ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ В УНІВЕРСИТЕТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, основні ідеї концепції, гіпотезу і методи дослідження; розкрито наукову новизну, практичну значущість, подано відомості про апробацію й впровадження результатів наукового пошуку, структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі “Професійна підготовка викладача економіки в університеті непедагогічного профілю як наукова проблема” обґрунтовано вплив соціально-економічних реалій на необхідність професійно-педагогічної підготовки викладачів економіки, висвітлено особливості бінарної професійно-педагогічної підготовки в університеті непедагогічного профілю і пошуки шляхів її удосконалення щодо розгортання формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки на підставі дослідження педагогічної підготовки викладачів профільних дисциплін у вищій школі непедагогічного профілю в зарубіжному досвіді; здійснено ретроспективний аналіз наукових концептуальних підходів, що сприяють ефективності процесу професійно-педагогічної підготовки й визначено особистісно-ціннісну концепцію, що орієнтована на творчий розвиток особистості й віддзеркалює проблему професійно-педагогічної підготовки у трьох взаємопроникаючих площинах: у площині творчого розвитку особистості студента (індивідуально-креативний аспект), у площині ставлення майбутнього фахівця до педагогічної діяльності (мотиваційно-ціннісний аспект) й у площині суб’єктної активності (рефлексивно-інноваційний аспект), що визначає можливість розглядати механізм формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки через операційну й ціннісну сфери .

Аналіз офіційних документів, досліджень науковців з питань становлення професійно-педагогічної підготовки викладачів економіки в економічному університеті (В. Бутенко, В. Козаков, В. Лозниця, І. Міщенко, Л. Медвідь, Л. Савенкова, В. Стрельніков), професійної підготовки у класичному університеті (О. Глузман, А. Дзунза, М. Євтух), особливостей економічної освіти в педагогічному університеті (Н. Грама, С. Кісельгоф, В. Радул, В. Семіченко, М. Шкіль) дав можливість виявити напрям реформування системи педагогічної освіти в університетах непедагогічного профілю, схарактеризувати особливості її розвитку й визначити її стан.

Проведений аналіз досліджень (Т. Анисимова, В. Кудін, В. Луканін, В. Мануйлов, В. Маслак, А. Мелецинек, Е. Нероба, Н. Ничкало, О Озерська, В. Приходько, В. Сенашенко, К. Adams, В. Kwiatkowska-Kowal) підготовки викладачів профільних дисциплін у вищих навчальних закладах за рубежем і країнах СНД, дозволяє констатувати, що зміст освіти в них ґрунтується на принципах стандартизації, фундаменталізації, гуманітаризації, інтеграції і диференціації та є багатоступінчастою професійно-педагогічною освітою, яка визначає самоцінність майбутнього фахівця, його право на суб’єктивність сприйняття соціально-професійних уявлень оформлення власних смислів у цінності і ствердження їх у продуктивній діяльності, що приводить до формування творчої суб’єктної позиції.

Специфіка структурування навчального матеріалу з психолого-педагогічних дисциплін відображає перевагу розвивального компонентa (розвивальне структурування) над освітнім. Це підтверджується педевтологією, що досліджує проблеми особистості, професійне становлення педагога, вдосконалення і самоосвіту педагогів, зміни в суспільній ролі та функціях педагогічної професії (З. Вятровський, Г. Квятковська, В. Оконь); едукологією – наука про виховання, «вирощування» (В. Кисельов) досліджує систему освіти цілісної креативної особистості, що виявляється у її продуктивно-творчій спрямованості, яка усвідомлює себе суб'єктом діяльності в довкіллі; дидаскалогією, що вивчає закономірності відбору, підготовки, функціонування й підвищення кваліфікації саме педагогічної професіоналізації (Н. Гузій, А. Деркач, Н. Кузьміна, В. Сластьонін).

Визначено, що дидаскалогічний підхід збігається з новим світорозумінням, обумовленим терміном «глобалістика», що формує нову стратегію сучасної освіти, в межах якої вищий навчальний заклад розглядається як центр, здатний “перебудовувати розвиток цивілізованого суспільства” (І. Алексашина, Б. Гершунський), який фокусує ієрархію цілей, завдань, пріоритетів виховання підростаючого покоління навколо загальнолюдських цінностей, тобто йдеться не просто про передавання викладачем соціокультурного досвіду підростаючому поколінню, а про спільний “життєвий утвір” учасників освітнього процесу, що отримав назву креативно-педагогічної цивілізації (О. Джуринський, Ю. Кулюткин, І. Норланд). Інформаційно - описове викладання змінюється на методологічну спрямованість навчання, що “покликана допомогти студенту перейти від змістово-репродуктивного змісту наукових знань до конструктивно - діяльнісного, продуктивного (В. Краєвський).

