ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ ХІХ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, проаналізовано стан розробки наукової проблеми, визначено хронологічні межі дослідження, його джерельну базу, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; проаналізовано методологічну та теоретичну базу; визначено достовірність, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано інформацію щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – „Зародження європейського жіночого просвітницького руху” – проаналізовано історіографію, джерельну базу дослідження, здійснено періодизацію розвитку наукової думки з досліджуваної проблематики; простежено генезу громадських ініціатив європейського жіноцтва; визначено завдання та напрями просвітницької діяльності.

У ході аналізу історичної, педагогічної літератури з’ясовано, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. ідею участі жінок у громадському житті поширювали учасниці жіночого руху Х. Алчевська, Н. Кобринська, Олена Пчілка. Соціалізація жінки передбачала здобуття нею освіти та фаху, проблемам жіночої освіти присвячені праці О. Барвінського, С. Миропольського, Л. Ясінчука. У 20-30-х роках ХХ ст. діячі жіночих організацій О. Кисілевська, М. Рудницька, С. Русова здійснили теоретичні узагальнення ідейних засад жіночого руху, його просвітницької концепції.

Встановлено, що з середини ХХ ст. дану проблематику збагатили праці представників української діаспори: М. Богачевської-Хом’як, автора першого наукового дослідження жіночого руху України (1884-1939), І. Книш, С. Цьорох та ін.

Радянську історіографію жіночого руху дослідили Л. Кушнір, Г. Литвинова, М. Підтиченко. Педагоги Л. Малинко, Н. Фридьєва, І. Шиманська проаналізували розвиток жіночої освіти в Україні, що дозволяє простежити історичний процес формування особистості української жінки.

Наукові праці М. Євтуха, І. Зязюна, В. Кравця, М. Левківського, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка, присвячені проблемам української педагогіки та шкільництва ХІХ – першої третини ХХ ст., засвідчили їхнє суттєве значення для осмислення розвитку освіти в Україні та історико-педагогічного контексту жіночого просвітництва.

З’ясовано, що праці з історії просвітницького руху Л. Вовк, Н. Побірченко, Є. Поточни підкреслюють необхідність комплексного вивчення педагогічної спадщини українського народу, зокрема, жіноцтва. Дослідження проблем морального, національного виховання, здійснені А. Вихрущем, І. Курляк, М. Чепіль, допомагають визначити умови формування виховного ідеалу, впроваджуваного жіночими організаціями України.

Історії жіночого руху та освіти присвячені наукові доробки істориків та політологів І. Волкової, Н. Дармограй, Н. Дем’яненко, П. Дутчак, М. Дядюк, К. Кобченко, Л. Смоляр. Просвітницький досвід учасниць жіночого руху Х. Алчевської, Олени Пчілки, С. Русової вивчають О. Жукова, І. Зайченко, Є. Коваленко. Питання освіти жінок, особливості виховного процесу у жіночих навчальних закладах досліджують О. Аніщенко, Г. Лактіонова, Л. Применко.

Педагогічну думку у жіночому русі Західної України репрезентує З. Нагачевська. Авторка представляє педагогічну спадщину маловідомих діячів західноукраїнського жіночого руху, простежує особливості просвітництва вчительок та письменниць у контексті емансипації українок у межах Австро-Угорської імперії, а після 1918 р. – Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Визначено такі етапи розвитку наукової думки з проблематики українського жіночого руху: І – кінець ХІХ – початок ХХ ст. – обґрунтування діячами українських жіночих організацій духовно-соціального визволення жінки шляхом просвіти; ІІ – 20-30-ті рр. ХХ ст. – репрезентація ідеологами жіночого руху виховної ролі жінки як матері-виховательки та просвітницької діячки; ІІІ – 50 – початок 90-х рр. ХХ ст. – дослідження жіночого руху науковцями української діаспори; ІV – середина 90-х рр. ХХ – початок ХХІ ст. – розвиток жіночих студій в незалежній Україні; вивчення жіночого руху вітчизняними істориками, політологами.

Встановлено, що, на відміну від України, яка через багатовікове колоніальне становище лише тепер знайомиться із спадщиною жіноцтва, у Європі досвід жіночих організацій став чинником становлення демократичного суспільства. Водночас, розгортання просвітницької ініціативи українок відбувалося у контексті жіночого руху Європи та Америки, який зародився у ХVІІІ столітті під впливом об’єктивних історичних умов: утворення північноамериканської та західноєвропейських держав, поширення буржуазно-демократичних цінностей, розвитку теорії прав людини.

Виокремлено напрями просвітницької діяльності європейського жіноцтва (духовне, громадянське виховання жінок; боротьба з неписьменністю; змагання за доступ жінок до освіти, професій, суспільних справ; створення жіночих навчальних закладів; боротьба з проституцією; культурно-просвітницька робота; міжнародна пацифістська діяльність), що підтверджують єдність українського жіночого руху з діяльністю жінок Європи та Америки. Особливістю просвітницького руху українок визначено пріоритет національно-політичного визволення Батьківщини.

У другому розділі – „Соціально-економічні та загальнокультурні чинники розвитку просвітницької діяльності жіночих організацій України” – досліджено ідейні засади жіночого просвітницького руху в Україні, розкрито роль просвіти жінок у процесі національного розвитку та демократизації суспільства.

Виявлено, що витоки ідей, які утверджували вагому роль жінки у житті народу, сягають історії Київської Русі. Пам’ятки давньоруського права підтверджують поважний статус жінки, захист її гідності, майнових прав. Початок української традиції формування особистості освіченої національно свідомої жінки доводять біографії княгині Ольги, Анни Ярославни, Анни Всеволодівни та інших видатних українок. Відповідальність української жінки за освітній розвиток народу засвідчує діяльність Галшки Острозької – фундаторки Острозької академії, Галшки Гулевичівни – фундаторки Києво-Могилянської академії. Традицію пошанування жінки-матері, Матері-Батьківщини та Богоматері, які стали ідейною основою просвітницького руху українок, знаходимо у козацькій педагогіці.