Замовити дисертацію РОЗВИТОК МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (друга половина ХХ

У вступі обгрунтовано актуальність вивчення, узагальнення та систематизації розвитку музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині ХХ – на початку ХХІ століть; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; сформульовано гіпотезу; з’ясовано хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, викладено форми апробації і впровадження результатів дослідження, етапи його проведення; наведено дані про публікації автора; окреслено структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Концептуальні засади розвитку музично-педагогічної освіти” – здійснено історіографічний аналіз стану вивчення проблеми, уточнено зміст ключових понять, визначено теоретичні та методологічні засади музично-педагогічної освіти, розроблено методику дисертаційного дослідження.

Розвиток музично-педагогічної освіти в Україні в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття вимагає вивчення основних напрямів розвитку даного феномена в різні історичні періоди. З огляду на це, нами здійснено історіографічний аналіз попередніх наукових розвідок відомих українських дослідників. Зокрема, вивченню історії західноєвропейської та вітчизняної музичної педагогіки присвячено наукові розвідки О.Ростовського; модернізацію мистецької освіти на сучасному етапі досліджено Г.Падалкою; наукову цінність має історіографічна періодизація загальної та професійної музичної освіти, починаючи з ІХ століття, запропонована О.Олексюк. Діяльність провідних навчальних закладів музичної освіти в Україні, починаючи з ХVІ століття, вплив відомих діячів музичної культури на формування традицій у музичній галузі, закономірності організації навчально-виховного процесу в підготовці фахівців з музики досліджувала О.Рудницька; комплексний підхід до вивчення розвитку музичної освіти в першій половині ХІХ століття дав змогу К.Шамаєвій узагальнити художньо-освітні процеси, які впливали на організацію навчання та виховання у привілейованих навчальних закладах; дослідження О.Михайличенка дали можливість визначити динаміку становлення і розвитку змісту, форм і методів музично-естетичного виховання дітей і молоді в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

У дисертації доведено, що системним дослідженням підготовки педагогічних працівників у музично-педагогічній освіті є праця Т.Танько, в якій підготовка музично-педагогічних кадрів розглядається в хронологічному аспекті: 1917 – 1941 рр.; 1945 – 1956 рр.; 1956 – 1981 рр. Дослідниця аналізує стан підготовки фахівців зі спеціальностей “російська мова, література та співи”, “рідна мова, література та співи”, натомість не ставить за мету дослідити процес становлення і розвитку музично-педагогічних факультетів вищих навчальних закладів. Витоки вищої музичної освіти в Україні, становлення і розвиток ідей музичної освіти студентів у період з 1917 до 1933 року були предметом вивчення В.Кузьмічової. Близькою за структурою до нашого дослідження є дисертація Г.Святненко, в якій аналізується становлення і розвиток консерваторської освіти, діяльність музично-драматичного й архітектурного інститутів та інституту пластичних мистецтв, інших художніх навчальних закладів.

З’ясовано, що впродовж останніх десятиліть з’явилися дослідження сучасних молодих науковців (О.Ткаченко, О.Цвігун, О.Овчарук, Л.Проців), котрі на основі широкого кола джерельних матеріалів вивчали розвиток музичної освіти та становлення музично-педагогічної думки в різні історичні періоди в окремих регіонах України. Так, діяльність Народних університетів культури в 50 – 80-ті роки ХХ століття узагальнено В.Мацеборко; розвиток художньої освіти в Закарпатті – І.Небесник; у Галичині – М.Черепаниним, на Буковині – Я.Мельничук.

Отже, аналіз наукових праць дає змогу визначити такі напрями, що потребують дослідження. Це: система професійно-педагогічної підготовки вчителів музики на музично-педагогічних факультетах вищих навчальних закладів; формування вітчизняної музично-педагогічної думки та її вплив на розвиток музично-педагогічної освіти; порівняльний аналіз навчальних планів та навчальних програм з фахових дисциплін, за якими здійснювалася підготовка вчителів музики; оновлення змісту, форм і методів у процесі реформування, перебудови, модернізації та інтеграції музично-педагогічної галузі до світового освітнього товариства; професійно-педагогічна спрямованість науково-дослідної та творчої діяльності студентів, їхня участь у фестивалях, конкурсах, олімпіадах; форми концертно-виконавської й музично-просвітницької діяльності викладачів та студентів музично-педагогічних факультетів.