Креативно-педагогічна концепція зумовлює сферу суб’єктної педагогічної реальності як єдності двох аспектів: перший – індивідуальний суб'єкт сам себе обирає, другий – особистість не може вийти за межі людської суб’єктності. Сутність першого аспекту визначається «індивідуально-креативним» (І. Колесникова) підходом, орієнтованим на творчий розвиток особистості, що забезпечує усвідомлене формування самою людиною цілісного індивідуального контексту становлення в педагогічній реальності. Завдяки цілісності особистість виступає не як конгломерат окремих здібностей, а як гармонічний індивід. Цілісність становить нову якість у розвитку особистості, яка проявляється в тому, що особистість виявляється в усвідомленому виявленні певних можливостей, максимального їх прояву, перетворенні потенційних особливостей у форми реальної дійсності (М. Поташник). У контексті цього підходу, індивідуальність – це абсолютно ціннісний зміст свого справжнього Я. Якщо особистість – це визначеність позиції людини у стосунках з іншими, то індивідуальність – визначення власної позиції в житті, самовизначеність усередині свого життя, що припускає тотальну рефлексію всього свого життя, звертання, інверсію вглибину себе, вироблення суб’єктного ставлення до свого життя, зокрема й до професійної діяльності (М. Боритко).

Сучасні науковці (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Г. Балл, І. Бех, О. Бондаренко, М. Боришевський, Б. Братусь, Ю. Долінська, Л. Коган, Д. Леонтьєв, В. Муляр, О. Орлов, О. Скрипченко, Л. Сохань, В. Татенко та ін.) розглядають індивіда як самоактуалізуючу особистість з розвиненою суб’єктністю, здатного до самовияву, активного суб’єкта власної життєдіяльності, життєтворчості.

Під внутрішнім потенціалом людини вчені розуміють: “динамічну тенденцію” (С. Рубінштейн); “домінуюче відношення” (В. Мясищев); “основну життєву спрямованість” (Б. Ананьєв); “тенденцію до самоактуалізації” (К. Роджерс); “потребу в самоактуалізації” (А. Маслоу); “сенс життя” (В. Франкл); “енергетичну концепцію психічної субстанції” (К. Юнг).

Самоактуалізація особистості розуміється нами як складна структурована система взаємопов’язаних дій, через які актуалізується потенціал особистісних властивостей і здібностей студента у процесі навчання.

Аналіз ролі творчості й рефлексії в самоактуалізуючій особистості (О. Варламова, С. Степанов) дозволив виділити у творчій активності людини дві її сфери: операційну (креативність, творчі здібності та ін.) і ціннісну (життєва позиція, соціальна відповідальність, світогляд та ін.) (О. Абдуліна, М. Алексєєва, О Анісімов, І. Богданова, І. Зязюн, В. Рибалка), що дозволяє визначити шляхи розвитку творчого потенціалу людини через екзистенційний і мотиваційний плани її буття (О. Варламова), через актуалізацію її потреби у творчій самореалізації, через осмислення людиною себе як суб’єкта творчої діяльності.

Потреба в саморозвитку, самоактуалізації “запускає” процес сутнісного самовизначення, який насамперед залежить від внутрішнього потенціалу особистості як прояв інтенції бути самим собою. Людина як суб’єкт власного життя здійснює самотрансценденцію від субстанціальних інтуїцій суб’єктного ядра до логічно впорядкованої сукупності відповідних суб’єктних механізмів психічної активності: самозапитування, самооцінювання, самопокладання, самопотенціювання, самовизначення, самоактуалізації (В. Татенко). Саме в суб’єктності криється потенціал людської творчості і творення себе самого і свого оточення, і від того, як будуть розкриватися властивості особистості, залежить шлях людини до професійної майстерності як вищого рівня прояву педагогічної творчості (І. Зязюн).

