ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПРЕЕМСТВЕННОСТИ ФИЗИЧЕСКОГО ВОСПИТАНИЯ УЧЕНИЧЕСКОЙ И СТУДЕНЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об`єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи, подано відомості про апробацію роботи, впровадження результатів дослідження в практику навчально-виховного процесу та публікації автора.

У першому розділі – “Наступність фізичного виховання учнівської й студентської молоді як закономірність педагогічного процесу” – були досліджені теоретичні й методологічні основи наступності як закономірної, об'єктивної філософської категорії в педагогічному процесі виховання особистості.

Історико-філософський аналіз проблеми показує, що без аналізу наступності не можна зрозуміти діалектику розвитку, взаємозв'язок між тим, що заперечує, і запереченням, між старим і новим, тому що кожна суперечність виступає як єдність тотожності і розходження.

На всіх етапах розвитку суспільства питання наступності завжди були в центрі уваги філософів, соціологів, педагогів, психологів.

Філософські категорії є основними і головними в людській діяльності. Всі теоретичні положення, закони і категорії матеріалістичної діалектики мають властивості загальності, здатні виконувати методологічні функції, є інструментами глибокого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності. Але, щоб уміло користуватися діалектико-матеріалістичними методами пізнання в конкретних галузях, потрібно не тільки знати положення, закони і категорії самої філософії, але й уміти конкретизувати ці закони і категорії, перетворюючи їх у діючі засоби пізнання в галузі педагогічної діяльності, в системі фізичного виховання.

У сучасній літературі (В.Бальсевич, М.Богуславський, А.Валицька, В.Видрін, В.Горащук, Р.Даугс, Е.Князєва, С.Кургдюмов, Л.Лубишева, Л.Матвєєв, Ю.Ніколаєв, Л.Новікова, М.Соколовський, В.Столяров, Б.Шиян) відзначається посилення інтегративних тенденцій у розвитку сучасного наукового знання, що виражається в розширенні, становленні й уточненні загальних наукових категорій як найбільш узагальнених фундаментальних понять, що мають істотне значення для багатьох галузей науки.

У сфері наукових дисциплін, що вивчають фізичну культуру і спорт, фундаментальне інтегруюче значення мають категорії «розвиток», «адаптація», «виховання» і, як ми вважаємо, «наступність фізичного виховання». Будучи істотною цінністю для особистості й суспільства, наступність фізичного виховання має неабияке значення для фізичної культури і спорту.

Для ситуації наступності фізичного виховання учнівської та студентської молоді характерна оперативна зміна системи установок і умов переходу від однієї ланки фізичного виховання до іншої. Це ставить старшокласника-випускника та студента перед необхідністю системно взаємодіяти із зовнішнім і внутрішнім особистісним середовищем (бути самим собою), тобто визначати свою позицію, яка в принципі може бути і активною, і нестійкою, і пасивною. Але для подолання неминучих труднощів переходу з одних умов фізичного виховання в інші важливо сформувати активну (суб'єктну) позицію, позитивну Я-концепцію.

Наступність – поняття динамічне і складне. Як відзначено в науковій літературі, для кожного виду зв'язку існує свій вид заперечення - саме такий, при якому відбувається розвиток.

З теоретичної точки зору необхідний опис, пояснення сутності таких складових, як закономірність, принцип, фактор. З методологічної точки зору наступність - одна із сторін прояву закону заперечення заперечення. Для практики дуже важливо виявити зміст цих категорій щодо специфіки педагогічних процесів і явищ, оскільки без цього використання філософських категорій у педагогіці втрачає реальну можливість. Ми розглядаємо проблему наступності фізичного виховання учнівської й студентської молоді в її педагогічному сенсі. Але їй органічно властиві філософські, соціальні, психологічні, біологічні, гігієнічні, економічні, екологічні й деякі інші аспекти, що вимагають аналізу проблеми на стиках наук.