Досліджуючи концептуальні засади вищої освіти в Україні, сучасні філософи А.Амбросов, В.Андрущенко, С.Клепко, М.Култаєва, В.Кремень, В.Лутай, В.Мудрак, В.Пазенок, Є.Причепій, О.Сердюк, Л.Чекаль, А.Черній, В.Ярошовець розглядають освіту як поліфункціональне явище, призначення якого полягає в передачі інформації, засвоєнні знань, формуванні вмінь і навичок, вихованні загальнолюдських якостей.

Усвідомлення розвитку музично-педагогічної освіти можливе на основі аналізу педагогічних концепцій, які теоретично обґрунтувують демократизацію та реформування освіти в Україні. На межі ХХ – ХХІ століть з’являється низка новаторських педагогічних концепцій, зокрема, національної системи освіти (П.Кононенко), шляхів демократизації управління освітою (В.Майборода), вихідних засад демократизації навчального процесу в освітніх закладах України (А.Алексюк), демократизації українського виховання (О.Вишневський), української національної школи-родини (Т.Усатенко), реформування педагогічної науки в Українській державі (М.Стельмахович), у яких сформульовано мету та головні завдання, сутність, вихідні положення, принципи, категорії та історичні набутки у педагогічній галузі.

Теоретичний аналіз та узагальнення провідних педагогічних концепцій уможливлює вивчення основних напрямів розвитку вітчизняної вищої освіти. Теоретико-методологічні аспекти системи різнорівневої підготовки фахівців в Україні; макроекономічне прогнозування системи вітчизняної вищої освіти; загальнопедагогічну підготовку вчителів у вищій школі; систему підготовки педагогів в умовах університетської освіти; історію національної освіти й педагогічної думки та розвиток історії педагогіки в Україні досліджували та узагальнювали О.Адаменко, Я.Болюбаш, Н.Гупан, Н.Дем’яненко, В.Журавський, Т.Завгородня, І.Зязюн, С.Крисюк, А.Кузьмінський, О.Лавриненко, А.Лігоцький, І.Лікарчук, А.Марушкевич, Н.Матвійчук, В.Омельчук, Г.Підкурганна, В.Прокопчук, Н.Протасова, В.Сагарда, С.Сисоєва, Б. Струганець, Б.Ступарик, Л.Штефан.

У розділі з’ясовано, що базовим у дослідженні є поняття “музично-педагогічна освіта”, пов’язане з певним типом навчально-виховного закладу, який здійснює музично-педагогічну підготовку майбутнього вчителя музики. Результати зіставлення фрагментарного аналізу досліджуваного феномена дають змогу інтерпретувати поняття “музично-педагогічна освіта” як процес і результат підготовки на музично-педагогічних факультетах особистості майбутнього вчителя, котрий володіє сучасними педагогічними технологіями, загальнонауковими, психолого-педагогічними та спеціальними знаннями, вміннями і навичками, які дають змогу реалізувати свій творчий потенціал засобами педагогічної, науково-дослідної та музично-просвітницької діяльності з метою формування духовної культури молоді на основі ціннісних орієнтирів, набутих суспільством.

У дисертації на теоретичному рівні сформульовано основні закономірності й тенденції розвитку музично-педагогічної освіти в контексті досліджуваного історичного періоду. Розробляючи закономірності розвитку музично-педагогічної освіти, ми враховували гносеологічні принципи взаємозв’язку філософських категорій загального та особливого. Ці закономірності, зумовлені специфікою професійного становлення майбутніх учителів музики, створюють певні умови для вирішення завдань, які стоять перед вищою школою, збагачують процес її становлення, сприяють розв’язанню актуальних проблем, стимулюють розвиток музично-педагогічної освіти. Суть цих закономірностей розкривається в таких положеннях: спрямованість на вирішення мети і завдань; демократизація основних напрямів, форм і методів роботи; науковий підхід до організації музично-педагогічної освіти; ідеологічна спрямованість і вплив національного компонента на характер музично-педагогічної освіти; управління музично-педагогічною освітою; взаємозв’язок з органами народної освіти, загальноосвітніх навчальних закладів різних типів; взаємозв’язок викладачів фахових кафедр з обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти. Крім того, велике значення має: забезпечення діяльності музичних, музично-педагогічних, мистецьких факультетів та інститутів мистецтв кадровим потенціалом; відповідність змісту музично-педагогічної освіти вимогам суспільства та потребам загальноосвітніх навчальних закладів у кваліфікованих учителях музики; дидактична забезпеченість навчально-виховного процесу; використання передового педагогічного досвіду викладачів вищих навчальних закладів та вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, а також новітніх технологій стосовно удосконалення навчально-виховного процесу; концертно-виконавська й музично-просвітницька діяльність викладачів і студентів; використання та застосування необхідних комунікативних засобів співіснування; наявність необхідної матеріально-технічної бази; кваліфікаційна оцінка якості музично-педагогічної освіти.