У цьому сенсі професійно-педагогічна підготовка майбутнього викладача розуміється як процес – “сходження до суб’єктності студента” (М. Каган), “безперервне становлення цілісності особистості суб’єкта” (М. Сергєєв), “надання студентові можливості самореалізуватися” (Л. Мітіна), характер і закономірності протікання якого зумовлені онтологічними особливостями становлення студента як суб’єкта, що ґрунтується на двох процесах – осмисленні (наділення цінностей смислами) і усвідомленні (формування смислів у цінності), які й складають педагогічну самосвідомість.

Система ціннісно-смислових ставлень майбутнього викладача економіки до соціокультурного оточення, самого себе й своєї діяльності зумовлює його сьогоднішнє та прийдешнє професійно-педагогічне буття і має діяльнісно-стверджувальну суб’єктну природу – це його суб’єктна активність, що є основою творчої позиції. Це можливо тоді, коли студент стане суб’єктом психічної активності, це такий психічний стан, який виявляє активність особистості на рівні свободи, творчості, свідомої діяльності, що лежить в основі концепції трансцендентної педагогіки (Ю. Азаров).

Сфера трансцендентної педагогічної реальності передбачає існування високих власних цілей, для здійснення яких потрібна самокреативність особистості, що означає прийняття рішення щодо перетворення своїх цілей відповідно власного інтелекту, духу, волі, відчуття, переживання, які не можна обрати, знайти, їх потрібно вистраждати, виносити в собі, пережити (О.Гуменюк). Такі засоби є індивідуальними, особистими і тому унікальними та єдиними. Переживання, пошук здійснюється через самоактуалізацію, що є насамперед самовизначенням смислів діяльності, поведінки, всього життя студента. Трансцендентна педагогічна реальність є контекстом педагогічної рефлексії, що сприяє прийняттю (переживанню) цінностей (професійно-педагогічних). Вибір – це компонент ціннісного механізму в ланцюжку: пошук – оцінка – вибір – проекція. Вибір завжди звернений у сьогодення, він переддень дії. Це перехід від слова через оцінку до вчинку. Вибір – це одиничний акт, елемент, «клітинка» безперервного процесу професійно-творчого самовизначення як передумови творчої самореалізації (О. Гуменюк).

Погоджуючись із цим, ми інтерпретували професійно-педагогічну підготовку як самостановлення студента, знаходження ним себе, свого професійного образу – неповторної креативної індивідуальності, у процесуальній динаміці якого виокремили такі фази: передстановлення, самостановлення і співстановлення. «Становлення» відображає суттєву форму прояву особистості (В. Роменець), характеризуючи особистість як творчого суб’єкта, а відповідні префікси (перед -, само -, спів -) виділяють із семантичного поля різні аспекти суб’єкта креативного буття. При цьому перший аспект задає професійно-педагогічні смисли (ставлення до творчої педагогічної діяльності), їх результативні характеристики, другий –відображає образ педагогічного буття (професійно-творча позиція), що є предметом і цільовою характеристикою професійно-педагогічної підготовки, а третій (співстановлення) - зміст і механізм освітньої діяльності.

Отже, процес розвитку людини та вплив індивідуальних особливостей індивіда (індивідуальності індивіда) на формування особистості й становлення індивідуальних особливостей особистості (індивідуальності особистості) (М. Мажар), вплив на формування особистості як суб'єкта професійної діяльності сприяють становленню індивідуальних особливостей та індивідуального результату педагогічної діяльності, що дозволяє говорити про креативну індивідуальність майбутнього викладача економіки.

Креативна індивідуальність майбутнього викладача економіки – це особлива форма буття окремого студента, в межах якого він живе й діє як автономна, унікальна й неповторна біосоціальна система, що зберігає цілісність і тотожність у самій собі. Це форма вираження цілісної, інтеграційної системи, яка водночас є унікальною, одиничною й має індивідуальність форми, яку ми визначаємо особливістю підготовки майбутнього викладача економіки до творчої педагогічної діяльності.

