СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ СТУДЕНТІВ ІНСТИТУТУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ ДО УМОВ ВІДКРИТОГО КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, теоретико-методологічні засади й методи, висвітлено наукову новизну, практичне значення дисертації, подано інформацію щодо апробації та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – „Теоретико-методичні засади дослідження процесу соціальної адаптації студентів інституту культури і мистецтв до умов відкритого культурно-освітнього середовища” – висвітлено процес соціальної адаптації студентів до навчання у вищій школі як психолого-педагогічну проблему, розкрито сутність і особливості поняття „соціальна адаптація студентської молоді” та відкритого культурно-освітнього середовища як соціально-педагогічного феномену, здійснено теоретико-методологічний аналіз особливостей адаптаційного процесу студентської молоді до навчання в умовах культурно-освітнього середовища університету.

Вивчення наукових розвідок показало, що з самого початку дослідження адаптаційного процесу у вітчизняній та зарубіжній науці стали оформлятися різні напрями, а сам процес наукового пошуку набув міждисциплінарного характеру. Ураховуючи широкий спектр наявної наукової літератури й співвідносячи його із завданнями дисертації, було виділено три напрями наукових досліджень для змістовного аналізу. Перший напрям було присвячено вивченню самої дефініції „соціальна адаптація”, а також її сутнісним і змістовним характеристикам (В. Афанасьєв, Г. Андреєва, Ф. Березін, Л. Буєва, І. Кон, С. Савченко, І. Цимбал). Проведена аналітична робота дозволила взяти за основу нашого дослідження визначення поняття соціальної адаптації як процесу активного пристосування й творчого освоєння особистістю нового соціального середовища, у якому особистість постає не лише об’єктом, а й суб’єктом адаптації, а соціальне середовище є одночасно й адаптуючою, й адаптованою стороною.

Аналіз другого напряму наукової літератури – психологічної (Г. Айзенк, Б. Ананьєв, Г. Гартманн, О. Леонтьєв, О. Мотков, С. Рубін-штейн, В. Толочек, Т. Шибутані та ін.) – дозволив виділити низку най-важливіших теоретичних орієнтирів дисертаційної роботи, пов’язаних з ідеєю активності особистості, адаптованості, яка постає результатом адаптаційного процесу, його багатошаровості. Дослідження в психологічній галузі збагатило уявлення про адаптацію як про процес, який не може бути раз і назавжди завершеним, успішним, достатнім з огляду множинності його актуальних і потенційних цілей.

Подальший аналіз проблеми, що вивчається, призводить до необхідності акцентувати увагу на третьому напрямку дослідження наукової літератури – на соціально-педагогічних розробках соціальної адаптації (М. Дмитрієва, Н. Лавриченко, А. Мацкевич, І. Мільковська, Г. Никифоров та ін.), які відбивають специфіку розуміння соціальної адаптації в соціально-педагогічному аспекті. Як свідчать сучасні дослідження, можливими напрямами успішної соціальної адаптації студентів можуть бути: формування їхньої суб’єктності, створення сприятливого клімату у ВНЗ, включення студентів у систему студентського самоврядування, своєчасна психологічна допомога тощо.

Процес соціальної адаптації студентів творчих спеціальностей, громадська діяльність яких більшою мірою співвіднесена з майбутньою професійною діяльністю, ніж у студентів інших спеціальностей, пов'язано з необхідністю максимально враховувати психологічні особливості таких студентів як людей талановитих і обдарованих, які більш емоційно сприймають навколишню дійсність, включати їх у такі творчі форми та види позанавчальної громадської діяльності, які б відповідали їхнім професійним інтересам.

Необхідність вивчення культурно-освітнього середовища регіону продиктовано не лише внутрішньою логікою наукового пізнання, але й тією обставиною, що процес соціальної адаптації студентів відбувається в конкретному педагогічному просторі, який має специфічні соціальні, педагогічні, економічні, соціально-психологічні характеристики, що, безумовно, суттєво впливають на результат адаптаційного процесу.

Перспективним є розгляд культурно-освітнього середовища регіону в контексті його духовного змісту, який визначається культурним і освітнім рівнем населення, ступенем розвитку духовних потреб, інтересів, ціннісними орієнтаціями студентської молоді, наявністю мере-жі культурних закладів, а також матеріальними, господарськими, соціаль-ними умовами. Спираючись на дослідження Є. Бондаревської, М. Борит-ка, М. Дарманського, В. Загвязинського, В. Курила, Л. Новикової, Ю. Мануйлова, С. Савченка та інших, культурно-освітнє середовище регіону ми визначаємо як соціально-педагогічну реальність, що характеризується чіткою географічною визначеністю, адміністративною керованістю, заданою структурністю, вираженою культурною й освітньою специфікою. З позицій середовищного підходу, що є системоутворювальним у його вивченні, культурно-освітнє середовище регіону постає як інтеграційний чинник успішної адаптації студентів творчих спеціальностей до умов відкритого соціуму.