Наступність як закономірність віддзеркалює необхідний, істотний, повторюваний, стійкий зв'язок явищ у педагогічній діяльності, що перетворює вихованця з об'єкта навчально-виховного процесу переважно в його суб'єкт, тобто такого вихованця, що цілеспрямовано й активно реалізує настанови того або іншого інституту, системи неперервного фізичного виховання. Саме в цьому перетворенні - суть педагогічної діяльності.

Завдання наступності впливають на зміст і форми навчальних занять у старших класах і на молодших курсах ВНЗ, на характер спілкування педагогів, школярів і студентів. У цьому сенсі «звичайний» навчально-виховний процес здійснює функцію наступності фізичного виховання учнівської та студентської молоді.

Таким чином, при переході людини з одного щабля фізичного виховання на інший, від одного вікового періоду до іншого, від однієї соціальної ролі до іншої внутрішня позиція особистості, Я-концепція є тим істотним, значущим утворенням, на якому повинна бути зосереджена пильна увага фахівців фізичної культури і спорту.

Об'єктно-суб'єктне перетворення особистості – одна з найбільш фундаментальних акцій педагогічної діяльності. Першорядне значення у зв'язку з цим має поглиблена розробка змісту програм наступності розвитку фізичних якостей, які покликані відігравати провідну роль у всебічному розвитку школярів і студентів. Оптимізація змісту програм наступності фізичної підготовки - вирішальна умова підвищення ефективності загальної системи фізичного виховання. Разом з тим необхідно раціоналізувати побудову багаторічного процесу фізичного виховання. Один з перспективних підходів ми тут вбачаємо в тому, щоб ретельно впорядкувати систему фізичного виховання, починаючи з дошкільних установ і закінчуючи вищими навчальними закладами, за допомогою програм наступності фізичного розвитку особистості.

Наступність можна розглядати з різних точок зору, у різних аспектах. Для її повної характеристики необхідно аналізувати як мінімум три аспекти:

1) діяльнісний (наступність фізичного виховання як процес або спосіб раціонально організованої перетворювальної діяльності);

2) предметно-ціннісний (наступність фізичного виховання як сукупність «предметів», що представляють певну цінність для задоволення суспільних і особистісних потреб);

3) особистісно-результативний (наступність фізичного виховання як результат діяльності, втілений у самій людині). Формування концепції наступності фізичного виховання як органічно зв'язаної системи загальних ознак фізичного виховання школярів і студентів вимагає з'ясування всього того, що становить її сутність та структуру і зв'язує її з іншими сферами соціальної дійсності.

При обґрунтуванні понятійного апарата теорії наступності необхідно керуватися вимогами діалектичної логіки. Категорії повинні охоплювати систему знань про наступність фізичного виховання, виділяти й узагальнювати відносно стійке в цих знаннях, збагачувати свій зміст відповідно до розвитку нових явищ у наступності фізичного виховання уточненням принципів, закономірностей і функцій, положень системи фізичного виховання. Оскільки система неперервного фізичного виховання – інститут соціальний, ефективні зміни в ньому неможливі без фундаментальних соціальних, соціально-економічних і соціально-педагогічних передумов.

Наступність розглядається як закон функціонування всіх соціально організованих, керованих процесів. Без наступності неможливий прогресивний розвиток.

Термін «наступність» охоплює досить широкий соціальний діапазон. Наступність властива будь-якому раціонально організованому процесу соціальної практики, тому що вона припускає той необхідний елемент зв'язку минулого, сьогодення і майбутнього, що дозволяє діалектично поєднати старе з новим, замінювати одну форму іншою, знаходити нові форми і створювати передумови для їхнього успішного розвитку. Наступність припускає вдосконалення сьогодення й обґрунтоване програмування майбутнього з опорою на минуле, на подальший розвиток прогресивного і конструктивного. Будучи законом керованого розвитку, наступність характеризується динамікою і логікою послідовності.

