ПРОБЛЕМА ЗМІСТУ ОСВІТИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВЧЕНИХ-ІСТОРИКІВ СЛОБОЖАНЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми для розвитку сучасної історико-педагогічної науки в Україні; розкрито ступінь наукової розробки  обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, методи дослідження; схарактеризовано його джерельну базу та хронологічні межі; розкрито наукову новизну й практичне значення здобутих результатів; відображено вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації; подано інформацію про структуру дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні питання змісту освіти в творчій спадщині вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття» визначено парадигму змісту освіти в творчій спадщині істориків-науковців Слобожанщини та особливості їхніх поглядів на проблему змісту середньої і вищої освіти, зокрема історичної.

У ході наукового пошуку встановлено, що розвиток проблеми змісту освіти в творчій спадщині вчених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду проходив у контексті соціально-економічних, суспільно-політичних змін у державі, в умовах інтенсивного реформування системи освіти. Кінець 60-х років ХІХ століття характеризувався науковим осмисленням означеної проблеми видатними вченими-педагогами (М. Вессель,
П. Каптерєв, М. Корф, С. Миропольський, М. Пирогов, Л. Толстой, К. Ушинський та ін.), спробами подолати недоліки «офіційного» реформування змісту освіти, обґрунтуванням певних вимог до його відбору, постановкою питання про зміну концептуальних положень освіти. Проблема змісту освіти переосмислювалась вітчизняними педагогами означеного періоду з огляду на існуючі гуманістичні цінності, з опорою на досягнення суміжних наук (філософії, фізіології, психології) та прогресивні ідеї зарубіжних педагогів.

Як відомо, в ХІХ столітті розгорнулась дискусія між прибічниками двох концепцій: формальної та матеріальної освіти. Критично аналізуючи їх, визнаючи сильні й слабкі сторони, К. Ушинський заклав основи так званого функціонального матеріалізму, що передбачав діалектичну єдність оволодіння знаннями та вміннями користуватись ними в діяльності. У ході дослідження встановлено, що вчені-історики Слобожанщини означеного періоду у своїх переконаннях на роль та завдання освіти були прихильниками саме цієї концепції, підкреслюючи, що не тільки знання повинні бути домінуючою метою освіти, вони - лише засіб для розвитку людини.

Установлено, що актуальною в досліджуваний період була проблема цілепокладання освіти, в контексті якої історично склалося три концептуальних соціально-педагогічних підходи: соціоцентричний, антропоцентричний, антропосоціоцентричний. Стоячи на позиціях соціоцентричного підходу, вчені-історики Слобожанщини  вбачали мету освіти в «наданні молодому поколінню найважливіших знань, досвіду, системи відносин з тим, щоб у майбутньому все це було відтворено, збільшено, повернуто в новій якості з користю для суспільства і держави». Підкреслюючи особливий статус освіти історики-науковці були глибоко переконані, що вона повинна нести важливу історичну місію: врятування народу від неуцтва і покращення соціально-економічних умов суспільства. 

Усебічний аналіз науково-педагогічної спадщини істориків Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття  (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв, Д. Міллер,
М. Петров, В. Савва, О. Єфименко та ін.) дав змогу стверджувати, що в основі їхніх поглядів на формування змісту освіти лежала культурологічна парадигма, яка передбачала взаємозв’язок освіти й культури та орієнтувала не лише на засвоєння знання, а й пластів культури. Звернення до культурологічної парадигми змісту освіти представників історичної школи Слобожанщини означеного періоду, як свідчить проведене дослідження, зумовлено певними соціокультурними та науковими факторами, а саме: зміною напрямів у педагогіці, що посилило увагу педагогічної громадськості до людини як найвищої цінності, а також до власної історії і культури наприкінці ХІХ століття; виникненням ідеї створення національної школи (К.Ушинський); актуалізацією теорії М. Данилевського про культурно-історичні типи в розвиткові історичного прогресу; атмосферою творчого піднесення в наукових колах Слобожанщини тих часів, що спонукала студіювання української народності.

Історики-науковці Слобожанщини досліджуваного періоду (Д. Багалій, А. Лебедєв, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко та ін.) доводили, що реалізація культурологічного змісту освіти можлива через узагальнення, збереження й відродження культурних традицій українського народу, широке впровадження української мови в освітній простір, аналіз предметів культурологічного спрямування та створення відповідних навчальних курсів, розкриття специфіки культурно-освітнього середовища регіонів.