Спираючись на вищезазначене, під самоставленням ми розуміємо процес формування настанов (ціннісно-смислових ставлень) – це завдання не може бути вирішене у процесі навчання як функціональної підготовки, оскільки потребує діяльності з управління процесом професійно-творчого становлення студента, що включає: освоєння норм професійно-педагогічної діяльності (мотиваційно-ціннісна площина); творчого саморозвитку (креативно-діяльнісна площина); професійно-суб’єктного самоствердження у творчій діяльності (рефлексивно-продуктивна площина), що опікує сферу його перетворювального ставлення до самого себе як індивіда, індивідуальності, особистості, суб’єкта педагогічної діяльності, а також відповідних їм функцій. У цьому визначенні звернемо увагу на комплекс настанов: самопереосмислення, що зумовлює зародження нових потреб у змінах своєї особистості та діяльності на підставі усвідомлення її наявних професійних (інтелектуальних, освітніх, комунікативних, емоційно-вольових, творчих) ресурсів, невикористаних резервів і нових потенційних можливостей з подолання причин реальних утруднень, проблем; самовизначення, що зумовлює вибір способів зміни особистісних можливостей і конструктивного розв’язання значущих професійних проблем з урахуванням індивідуального досвіду, а також через пошук шляхів і нововведень для задоволення нових потреб у своїй прогресивній самозміні; самоактуалізація, що зумовлює практичне втілення змін своєї особистості та діяльності через прийняття нових цілей як керівництва до дії, контролю змісту самозмін і показників їх результативності, коректування умов здійснення самозмін задля уникнення можливих негативних наслідків.

Розглядаючи самоактуалізацію в контексті підготовки студентів до педагогічної діяльності, було виділено поняття ”професійна самоактуалізація“, що трактується багатьма дослідниками (Є.Андрієнко, В. Сластьонін і ін.) як реалізація можливостей (індивідуальних особливостей) індивіда в професійно-педагогічній діяльності. У дослідженні розглядається професійна самоактуалізація майбутнього викладача економіки як процес, спрямований на усвідомлення власних професійно значущих індивідуально-креативних особливостей, адекватний і активний прояв їх у навчальній, квазіпрофесійній і навчальній професійно-педагогічній діяльності з урахуванням вимог, що ставляться майбутнім фахівцем у творчій професійно-педагогічній діяльності.

Зважаючи на те, що професійна самоактуалізація – це діалектичний процес, обумовлений переходом потенційного в актуальне, якісними характеристиками її є: усвідомлення, переосмислення, активність. Усвідомлення як процес доведення до свідомості індивіда інформації про себе самого, яка виступає результатом самопізнання і проявляється в самореалізації. При цьому ефективний аспект самопізнання має не менше значення, ніж когнітивний. Переживання особистості мають значення як основа одержання суб’єктивного знання і як основа повного включення в педагогічну діяльність. Переосмислення розглядається як стан особистості – «стан творчого педагогічного потенціалу», тобто передстановлення, що характеризує її самозародженість; проявляється в самоактуалізації. Активність виступає як власна динаміка особистості й джерело перетворення, підтримки її життєвосмислових зв’язків із довкіллям. Проблема активності особистості безпосередньо пов’язана з вибором і вирішується з погляду продуктивності дії, тобто суб’єктна активність.

Отже, розвиток майбутнього викладача економіки – суб’єкта проходить у напряму від “формальних” до “змістово-смислових” цінностей і цілей. Особистість здебільшого проявляється у вчинках як суттєвих формах прояву особистості (В. Роменець). Саме вчинок майбутнього викладача економіки – суб’єкта виступає втіленням власних переживань, відповідальності за їх реалізацію, що є ознакою зрілості суб’єкта. Педагогічна діяльність стає складовою життя майбутнього викладача економіки – суб’єкта. Саме це спонукає його до відповідальних вчинків. У такого студента – майбутнього фахівця “професійна творчість” нерозривна з творчою життєдіяльністю загалом. Усе це можливо тоді, коли студент стане суб’єктом психічної активності – при такому психічному стані, який виражає активність особистості на рівні свободи, творчості, свідомої діяльності (М. Боритко, В. Татенко).

Під професійним потенціалом ми розуміємо внутрішню за джерелом виникнення й креативну за змістом та спрямованістю рушійну силу людини, що виявляє свою сутність у вигляді здатності до самоорганізації перетворюючих змін у сфері внутрішнього світу особистості та професійної діяльності на шляху досягнення її майстерності. При цьому професійна самоактуалізація майбутнього викладача економіки є “особистісною передумовою ефективної педагогічної діяльності ” (А. Линенко), а “психічний стан може переходити в процесі діяльності у властивість, у систему інтегрованих властивостей, у якість особистості ” (К. Дурай-Новакова) майбутнього викладача економіки.

