ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ФІЗКУЛЬТУРНО-МАСОВОЇ РОБОТИ ІЗ СТУДЕНТСЬКОЮ МОЛОДДЮ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЦІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, визначено хронологічні межі та схарактеризовано джерельну базу, відображено форми апробації й впровадження у практику результатів дослідження.

У першому розділі “Ступінь наукової розробки проблеми” здійснено аналіз вітчизняних науково-педагогічних праць із питань організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю, визначено та схарактеризовано основні шляхи наукової розробки проблеми.

У процесі дослідження встановлено, що предметом аналізу науковці обирали широкий спектр теоретичних і практичних проблем організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю, а саме:

- теоретичні основи й методологія фізичного виховання та спортивного тренування (А. Журавель, Е. Жарський, Ж. Демені, В. Москвітін, М. Стремовський та інші);

- питання історії розвитку фізичної культури та масових видів спорту (В. Блях, М. Філь, Т. Франко, І. Калічка, О. Буценко, І. Бутко та інші); впровадження комплексу ГПО (В. Блях, П. Мамонтов, П. Ратов, К. Градополов та інші);

- медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спортивного тренування (О. Недригайлова, Н. Каландарова, Д. Шабалова та інші), питання гігієни фізичних вправ (В. Блях, М. Тесленко), лікувальної фізкультури (К. Варринген, Т. Нікітін, О. Вольянський та інші);

- питання підготовки педагогічних кадрів за напрямами: спортивно-педагогічна підготовка (С. Балбенко, Г. Блахін, Л. Волков, О. Жданова, Ю. Железняк, П. Калашніков, М. Мороз, Ю. Шкребтій, В. Яловик), медико-біологічна (Л. Євгеньєва, В. Завацький, В. Міщенко, Л. Поташнюк) психолого-педагогічна (С. Батишев, Ю. Васьков, І. Волкова, Д. Гасанова, Р. Гуревич, О. Дубинчук, Т. Кравчук, Г. Ложкін, В. Мадзігон, Н. Стамбулова, І. Решетень та інші).

Установлено, що окремі аспекти соціально-педагогічного значення фізкультурно-масової роботи зі студентською та учнівською молоддю та історію розвитку окремих фізкультурно-масових заходів розкрито в дисертаційних дослідженнях М. Башаєвої (1981), Я. Боднар (2002), А. Калимової (1985), С. Козіброцького (2002), А. Кухтія (2002), А. Окопного (2001), Г. Приходько (1999), С. Степанюк (2003), Г. Шепеленко (2002).

Проведений аналіз історико-педагогічних джерел і спеціальної літератури дав підстави свідчити, що питання теорії та практики організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю в Україні наприкінці ХІХ – у першу половину ХХ ст. системно не вивчалися, що й зумовило цей науковий пошук. Визначено, що наукові й методичні узагальнення можна згрупувати так: питання теорії та методологія фізкультурно-масової роботи, історія розвитку фізкультурно-масових заходів зі студентською та учнівською молоддю, медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спортивного тренування, підготовка відповідних педагогічних кадрів.

У другому розділі “Становлення та розвиток фізкультурно-масової роботи із студентською молоддю у вітчизняній педагогіці (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.)” розкрито витоки і ґенезу ідеї організації фізкультурно-масової роботи з молоддю у вітчизняній педагогічній думці, науково обґрунтовано етапи розвитку цієї ідеї наприкінці ХІХ – першій половині ХХ століття.

Проведене дослідження дало підстави визначити організацію фізкультурно-масової роботи як планомірну діяльність державних та громадських органів щодо керівництва, планування, забезпечення (змістове, методичне, інформаційне, кадрове, матеріальне) та обліку фізкультурно-масової роботи, що спрямована на масове залучення молоді до фізкультурно-спортивного руху з метою гармонійного розвитку, зміцнення фізичного, психічного й духовного здоров’я, спортивного вдосконалення, згуртування молоді, забезпечення її активного відпочинку та дозвілля.