У контексті цілісного підходу до проектування змісту освіти розвиток вищої школи й музично-педагогічної галузі пов’язано з такими тенденціями, як: досягнення прискореного темпу розробки музично-педагогічних технологій; формування навичок наукової організації праці; залучення до роботи зі студентами діячів культури, мистецтва, освіти, вчителів-новаторів; запровадження різних форм стимулювання навчальної, концертно-виконавської й музично-просвітницької роботи, спецкурсів і спецсемінарів, наукових конференцій, фестивалів, конкурсів та олімпіад. Такий підхід потребує також: розширення тематики студентських наукових досліджень; послідовного використання методів активізації пізнавальної діяльності студентів, завдяки продуктивному й творчому засвоєнню знань і навичок; розвитку спеціальних форм роботи з узагальнення позанавчальної інформації, яку студенти отримують під час перегляду концертів, лекцій-концертів, шоу-програм. Пріоритетними тенденціями є також: запровадження індивідуального підходу до навчання, диференціації навчальних завдань; використання у навчанні комп’ютерних технологій; створення позитивного морально-психологічного клімату під час навчання, зосередження уваги на педагогічному такті, відсутність авторитарного стилю у навчанні; сприяння розвитку ініціативи та творчості студентів у діяльності художніх колективів; підвищення ролі студентського самоврядування тощо.

У розділі засвідчується, що на основі виявлених і науково-обгрунтованих закономірностей функціонування і розвитку музично-педагогічної освіти здійснено розподіл певної історико-педагогічної реальності на п’ять періодів, які являють собою конкретні новоутворення, пов’язані з основними етапами історичного розвитку та якісно різняться між собою.

У дисертації обґрунтовано методику та організацію науково-педагогічного пошуку. З’ясовано, що для музично-педагогічної освіти характерними є загальнонаукові й спеціальні підходи, принципи та методи, що визначаються предметом освіти та її змістом. Методологічною основою вивчення розвитку музично-педагогічної освіти стали принципи системного, історико-хронологічного, проблемно-історичного, культурологічного, діяльнісного та персоніфікованого підходів. В процесі вивчення розвитку музично-педагогічної освіти було використано теоретичні й емпіричні методи, зокрема: аналітичний; діахронний; історико-логічної інтерпретації фактів; узагальнення опрацьованого матеріалу, педагогічне спостереження, порівняння, аналіз змісту педагогічної документації та результатів діяльності, що дало можливість систематизувати й класифікувати першоджерела, теоретично узагальнити матеріал. Програма науково-педагогічного пошуку реалізовувалася протягом трьох етапів. Відповідно до поставленої мети означено базу дослідження, доведено використання архівних та статистичних матеріалів, що дало можливість глибше проникнути в сутність феномена, що вивчається, зрозуміти його внутрішні рушійні сили.

Отже, аналіз попередніх наукових розвідок про становлення музичної галузі в різні історичні періоди, виявлення закономірностей і тенденцій розвитку музично-педагогічної освіти в Україні, розподіл певної історико-педагогічної реальності на періоди, обґрунтування принципів і методів дослідження, дають змогу узагальнити розвиток музично-педагогічної освіти, динаміку становлення змісту, форм і методів, якісних змін, що відбулися в музично-педагогічній галузі другої половини ХХ – на початку ХХІ століття.

У другому розділі – “Розвиток музично-педагогічної думки в Україні” – на матеріалах огляду літератури і дисертацій за темою дослідження визначено основні напрями формування музично-педагогічної думки провідними науковцями та викладачами музично-педагогічних факультетів України.

