Соціально-педагогічна підтримка батьків дітей раннього віку з особливими потребами Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, об’єкт, предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, завдання, охарактеризовано методи дослідницької роботи, розкрито наукову новизну, практичне значення, наведено дані щодо апробації основних положень дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади соціально-педагогічної підтримки батьків дітей раннього віку з особливими потребами” представлено ретроспективний аналіз наукових досліджень, зарубіжного й вітчизняного досвіду організації соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з особливими потребами; окреслено особливості дошкільно-родинного виховання як культурно-історичного феномену української народної педагогіки, що утверджувала статус батьків і матерів (М. Аркас, М. Грушевський, С. Русова, Д. Яворницький, М. Стельмахович, В. Сухомлинський та ін.); визначено сутність феномену „соціально-педагогічна підтримка батьків дітей раннього віку з особливими потребами”; розкрито специфіку кожного із суб’єктів цієї соціально-педагогічної підтримки.

Визначено, що практика надання соціально-педагогічної підтримки батькам, які виховують дітей з особливими потребами, є досить поширеною у світі. У країнах Західної Європи протягом минулого століття були започатковані різноманітні програми раннього втручання в процес соціалізації таких дітей та надання соціально-педагогічної підтримки їхнім батькам. Перші інститути допомоги дітям з’явилися наприкінці XIX століття у Великобританії, Італії, Німеччині, Франції, Швеції на основі поєднання зусиль медицини й педагогіки з надання індивідуальної допомоги сім’ям з дітьми з особливими потребами.

Наукові дослідження сімей, які виховують дітей з особливими потребами, у вітчизняній педагогічній науці з’явилися в середині 60-х рр. ХХ-го століття й охоплюють сьогодні широке коло наукових проблем: класифікація сімей як первинного інституту соціалізації (Ю. Азаров, В. Кратінова, О. Песоцька, С. Харченко Л. Шипіцина), характеристика викривлень батьківських стосунків у сім’ях з дітьми з особливими потребами (М. Буянов, Г. Варга, В. Гарбузов, А. Захаров, О. Личко, Т. Соловйова), особливості батьківської кризи при народженні дитини з особливими потребами (О. Агавелян, В. Вишневський, Р. Майрамян, М. Семаго, В. Ткачова), визначення домінуючих форм ставлення батьків до своїх дітей (відкидання й надмірна опіка) (А. Закрепіна, О. Мастюкова, А. Московкіна, Ф. Рау, Н. Слєзіна, О. Смирнова).

У педагогічній та психологічній науці проблеми соціально-педагогічної підтримки аналізуються в межах міждисциплінарного підходу щодо пріоритету ідеї гуманізму та свободи особистості (О. Асмолов, А. Богуш, О. Газман, О. Кононко, С. Подмазін, Р. Пригожий, Є. Ямбург та ін.). Соціально-педагогічна підтримка батьків дітей раннього віку з особливими потребами розкривається через поняття „співробітництво”, „співпраця”, „взаємодія”, „допомога”, „підтримка”.

Соціально-педагогічна підтримка батьків дітей раннього віку з особливими потребами визначається як система соціально-педагогічної діяльності її суб’єктів, спрямована на допомогу соціальних інституцій сім’ям у подоланні комплексу труднощів біологічного, психолого-педагогічного й соціального характеру та розкриття особистісного потенціалу дитини. Соціально-педагогічна підтримка сім’ї передбачає звернення до внутрішніх сил і здібностей батьків дітей з особливими потребами, їхню активну позицію у вирішенні сімейних проблем. Вона охоплює всю палітру дій: від усвідомлення проблеми, пов’язаної з народженням дитини з особливими потребами, до постановки мети щодо її вирішення, від варіантів сімейного виховання до вибору форми соціально-педагогічної підтримки, що здійснюється на суб’єкт-суб’єкт-ному рівні й забезпечує прогнозування, проектування й корекцію соціаль-ної траєкторії розвитку сім’ї (О. Безпалько, І. Звєрєва, Н. Краснова, В.Тесленко, І. Трубавіна, С. Харченко та ін.).