Культурно-освітнє середовище конкретного вищого навчального закладу – це сукупність створених педагогами різноманітних умов (матеріальних, організаційно-управлінських, психолого-педагогічних, інформаційних, комунікативних, моральних, інноваційних тощо), які впливають на процес культурного розвитку й саморозвитку студентів та викладачів у просторі освітнього закладу. У процесі динамічної діалектичної взаємодії культурно-освітні середовища регіону й окремого ВНЗ взаємно збагачують і доповнюють одне одного. Ця традиційна взаємодія характеризується такими ознаками: співбуттєвістю (співбуття особистості студента з колективним утіленням суб’єктного досвіду багатьох поколінь, зафіксованого в регіональному освітньому просторі); структурністю (наявність багатьох локалізованих культурно-освітніх мікросередовищ, що забезпечують й адаптаційні потреби особистості, і культурне відтворення (Л. Мардахаєв); взаємозалежністю (усі складові частини культурно-освітнього середовища не просто перебувають у тісній взаємодії, але й залежать одна від одної на функціональному рівні). Культурно-освітнє середовище ВНЗ складається з кількох мікросере-довищ: професорсько-викладацький склад, який визначає престиж і авторитет вищого навчального закладу у регіоні й за його межами; студентство, яке як особливе мікросередовище має достатньо виражені позитивні характеристики; культурно-освітнє мікросередовище факульте-ту, специфіка якого полягає в тому, що тут безпосередньо відбувається професійне становлення майбутніх музикантів, артистів, художників, режисерів і представників інших творчих професій; культурно-освітнє мікросередовище кафедри, яке становить основу професійної підготовки майбутнього фахівця; культурно-освітнє мікросередовище органів студентського самоврядування, що сприяє активній самодіяльності й самореалізації творчих можливостей студентів та є найважливішим критерієм стану адаптаційної роботи на факультеті й у ВНЗ у цілому.

У процесі теоретичного аналізу було виділено три основні критерії соціальної адаптації студентів: критерій соціально-психологічної адап-тації, який відображає емоційні стани студентів, взаємини в академічній групі, морально-психологічну атмосферу; професійної адаптації, який характеризує мотив вибору студентами їхньої майбутньої професії, рівень підготовленості студентів до виконання професійних завдань, оволодіння знаннями та навичками, та критерій суспільної адаптації, що висвітлює адаптацію студента до вищого навчального закладу як соціального інституту, розуміння студентами ролі суспільної діяльності, ставлення до громадського життя, рівень соціальної активності та її мотиви. Відповід-но до розроблених критеріїв виділено три рівні соціальної адаптації студентів творчих спеціальностей: вихідний, задовільний, достатній.

На підставі аналізу отриманих даних за соціально-психологічним критерієм було з’ясовано, що й у контрольній, і в експериментальній групах домінують негативні емоційні стани: невпевненість у собі, тривожність, занепокоєння. За таким показником, як морально-психоло-гічна атмосфера в групі, з'ясовано, що найбільше студентів (84 % у КГ і 88 % в ЕГ) вважають, що морально-психологічна атмосфера в групі прохолодна, байдужа, без взаємної підтримки й довіри. Аналіз особли-востей спілкування студентів першого курсу зі старшокурсниками й викладачами свого факультету або інституту засвідчив, що абсолютна більшість студентів і КГ (92 %), й ЕГ (89 %) розцінюють це спілкування як насторожене, офіційне, без будь-якої довірливості. Вивчення індексу задоволеності студентами-першокурсниками їхнім емоційно-психологіч-ним станом за методикою Н. Кузьміної засвідчило низьку соціально-психологічну адаптованість студентів на початку їхнього навчання.

Аналіз даних констатувального етапу експерименту за другим кри-терієм – професійної адаптації – щодо мотивів вибору студентами їхньої майбутньої професії засвідчив, що на перше рангове місце студенти КГ та ЕГ поставили мотив здібностей до обраної спеціальності. На другому ранговому місці вони вказують заняття в музичних школах, художніх училищах та інших позашкільних закладах творчого спрямування.

Вихідна діагностика за третім критерієм – суспільної адаптації – передбачала дослідження, по-перше, розуміння студентами ролі суспіль-ної діяльності, соціальної активності в процесі професійного становлен-ня; по-друге, ставлення студентів до громадської роботи; по-третє, рівень їхньої громадської активності. Кожен з цих показників окремо та їхня сукупність дозволили сформувати цілісне уявлення про рівень суспільної адаптації студентів і розподілити студентів на дві великі групи. Перша – це студенти з байдужо-нейтральним ставленням (68,7 % у КГ та 67,5 % – в ЕГ). Друга група – студенти з вираженою позитивною спрямованістю (у КГ – 31,3%, в ЕГ – 32,5%). Отже, діагностика соціальної адаптації студентів інституту культури і мистецтв за визначеними критеріями та показниками підтверджує, що переважна їх більшість перебуває на першому – вихідному – рівні соціальної адаптації й з огляду на зовнішні чинники входження в нове культурно-освітнє середовище, і через особистісні психологічні властивості та якості.