Самостійність статусу принципу послідовності й наступності сприяє уточненню інших принципів дидактики, а при їхньому викладі - більше змістовному виявленню наступності як компонента їхньої реалізації. При цьому важливо проаналізувати взаємозв'язок, а також різницю між принципом наступності й суміжними принципами дидактики і виховання. Якщо безперервність характеризує зовнішню сторону процесу (місце, час, організація діяльності), то наступність - його внутрішню сторону. Наступність виявляється необхідною у зв'язку з тим, що сам розвиток у даній ситуації розчленований і дискретність виступає як база функціонування наступності, тоді як неперервність є умовою.

Послідовність визначає порядок, логічне чергування ланок і етапів навчально-виховного процесу, а наступність передбачає внутрішні зв'язки сусідніх етапів, характер реалізації послідовності.

Різні функції наступності в навчально-виховному процесі обумовлюють багатозначність цього поняття, оскільки обопільний зв'язок попереднього з наступним носить у цьому процесі необхідний і загальний характер, а наступність виступає як його закономірність. Вона ж дає основу для кваліфікованої реалізації такого зв'язку, будучи її умовою. Оснащуючи технологію зв'язку, вона виступає як засіб.

Наступність характеризує систему зв'язків у структурі системи фізичного виховання, динаміку і взаємозв'язок її ланок як один з факторів розв’язання суперечностей навчально-виховного процесу, допомагає школярам і студентам успішно подолати труднощі в досягненні окресленої мети.

Наступність означає логічно підготовлений перехід до розвитку фізичних якостей школярів і студентів від одного етапу до іншого. Перший етап припускає втілення на наступному всього того позитивного, що було досягнуто на попередньому, опору на нього з метою подальшого вдосконалення і розвитку фізичних якостей школярів та студентів, він важливий для здійснення логіки процесу навчання і виховання в їхніх взаємозв'язках. Навчально-виховний процес є, як відомо, неперервним досягненням послідовного ряду логічно необхідних цілей. Взаємозалежність логічного й наступного здійснюється на підставі послідовності, яка є найважливішою умовою і першого, і другого.

Наступність - компонент педагогічної майстерності, якщо мати на увазі оптимальну послідовність у діяльності педагога-фахівця з фізичного виховання будь-якого рівня.

Специфіка наступності повинна знайти своє віддзеркалення у визначенні сутності наступності за умови суперечливої взаємодії системи навчально-виховного процесу в різних навчальних закладах.

Сутність наступності, що виражає важливу сторону закону заперечення заперечення щодо системи фізичного виховання учнівської й студентської молоді, полягає в збереженні певних форм та методів виховання при переході з одного освітньо-виховного рівня на інший, більш високий, від середньої до вищої школи. Наступність у цьому випадку полягає не тільки у збереженні та перенесенні форм і методів навчально-виховного процесу, властивих для середньої і вищої школи, не в ідентифікації їх, а й у встановленні розходжень у їхній модифікації, а також у прояві якісно нових на базі відмирання старих.

Вступ школяра до вищого навчального закладу змінює актуальну ситуацію розвитку особистості, її статус. Зміст наступності й полягає в тому, щоб трансформувати школяра в студента і тим самим вирішити суперечності між новою системою умов, вимог фізичного виховання та можливостями студентів-першокурсників. Тому студент покликаний стати суб'єктом нових умов, нових функцій, нових міжособистісних відносин. Можна сказати, що основним компонентом наступності є сама людина.

У широкому плані процес наступності «вписаний» у динаміку шкільного і студентського педагогічного процесу, що повинен розглядатися, раціонально організовуватися і досліджуватися як керована динамічна система. Будучи керованою, така система створює відповідну основу для наступної динаміки навчально-виховного процесу від курсу до курсу. При цьому наступність виступає як логіка розвитку навчально-виховного процесу від школи до вищого навчального закладу, послідовних суперечностей педагогічних процесів середньої і вищої школи як їхніх рушійних сил. Одночасно наступність - фактор зворотного зовнішнього зв'язку міз середньою та вищою школою. Саме тут виявляються істотні досягнення й проблеми шкільного фізичного виховання. Виникають можливості його контролю, корекції, прогнозування, подальшого вдосконалення.