Дитина, яка народилася з особливим потребами, займає виняткову соціальну позицію навіть у своїй сім’ї, її взаємини з близькими протікають інакше, ніж у нормальних дітей, оскільки вади, що є в дитини, спричинюють не лише порушення її розвитку, але й розрив усього комплексу соціальних взаємозв’язків дитини з довкіллям. Усе це ускладнює процес ранньої соціалізації, протягом якого при безпосередній участі батьків чи іншого дорослого відбувається соціально-емоційне зростання (до року), здобуття індивідуального соціального досвіду в процесі власної активної діяльності (до 2-х років) з наступним його усвідомленням і відтворенням у процесі спілкування в умовах мікросередовища (3 роки) (В. Абраменкова, Л. Артемова, А. Богуш, С. Курінна, М. Осоріна, І. Печенко, Д. Фельдштейн та ін.).

Науковці зазначають, що на процес соціалізації дитини впливають зовнішні й внутрішні соціальні та біологічні чинники, унаслідок дії яких у дитини формується соціальна спрямованість, відбувається становлення індивідуальності, певного способу життя, зумовленого процесом взаємодії, перш за все, з батьками (Л. Виготський, О. Запорожець, В. Кузьменко, С. Ладивір, О. Леонтьєв, М. Лісіна, Т. Піроженко, С. Рубінштейн та ін.).

Вирішальне значення для ранньої соціалізації дітей раннього віку з особливими потребами має виховна діяльність батьків, що забезпечує необхідні умови соціально-контрольованої соціалізації з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей раннього віку в сім’ї. Виховна діяльність батьків розглядається як вид практичної діяльності, що має своєрідну структуру й реалізується в процесі взаємодії з власною дитиною та первинної соціалізації з моменту народження (В. Волкова, В. Загвязинський, В. Зарецький, А. Северний, В. Слободчиков та ін.).

Науковцями доведено, що виховна діяльність батьків дітей з особливими потребами природно не може утворитися через сімейну кризу, що виникає в результаті народження такої дитини й поглиблюється або зменшується критичним моментом у батьківських переживаннях — установленням медичного діагнозу. Сімейна криза, переживання батьків призводять до порушення функціонування сім’ї як соціального інституту, що знаходиться в постійному взаємообміні з довкіллям і характеризується специфічними зв’язками зі структурами соціуму. Відтак, можливість вийти на шлях подолання труднощів залежить від особистісних якостей батьків, уміння прийняти особливості розвитку дитини, здатності враховувати її потреби. Це зумовлює необхідність підвищення „педагогічного потенціалу” батьків як сукупності прихованих можливостей, формування в них реабілітаційної культури через надання соціально-педагогічної підтримки (В. Бондар, О. Мастюкова, А. Московкіна, Р. Мухамедрахимов, Ф. Рау, Н. Слєзіна, О. Смирнова, В. Тесленко та ін.).

Функціонування системи соціально-педагогічної підтримки батьків дітей з особливими потребами вимагає взаємодії багатьох професіоналів: медичних працівників, соціальних педагогів, корекційних педагогів, психологів, юристів для допомоги дитині в її соціальному становленні, і стає можливим лише за умови інтеграційного взаємозв’язку державних соціально-педагогічних інститутів з іншими соціалізуючими інституціями суспільства. Роль соціального педагога в забезпеченні взаємодії полягає в координації та спрямуванні дій кожного із суб’єктів соціально-педагогічної підтримки. Універсальність соціального педагога акумулює в собі елементи різнобічної соціально-педагогічної підтримки в соціально-педагогічному, соціально-медичному, соціально-психологіч-ному напрямах, які взаємозбагачуються інформацією, інструментарієм, технологіями та надають цілісності процесу виховання дітей з особливими потребами через забезпечення підтримки їхніх батьків.

Аналіз сутнісних характеристик феномену соціально-педагогічної підтримки та її суб’єктів дав змогу обґрунтувати модель як інтегровану організаційно-методичну основу технології соціально-педагогічної під-тримки батьків дітей раннього віку з особливими потребами. Централь-ним елементом її виступає сім’я, зокрема батьки з їхнім рівнем реабілітаційної культури та виховної діяльності.