У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх упровадження та апробації.
У першому розділі – “Теоретичні засади механізмів державного регулювання розвитку сфери рекреаційних послуг” – розглянуто концептуальні підходи до визначення понять сфери рекреаційних послуг, передумови та фактори її розвитку; обґрунтовано зміст механізмів державного регулювання сфери рекреаційних послуг та розкрито причини недостатньої дієвості їх функціонування; досліджено інструментарій державного регулювання та підтримки розвитку сфери рекреаційних послуг у зарубіжних країнах.
Поряд із цим зазначено, що державне регулювання сфери рекреаційних послуг стало предметом наукового дослідження порівняно нещодавно. Зокрема, майже відсутні теоретичні розробки та прикладні дослідження, у яких би аналізувалось питання про суть та особливості адміністративно-правового та організаційного механізму функціонування саме сфери рекреаційних послуг, а не сфери туристичних послуг в Україні. У вітчизняній науковій літературі з державного управління практично не висвітлюються такі важливі теоретичні і практичні проблеми, як визначення конкретних шляхів формування дієвої організаційної структури державного регулювання сфери рекреаційних послуг, у законодавстві не визначено статус сфери рекреаційних послуг як окремої галузі економіки.
Ґрунтуючись на положеннях теорії управління, економіки, туризму, встановлено, що при розробці концептуальних засад удосконалення системи державного регулювання сфери рекреаційних послуг має бути забезпечена чіткість понятійного апарату. Важливим завданням сьогодення є усунення термінологічної невизначеності як у нормативно-правових документах, так і в науковій літературі при застосуванні таких понять, як “туризм”, “рекреація”, “сфера рекреаційних послуг”.
У процесі дослідження чинної нормативно-правової бази України у сфері туризму та рекреаційних послуг з’ясовано, що не існує єдиного законодавчого регламентування вживання термінів “рекреаційні послуги” та “сфера рекреаційних послуг”.
Саме тому, на нашу думку, доцільним є ототожнювання понять “рекреація” та “туризм”. Ці поняття стали синонімами в останні десятиріччя і зникла принципова різниця між рекреацією та туризмом, тому можна використовувати компромісний термін − “туристично-рекреаційний”. З цього визначення випливає, що термін “рекреаційні послуги” збігається з поняттям “туристичні послуги” і їх можна використовувати як синоніми. Тому в дисертації запропоновано визначати рекреаційні послуги як будь-яку діяльність чи вигоду, яку надають клієнтові на спеціалізованих територіях поза місцем його постійного проживання й у вільний від роботи час, щоб відновити його фізичні та психологічні сили, задовольнити спортивні, оздоровчі або пізнавальні інтереси, а сферу рекреаційних послуг − як спеціально організовану систему, функціонування якої спрямоване на обслуговування споживачів рекреаційних послуг, які реалізуються на ринку послуг як самостійний продукт.
У дисертаційній роботі під державним регулюванням сфери рекреаційних послуг розуміється сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток рекреаційної галузі та створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування й приватного сектора щодо розвитку рекреації через різні механізми: адміністративний, організаційний, економічний, правовий, екологічний тощо.
Тобто механізми державного регулювання сфери рекреаційних послуг є сукупністю методів та інструментів державного управління, які передбачають систему заходів законодавчого, виконавчого й контрольного характеру, що здійснюється державними органами у сфері рекреації з метою стабілізації та пристосування вітчизняної сфери рекреаційних послуг до постійних суспільних змін.
У розділі також проаналізовано інструментарій державного регулювання та підтримки розвитку сфери рекреаційних послуг у зарубіжних країнах. Серед основних інструментів державного регулювання сфери рекреаційних послуг у світі можна виділити: розробку стратегії розвитку рекреаційних послуг; створення умов для розширення рекреаційної інфраструктури в історико-культурних зонах міст, у тому числі формування культурно-рекреаційних зон, які включають пам’ятники історії та культури, об’єкти обслуговування; створення податкового інструмента підтримки сфери рекреаційних послуг; істотне збільшення бюджетних асигнувань на просування внутрішнього та виїзного туризму; надання безвідсоткових кредитів; підготовку кваліфікованих кадрів для роботи у сфері рекреаційних послуг та ін.
На основі проведеного аналізу визначено, що комплексне використання інструментів державного регулювання сфери рекреаційних послуг приводить до створення і збереження іміджу країни; збільшення кількості туристів, які приїжджають до країни для отримання рекреаційних послуг, валютних надходжень від припливу іноземних відпочивальників; розширення частки країни на світовому ринку рекреаційних послуг.
У другому розділі – “Сучасний стан сфери рекреаційних послуг в Україні та механізми її регулювання”– на підставі проведеного дослідження проаналізовано та обґрунтовано сучасний зміст адміністративно-правового та організаційного механізму державного регулювання розвитку сфери рекреаційних послуг в Україні, а також оцінено динаміку видатків з державного бюджету України та зарубіжних країн на фінансування туристично-рекреаційної сфери; проаналізовано організаційно-функціональні засади регіонального механізму управління використанням рекреаційних ресурсів.
Встановлено, що нормативно-правова база рекреаційно-туристичної діяльності регулюється як загальним, так і спеціальним законодавством. З безлічі існуючих законів та постанов, які стосуються розвитку туризму та курортних послуг в Україні, тільки у Наказі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України “Про затвердження Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України” № 330 від 22.06.2009 р. дається визначення рекреаційних послуг. Цей факт гальмує розвиток сфери рекреаційних послуг, тому для того, щоб сфера рекреаційних послуг розвивалася в Україні, потрібно прописати в законодавстві існування її як самостійної та надати їй ті самі права, які має туристична сфера України, оскільки ці сфери в останні роки можна ототожнювати.
Український уряд протягом 2004−2010 рр. постійно здійснював фінансування сфери рекреаційних послуг, але намагався зменшити витрати бюджету. Так, у Законі України “Про Державний бюджет України” видатки на розвиток туристично-рекреаційної галузі розподілялися досить нерівномірно