На підставі вивчення науково-педагогічних джерел у дослідженні констатовано, що витоки ідеї організації фізкультурно-масової роботи сягають у давнину та практично виявлялися вже в традиційних народних рухливих іграх та забавах, ритуальних ігрищах між поселеннями, військових танцях, формах військово-фізичної підготовки молоді доби Київської Русі та козаччини, в організації дозвілля членів парубоцьких громад та вихованців братських шкіл, народних традиціях виховання студентів у Києво-Могилянській академії.

У дисертації також з’ясовано, що становленню ідеї організації фізкультурно-масової роботи з молоддю у вітчизняній педагогічній думці передували відкриття додаткових військових класів при Харківському колегіумі; запровадження фехтування й гімнастики в ліцеях, військових гімназіях, кадетських корпусах та комерційних училищах; відкриття на початку ХІХ ст. спеціальних фізкультурних установ: приватних фехтувальних шкіл, шкіл гімнастики та плавання.

Проведений історико-педагогічний аналіз дав підстави виокремити в межах досліджуваного періоду (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.) чотири етапи розвитку ідеї організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю (1889–1917 рр., 1918–1929 рр., 1930–1940 рр., 1944–1949 рр.).

Критеріями визначення етапів розвитку досліджуваної ідеї були:

- нормативні документи, що визначали планомірність, структуру й послідовність організації фізкультурно-масової роботи;

- урядові розпорядження, що регламентували діяльність управлінських органів;

- програми й методичні рекомендації, що визначали зміст і форми фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю.

Перший етап (1889–1917 рр.) у дослідженні представлено як етап становлення організації фізкультурно-масової роботи з молоддю.

Дисертаційним дослідженням установлено, що на цьому етапі урядом були видані нормативні документи (“Інструкція та програма викладання гімнастики в чоловічих навчальних закладах” відомства Міністерства народної освіти 1889 року, циркуляр про зимові види масових спортивних змагань серед студентів, “Тимчасові правила про порядок організації студентських установ у вищих навчальних закладах Міністерства народної освіти” 1902 року), у яких наголошувалося на необхідності фізичного виховання та загартування молоді. Цими документами започатковано організацію фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю.

Незважаючи на певне піднесення ролі фізичної культури в житті студентів, поширення гімнастики, організація фізкультурно-масової роботи відбувалась переважно за приватної ініціативи й носила стихійний, неплановий характер. На цьому етапі були засновані перші професійні спортивні клуби, атлетичні гуртки, гімнастичні товариства, комерційні товариства та ліги, студентські спортивні гуртки вищих навчальних закладів, фізкультурні самодіяльні осередки, об’єднання спортивного та фізкультурно-патріотичного спрямування (“Сокіл”, “Пласт”, “Січ”, “Луг” тощо), популяризувалися різні види спорту, поширювалися футбол та хокей як масові спортивні ігри, проводились любительські, комерційні та масштабні комплексні спортивні змагання у яких брала участь студентська молодь.

Слід зазначити, що на цьому етапі зроблено спробу централізувати управління фізкультурно-масовою роботою з молоддю. Так, 1913 року запроваджено посаду головного наглядача за фізичним вихованням народонаселення Російської імперії. Однак цю посаду скасовано як неефективну вже 1914 року.

На цьому етапі з’ясовано такі огріхи організації фізкультурно-масової роботи зі студентами: недостатня участь громадськості у справі фізичного виховання молоді, що спровокувало швидкий розпад створюваних спортивних об’єднань; недостатній контроль керівництва вищих навчальних закладів організації фізкультурно-масової роботи зі студентами; відсутність фахівців, які були б здатні організувати зазначену роботу на професійному рівні.

Другий етап (1918–1929 рр.) визначено як етап накопичення досвіду державного управління організацією фізкультурно-масової роботи з молоддю.

