СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПАТРОНАЖ СІМЕЙ З РОЗУМОВО ВІДСТАЛИМИ ДІТЬМИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, методи дослідження, розкрито методологічні й теоретичні засади, наукову новизну та практичне значення дисертаційної роботи, відображено відомості про апробацію й упровадження одержаних результатів.

У першому розділі – „Теоретичні засади дослідження соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми” – здійснено аналіз теоретичних засад проблеми сімейного виховання дитини з розумовою відсталістю; визначено сутність і зміст соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми; проаналізовано реальний стан виховання розумово відсталої дитини в сім’ї та соціально-педагогічної роботи з нею.

Аналіз теоретичних засад соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми засвідчив, що досліджувана проблема – складна й багатогранна та має яскраво виражений міждисциплінарний характер, оскільки акумулює в собі фонд наукових знань загальної, соціальної психології й педагогіки (О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, В. Ляшенко, В. Тесленко, С. Харченко та ін.). У педагогічному контексті якнайповніші й глибші знання теорії та практики роботи з дітьми, які мають відхилення в розвитку, одержано спеціальною педагогікою, предметом якої є теорія й практика спеціальної освіти осіб з обмеженими можливостями (В. Бондар, В. Синьов, О. Хохліна, Л. Шипіцина та ін.).

Змістовний аналіз наукової літератури показав, що, по-перше, акцент у наукових дослідженнях робиться, в основному, на характеристиці особливостей дітей з особливими потребами, описі сімей, поведінці батьків при народженні дитини з обмеженими можливостями, аналізі чинників, що впливають на розвиток таких дітей; по-друге, не розроблена на теоретичному й методичному рівнях система соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми; по-третє, соціальна педагогіка в цьому випадку швидше апелює до наукової інформації суміжних наук (спеціальної педагогіки, психології) для використання її соціальними працівниками й соціальними педагогами-практиками, ніж використовує їхній фонд наукових знань для вироблення власних наукових теорій, концепцій, підходів. Незважаючи на підвищення зацікавленості вчених до соціально-педагогічного патронажу, сьогодні ще недостатньо теоретичних і практичних розробок з цієї проблеми, відсутня науково розроблена модель соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми.

На підставі аналізу досліджень (Д. Ісаєв, В. Ковальов, М. Певзнер та ін.) обґрунтовано поняття „розумова відсталість” – як стан затриманого або неповного розвитку психіки внаслідок спадкових, природжених або придбаних у перші роки життя паталогічних станів, що виражаються в загальному психічному недорозвитку з переважанням інтелектуальних дефектів і зумовлюють порушення когнітивних, мовленнєвих, моторних і соціальних здібностей. Унаслідок цих порушень дитина стає обмеженою в спілкуванні, догляді за собою, самоуправлінні, самостійному проживанні вдома, набутті соціальних навичок, навчанні, проведенні вільного часу, що є підставою для розгляду розумової відсталості як соціально-педагогічної проблеми.

Визначено, що розумова відсталість зумовлена не однією, а багатьма причинами, до яких можна віднести біологічні, психічні й соціальні порушення внаслідок несприятливої спадковості, пологових або післяпологових патологій у перші роки життя дитини (О. Безрукова, Т. Власова, С. Завражин, М. Певзнер, Л. Фортова, В. Чернявський та ін.).

Установлено, що проблемне поле дітей з розумовою відсталістю складають специфічні потреби дитини та її сімейного оточення, а також особливості їхнього задоволення. Потреби розумово відсталих дітей ми розглядаємо відповідно до загальноприйнятої ієрархії потреб А. Маслоу, але через призму їхньої специфіки в розумово відсталих дітей.

На думку О. Мастюкової, А. Московкіної, І. Трубавіної та ін., сімейне виховання – одна із форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Завдання сімейного виховання – підготовка дітей до життя в існуючих соціальних умовах, набуття ними знань, умінь і навичок, необхідних для нормального формування особистості в умовах родини. Це система внутрішньосімейної взаємодії, яка формує цінності, орієнтації, систему потреб, інтересів, звичок, поведінку дитячої особистості. Оскільки внутрішньосімейна взаємодія – двосторонній процес, учасниками якого є батьки й хвора дитина, то специфічності набувають не тільки соціальні, психічні та фізіологічні особливості дитини, а й її батьків. До особливостей сімейного виховання розумово відсталих дітей належать: соціальні й психолого-педагогічні особливості батьків розумово відсталої дитини; специфічні соціальні, фізіологічні й психолого-педагогічні симптоми дітей; характер взаємодії батьків і дітей.

