ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ АДАПТАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ В ОРГАНАХ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, особистий внесок автора, наведені дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – «Науково-теоретичні засади дослідження державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади» - здійснено понятійно-структурний аналіз організаційно-правового механізму державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади; розглянуто основні теоретичні підходи та історичні аспекти дослідження адаптації персоналу в органах публічної влади.

В контексті сучасних завдань управління персоналом в органах публічної влади та з позиції необхідності системного державно-управлінського впливу на досліджуваний процес, розкрито причини доцільності використання терміну «адаптація персоналу органів публічної влади», як ширшого і комплекснішого від термінів «адаптація державного службовця», «адаптація кадрів державної служби», «адаптація до професійної діяльності», «трудова адаптація» та «професійна адаптація».

В результаті проведеного аналізу, автор пропонує такий підхід до визначення терміну «адаптація персоналу в органах публічної влади» - цілісний, динамічний, безперервний, відносно стійкий процес взаємного пристосування персоналу і органу публічної влади, який передбачає включення персоналу в нове професійне середовище і соціальну спільноту, засвоєння професійних, соціально-психологічних та інших умов і норм трудової діяльності, внаслідок чого відбувається розвиток та збагачення персоналу і підвищення ефективності діяльності органу публічної влади.

Організаційно-правовий механізм державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади визначено як підсистему управління, призначену для певного організуючого впливу суб‘єкта (органу публічної влади), а саме практичного здійснення процесу взаємного пристосування новопризначеного персоналу та самого органу, метою якого є досягнення оптимального рівня функціонування персоналу за рахунок мінімально можливих витрат ресурсів, в рамках існуючої організаційної структури та за допомогою набору методів та інструментів, передбачених нормативно-правовим та інформаційним забезпеченням.

Проблема державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади є малодослідженою вітчизняними дослідниками. Разом з тим, у низці фундаментальних робіт з державного управління (В. Авер’янов, Г. Атаманчук, Ю. Колесніков, В. Мартиненко, Н. Нижник, О. Оболенський, В. Олуйко, Є. Охотський, Л. Пашко, А. Рачинський, С. Серьогін) адаптація персоналу розглядається поміж іншими елементами системи управління персоналом органів публічної влади. Вітчизняними вченими здійснено лише поодинокі дослідження щодо управління процесом адаптації персоналу у практиці бізнес-адміністрування (Ж. Івченко, О. Краснопольська, М. Лукашевич, В. Огаренко), що робить складним процес запозичення із суміжного виду діяльності. Натомість зарубіжні фахівці досить широко досліджували адаптацію персоналу в контексті менеджменту організацій, психології та соціології управлінської діяльності (М. Армстронг, С. Бах, В. Вєснін, О. Віханський, Г. Деслер, А. Кібанов, М. Кітс де Вріс, Т. Котова, Х. Кунтц, Т. Лідохвер, Є. Маслов, В. Медведев, Ю. Шабанова, Е. Шейн, Т. Шибутані, Р. Шулер). Більше уваги сучасними дослідниками приділялось аспектам, які визначаються, як окремі складові організаційно-правового механізму державного управління адаптацією персоналу в органах публічної влади, зокрема методам та інструментам адаптації персоналу (Н. Бурносов, В. Євдокімов, В. Князєв, В. Луговий, В. Мартиненко, С. Серьогін, О. Оболенський, В. Олуйко, В. Сороко, В. Куценко, Г. Литвинов, І. Мельник, П. Остапенко). Так, до методів віднесено навчання осіб, які перебувають у кадровому резерві, стажування і випробувальний термін при прийомі на роботу; до інструментів - організацію робочого місця новопризначеного працівника.

Автор прослідковує історичні аспекти управління процесом адаптації персоналу з середини ХІХ ст. – часів появи і формування наукових поглядів на процеси, пов’язані з адаптацією людини до соціального середовища – до сучасного періоду, коли процес державного управління адаптацією персоналу в органах публічної влади вийшов на рівень законодавчого оформлення спершу в країнах розвиненої демократії, а згодом і в країнах Східної Європи, які вступили до ЄС. Констатується, що процес адаптації персоналу у різних формах (випробувального терміну, підготовчої служби, спеціального нормативно визначеного адаптаційного періоду) став невід’ємною частиною управління персоналом органів публічної влади.