На основі аналізу архівних джерел, урядової документації та науково-педагогічної літератури встановлено, що у зв’язку зі зміною суспільно-політичного устрою та органів державної влади на цьому етапі спостерігалася участь в управлінні організацією фізкультурно-масової роботи зі студентами представників державних органів влади, комсомольських та профспілкових організацій. Уряд змінив мету організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю: ідеологічне виховання та залучення молоді до громадсько-політичного життя країни.

1919 року було створено Всеукраїнський центральний виконавчий комітет, на який покладено обов’язки укладання програм, положень, статутів, інструкцій про зміст і форми фізичного виховання; затвердження планів типових споруд для занять фізичною культурою і спортом; улаштування загальнореспубліканських свят фізичної культури, виступів спортсменів, змагань, виставок, з’їздів, нарад; керівництво агітаційно-пропагандистською роботою серед молодого населення.

Наступного року при Всеобучі створюється Вища рада фізичної культури, що здійснює централізоване управління всіма гуртками фізичної культури та спортивними клубами, масове заснування яких за виробничо-територіальним принципом відбулось у 1922 – 1923 рр. Упродовж другого етапу централізоване управління й державний контроль за організацією фізкультурно-масової роботи посилювався.

Установлено, що положенням 1924 року про гурток фізичної культури при профспілкових клубах, яким конкретизувалися вимоги до змісту й методичного забезпечення фізкультурно-масової роботи з молоддю запроваджувалися нові форми організації фізкультурно-масової роботи: виробнича та гігієнічна гімнастика, теоретичні та практичні заняття в групах здоров’я, туристичні походи, оздоровчі табори, усеукраїнські спартакіади, масові пробіги, естафети врожаю (члени спортивних об’єднань і фізкультурних гуртків змагались у збиранні врожаю), загальнореспубліканські фізкультурні свята, олімпіади, показові виступи, агітаційно-пропагандистські виставки.

Пропаганда фізкультурно-масової роботи відбувалася під час методичних з’їздів та нарад із фізичної культури, спеціальної підготовки методистів та інструкторів по організації фізкультурно-масової роботи, створення у вищих навчальних закладах гуртків із окремих видів спорту без складного обладнання, будівництва стадіонів і спортивних майданчиків.

У дослідженні зазначено негативні характеристики організації фізкультурно-масової роботи на цьому етапі: вона була надміру плановою й передбачала об’єднання людей у групи для розв’язання тільки професійних завдань, спостерігався обмежений підхід до вирішення завдань оздоровлення студентської молоді та масового залучення її до занять різними видами спорту. Розвиток масовості фізкультурної роботи зі студентською молоддю гальмувала відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів.

Третій етап (1930–1940 рр.) обґрунтовується в дисертації як етап активізації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю.

У дослідженні встановлено, що на третьому етапі посилилась централізація управління та пропаганда воєнізації фізичного виховання молоді. Так, Постановою ЦВК СРСР від 3 квітня 1930 р. мету фізкультурно-масової роботи зі студентами було визначено як допризовну підготовку молоді. У цей період створюється Всесоюзна рада фізичної культури та Всесоюзний комітет у справах фізичної культури і спорту при Раднаркомі Союзу РСР. Уряд вимагав розуміння фізкультурно-масової роботи як засобу підвищення виробничих потужностей і боротьби з професійними помилками.

Урядовими розпорядженнями 1932–1934 рр. здійснено перехід від клубно-територіальних гуртків фізичної культури до виробничих колективів фізичної культури з поступовим об’єднанням їх за профспілковою належністю в Добровільні спортивні товариства (ДСТ) профспілок, що повністю завершило формування двох гілок управління у сфері фізичної культури і спорту – громадської (самодіяльної) і державної.

Широкій пропаганді спорту сприяли: створення закладів для підготовки інструкторських та тренерських кадрів; запровадження 1932 року фізкультурного комплексу “Готовий до праці та оборони” (ГПО), проведення фізкультурних парадів та видовищних спортивних свят, якісне зростання досягнень у спорті; уведення 1937 року “Єдиної всесоюзної спортивної класифікації”, що передбачала норми й вимоги до спортивного рівня підготовленості – розряди і звання з десяти видів спорту; участь студентів у міжнародних змаганнях (Антверпен, Бельгія), святкування Дня фізкультурника, визначення форм організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю.