У розділі йдеться про те, що становлення музично-педагогічної думки в 60-х роках ХХ століття відбувалося під впливом діяльності науковців лабораторії естетичного виховання НДІ педагогіки України, які зосереджували увагу на розробці змісту уроків музики і співів, пошуку нових форм організації позакласної роботи, дослідженні проблем музично-естетичного та морального виховання школярів, узагальненні досвіду вокально-хорової роботи в школі. З’являються перші підручники з методики навчання співів для учнів 1 – 7 класів, у яких запропоновано конкретний матеріал з основних видів діяльності та методичні розробки уроків. Уперше досліджено проблему вивчення української класичної музики на уроках співів. Викладачі музично-педагогічних факультетів розробляли навчальні програми з фахових дисциплін, укладали репертуарні збірники, хрестоматії, обробляли українські народні пісні, писали твори хорової та інструментальної музики.

У 70-х роках науковці брали участь у дослідженнях, спрямованих на розвиток змісту музично-естетичного виховання у загальноосвітній школі, вивчення структурних компонентів уроку, запровадження спеціальних методів навчання, впливу основних видів діяльності на музично-естетичне виховання школярів. Становлення музично-педагогічної думки відбувалося під впливом публікацій на шпальтах видання “Музика в школі”. Викладачі музично-педагогічних факультетів розробляли зміст і публікували підручники з “Музики”, хрестоматії шкільних пісень. Формування музично-педагогічної думки відбувалося в процесі обговорення актуальних питань щодо розвитку музично-педагогічної освіти на наукових конференціях різних рівнів.

Установлено, що на розвиток музично-педагогічної думки у 80-ті роки вплинуло реформування музично-педагогічної галузі. Науковці зосереджували увагу на питаннях адаптації програми “Музика” для шкіл України. Викладачі музично-педагогічних факультетів створювали власні хорові й вокальні твори, писали музику для різних музичних інструментів, видавали збірники шкільних пісень, намагалися забезпечити необхідною навчально-методичною літературою з програми “Музика” студентів музично-педагогічних факультетів та учителів музики загальноосвітніх шкіл, розробляли нові підходи до музично-естетичного виховання школярів.

Набуття Україною незалежності істотно вплинуло на розвиток музично-педагогічної думки, що розвивалася в двох напрямах: дослідження питань музично-естетичного виховання школярів; розвиток і запровадження концепції мистецької освіти. Спостерігається системний підхід до змісту теорії й практики музично-педагогічної освіти, нові підходи до розв’язання проблем музично-естетичного виховання школярів і методичної підготовки студентів музично-педагогічних факультетів. Це період становлення нових концепцій, зокрема, хорового співу із застосуванням релятивної системи (З.Жофчак), естетичного виховання школярів засобами музики (Л.Хлєбникова), оцінювальної діяльності учнів у галузі музичного мистецтва (Л.Коваль), формування світоглядних позицій майбутніх учителів (Г.Падалка), музичного сприймання школярів (О.Ростовський).

Доведено, що у 90-ті роки на розвиток музично-педагогічної думки вплинули наукові дослідження співробітників лабораторії естетичного виховання НДІ проблем виховання АПН України, діяльність якої була спрямована на комплексну розробку проблем сучасної педагогіки, а також заснування науково-методичного часопису “Мистецтво та освіта”. На його шпальтах публікувалися матеріали, в яких висвітлювалися проблеми вищої школи та загальноосвітніх навчальних закладів, що стосувалися художньої освіти, естетичного виховання, культурознавства, мистецької освіти, модернізації музично-педагогічної галузі. Було створено концепцію мистецької освіти та художньо-естетичного виховання школярів.

Характерною особливістю цього періоду стало створення та впровадження нових концепцій у музично-педагогічну освіту. Це, зокрема: дослідження змісту естетичної оцінки студентів (О.Рудницька); формування духовного потенціалу особистості (О.Олексюк); теорії та методики художньої культури (О.Щолокова); професійне становлення вчителів мистецьких дисциплін (В.Орлов); мистецька освіта (Л.Масол); формування ціннісних орієнтацій засобами сучасного музичного мистецтва (В.Дряпіка).

У процесі дослідження було виявлено, що наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття музично-педагогічна думка формувалася під впливом концепції національного виховання, зорієнтованої на вдосконалення системи художньо-естетичного виховання школярів і розробку методологічних засад і змісту мистецької освіти. О.Рудницькою створено нову концепцію викладання мистецьких дисциплін. З’являються підручники з методики музичного виховання та музичної педагогіки, написані українською мовою (І.Гадалова, О.Олексюк, Г.Падалка, Е.Печерська, О.Ростовський, О.Щолокова), створені на основі концепції національного виховання, з чітко сформульованими принципами та закономірностями музичного навчання й виховання та методикою викладання світової художньої культури. 2003 року було розроблено концепцію загальної мистецької освіти, спрямовану на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні. Щоб забезпечити програму “Мистецтво” дидактичним матеріалом і навчальними посібниками, створюються підручники з “Музичного мистецтва”, методичні рекомендації з вивчення художньо-естетичних дисциплін.

