ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ВЗАЄМИН МІЖ ВИКЛАДАЧАМИ І СТУДЕНТАМИ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ТЕХНІКУМУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, об’єкт, предмет, розкрито завдання і методи дослідження, його наукову новизну, окреслено теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – "Психолого-педагогічні аспекти формування культури взаємин" – розглянуто стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній, філософсько-етичній, методичній, нормативно-законодавчій літературі та визначені напрями дослідження.

Аналіз психолого-педагогічного досвіду свідчить, що передова педагогічна думка, поєднуючи епохи, континенти і раси ідеєю самопізнання, утверджує еволюцію міжособистісних взаємин, відображаючи в них характерні ознаки сучасності. Процес демократизації як головна ознака розвитку сучасного суспільства органічно пов’язаний із гуманізацією відносин у всіх сферах життєдіяльності, утверджуючи принципи рівноправності та свободи. За таких умов активним суб’єктом може стати людина, яка насамперед керується у своїй суспільно-корисній діяльності гуманістичними цінностями, має сформований рівень самосвідомості та володіє якостями миротворця, правдолюба, відповідальної і вдячної особи.

Гуманістичне розуміння світу залишило свої відбитки у Давньому Єгипті, Китаї, Давній Греції, а поспіль і у Римській імперії. Зародження принципу ціннісного відношення до іншої людини спостерігаємо у філософських ідеях Протагора, Сократа, Демокрита.

Принципово новий підхід щодо усвідомлення сутності людини пов’язаний із зародженням Християнства.

Теорія самопізнання та самовдосконалення як гуманістичний напрям у системі виховання особистості представлена у педагогічній спадщині видатних діячів освіти минулого: Платона, Аристотеля, Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, А.Дістервега, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського.

Погляди провідних науковців та педагогів-новаторів сучасності Ш.А.Амонашвілі, І.Д.Беха, В.О.Білоусової, С.У.Гончаренка, М.Б.Євтуха, О.А.Захаренка, І.А.Зязюна, С.Г.Карпенчук, В.Г.Кременя, Г.П.Шевченко та інших набули логічного розвитку в теорії особистісно орієнтованого виховання. Загальним у цих ідеях виступає віра в людину, у можливість її удосконалення на гуманістичних засадах.

Спираючись на провідну філософсько-педагогічну думку, можна стверджувати, що людина – це особлива цінність, творець духовних і матеріальних скарбів, що передаються з покоління в покоління, створюючи сукупні цінності. Найголовнішим серед них є людське суспільство, в якому кожна людина займає свій ієрархічний рівень, що відповідає розвитку її свідомості та духовним надбанням (В.О.Білоусова, О.В.Винославська, О.І.Власова, С.У.Гончаренко, Є.І.Головаха, А.М.Грись, А.І.Дзундза, М.Б.Євтух, Е.А.Зеленов, В.Г.Кремень, М.С.Мельников, І.П.Підласий, Е.А.Піньковська, Г.П.Шевченко, К.А.Шварцман).

Доведено, що формування внутрішньої культури особистості, складовими якої є культура бажань, культура емоцій, культура почуттів і прагнень стає можливим за умови самообмеження та внутрішньої готовності індивіда до пізнання своїх потенційних можливостей. У цьому зв’язку системоутворювальні механізми самопізнання, що запропоновані Е.А.Піньковською, відкривають перед суб’єктом низку перспективних етапів, забезпечуючи йому свідомий підхід до процесу трансформації вад, недоліків, недосконалості.

Дослідження підтверджують, що розвиток якостей громадянської відповідальності, дисципліни і порядку створюють умови для реалізації принципів соціальної взаємодії, що ґрунтуються на законодавчій базі. Верховенство закону у повсякденному житті зміцнює позиції індивіда як громадянина, професіонала, суспільного діяча, сім’янина й особистість (І.Д.Бех, В.В.Борисов, І.Ф.Ісаєв, І.А.Зязюн, С.Г.Карпенчук, В.М.Король, О.В.Кубрак, В.І.Лозова, І.С.Мар’єнко, Ю.В.Петров, Т.П.Танько, Н.В.Фунтікова, І.М.Цимбалюк, П.М.Щербань).