Найбільшим збоченням в організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю на цьому етапі визначено воєнізований ухил змісту такої роботи.

1941–1943 рр. спостерігалося призупинення в розвитку досліджуваної ідеї через масову військову мобілізацію студентської молоді.

Четвертий етап (1944–1949 рр.) схарактеризовано як етап відновлення фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю та вдосконалення досвіду її організації.

У зазначений період на рівні урядових керівних органів (Постанова 1945 року “Об оказании помощи комитетам по делам физической культуры и спорта и улучшения их работы”) вжито заходи щодо організації фізкультурно-масової роботи зі студентами. Найважливішими стали масовий спортивний рух у селах, гігієна й виробнича гімнастика, молодіжний туризм, змагання за спортивною класифікацією, заходи з лікувальної фізкультури (лікувальна гімнастика, заняття фізкультурою у групах людей, об’єднаних діагнозом), широка пропаганда фізичної культури серед молоді, створення науково-методичних відділів, факультетів фізичного виховання в педагогічних інститутах, організація підготовки громадських інструкторів із фізичної культури, будівництво спортивних споруд, виготовлення спортивного інвентарю та обладнання.

Організація фізкультурно-масової роботи, як зазначалось у програмних і методичних документах, мала відповідати державним освітнім завданням, бути доступною, безпечною, естетично спрямованою, видовищною, сприяти відновленню здоров’я та розвитку фізичних здібностей молодих людей.

На зазначеному етапі популярними стали спортивні змагання на першість ВНЗ, участь студентів у кубкових матчах, стартах, туристичних походах, масових лижних гонках та профспілково-комсомольських кросах, зимових спартакіадах, святах фізичної культури, заочних змаганнях із гімнастики.

Установлено, що з ліквідацією “Комітетів у справах фізичної культури і спорту” та створенням нового громадського органу “Союзу спортивних товариств та організацій СРСР”, що координував розвиток фізкультурного руху в державі, в управлінні та організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю спостерігалися демократичні процеси: добровільність спортивних об’єднань, виборність керівних органів, самодіяльний характер індивідуальних і групових занять фізичною культурою.

У третьому розділі “Практика фізкультурно-масової роботи із студентською молоддю у вітчизняній педагогіці (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.)” на підставі вивчення й узагальнення архівних джерел визначено особливості змісту та схарактеризовано форми й методи фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст., накреслено шляхи творчого використання педагогічно цінного досвіду за сучасних умов, спрогнозовано тенденції подальшого розвитку фізкультурно-масової роботи у ВНЗ України.

Аналіз документації та педагогічних джерел досліджуваного періоду дав підстави стверджувати, що зміст фізкультурно-масової роботи у вищих навчальних закладах змінювався поетапно, визначався науковістю, методичною послідовністю та різноманітністю організаційних форм і засобів фізичного розвитку.

На першому етапі (1889–1917 рр.) розвитку організації фізкультурно-масової роботи визначено такі напрями її змісту: пропагандистсько-агітаційний (популяризація різних видів спорту, поширення масових спортивних ігор, проведення показових виступів під час масштабних комплексних спортивних змагань); навчальний (формування у молоді в процесі фізкультурно-масових заходів знань про функціональні можливості людського організму та роль фізичного виховання в гармонійному розвитку особистості); спортивний (підготовка та проведення змагань різного рівня, спортивне вдосконалення молоді, досягнення високих спортивних результатів).

На другому етапі (1918–1929 рр.) у змісті фізкультурно-масової роботи зі студентами виокремлено напрями: організаційно-адміністративний, науково-навчальний, лікувально-контрольний, агітаційно-просвітницький.