У другому розділі “Теоретико-методологічні засади формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки висвітлюється аналіз вітчизняної та зарубіжної філософської та психолого-педагогічної наукової й методичної літератури з проблеми творчості, творчого потенціалу, що дозволило науково обґрунтувати сутність феноменів “творчий потенціал особистості ”, “творчий педагогічний потенціал майбутнього викладача економіки”.

Вивчення наукового фонду з проблеми творчого педагогічного потенціалу свідчить, що цей феномен стосовно майбутнього викладача економіки не був предметом спеціальних наукових досліджень, а розглядався виключно в контексті вивчення таких феноменів, як “творчість”, “творчий потенціал”, “творча педагогічна діяльність ”.

У сучасній науковій літературі розроблено кілька наукових підходів до вивчення проблем творчості та педагогічної творчості. З філософського погляду, творчість розглядається як явище і процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні й духовні цінності, як прояв продуктивної активності людського духу (С. Александер, М. Бердяєв, Э. Гуссерль, В. Дильтей, І. Кант, В. Соловйов, О. Спіркин, Ф. Шеллін).

У психології творчість вивчається у двох напрямах: як процес створення нового та як сукупність властивостей особистості, що забезпечують її включення у процес творчості (С. Бондаренко, Д. Богоявленська, Ю.Гільбурх, І. Кон, В. Моляко, В. Рибалка, В. Ротенберг та ін.). Зазначимо, що психологи (А. Брушлинський, К. Платонов, А. Кочергін) феномен творчості пов’язували з особливостями творчого мислення особистості. Значним внеском у різнобічне дослідження творчості є праці Я. Пономарьова, який показав зв’язки творчості з психічними якостями особистості та проаналізував структуру психічного механізму творчості, визначивши творчість як “механізм розвитку”, як “взаємодію, що веде до розвитку”. Водночас, на думку науковця, творчі можливості особистості виступають у ролі умови і засобу самовираження, саморозвитку, самовдосконалення людини. Цей висновок є особливо цінним для нашого дослідження, оскільки певним чином окреслює напрям процесу формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки.

Учені (В. Андрєєв, Л. Виготський, В. Кан-Калік, Н. Кічук, М. Лазарєв, О. Лук, О. Матюшкин, І. Раченко, С. Сисоєва та ін.) також пов’язують творчість із розумовою діяльністю людини, визначаючи її вирішальну роль, розглядають творчість як важливу форму людської практики, активізації потенціалу суб’єкта у процесі особистісних змін.

Отже, людська творчість, розвиток творчого потенціалу особистості розглядаються науковцями в контексті людської діяльності. Творчість і діяльність є взаємопов’язаними та взаємозумовленими.

Педагогічна творчість була й залишається у центрі наукових інтересів багатьох вітчизняних і зарубіжних учених. Творчість учителя вивчалась як об'єктивна ознака його педагогічної діяльності (В. Андрієвська, Л. Лузіна, О. Приходько, В. Сагарда тощо), визначались основні риси творчого вчителя (В. Лісовська, Н. Кічук, М. Нікандров, М.Поташник), вивчались умови розвитку його педагогічної творчості (Ю. Бабанський, Н. Гузій, В. Загвязинський, Р. Шакуров та ін.), шляхи підвищення рівня творчої діяльності вчителя (Є. Левчук, Е. Карпова, А. Маркова, І. Раченко).

Аналіз літератури довів, що існує два підходи в розкритті сутності професійної творчості. Перший з них полягає в тому, що професійна творчість учителя розглядається як діяльність, спрямована на оволодіння передовим педагогічним досвідом і вдосконалення на цій основі своєї професійної діяльності. Другий – у розгляді творчості вчителя як діяльності, пов’язаний з творчим розв’язанням проблем, що виникають у педагогічному процесі (В. Андрєєв). Цей підхід найповніше характеризує сутність педагогічної творчості, оскільки творчий характер має не тільки акт розробки ідеї розв’язання проблеми, а й сам процес її втілення на практиці, і тому є можливість розглядати творчість і в аспекті розробки нових форм, методів, засобів, технологій навчання, і як необхідну складову професійної діяльності кожного викладача.

