ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання, гіпотезу, методологічні та теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів наукового пошуку, доведено вірогідність та обґрунтованість отриманих результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі  «Теоретичні проблеми формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів» на підставі аналізу соціологічної, педагогічної, психологічної літератури з’ясовано суть і структуру соціокультурної компетентності вчителя, теоретично обґрунтовано технологію  її формування.

Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури з досліджуваної проблеми дало можливість з’ясувати, що суть поняття «соціокультурна компетентність учителя» трансформується в напрямі інтегрування з такими поняттями й категоріями, як  «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «культура», «соціокультурна діяльність учителя», «взаємодія», «соціальний інститут».

Аналіз психолого-педагогічних досліджень (О. Євсюков, Л. Карпова, В. Пікельна, В. Свистун, Т. Сущенко та інші) дає підстави свідчити, що професійна компетентність є інтегральною характеристикою особистісних якостей спеціаліста, що відображає рівень знань, умінь, досвіду, яких достатньо для досягнення мети певного роду діяльності, а також його моральну позицію, що полягає в готовності ставити перед собою цілі та приймати рішення, що забезпечують їх реалізацію, здійснювати ефективну професійну діяльність і спілкування.

Компетентність учителя має «інтегративну природу, тому що її джерелом є різні сфери ку­ль­ту­ри (духовної, громадської, соціальної, педагогічної, управлінської, правової, ети­чної, екологічної тощо), вона вимагає значного інтелектуального розвитку, вклю­чає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси» (В. Лозова).

Компетентність формується, розвивається й виявляється в процесі конкретної діяльності. Це слушне положення стало одним із вихідних для визначення суті соціокультурної компетентності вчителя.

Соціокультурна компетентність учителя виявляється в соціокультурній  діяльності вчителя, яку визначаємо як науково обґрунтоване культуровідповідне регулювання взаємодії вчителя з соціальними інститутами (сім’єю, соціальними службами, культурно-просвітницькими установами, громадськими організаціями, неформальними групами учнів тощо) із метою вирішення питань навчання, виховання, а також соціалізації учнівської молоді.

Мета соціокультурної  діяльності вчителя полягає у створенні сприятливих умов для соціалізації учнів, їхнього культурного розвитку і виховання, професійного самовизначення, самореалізації. Воднораз соціокультурна діяльність учителя спрямована на прищеплення культурних цінностей молодому поколінню. У процесі реалізації соціокультурної діяльності виражаються|виказують| суб’єкт-суб’єктні або суб’єкт-об’єктні відносини особистості в межах певного соціокультурного сере|середовища|довища, представленого |уявляти сукупністю соціальних інститутів.

Ґрунтуючись на вищезазначених положеннях, соціокультурну компетентність учителя визначено як інтегра­тивне особистісне утворення, що характеризується сукупністю професійно-педагогічних знань, умінь і якостей, які забезпечують ефективність професійної взаємодії вчителя з різними соціальними інститутами для вирішення навчально-виховних завдань. У цьому контексті поняття «взаємодія» розуміємо як соціокультурну взаємодію, що являє собою багатоцільовий психологічний, педагогічний, морально-соціальний і правовий процес комунікації й передбачає загальні взаємообумовлені дії (спільні цілі, спільні завдання, спільні проблеми, спільне їх розв’язання тощо).

Доведено, що соціокультурна компетентність учителя виявляється в соціокультурній діяльності й забезпечує її ефективність.