Наступність у системі фізичного виховання віддзеркалює соціальну природу наступності поколінь у конкретних історичних умовах розвитку суспільства і несе на собі відбиток виховної політики держави. Це дає підставу розглядати значення аналізованої проблеми з широких соціальних позицій. Одне з основних завдань наступності полягає у формуванні такої спрямованості особистості, яке б психологічно налаштувало її на активне подолання природних труднощів переходу з однієї системи в іншу. Звичайно, важливо озброїти першокурсника спеціальними знаннями, уміннями і навичками, необхідними для успішного проходження курсу фізичного виховання у вищому навчальному закладі. Але настільки ж істотно не упустити найважливішого в наступності – формування внутрішньої позиції, позитивної Я-концепції, перспективних прагнень, морального, професійного і фізичного становлення сучасного фахівця для української держави.

У другому розділі – “Фактори, що обумовлюють наступність фізичного виховання учнівської й студентської молоді” – аналізуються результати констатувального експерименту, вплив різноманітних факторів на процес наступності фізичного виховання. Дослідження фізкультурно-спортивної діяльності школярів і студентів, проведене шляхом опитування, надало такі показники: з 19409 респондентів, що навчаються в середніх загальноосвітніх школах і ВНЗ східного регіону України (52,6% юнаків й 47,4% дівчат), бажають щодня займатися ранковою гімнастикою 30,4% юнаків і 26,3% дівчат, а 15,9% юнаків і 29,1% дівчат негативно ставляться до занять фізичною культурою і спортом.

Учасники констатувального експерименту перевагу в заняттях віддають: юнаки – спортивним іграм (27,5%) і атлетичній гімнастиці (24,2%); дівчата – ритмічній гімнастиці (38,4%) і плаванню (15,3%). Спортом займалися 19,8% юнаків і 10,7% дівчат.

Результати проведеного дослідження дозволили виділити основні детермінанти ставлення учнівської й студентської молоді до занять фізичною культурою і спортом. Як і передбачалося, серед факторів, що обумовлюють дане співвідношення, виділяються умови соціального оточення й мотиваційна сфера діяльності школярів і студентів.

Пізнавальні й соціальні мотиви у студентів можуть проходити у своєму становленні наступні етапи: актуалізація звичних мотивів на основі нових цілей, позитивне підкріплення мотиву для реалізації цих цілей, поява на цій основі нових цілей, мотивів, супідрядність різних мотивів, побудова їхньої ієрархії, поява в ряду мотивів нових якостей (самостійності, стійкості).

Потреба у фізичному розвитку – головна спонукальна направляюча і регулююча сила поведінки особистості, яка має широкий спектр: потреба в рухах і фізичних навантаженнях, у спілкуванні, контактах і проведенні вільного часу з друзями, в іграх, розвагах, відпочинку, емоційній розрядці, у самоствердженні, зміцненні позиції Я-концепції, у пізнанні, в естетичній насолоді, у поліпшенні якості фізкультурно-спортивних занять, у комфорті.

Ставлення до занять фізичними вправами має три групи незалежних змінних, дві з яких відносяться до факторів соціальної регуляції поведінки: 1) об'єктивні можливості та необхідність занять фізичними вправами і 2) суб'єктивно усвідомлена схильність школярів і студентів до них.

Третя група, обумовлена навколишнім середовищем, рівнем знань, біологічними особливостями та індивідуально-психологічними властивостями, виступає як опосередкована, що забезпечує розмаїтість видів фізкультурно-спортивної діяльності.

Виявлені групи незалежних змінних свідчать про велике розмаїття факторів, що прямо або опосередковано впливають на ставлення молоді до занять фізичними вправами.

Аналіз результатів констатувального експерименту показав, що фізкультурна активність школярів і студентів пов'язана з фізичним, психічним, біологічним і соціальним аспектами здоров'я.

Для того, щоб пробудити інтерес у старшокласників і студентів до занять фізичними вправами, необхідна сприятлива ситуація, що найчастіше створюється під впливом виховного простору, родини, школи, вищого навчального закладу, державних і громадських організацій.