На третьому етапі (1930–1940 рр.) у змістовому забезпеченні спостерігалися процеси уніфікації змісту фізкультурно-масової роботи за напрямами першого етапу з додатковим розробленням напрямів: організаційно-методичний (запровадження фізкультурного комплексу “Готовий до праці і оборони”, прийняття у члени фізкультурного колективу, складання планів роботи, кошторису витрат) та господарчий (участь у будівництві спортивних споруд, ремонт місць занять фізичною культурою, придбання та збереження спортивного інвентарю й обладнання).

На четвертому етапі (1944–1949 рр.) було відновлено змістове забезпечення характерне для першого етапу з додаванням лікувально-профілактичного напряму (загартовування організму, виправлення різноманітних тілесних вад).

З’ясовано, що навчальний і спортивний складники змісту фізкультурно-масової роботи з молоддю конкретизувались і в діяльності молодіжних спортивних товариств та об’єднань. Товариства на першому етапі поділялися на гігієнічні, спортивні, гімнастичні, скаутські. До наймасовіших із них належали “Сокіл”, “Пласт”, “Січ”, “Луг”. На другому і третьому - масовими стали спортивні клуби “Динамо”, “Спартак”, низові колективи фізичної культури, добровільні спортивні товариства (ДСТ) “Буревісник”, “Авангард”, на четвертому етапі – ДСТ “Трудові резерви”, цехи здоров’я.

Позитивним надбанням досліджуваного періоду визначено на всіх етапах уведення до навчальних планів та програм вищих навчальних закладів гімнастики, легкої атлетики, спортивних і рухливих ігор як засобів фізичного виховання та елементів фізкультурно-масової роботи.

У розділі на підставі вивчення значної кількості архівних джерел та науково-педагогічної літератури проаналізовано ефективні форми та методи організації фізкультурно-масової роботи зі студентами на вищезазначених етапах. Установлено, що основними формами та методами організації фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю на першому етапі були спортивні змагання, прогулянки, екскурсії; на другому етапі - фізкультурні свята, усеукраїнські спартакіади, показові виступи, туристичні походи, оздоровчі табори, масові пробіги, виробнича та гігієнічна гімнастика; на третьому етапі - фізкультурні паради та видовищні свята, естафети, кроси, олімпіади, спортивні змагання за єдиною всесоюзною спортивною класифікацією, складання комплексу ГПО; на четвертому етапі - тематичні бесіди та вечори, мітинги, профспілково-комсомольські кроси, змагання на першість ВНЗ, універсіади, туристичні походи, конкурси-огляди з фізичної культури, фізкультурні хвилинки й паузи в режимі навчального дня.

Дослідженням доведено, що свого творчого розвитку за сучасних умов української держави потребують такі питання, як-от: широка пропаганда фізичної культури та спорту, популяризація різних видів спорту та фізкультурно-оздоровчих заходів за допомогою радіогазети, стінної газети, фізкультурних і спортивних парадів, товариських зустрічей спортсменів та кубкових матчів; організаційне зміцнення фізкультурних колективів, що досягається під час формування команд, підготовки до змагань, вибору організаторів, капітанів команд, призначення інструкторів із видів спорту; організація літніх спортивних оздоровчих таборів; зміст підготовки інструкторів та викладачів із фізкультурно-масової роботи.

У дослідженні на підставі узагальнення досвіду фізкультурно-масової роботи зі студентською молоддю укладено навчальну програму спецкурсу “Фізкультурно-масова робота в навчальних закладах”, визначено й схарактеризовано прогностичні тенденції розвитку досліджуваної проблеми, а саме: поширення пропаганди фізичної культури та спорту як першорядне завдання фізкультурно-масової роботи; популяризація масових видів спорту через урізноманітнення форм і видів фізкультурно-оздоровчих заходів та спортивних змагань; винайдення перспективної молоді для залучення до занять різними видами спорту; проведення регулярного тестування з метою оцінювання рівня фізичної підготовленості різних верств населення України.