На підставі дослідження співвідношення понять «компетенція» і «компе­тентність» з’ясовано, що компетентність − професійна якість особистості, а компе­тенція| − це обізнаність, знання, досвід|досліду| у будь-якій діяльності особистості|особистості|. Отже, |особистості| компетенція є підґрунтям для формування й розвитку компетентності. Із огляду на це, соціокультурну компетентність учителя можна розглядати як сукупність ключових компетенцій, до яких слід віднести інформаційно-гностичну (обсяг світоглядних, психолого-педагогічних, соціально-педагогічних, науково-методичних знань для здійснення соціокультурної діяльності, здатність для їх здобуття); інтелектуально-творчу  (володіння комплексом інтелектуально-логічних (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація), а також інтелектуально-евристичних умінь (аналогія, фантазія, гнучкість, критичне мислення); організаційно-комунікативну (проективні, прогностичні, організаторські, комунікативні вміння; емоційна стійкість; здатність до нестандартного вирішення завдань у процесі соціокультурної взаємодії; уміння налагоджувати психологічний контакт); етично-правову (знання нормативно-правової бази соціокультурної діяльності вчителя, володіння етичними нормами і правилами соціокультурної взаємодії).

У дисертації структуру соціокультурної компетентності вчителя представлено як поєднання взаємопов’язаних структурних компонентів: когнітивного, процесуально-діяльнісного, особи­стісно-рефлексивного.

Когнітивний компонент соціокультурної компетентності вчителя характеризується сукупністю знань, провідними з яких уважаємо такі: а) наукові знання про людину як об’єкта-суб’єкта соціальних відносин, суспільство та культуру як соціальне середовище соціалізації,  власне  її процес та його механізми; б) методологічні та теоретичні знання суті та способів здійснення соціокультурної діяльності;  про соціальні інститути, що складають освітнє середовище школи, концепції соціокультурної взаємодії вчителя з ними; знання професійної етики й нормативно-правової бази професійної діяльності; в) методичні знання про планування , форми, методи і засоби соціокультурної діяльності вчителя.

Процесуально-діяльнісний компонент соціокультурної компетентності вчителя включає групи професійно-педагогічних умінь здійснення соціокультурної діяльності, до яких належать: 1. Інтелектуальні вміння:  аналізувати процеси, що відбуваються в соціокультурному освітньому просторі, їх вплив на виховання й розвиток дитини; аналізувати стан дитини в навколишньому соціумі; виокремлювати соціально-педагогічні проблеми; уміння самоосвіти; уміння педагогічної діагностики. 2. Проектувальні вміння: складати план соціокультурної діяльності, визначати її цілі, моделювати методи, прийоми, засоби вирішення соціально-педагогічних завдань; планувати шляхи вдосконалення власної педагогічної майстерності в соціокультурній діяльності; визначати оптимальні технології соціокультурної взаємодії. 3. Організаторські вміння: здійснювати організацію соціокультурної діяльності, уміння міжособистісного спілкування з усіма учасниками навчально-виховного процесу (школярами, колегами, батьками, органами управління освітою, соціокультурними інститутами, спонсорами тощо). 4. Комунікативні вміння: співпрацювати в команді, орієнтуватись і приймати рішення в соціальних ситуаціях, розв’язувати  конфлікти, налагоджувати педагогічно доцільні взаємини з суб’єктами педагогічного процесу; створювати доброзичливу, сприятливу атмосферу в процесі соціокультурної взаємодії, обирати засоби комунікації тощо. 5. Аналітико-рефлексивні вміння: аналізувати результати власної діяльності; здійснювати рефлексивний аналіз засобів, що застосовуються в індивідуальній, груповій і колективній соціокультурній діяльності, щодо їх адекватності наявній ситуації й поставленій меті та виявляти на цій основі ускладнення в діяльності як неадекватність цих засобів; співвідносити задум і його реалізацію.

Особистісно-рефлексивний компонент соціокультурної компетентності вчителя характеризує його професійну спрямованість, особистісні професійно значущі якості для соціокультурної діяльності. На підставі вивчення широкого кола наукової літератури з досліджуваної проблеми дійшли висновку, що виключно важливим для формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя є розгляд здобутих ним знань і вироблення навичок крізь призму його професійно-особистісного розвитку й саморозвитку, удосконалення його особистісних якостей. Якостей, що характеризують майбутнього вчителя зі сформованою соціокультурною компетентністю можна назвати чимало, серед яких визначальна роль, із нашого погляду, належить таким: гуманістичній спрямованості (любов до дітей, до інших людей, перцепція, емпатія, комунікативність), соціальній відповідальності, самостійності, ініціативності, тактовності, толерантності, здатності до рефлексії.