Аналіз науково-педагогічних праць учених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття, архівних документів, спогадів сучасників дозволив стверджувати, що обстоюючи ідею оновлення змісту освіти, вони зробили значний внесок у подальший розвиток вимог до його формування. Так, з одного боку, ними доводилась доцільність дотримання вже існуючих у педагогічній теорії вимог: гуманістичне спрямування змісту освіти (Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, О. Єфименко); необхідність використання принципів науковості, історизму в процесі формування змісту вищої та середньої освіти (Д. Багалій, В. Бузескул, М. Петров, А. Лебедєв, О. Єфименко та ін.); надання змісту середньої освіти широкого загального характеру (Д. Багалій, В. Бузескул,
Д. Міллер, О. Єфименко); забезпечення глибини та міцності знань (Д. Багалій,
В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін);  зв’язок змісту освіти з життям (Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко). З іншого, – вчені-історики наполягали на врахуванні в процесі відбору змісту освіти вимог, які були зумовлені їхньою особливою громадянською позицією та специфікою історичної науки, а саме: відповідність змісту освіти потребам користувачів освітньої послуги (суспільства, окремої людини) (Д. Багалій,
В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко); врахування соціально-економічних та культурно-етнічних особливостей регіону (Д. Багалій, А. Лебедєв, Д. Міллер,
О. Єфименко); органічне включення світоглядних, моральних, естетичних ідей, положень у зміст фактичного матеріалу навчальних предметів.

У ході дослідження встановлено, що внесок учених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду (Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. Єфименко) в розвиток проблеми змісту освіти полягав також у визначенні й характеристиці умов його реалізації: наступність змісту вищої і середньої освіти, опрацювання механізмів їх інтеграції; необхідність створення навчально-допоміжних установ; вдосконалення вимог до змісту програм та навчальних планів для середніх навчальних закладів: повнота, стрункість у викладанні, необхідність установлення органічного зв’язку між розумовим, моральним, фізичним та естетичним вихованням молодого покоління; вибір відповідної структури уроку, яка має визначатися не тільки формальними ступенями навчання (сприйняття, розумова переробка й закріплення в пам’яті та звичках сприйнятого), але й ураховувати характер фактичного навчального матеріалу, вікові, психологічні особливості дітей, оптимальні прийоми викладання, які «не збуджують нервову систему непотрібним поспіхом у процесі вивчення навчального матеріалу та надмірними вимогами до дітей», тощо.
З огляду на вищесказане, особливу увагу приділялось спрямованості змісту освіти на турботу про збереження здоров’я дітей  (Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, О. Єфименко) .

Визначаючи основні причини регресу змісту вищої освіти в досліджуваний період (формалізм, надлишкова централізація та регламентація, відсутність академічної свободи), історики-науковці Слобожанщини (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв,
Є. Рєдін) наполягали на доцільності прояву ініціативи, громадянської позиції викладачів під час розробки навчальних планів, програм університетського викладання, розширення кафедр і предметів викладання, створення навчально-допоміжних установ.

Установлено, що історики Слобожанщини піднімали проблему розробки компонентів змісту освіти. При цьому, особливого значення надавалось доведенню необхідності використання національно-регіонального компоненту «місцевого елементу» в структурі змісту вищої і середньої освіти, який би формував політичну культуру молодого покоління, позитивне ставлення до своєї «Малої Батьківщини», орієнтував на громадянські та патріотичні цінності (Д. Багалій, Д. Міллер, О. Єфименко). Крім того, вчені-історики наполягали на важливості реалізації художньо-естетичного компонента змісту освіти через викладання предметів естетичного спрямування, які спроможні ефективно впливати на процес морального виховання особистості, формувати поняття про «міру, стрункість, гармонію і злагоду» (Д. Багалій, Є. Рєдін, О. Єфименко); трансформації релігійного компонента (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв). Це, за їхнім глибоким переконанням, дозволить учнівській молоді оволодіти системою наукових знань, певними етичними нормами, сформувати відповідні вміння й навички, потяг до знань, тощо.

У ході наукового пошуку встановлено, що в центрі особливої уваги істориків-науковців Слобожанщини досліджуваного періоду була також проблема змісту вищої історичної освіти. По-перше, Д. Багалій, В. Бузескул, М. Петров, О. Єфименко зробили значний внесок у розробку методології історичної науки: визначили цілі, завдання, соціальні функції, обсяг інформаційної насиченості змісту вищої історичної освіти, методи її вивчення. По-друге, високо оцінюючи значущість історії як навчального предмета, вчені-історики гостро поставили питання про необхідність реформування на основі принципів науковості, об’єктивності, розумного співвідношення політичних і культурологічних елементів  історії змісту історичної освіти і в середній школі.

У роботі на основі аналізу історико-педагогічної літератури, архівних документів подано характеристику особистісно-професійним якостям учених-істориків Слобожанщини досліджуваного періоду. Підкреслено, що звернення істориків до проблеми змісту освіти було обумовлено високим рівнем їхньої професійної компетентності, сформованості громадянської позиції.