Негативне ставлення старшокласників і студентів до занять фізичними вправами обумовлене недооцінкою фізичної культури як фактора здоров'я, людської гідності, її престижу в суспільстві. Воно є наслідком відсутності відповідних знань про користь фізичних вправ для організму та здоров'я, а також недостатньо високим рівнем фізкультурної освіти.

Порівняльний аналіз результатів дослідження дозволяє припустити, що на ставлення школярів до фізкультурно-спортивної діяльності впливає як нестійке мотивування, так і мінливі умови навколишнього середовища. Зазначимо, що з віком змінюється ставлення школярів до спорту. Кількість школярів у старших класах, які займаються спортом і різними видами фізкультурної діяльності, скорочується, особливо серед дівчат, тому фізичне виховання необхідно починати в родині, дошкільних установах, у молодших класах середньої школи. Учні, що не привчалися до фізкультурно-спортивних занять, і надалі проявляють негативне ставлення до них.

Якщо до досягнення підліткового віку природна потреба в русі не переростає в стійку переконаність у необхідності і корисності фізичного вдосконалення, то внаслідок психовікових особливостей цього періоду, в майбутньому у людей можливі великі проблеми зі здоров'ям.

Сенситивні періоди, що пов`язані з нерівномірним збільшенням з віком фізкультурної пасивності, обумовлені в основному не біологічними факторами, а особливостями соціального оточення, виховного простору, системи виховання. Тому є всі підстави вважати, що ставлення до фізкультурно-спортивної діяльності молоді може бути кероване і цілеспрямоване впливом виховного простору , що виступає одним із факторів педагогічного процесу наступності фізичного виховання.

Аналіз отриманих нами даних показав, що більшість параметрів, які характеризують фізичний розвиток студентів східного і західного регіонів України з 1990 по 2004 роки, істотно не відрізняються від результатів досліджень інших авторів (В.Ульченко, Б. Шиян) (середні показники фізичного розвитку студентів східного і західного регіонів, починаючи з 1990 року). Наші дані практично збігаються з даними західного регіону, але нижче середніх показників, отриманих у західному регіоні в 1985 і 1990 роках. Середній показник станової динамометрії був на 10,0% (Р <0,05) більший, ніж у студентів 2003 і 2004 років східного й західного регіонів, сила правої кисті - на 11,9% (P< 0,05) більше, лівої кисті - на 21,2% (P < 0,05) більше, показник розвитку сили м'язів спини - на 10,5% (P < 0,05), показник пропорційності фізичного розвитку - на 9,0% (P < 0,05), силовий показник правої руки - на 10,9% (P < 0,05), силовий показник лівої руки - на 9,8% (P < 0,05).

Необхідно також відзначити посилення астенізації студентів (невідповідність ваги й росту). Істотно погіршилися показники життєвої ємкості легенів, артеріального тиску, фізичної підготовленості, причому це явище стійко спостерігається, починаючи ще з 1996 року. З кожним роком збільшується число студентів, що за станом здоров'я становлять спеціальну медичну групу, і в 2004 році їх кількість склала 19,8% від числа студентів, які вступили на 1 курс СНУ імені В.Даля.

За даними нашого дослідження можна зробити висновок, що ставлення студентів до фізкультурно-спортивної діяльності в цілому не обумовлено індивідуально-психологічними якостями. Наявні розходження можна розглядати лише як тенденцію до позитивного або негативного впливу зазначених сторін особистості й стилю, що формується на їхній основі, діяльності (індивідуальних властивостей) на ставлення студентів до певних видів фізкультурно-спортивної діяльності.

Надалі, крім залучення молоді до регулярних занять фізичними вправами, необхідно забезпечити оптимальний рівень фізкультурно-спортивної діяльності (визначення фізичного навантаження) для кожного індивіда і розробити рекомендації для його досягнення й підтримання як програму наступності тренування фізичних якостей.