Цей компонент  є важливим, оскільки він значною мірою визначає спрямованість особистості майбутнього вчителя на професійну діяльність. Професійна спрямо­ваність учителя|особистості| як суб’єкта суспільної|громадської| поведінки і соціокультурної діяльності є складною системою його ставлення до суспільств|товариства|а та спільнот|, до людей і самого себе, цілей, цінностей, установок і мотивів, якими він керується у своїй роботі. Ця складна система суб’єктивних властивостей реалізується в комплексі суспільн|громадських|их функцій учителя в професійній діяльності.

Доведено, що процес формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя вимагає розроблення й реалізації спеціальної поетапної технології, що передбачає реалізацію мотиваційно-когнітивного, операційно-процесуального, результативно-коригувального етапів. Розроблена технологія ґрунтується на сучасних концептуальних підходах: системному |учителя| (дає можливість розглядати|розглядати| підготовку майбутнього фахівця|спеціаліста| як систему, що складається із багатьох|безлічі| елементів, які функціонують, підпорядковуються й узгоджуються один із одним) |; діяльнісному (заснованому на вирішальній ролі діяльності в розвитку особистості); культурологічному (розглядає  кожного суб’єкта педагогічного  процесу|передусім|, як суб'єкта культури, як вільну, активну індиві­дуальність|, орієнтовану на вільну творчість); інтегративному  (заснованому на інтеграції системоутворювальних чинникі|факторів|в, якими мають стати фундаментальні категорії й поняття, що визначають суть соціокультурної компетентності вчителя); компетентісному (що передбачає сформованість сукупності знань, умінь, якостей, досвіду фахівців), а також принципах  культуровідповідності, гуманізації, особистісної орієнтації.

Зазначимо, що при розробці технології було враховано те, що вона реалізовуватиметься  при вивченні гуманітарних дисциплін.

У другому розділі «Експериментальна перевірка технології формування со­ціо­культурної компетентності майбутнього вчителя у процесі вивчення гуманітарних дисциплін» висвітлюються загальні питання підготовки та проведення педагогічного експерименту, методи й перебіг дослідження, обґрунтовано вибір дослідних критеріїв, проаналізовано результати експериментальної роботи.

Для перевірки гіпотези дослідження було проведено педагогічний експеримент на базі  Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.  В експериментальному дослідженні  брали участь  студенти факультету психології та соціології, іноземної філології, українського мовно-літературного факультету загальною кількістю 356 осіб, із яких було створено експериментальну групу ЕГ (178 осіб), що працювала за експериментальною програмою, та контрольну групу КГ (178 осіб), із якою навчання гуманітарних дисциплін здійснювалося традиційно.

Головною метою констатувального етапу експерименту було з’ясування вихідного рівня сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів. Це вимагало уточнення відповідних критеріїв і показників, серед яких виокремили: 1) мотиваційний (професійна спрямованість на педагогічну діяльність, ставлення до соціокультурної компетентності як професійно значущої якості вчителя, характер вияву професійного інтересу); 2) когнітивний (обсяг, повнота, глибина, системність професійно-педагогічних знань для здійснення соціокультурної діяльності); 3) діяльнісно-поведінковий (сформованість сукупності вмінь здійснювати соціокультурну діяльність); 4) особистісно-рефлексивний (сформованість рефлексивних умінь, адекватність самооцінки, виявлення особистісно-професійних якостей).

Формувальний  експеримент був спрямований на забезпечення етапів технології формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін. Для кожного з етапів визначались мета і завдання, обирались форми і методи реалізації