Таким чином, визнаючи проблему змісту освіти надзвичайно актуальною, вчені-історики Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття заклали її теоретичні засади у вигляді чітко визначеної культурологічної парадигми змісту освіти, характеристики його компонентів, обґрунтування вимог до його формування та умов реалізації в практиці вищих і середніх навчальних закладів.

У другому розділі «Досвід упровадження ідей учених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття в практику середньої і вищої школи» виявлено та схарактеризовано основні напрями реалізації ідей істориків-науковців щодо формування змісту освіти в досліджуваний період; накреслено перспективи їх упровадження в практику сучасних середніх та вищих навчальних закладів.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів з досліджуваної проблеми свідчить про те, що педагогічна спадщина вчених-істориків Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття являла собою прогресивне соціально-педагогічне явище, в якому органічно поєднувалися теоретичні ідеї та досвід їх упровадження в практику роботи вищої та середньої школи.

У процесі дослідження встановлено, що одним із основних напрямів, за яким історики Слобожанщини (Д. Багалій, В. Бузескул, О. Вязігін, А. Лебедєв, М. Петров,
Є. Рєдін, О. Єфименко та інші) здійснювали свою практичну діяльність, був навчально-методич­ний, який передбачав: 

- забезпечення змісту вищої історичної освіти спеціальною навчальною літературою: підготовка підручників і навчальних посібників (О. Вязігін «Посібник з Середньовічної історії»; М. Петров підручник з Всесвітньої історії; Д. Багалій підручник з Російської історії), написання текстів лекцій та їх видання (Д. Багалій «Лекції з російської історіографії»; А. Лебедєв «Церковная история: лекции, читанные в Императорском Харьковском университете» у 1902 році, «Краткий курс истории церкви, читанный студентам Харьковского университета в весеннем полугодии» у 1908 році; М. Максимейко «Лекции по
истории русского права» (1906 р.), «Сравнительное изучение истории права. Вступительная лекция» (1892 р.), «Опыт критического исследования Русской Правды» (1914 р.);
В. Бузескул «Лекции по истории Греции»; Є. Рєдін -  лекції з історії мистецтва);

- підготовку рекомендацій щодо рецензування наукових книг, праць, рефератів; участь у розробці статутів, навчальних планів і програм університетського викладання;

- створення навчально-допоміжних установ (архіву, нумізматичного кабінету, етнографічного музею, музею витончених мистецтв, бібліотеки Харківського університету), вироблення правил користування ними, проведення лекцій на їх базі.

У контексті дослідження цінною була і допомога вчених-істориків учителям-практикам Слобожанщини в навчально-методичному забезпеченні змісту середньої освіти:

- надання практичних рекомендацій щодо складання підручників, навчальних посібників для середньої школи, а саме: чітка відповідність їх змісту цілям, завданням навчального предмету і педагогічним принципам (наочність, системність, активність, урахування віку і ступеня розвитку дітей), зокрема до змісту підручників і посібників зі шкільної історії (включення до змісту підручника історичних джерел; зв’язок між розумовими і моральними елементами змісту історичного матеріалу, дотримання принципів науковості й надпартійності);

- підготовка навчальних програм з історії для середніх, і, навіть, початкових шкіл
(Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін,  О. Єфименко); 

- розробка практичних рекомендацій щодо формування змісту «Історії України» як навчального предмету: використання принципу науковості, що дасть можливість працювати над справжньою, а не вигаданою історією України без надмірного патріотизму; висвітлення української історії «в широкому загальноросійському масштабі» (в іншому випадку вона буде мати однобічний характер); включення в зміст історії України культурознавчого та регіонального елементів (Д. Багалій, О. Єфименко);

- написання власних підручників (О. Єфименко «Элементарный учебник русской истории: курс эпизодический для средних учебных заведений и высших классов начальных училищ», «Учебник русской истории для старших классов среднеучебных заведений», «Початковий підручник україно-московської історії для шкіл народних», які вирізнялися оригінальною структурою, поєднували науковість, доступність матеріалу з урахуванням психології тих, хто навчається).

Аналіз архівних документів, творчої спадщини істориків Слобожанщини досліджуваного періоду дозволив стверджувати, що зміст історичної освіти реалізовувався ними через упровадження адекватних предмету історії засобів і форм навчально-пізнавальної діяльності, в яких відбувалося засвоєння студентами навчального матеріалу: введення практичних занять (Д. Багалій, Є. Рєдін); використання оригінальних методів лекційного викладання (Д. Багалій, В. Бузескул, М. Максимейко, М. Петров), тощо.