У другому розділі – „Розробка та експериментальне впровадження соціально-педагогічних умов соціальної адаптації студентів інституту культури і мистецтв до умов відкритого культурно-освітнього середовища” – досліджено особливості створення моделі процесу соціальної адаптації, її структуру та соціально-педагогічні умови, що сприяють успішності й ефективності процесу соціальної адаптації студентів інституту культури і мистецтв.

Оскільки процес соціальної адаптації є складним та багатогранним об’єктом у вимірі культурно-освітнього середовища вищого навчального закладу, що перебуває під впливом багатьох чинників, то для забезпечен-ня ефективності експериментальної роботи було використано метод моделювання. Спираючись на роботи В. Арнольда, В. Архангельського, В. Беспалька, З. Гусинського, О. Дахіна, В. Загвязинського, О. Коберника, І. Липського, В. Полонського та інших щодо застосування моделювання й використання моделей у соціально-педагогічних дослідженнях, визначено завдання, механізми, процедуру моделювання, структуру та зміст проек-тованої моделі соціальної адаптації студентів творчих спеціальностей.

Було виділено чотири компоненти, які інтегрують у собі структурні, функціональні й процесуальні сторони соціальної адаптації: функціонально-цільовий, який відображає мету адаптаційного процесу, його провідну соціальну функцію; мотиваційний, що пояснює провідні мотиви, які визначають рух особистості в адаптаційній траєкторії; змістовний, у якому представлено основні етапи й розкрито їхній зміст; детермінативний, що відбиває умови, які забезпечують успішність процесу адаптації студентів творчих спеціальностей.

На основі аналізу наукових джерел, а також наявної практики реалізації адаптаційних завдань у вищих навчальних закладах зроблено висновок, що найважливішими соціально-педагогічними умовами забезпечення ефективності адаптаційного процесу, зокрема для студентів творчих спеціальностей, є включення їх в активну соціальну діяльність на підставі соціально-педагогічної технології „соціальних проб”, і соціально-педагогічний супровід процесу соціальної адаптації студентів творчих спеціальностей до культурно-освітнього середовища.

Включення студентів в активну соціальну діяльність передбачає інтенсивну взаємодію двох суб’єктів соціальної творчості – особистості студента й різноманітних суспільних інституцій, причому обидва суб’єк-ти перебувають у стані перманентної зміни, розвитку й взаємовпливу. Процес їхньої взаємодії розгортається у своєрідному „адаптаційному просторі”, у якому педагоги можуть моделювати різноманітні соціальні ситуації, перетворюючи його в так зване „поле соціальних проб”.

Доведено, що соціальна проба – це особливий педагогічний механізм, який ставить студента в незнайомі для нього соціальні умови, вимагає від нього вироблення нової моделі поведінки, примушує активі-зуватися адаптаційні механізми особистості на фізіологічному, психіч-ному й соціальному рівнях.

Важливою соціально-педагогічною умовою, що забезпечує ефек-тивність процесу соціальної адаптації студентів творчих спеціальностей до умов культурно-освітнього простору регіону, є соціально-педагогічний супровід цього процесу, який визначено як допомогу студенту в процесі соціальної адаптації, що ґрунтується на емпатійному розумінні його проблем, вільному спілкуванні й творчій взаємодії; як особливу галузь діяльності педагогів ВНЗ, кураторів груп, усіх відповідальних за виховну роботу зі студентами, спрямовану на зняття психологічного напруження в ході соціального становлення у ВНЗ; як особливий вид педагогічної під-тримки, орієнтований на високий ступінь свободи й автономії студента.

Педагогічний супровід процесу соціальної адаптації студентів творчих спеціальностей – це особлива сфера діяльності педагогів університету, кураторів академічних груп, студентського активу, представників органів студентського самоврядування.

Відповідно до моделі соціальної адаптації студентів творчих спе-ціальностей і визначення умов її ефективності розроблено соціально-педагогічну технологію „соціальних проб”, що передбачала поетапне проведення студентів через такі етапи: ініціювання (актуалізація в студентів творчих спеціальностей прагнення до якнайшвидшої адаптації до навколишнього культурно-освітнього середовища); протидія (усвідом-лене подолання суб’єктивних (об’єктивних) перешкод до освоєння соціального досвіду в різноманітних його проявах через соціальні проби, творчі проекти, штучні занурення в незнайоме соціальне середовище); підтримка в спільній діяльності (занурення студента в соціокультурне середовище особливої складності разом із старшим товаришем); свобода у відкритій самореалізації (здійснення творчого плану); набуття творчої суб’єктності (вираження найвищої форми соціальної адаптації студента, вільна орієнтація в складних взаємозв’язках культурних, соціальних і освітніх середовищ зі збереженням власної індивідуальності й неповторності). Найбільш ефективними формами реалізації зазначеної технології є такі: дискусії, метод реалізації різноманітних соціальних проектів, спеціальні тренінги, ділові імітаційні ігри, соціальні практики, індивідуальні консультації, психологічна підтримка, а також ситуації соціальних проб тощо.