уніфікацію за міжнародними стандартами всіх основних форм навчання і створення необхідних умов для їх реалізації, а також оцінок одержуваних знань з метою забезпечення українських дипломів про вищу освіту й учених ступенів за кордоном в системі інноваційної економіки; налагодження обміну інформацією з країнами-партнерами про якість підготовлених фахівців, що дозволить вчасно вносити корективи в навчально-виховний процес, враховуючи специфіку майбутньої трудової діяльності випускників на батьківщині; затвердження мінімальних тарифів вартості підготовки іноземних студентів у вищих навчальних закладах України з метою припинення практики навчання за демпінговими цінами; забезпечення безпеки іноземних студентів, які часто є жертвами насильства з боку націоналістів і кримінальних елементів; створення нормальних побутових умов і забезпечення дисципліни в гуртожитках, у яких проживають іноземні студенти; підвищення якості професійної підготовки іноземних студентів, визначення переліку спеціальностей з урахуванням соціально-економічних особливостей зарубіжних держав.

Аналіз розвитку державної політики інтеграції освіти і науки в розвинених країнах світу показав, що цей процес тісно пов’язаний як із зовнішніми, так і з внутрішніми чинниками, що спонукали до покращення рівня освіти та підготовки висококваліфікованих кадрів. Незважаючи на суттєві відмінності в соціально-економічному розвитку, європейські країни при формуванні єдиного освітнього простору накопичили значний досвід, котрий відображається в доступності вищої освіти для всіх бажаючих, наявності умов для того, щоб закінчити навчання без перешкод, організації нових форм і методів навчального процесу, виробленні стандартів освіти, здійсненні реформ у галузі державного управління вищою школою, підготовці державних управлінців і керівництві якістю освіти. Цей досвід став вирішальним чинником на шляху модернізації вищої освіти України та її входженні у європейське освітнє поле на засадах Болонського процесу. Слід забезпечити безперервність навчального процесу за більшістю напрямів підготовки, їхню взаємоузгодженість. Це підвищить ефективність усього навчального процесу, посилить мотиваційні аспекти у виборі професії, навчанні молоді, в отриманні другої освіти чи підвищенні кваліфікації, стабілізує конкурсну ситуацію та контингент тих, хто навчається у взаємопов’язаних навчальних закладах.

Для реалізації інтересів ключових суб’єктів науково-освітньої діяльності у сфері визначення механізмів формування державної політики інтеграції освіти і науки удосконалено підхід до формування сучасної правової бази інтеграції освіти і науки на засадах: ідентифікації, систематизації й правової легітимності форм, що фактично склалися, механізмів інтеграції; ефективної діяльності інститутів інтеграції; правового визначення положення інтегрованих структур та їх державної підтримки.

Обґрунтовано, що структурне реформування системи формування державної політики інтеграції освіти і науки має відбуватися за такими напрямами: удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази з питань підготовки і перепідготовки спеціалістів різних напрямів; оптимізація мережі та чисельності особового складу ВНЗ у межах єдиної системи вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, матеріально-технічного та фінансового забезпечення підготовки фахівців; приведення змісту освіти у відповідність із державними стандартами вищої освіти, сучасних потреб та міжнародного досвіду підготовки кадрів; застосування інноваційних педагогічних технологій; створення умов для розвитку, саморозвитку, самореалізації випускників вищих навчальних закладів; проведення державної акредитації вищих навчальних закладів за новими напрямами та спеціальностями підготовки фахівців.

У третьому розділі – «Оцінка державної політики інтеграції суб’єктів на ринку освітніх послуг» - – розроблено механізми реалізації державної політики сприяння інтеграції ринку праці та ринку освітніх послуг; проаналізовано форми інтеграції науково-освітнього і бізнес-потенціалів України; проведено оцінку та визначено напрями державної підтримки інтеграції суб’єктів ринку освітніх послуг.

Встановлено, що для нашої держави актуальною залишається проблема якісного вдосконалення трансформації сфери освітніх послуг з тим, щоб: найповніше реалізувати освітній та науковий потенціал, що на сьогодні є одними з небагатьох чинників, що можуть забезпечити результативність модернізації соціально-економічної системи; подолати хронічну залежність вищих навчальних закладів від можливостей державного фінансування, що одночасно зменшить навантаження на державний бюджет; адаптувати систему української вищої школи до процесів глобалізації, інтернаціоналізації та європеїзації; виховати нову генерацію людей, конкурентоспроможних як на внутрішньому, так і світовому ринку, самостійних, творчих, креативних, відповідальних.