У другому розділі – «Особливості організаційно-правового механізму державного управління процесом адаптації персоналу в сучасних умовах» - проведено аналіз нормативно-правового забезпечення та практики функціонування організаційно-правового механізму державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади України; на основі досвіду, запозиченого з бізнес-адміністрування, виявлено сутність і характер взаємозв’язків адаптації персоналу з іншими функціями управління персоналу в органах публічної влади.

Автором виявлено ключові положення вітчизняних нормативно-правових актів, які повинні складати комплекс взаємопов’язаних юридичних засобів, що об’єктивовані на нормативному рівні та спрямовані на досягнення мети – державного управління процесом адаптації в органах публічної влади. В результаті аналізу цих положень з’ясовано, що вони складають лише основу для функціонування механізму державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади України.

При аналізі функціонування організаційно-правового механізму державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади України окрім нормативно-правового забезпечення брались до уваги такі складові як: потреби та інтереси суспільства, об’єкти, суб’єкти управління, їх мета, завдання, функції, методи управління, організаційні структури та результати їх функціонування. Потреби та інтереси суспільства щодо державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади були визначені як «формування професійної та ефективної системи державного управління» та «формування належної якості людських ресурсів для реалізації національних інтересів у контексті побудови демократичної, правової, соціальної держави з ринковою економікою». Суб’єктами адаптації персоналу в органах публічної влади України визначені керівники кадрових служб, керівники структурних підрозділів органів публічної влади, керівники органів публічної влади, Національне агентство України з питань державної служби, Державна судова адміністрація України, Кабінет Міністрів України, Президент України, Верховна Рада України, тобто всі органи влади, установи, підрозділи апарату управління та посадові особи, які ухвалюють державно-управлінські рішення щодо здійснення керуючого впливу на підпорядковані об‘єкти управління та регулювання процесу адаптації персоналу. Об’єктом управління в такому випадку, виступають одразу кілька категорій персоналу, зокрема новопризначені, підвищені у посаді, переведені у інший підрозділ, а також реадаптовані працівники.

Доведено, що, з огляду на особливу роль, яку відіграють в житті суспільства органи публічної влади, адаптація персоналу повинна охоплювати не лише тих працівників, які перебувають на публічній службі, а і технічних працівників та обслуговуючий персонал. Адже роль технічних працівників та обслуговуючого персоналу, хоча і не є такою значимою для ефективного функціонування органу публічної влади, як роль публічних службовців, однак, на думку провідних світових фахівців у галузі менеджменту, внесок цих категорій персоналу «є обов’язковою складовою успіху організації».

З огляду на те, що відповідальність за процес адаптації персоналу або участь в процесі адаптації персоналу не передбачена жодним нормативно-правовим актом ні для керівників організацій, ні для керівників окремих структурних підрозділів чи кадрових служб, констатується, що організаційна структура державного управління процесом адаптації в органах публічної влади існує лише де-факто. У результаті аналізу практичної діяльності та наукових публікацій було з’ясовано, що цілі, завдання і функції адаптації персоналу в органах публічної влади не є жодним чином визначеними у формальний спосіб.

Визначено, що організація стажування в органах публічної влади, випробування під час прийняття на посаду, робота з кадровим резервом (в частині навчання), а також адаптація під час функціонування можуть застосовуватись як методи адаптації персоналу, проаналізовано ці методи з точки зору практичної можливості їх використання в організаційно-правовому механізмі державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади. Охарактеризовано основні інструменти адаптації персоналу, які фактично використовуються в органах публічної влади України і зроблено висновки, що вони жодним чином не формалізовані, навіть на рівні внутрішньоорганізаційних документів, їх використання базується на добрій волі та ініціативі окремих керівників, їх ігнорування не несе за собою жодних наслідків для осіб, відповідальних за адаптацію персоналу.

Результати функціонування державного управління процесом адаптації персоналу в органах публічної влади, в першу чергу, плинність персоналу, досліджено за допомогою статистичних методів. Взято до уваги той факт, що формула розрахунку індексу плинності (далі – індекс плинності 1), яка використовується в офіційній статистиці є традиційною універсальною формулою, яка застосовується при дослідженнях ринку праці. Одним із базових припущень цієї формули є те, що досягнення пенсійного віку не є критичною межею і не вимагає звільнення працівників, тоді як в Україні передбачені вікові обмеження перебування на публічній службі.