Таким чином, музично-педагогічна думка в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття формувалася під впливом тих змін, що відбувалися в процесі реформування, перебудови, модернізації й реорганізації музично-педагогічної освіти, створення нових концепцій музично-естетичного й художнього виховання, плідної діяльності провідних науковців фахових кафедр у музичній педагогіці, музикознавстві, мистецтвознавстві та методиці музичного виховання.

У третьому розділі – “Зміст музично-педагогічної освіти в Україні” – проаналізовано навчальні плани і навчальні програми з фахових дисциплін, орієнтованих на підготовку вчителів музики загальноосвітніх навчальних закладів.

Порівняльна характеристика навчальних планів різних років, за якими здійснювалася підготовка вчителів музики і співів, а з 1980 року – вчителів музики, дає підстави стверджувати, що у зв’язку з реформуванням та перебудовою музично-педагогічної галузі вдосконалювалася професійно-педагогічна підготовка вчителів музики. Вона включала: збільшення терміну навчання від чотирьох до п’яти років; уведення за пропозиціями фахових кафедр нових курсів і практикумів; якісні зміни у переліку дисциплін, що їх виносили на державний екзамен; запровадження нової концепції вивчення психолого-педагогічних дисциплін. Крім того, передбачалося: збільшення кількості годин на викладання фахових дисциплін для студентів, які отримували додаткову спеціалізацію; введення спецкурсів і спецсемінарів за вибором; запровадження методик викладання фахових дисциплін у педагогічних училищах; підготовка та захист дипломних робіт; збільшення кількості годин на всі види практик; уведення споріднених спеціальностей.

З проголошенням Україною незалежності, запровадженням Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) оновлювався зміст навчальних планів. Порівняльна характеристика навчальних планів 1991 – 2005 років свідчить, що зміни здійснювалися залежно від уведення нових подвійних спеціальностей, які відповідали розвитку музично-педагогічної та мистецької освіти. Йдеться про методику виховної роботи, народознавство, етику та естетику, ансамблеву гру, українознавство, хореографію, естрадний спів, практичну психологію, основи християнської етики та підготовку солістів церковного хору, світову художню культуру. Передбачався перерозподіл годин у зв’язку з уведенням нових фахових дисциплін; планування годин на аудиторну й самостійну роботу; введення спецкурсів, що забезпечували потреби в підготовці фахівців для певних регіонів України. Навчальні плани розробляли провідні науковці фахових кафедр кожного навчального закладу за освітньо-кваліфікаційними рівнями “бакалавр”, “спеціаліст”, “магістр” з усіх фахових дисциплін; їх затверджували до введення галузевих стандартів вищої освіти.

У дослідженні зазначається, що з 1962 року викладачами музично-педагогічних факультетів України набуто значний науковий і практичний досвід викладання фахових дисциплін. Наукові колективи кафедр постійно працювали над удосконаленням та оновленням змісту музично-педагогічної освіти, розробляли нові програми, спрямовані на грунтовну професійно-педагогічну підготовку вчителів музики і співів. Із заснуванням перших музично-педагогічних факультетів викладачі фахових кафедр почали розробляти навчальні програми із спеціальних дисциплін, розраховані на студентів з різними рівнями довузівської підготовки. Ці програми будувалися за такими принципами: науковість; системність і послідовність; цілісність; взаємозв’язок з іншими навчальними дисциплінами; наявність пояснювальної записки; формулювання мети, завдань і вимог до підготовки вчителя; методичні рекомендації щодо організації занять; наявність тематичного плану та розподілу годин на кожну тему; планування годин на лекційні, семінарські та лабораторні заняття; чітка структура й розподіл матеріалу за навчальними семестрами; наявність орієнтовних програм заліків та екзаменів; виділення тематики для самостійного опрацювання; наявність репертуарних списків, які включали твори композиторів різних епох, стилів і творчих напрямів, народну, класичну й сучасну музику. Крім того, враховувалася специфіка індивідуальної роботи в шкільних гуртках і студіях; спрямованість на організацію навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах і педагогічних училищах.