ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ|вміст| ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості; визначено мету, завдання, об‘єкт, предмет, гіпотезу, методологічні й теоретичні засади, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів наукового пошуку; доведено вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Формування толерантності вчителя загальноосвітньої шко­ли як наукова проблема» – на основі аналізу наукової літератури уточнено сут­ність поняття «толерантність учителя загальноосвітньої школи», обґрунтовано систему роботи школи щодо формування толерантності вчителя.

У дисертації визначено, що поняття «толерантність» має безліч значень, які обу­мовлені міждисциплінарним характером|вдачею| і значущістю явища, що викори­сто­вує­ть­ся в різних галузях знань: філософії, політиці, етиці, медицині, психології, пе­да­го­гі­ці. Толерантність є складним, багатоаспектним і багатокомпонентним феноменом, що виявляється в різноманітності форм і видів, просякає всі сфери соціального та ін­ди­відуального життя людини, є важливим виміром будь-якого процесу і стану.

Філософський аналіз поняття толерантності (Р.Валітова, П.Кінг, В.Лекторсь­кий) визначає її як особливий принцип існування того світу, що людина будує на ос­нові розуміння й прийняття множинності й різноманіття буття й визнання не­ми­ну­чо­сті співіснування розходжень, чужа позиція поважається або змінюється власна. То­лерантність як соціальний фактор спрямовує міжособистісні відносини в сус­пі­ль­с­тві до співробітництва, що пов'язує індивідів між собою, характеризується уста­но­в­кою на доброзичливе сприйняття «іншого», бажанням не лише зрозуміти, але й, нас­кі­льки можливо, прийняти традиції, культуру, переконання, вірування, інтереси, цін­но­сті цього «іншого». Таке розуміння толерантності обумовлене фасилітаційним під­ходом, при якому основна увага приділяється пошуку адекватної психолого-пе­да­гогічної тактики розвитку толерантності на створення найбільш сприятливих умов для вироблення кожним власної, самостійної й незалежної позиції, для природного, реф­лексивного й індивідуального становлення толерантності. У психології толе­ран­т­н­ість розуміється як стійкість до конфліктів, готовність до діалогу з людиною, що ви­кликає негативну реакцію, визначає здатність індивіда у проблемних і кризових си­туаціях  активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем з метою відновлення своєї нер­вово-психічної  рівноваги, успішної адаптації, недопущення конфронтації й роз­вит­ку позитивних взаємин із собою й з навколишнім світом (А.Асмолов, С.Братченко, Н.Тарабріна).

Толерантність як якість, що характеризує ставлення до іншої людини як до рівноцінної особистості, виражається у свідомому придушенні почуття неприйняття, викликаного всім тим, що знаменує в іншому інше. Вона виявляється в гуманності, рефлексивності, волі, відповідальності тощо.

Істотними рисами толерантності є те, що вона активна стосовно подій і людей; передбачає компроміс, розумну поступливість, постійну готовність до діалогу; передбачає рівність взаємодіючих сторін; визнає чужу думку, унікальність і цінність іншої людини.

У педагогічних дослідженнях підходи до толерантності часто інтегруються, зок­рема при розгляді її в контексті діалогу (Е.Галицьких), формування в полі­ет­ніч­ному середовищі (Б.Вульфов, В.Галяпіна, В.Гуров, В.Ігнатовіч). С.Бондирєва описує толерантність як здатність|здібність| індивіда без заперечень і протидії сприймати відмінні від його власних думки, спосіб життя, характер|вдача| поведінки тощо. І.Пчелінцева розглядає її як готовність суб‘єкта до усвідомлених особистісних дій, спрямованих на вибудовування відносин з представниками іншого соціального, морального, культурного середовища на конструктивній основі, на розширення власного досвіду шляхом залучення до інших поглядів, культур, самого себе. Авторами також виділяються різні види і типи толерантності: міжособистісна (С.Братченко), фрустраційна (А.Асмолов), соціокультурна (Д.Зінов‘єв), комунікативна (В.Бойко).