У пропаганді здорового способу життя, особливо серед молоді, осторонь поки що залишаються працівники медичної служби й, у першу чергу, ті, що працюють безпосередньо у вищих навчальних закладах. З погляду опрацьованої нами проблеми найбільш важливим висновком з отриманих даних є відносно слабкий вплив системи фізичного виховання нефізкультурних навчальних закладів на пізнавальну діяльність студентів. Відвідуючи навчальні заняття, секції, студенти здобувають необхідні рухові навички й уміння, розвивають певні фізичні якості, але не одержують навіть мінімуму знань з медицини, гігієни, фізичної культури і спорту, необхідних не тільки в навчально-тренувальному процесі, але й у повсякденному житті.

У педагогічній практиці при вдосконаленні навчального процесу застосовуються різні міжпредметні зв'язки. Використання міжпредметних зв`язків у навчанні – найважливіша дидактична умова для ефективної пізнавальної діяльності студентів і забезпечення їх активної участі в заняттях фізичними вправами. Для вирішення цих проблем необхідно відкривати кафедри валеології, які б вели теоретичний курс з проблем здорового способу життя, що є тим інформаційним фактором, який ефективно впливає на формування позитивного ставлення до занять фізичними вправами, а також пізнавального й емоційного компонентів. Інші фактори демографічні, соціально-економічні, зокрема індивідуально-психологічні якості особистості, впливають на активне ставлення молоді до занять фізичною культурою і спортом.

Результати констатувального експерименту показали, що серед факторів педагогічного впливу важливе місце посідає корекція ставлення школярів і студентів до фізкультурно-спортивних занять, вікові й статеві особливості, умови найближчого соціального оточення, здатні позитивно або негативно впливати на регуляцію поведінки особистості.

Необхідність виховувати звичку до занять фізичною культурою і спортом у родині з раннього дитинства, крім сприятливого біологічного фактора (потреби в русі), обумовлена й тим, що в цьому віці емоційний вплив батьків сильніший, ніж вплив друзів, що починає поступово домінувати. Батьки через емоційні контакти з дітьми мають можливість ефективно впливати на них. У даному періоді батьки, систематично беручи участь у спільних заняттях і спілкуючись із дітьми, впливають на них більш ефективно.

Тому при плануванні й організації навчально-виховного процесу необхідно враховувати ці фактори і будувати цей процес на основі системного й комплексного підходів. Адекватно вирішити цей складний комплекс завдань можна тільки при дотриманні наступності фізичного виховання (стандартів освіти і фізичного виховання) на основі наскрізних цілей освіти і фізичного виховання в системі Міністерства освіти і науки України.

Узагальнення отриманих даних за останні 15 років показує, що оздоровчий ефект фізичного виховання визначається насамперед спрямованим впливом на організм індивіда регулярних фізичних вправ, що становлять основу дидактичного наповнення програм наступності для розвитку основних фізичних якостей особистості.

У третьому розділі – “Концептуальна модель наступності фізичного виховання учнівської й студентської молоді” – на основі аналізу провідних ідей і теорій учених було обґрунтовано й розроблено концептуальну модель забезпечення наступності фізичного виховання особистості старшокласника, студента, яка базується на 5- компонентній моделі особистості та складається з двох послідовних і взаємозалежних моделей: теоретичної й технологічної.

Теоретична модель містить у собі загальну мету, методологічні підходи: системний, аксіологічний, компетентнісний, синергетичний, особистісно-діяльнісний, загальні, дидактичні, специфічні принципи і 5-компонентну (психічний, моральний, фізичний, естетичний, інтелектуальний) модель особистості старшокласника, студента (мал.1).

Теоретична модель побудована на загальних принципах: науковості, суб`єктності, циклічності, оздоровчого напрямку, гармонійного розвитку, контекстності, технологічності; дидактичних принципах: свідомості й активності, наочності, доступності та індивідуалізації, систематичності, послідовності, міцності навчання; специфічних принципах: наступності, безперервності, прогресивних тренувальних впливів, вікової адекватності педагогічного впливу.