З’ясовано, що до основних проблем, з якими стикається сім’я при вихованні розумово відсталої дитини, можна віднести: соціальну ізоляцію сім’ї; проблеми спілкування, організації дозвілля та відпочинку; реалізацію творчих здібностей; набуття освіти як загальної, так і професійної; отримання інформації, медичної, психологічної, соціально-педагогічної допомоги; догляд, обслуговування тощо.

Розкриваючи сутність і зміст соціально-педагогічного патронажу, ми представили його, по-перше, як соціально-педагогічну категорію, що має своє визначення, види й напрями, форми й методи, функції й принципи, і, по-друге, як технологію соціально-педагогічної роботи, що має свою мету, послідовні етапи, специфічні форми й методи роботи на кожному етапі та вимірювальний результат.

Аналіз наукових підходів до визначення поняття „патронаж” (С. Дуванова, А. Капська, Н. Комарова, В. Лютий, Л. Мардахаєв, І. Миго-вич та ін.) дозволив дійти висновку, що соціально-педагогічний патронаж – одна з форм роботи соціального педагога / соціального працівника, яка проявляється в наданні адресної соціальної допомоги сім’ї вдома з діагно-стичними, контрольними, адаптивно-реабілітаційними цілями, дозволяє налагоджувати й підтримувати тривалі зв’язки з нею, своєчасно виявляти її проблемні ситуації, надавати термінову (економічну, соціально-побу-тову, лікувально-профілактичну, соціально-педагогічну, психологічну, правову) допомогу. Основна мета соціально-педагогічного патронажу – комплексна допомога з подолання кризової ситуації та відновлення соціального статусу сім’ї; створення належних умов для виховання й розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб та ресурсів сім’ї й громади для підготовки дітей до самостійного життя в громаді.

До основних видів патронажу належать: соціально-економічний, соціально-психологічний, соціально-педагогічний, медико-соціальний, соціально-правовий.

Соціально-педагогічний патронаж – це найефективніша технологія соціально-педагогічної роботи з розумово відсталими дітьми та їхніми сім’ями, що являє собою цілеспрямовану, алгоритмізовану діяльність со-ціального педагога, поділену на етапи, з доцільно підібраними формами й методами роботи на кожному етапі та обов’язково вимірюваним резуль-татом. В. Лютий, С. Харченко та ін. виділяють такі етапи соціально-педагогічного патронажу: знайомство, запрошення до співробітництва; входження до сім’ї, створення й підтримка мотивації до виходу з кризи; збирання інформації про сім’ю; аналіз інформації про сім’ю; виведення сім’ї із соціальної ізоляції; оцінка результатів діяльності; вихід із сім’ї.

Дослідно-експериментальна робота з розробки та впровадження моделі соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми передбачала послідовне виконання п’ятьох етапів: підготовчого, діагностико-аналітичного, проектувального, процедурного, аналітичного.

Перший, підготовчий, етап було присвячено розробці діагностичного інструментарію – Діагностичної карти задоволеності потреб розумово відсталої дитини в сім’ї. Оскільки задоволення потреб – це складний внутрішній стан людини, то в основу визначення його рівня була покладена методика Н. Кузьміної для вимірювання загального індекса задоволеності, яка дозволяє виявити приховану (латентну) позицію розумово відсталої дитини щодо рівня задоволеності потреб, який, можливо, вона сама й не усвідомлює.

Другий, діагностико-аналітичний, етап експериментальної роботи передбачав вивчення й аналіз реального стану задоволення потреб розумово відсталих дітей та їхніх сімей у громаді, а також практики роботи соціальних педагогів із сім’ями, що виховують розумово відсталу дитину на основі використання Діагностичної карти.

Дані констатувального етапу дослідження свідчать про низький рівень: загальної й педагогічної культури батьків, які виховують розумово відсталих дітей; теоретичних знань і практичних умінь організації соціально-педагогічної роботи з розумово відсталими дітьми та їхніми сім’ями у фахівців різного профілю; задоволення майже всіх потреб розумово відсталих дітей у сім’ї.

Отримані висновки теоретичного аналізу соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми та дані констатувального етапу експерименту стали основою для подальшої дослідно-експериментальної діяльності щодо організації соціально-педагогічного патронажу сімей з розумово відсталими дітьми.