Ефективним напрямом була практична реалізація теоретичних ідей істориків-науковців Слобожанщини  (Д. Багалій, В. Бузескул, А. Лебедєв, Д. Міллер, Є. Рєдін,
О. Єфименко) щодо подальшого розвитку національно-регіонального, культурно-естетичного та релігійного компонентів змісту освіти через: наукове обґрунтування та безпосереднє введення курсів регіонального, культурно-естетичного, історико-релігійно­го спрямування на історико-філологічному факультеті Харківського університету (курс «Українознавство» Д. Багалій, О. Єфименко; мистецтвознавчий курс лекцій Є. Рєдіна «Мозаики Раввенских церквей»; стаття А. Лебедєва «История церкви как предмет университетского преподавания»); включення розділів і тем «місцевого елементу» в лекції з Російської історії та історії України, в підручники з історії для середніх та початкових шкіл (О. Єфименко), у позаурочну діяльність (п’єски Є. Рєдіна до шкільних літературних вечорів); організацію позалекційної, індивідуальної, проектно-дослідницької, історико-краєзнавчої та пошуково-архівної роботи студентів й викладачів.

Важливу роль у реалізації ідей істориків щодо формування змісту освіти відігравала їхня просвітницька діяльність у межах «Харківського товариства грамотності», «Харківського історико-філологічного товариства», «Педагогічного відділу». Участь у роботі цих наукових та просвітницьких організаціях Слобожанщини давала змогу вченим-історикам доводити громадськості важливість розробки проблеми змісту освіти, всебічно сприяти підвищенню її ролі в житті особистості й суспільства. Так, Д. Багалій, В. Бузескул,
Д. Міллер, О. Єфименко були членами «Комісії з видання Народної енциклопедії», редагували та писали статті для історичних розділів цього видання; Д. Багалій,  Д. Міллер брали участь в організації жіночої освіти на Слобожанщині та обговоренні проблеми її змісту («Проект положення про вищі наукові курси для жінок в Харкові»; Д. Багалій,
М. Плохінський «Научные чтения для женщин весной 1895 года. Программы чтений»); Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін, П. Єфименко, О. Єфименко займалися організацією загальних народних читань на Слобожанщині, розробкою для них відповідних програм;
Д. Багалій, В. Бузескул входили до Видавничого комітету «Товариства грамотності», завданням якого було написання і видання книг для народного читання; О. Єфименко активно працювала з журналом «Внешкольное просвещение», де обговорювались проблеми формування змісту середньої та початкової освіти. 

Педагогічні надбання істориків-науковців Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ століття не втратили своєї значущості та актуальності. У роботі накреслено перспективи впровадження їхніх прогресивних ідей в практику сучасних  середніх та вищих навчальних закладів у таких напрямах:

·     оновлення змісту освіти та його компонентів, через відкритий характер взаємодії освітнього простору з динамікою розвитку суспільних процесів: урахування соціально-економічних змін в суспільстві, освітніх потреб особистості, нових тенденцій розвитку освіти; спрямування роботи студентських наукових гуртків та інших форм науково-дослідницької роботи на пошук і творче засвоєння інноваційних ідей вітчизняної та світової науки і практики; використання підсумкових щорічних науково-практичних факультетських, вузівських, міжвузівських, міжнародних конференцій, Днів науки та інших форумів для системного аналізу та оцінювання проведеної за певний період роботи з огляду на її інноваційний характер;

·     підвищення ролі регіонального компонента на всіх рівнях освіти через конструювання навчальних і виховних програм, проектів; удосконалення науково-дослідницької і пошуково-краєзнавчої діяльності студентів (учнів) з урахуванням специфіки конкретного регіону (краю);

·     введення до змісту базової гуманітарної освіти елементів православної культури, які б розширювали загальні знання з історичної, філологічної і мистецтвознавчої наук;

·     забезпечення гуманістично спрямованого змісту освіти, який би відображав  духовну, соціальну сфери людського життя, а також  сферу життя природи; включення в зміст загальної освіти додаткового блоку предметів художньо-естетичного циклу, та створення програмно-методичного забезпечення єдиної моделі художньо-естетичного виховання; запровадження нових авторських програм з предметів цього циклу, які були б зорієнтовані на творчій розвиток особистості й передбачали навчання з 1 по 12 класи;

·     внесення корективів у зміст історичної освіти шляхом перегляду її цілей, функцій, соціального значення в нових соціально-економічних умовах; вимог до складання змісту історії як навчального предмету з урахуванням сучасних тенденцій розвитку інформаційного простору, багатогранності підходів до інтерпретації та оцінок минулого;

·     створення навчально-методичного комплексу для середніх і вищих закладів освіти: складання програм та підручників, написання посібників, керівництв з історії для середньої й вищої школи; аналіз наявної методичної літератури; розробку та вдосконалення форм, методів, методик викладання історії як у загальноосвітніх школах, так і в вищих навчальних закладах.