Формування самоосвітньої компетентності учнів основної школи сільської місцевості

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і стан вивчення проблеми формування самоосвітньої компетентності учнів основної школи сільської місцевості, аргументовано необхідність проведення дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет і методи, розкрито наукову новизну і практичне значення, висвітлено достовірність і обґрунтованість одержаних результатів, подано відомості про впровадження, представлено їх апробацію.

У першому розділі „Теоретичні і практичні засади формування самоосвітньої компетентності учнів основної школи сільської місцевості” на основі аналізу праць, присвячених формуванню самоосвітньої компетентності учнів, розкрито сучасний стан досліджуваної проблеми; визначено зміст і структуру самоосвітньої компетентності учнів; розглянуто особливості її формування в  сільських школах; з урахуванням психологічних особливостей учнів основної школи обґрунтовано важливість формування у них самоосвітньої компетентності.

Вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду впровадження компетентнісного підходу до освіти дає підстави вважати, що самоосвітня компетентність учнів (її складові) входить до переліку основних компетентностей, визнаних науковцями різних країн. У тому разі, коли самоосвітню компетентність не виокремлено, її розглядають у контексті інших компетентностей.

Узагальнення вітчизняних і зарубіжних досліджень є підставою для  виокремлення характерних особливостей самоосвітньої компетентності (рис. 1). Вони є інтегрованими і містять когнітивну, діяльнісну, соціальну та особистісну складові. Самоосвітня компетентність учнів, з одного боку, соціально обумовлена (розвивається у процесі цілеспрямованої роботи і довільно протягом життя); з іншого боку, вона є особистісно обумовленою (залежить від індивідуальних здібностей, схильностей, інтересів, самоосвітньої спрямованості учнів, мотивації, прагнень, переконань, особистісного ставлення до відповідної компетенції і до предмета діяльності).

Результати дослідження дають змогу визначити самоосвітню компетентність як складну інтегровану якість особистості, яка забезпечує її готовність задовольняти індивідуальні й соціальні потреби пізнавання дійсності на основі оволодіння гнучкими знаннями, узагальненими вміннями і навичками,  способами діяльності продуктивно здійснювати самостійне систематичне цільове освоєння соціального досвіду.

У процесі дослідження встановлено, що структура самоосвітньої компетентності містить такі компоненти: мотиваційно-ціннісний, організаційний, процесуальний й інформаційний. Перші три компоненти виділено, з огляду на дослідження з теорії діяльності (А. Громцева, М. Каган, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Г. Щукіна). Інформаційний компонент виокремлено з огляду на важливість умінь самостійно здобувати, опрацьовувати, використовувати інформацію, а також виходячи з аналізу соціокультурних особливостей сільської місцевості. З’ясування структури самоосвітньої компетентності уможливило визначення сукупності стійких зв’язків між відносно самостійними компонентами самоосвітньої компетентності, які забезпечують її цілісність.