Пріоритетами розвитку ринку освітніх послуг в Україні на сучасному етапі визначено наступні: забезпечення рівного і справедливого доступу до інфраструктури якісних освітніх послуг; створення нової моделі економічної діяльності вищих навчальних закладів, яка базується на солідарній участі держави, бізнесових кіл і громадян; приведення системи освітніх послуг у відповідність до вимог Болонської декларації; підвищення конкурентоспроможності української науки та її інтегрованості у світовий науковий процес; розширення автономії вищих навчальних закладів.

Розроблено механізм державного моніторингу інтеграції ринку праці та ринку освітніх послуг на основі низки принципів, а саме: автономія суб’єктів; наявність дієвих фінансових інструментів; забезпечення доступності освіти; диверсифікація навчально-освітніх програм; гнучкість й адаптивність; наявність відповідної інфраструктури.

Трансформація сфери освітніх послуг в інноваційній економіці вказує на якісну спрямованість реформ, на їхню націленість на впровадження нового і прогресивного, що може підвищувати конкурентоспроможність освітнього комплексу. Основними завданнями трансформації сфери освітніх послуг в інноваційній економіці на сучасному етапі визначено: оновлення змісту освіти і підвищення її якості; рівність доступу до освіти; гуманізація, індивідуалізація навчально-виховного процесу; формування ефективних механізмів трансляції соціального замовлення системі освіти; варіативність навчальних планів і програм; децентралізація і демократизація управління освітою, розширення участі суспільства в управлінні освітою.

Обґрунтовано, що створення науково-освітньої корпорації як добровільного об’єднання вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, науково-дослідних інститутів і лабораторій, проектних, дослідно-конструкторських організацій, науково-технологічних парків і бізнес-інкубаторів здатне створити унікальне інтегроване середовище накопичення, обміну і комерціалізації знань, професійних навичок, результатів науково-дослідної діяльності в результаті об’єднання творчого потенціалу, матеріально-технічних, фінансових і організаційних ресурсів сторін. В Україні сьогодні в умовах чинної нормативно-правової бази ВНЗ не можуть створювати подібні об’єднання залежних юридично самостійних організацій. У разі ухвалення законів, що розширюють спектр організаційно-правових форм ВНЗ, така можливість щодо створення інтегрованої структури через систему засновництва виникає з обмеженої згоди засновника. У той же час не можна не відмітити, що юридичні провали, що закривають можливість ВНЗ створювати корпоративні структури, вже мали дуже негативні наслідки в плані визначення розвитку НДІ при ВНЗ, створення бізнес-інкубаторів, технопарків та інших інноваційних структур. Менеджмент ВНЗ, не маючи юридично і економічно коректних важелів управління цими структурами, вимушений для збереження керованості або формувати особисті унії (проректор, декан виконує посаду директора юридично самостійного технопарку і тому подібне), або створювати позаправові інструменти впливу.

Встановлено, що національний університет може бути створений на базі діючих провідних ВНЗ і академічних центрів як географічно розподілений інтегрований інноваційний науково-освітній комплекс. ВНЗ і академічні центри, що ввійшли до складу національного університету, зберігають юридичну самостійність. Формуються єдині органи управління і координації національного університету, такі як рада, що управляє, президент, виконавча адміністрація. Створюються загальні структури: розподілений технопарк (інкубатор бізнесу, інноваційний центр); центр колективного користування унікальним устаткуванням; центр технологічного трансферу і комерціалізації технологій; корпоративна електронна бібліотека та інші. Такий університет повинен отримати статус державної науково-освітньої корпорації, що об’єднує самостійних юридичних осіб. Проте поки що реалізація такої моделі не забезпечена сучасною правовою базою. В одних випадках науково-освітня корпорація може стати логічним завершенням черги злиття і поглинань у секторах освіти та науки національної економіки. В інших випадках науково-освітня корпорація може стати результатом органічного розвитку ВНЗ або науково-дослідної (академічної) організації