У дослідженні виокремлено різні підходи в теорії сучасного наукового знання до визначення поняття творчого потенціалу. В аспекті нормативного підходу, потенціал – це не лише ступінь потужності в будь-якому відношенні, але й наявність певних можливостей як цільових орієнтирів (В. Бережной, А. Голованов, Л. Сохань та ін.). Ми поділяємо погляд авторів (П. Кравчук, О.Чаплигін), які під потенціалом особистості розуміють інтегральну якість, що характеризує певний рівень зрілості її сутнісних сил як суб’єкта життєдіяльності та як індивідуальну цінність, що сприяє розширенню її можливостей в опануванні своїх суспільних відносин і свого власного саморозвитку. Вважаємо, що творчу сутність особистості необхідно розглядати як певний стан самоутворення, що розкриває перспективи максимального самовизначення.

Огляд наукового фонду дозволив визначити поняття “творчий потенціал особистості” як інтегровану властивість самокреативної особистості, яка приймає рішення у ході перетворення передбаченого результату на підставі самовідрефлексованого минулого досвіду відповідно до реальних дій. Відображенням саморефлексивного аспекту творчості є рефлексивно-інноваційний процес (І. Семенов, С. Степанов). Це рельєфно проявляють обидва аспекти творчого акту, виділені С. Рубінштейном у принципі творчої самодіяльності: 1) звернений назовні та втілюваний у матеріальному результаті творчості (творінні); і 2) звернений усередину, що реалізується у змінах особистості людини (творця).

Творчий педагогічний потенціал майбутнього викладача економіки – це динамічний стан рефлексивного ставлення студента до себе як самокреативної особистості і своєї поведінки у професійній діяльності відповідно до осмислення педагогічних цінностей та взаємодії з іншим.

Аналіз теоретико-прикладних досліджень дозволив виділити процес формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки через його творчу самодетермінацію, через самовизначення себе як творчого суб’єкта (творча позиція), свідомий вибір творчої позиції стосовно педагогічної професії (професійна позиція як становлення майбутнього викладача економіки до творчої педагогічної діяльності).

Третій розділ “Концептуально-теоретична модель формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки”– присвячено обґрунтуванню концептуальних засад формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки.

Аналіз сутнісних характеристик креативно-діяльнісного аспекту до освіти дозволив обґрунтувати концептуальні засади формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача як взаємодію двох розгорнутих у часі процесів: внутрішньо детермінованого індивідуально-професійного розвитку й зовнішнього – стосовно особистості студента, навчання, які репрезентовані з одного боку, рівнем “усвідомленого”, а з іншого, – “інформаційного”. Цим умотивовано осмислення концептуально-теоретичної моделі формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки як процесу усвідомленої актуалізації самим суб’єктом своїх можливостей, прояву суб’єктноутворюваності з використанням саморефлексії студента і додаткових функціональних ланок у його креативному самовираженні у процесі професійної самоактуалізації.

У нашому розумінні, процес формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача слід розглядати як системну організацію становлення суб’єктності студента в навчально-пізнавальній діяльності, що забезпечує: досягнення органічного поєднання процесів розвитку як саморуху, основою якого є ініціатива, активність особистості, що навчається, з одного боку, навчання як цілеспрямованого управління особистісно-ціннісним, професійно-творчим розвитком студента – з іншого; адекватність навчально-виховного впливу визначеним індивідуально-креативним особливостям кожного студента.

Вищеозначене дає уяву про концептуально-теоретичну модель формування творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки при «поперековому» й «поздовжньому» зрізах, що дозволяє простежити змістово-операційну особливість моделі й практично-дієву особливість модельного уявлення про досліджуваний феномен (див. схему).

«Поперековий зріз» – це структурна характеристика творчого педагогічного потенціалу майбутнього викладача економіки, який акцентується на триєдиному й інтегративному розвитку: педагогічній рефлексії, суб’єктній активності та самокреативності особистості. Педагогічна рефлексія – внутрішня робота: співвіднесення себе, можливостей свого «Я» з вимогами педагогічної професії. Суб’єктна активність характеризується як інтегративна властивість особистості, яка дозволяє здійснювати цілепокладання, креативно оперувати способами діяльності, варіативно прогнозувати результати, рефлексивно впливати на творчий педагогічний процес. Самокреативність – це самозародження й самоорганізація. Самозародження запускається механізмами креативності. Самоорганізація виявляється у відкритості й нелінійності системи при наявності в ній креативних джерел енергії й креативних процесів обміну з довкіллям.