Формування моральної сили у вигляді розвиненого інтелекту, волі, прагнення досягати поставленої мети роблять індивіда стійким до перемог і поразок. Усвідомлене розуміння свого життєвого завдання, терпиме ставлення до недоліків інших, визнання для кожного рівних прав і свобод, здатність пробачати образи, відповідальне ставлення до будь-якої, навіть несуттєвої справи закладають основи безконфліктного співіснування індивіда в його зовнішніх взаємозв’язках (Ю.П.Азаров, Ю.М.Алексєєв, О.А.Біда, І.М.Гапійчук, Л.Г.Коваль, В.А.Малахов, С.О.Мусатов, Л.І.Прокопенко, О.В.Сухомлинська, І.В.Табачек, С.І.Ткачов, Н.А.Ткачова, В.Л.Філіпов, І.М.Цимбалюк).

Історичний досвід засвідчує, що лише справжній учитель відчуває гордість від того, що його учень, студент у процесі розвитку досягає більш високого професійного, морального, духовного рівня, ніж він, усвідомлюючи при цьому еволюційний процес передачі знань. Доцільно використовуючи власні уміння й сили, ретельно продумуючи свої дії, викладач отримує можливість для передачі накопичених ним знань тим, хто їх потребує і хто прагне їх здобути, відтворюючи культуру спілкування.

Встановлено, що реалізація в повсякденній взаємодії принципів доброзичливості, правдивості, відповідальності і вдячності сприяє формуванню "норми" в міжособистісному й соціальному спілкуванні, створюючи умови для формування культури взаємин, зокрема між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму.

У другому розділі – "Експериментальна перевірка системи формування культури взаємин у навчально-виховному процесі технікуму" – поняття "культура взаємин" розглядається в психолого-педагогічному аспекті, в якому виокремлюються істотні закономірності, зокрема спрямованість до оволодіння знаннями, здатність до свідомого формування моральних якостей та усвідомлення основ віри. Логіка поняття "культура взаємин" містить в собі головне завдання у взаємодії людини з оточуючою її реальністю – формування внутрішньої культури і культури зовнішніх взаємозв'язків. Культура з огляду на досліджувану проблему набуває значення певного ступеня досконалості, якого досягає суб'єкт педагогічного процесу у формуванні взаємин, опановуючи все нові й нові знання про себе і навколишній світ та оволодіваючи власним практичним досвідом взаємодії із реальністю. Взаємини в контексті дослідження можна розглядати як зв'язок між суб'єктами педагогічного процесу, що формується на основі професійного та міжособистісного спілкування і регламентується положеннями нормативних документів, що є чинними в системі освіти. Процес формування культури взаємин може бути представлено у вигляді послідовно змінюваних етапів розвитку самосвідомості: самообмеження, самопізнання, самоаналіз, самокорекція.

Досягнення кожного наступного рівня культури у взаєминах стає можливим завдяки виникненню стійкої внутрішньої потреби до самовдосконалення. Спонукальним мотивом у цьому процесі може слугувати самовідмова від негативних звичок, уподобань і нахилів, що в свою чергу є стимулом до свідомого формування внутрішньої культури. При досягненні особистістю певного рівня законослухняності, почуття міри і самовладання виникає здатність до реального аналізу особистих поразок і перемог, створюючи умови до усвідомленого процесу самовдосконалення. Досвід дій при дотриманні принципів доцільності і сумірності вибудовує генеральну лінію у зовнішніх взаємодіях. Спираючись на систему ієрархії порядку, індивід свідомо вступає в закон свободи волі, де принцип причиново-наслідкових зв'язків стає регулятором якості взаємин, наближаючи їх до рівня культури.

Метою педагогічного експерименту було впровадження і перевірка ефективності системи формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму. Керуючись статтею 56 Закону України "Про освіту" ми визначили окремі складові культурного фону (його нижню межу) серед суб’єктів навчально-виховного процесу ВНЗ сучасного освітнього простору. До них, згідно з аналізом передового психолого-педагогічного досвіду та логікою суспільної думки, було зараховано найінтенсивніше виявлені негативні якості, властиві сучасному індивідові: використання нецензурних слів у повсякденні, тютюнопаління, уживання алкоголю і наркотиків.

Доведено, що суб'єкт, обтяжений наркотичною залежністю, перебуває в несвідомому стані і будь-які якісні показники в його навчанні та вихованні унеможливлюються. Нетверезий стан (під впливом алкоголю) аналогічний до стану запаморочення. Такий суб'єкт здатний сфальсифікувати будь-які знання, спотворити реальний хід подій, зробити неправильні висновки. Озброєна алкоголізованим мисленням людина шкідлива і небезпечна для суспільства і як громадянин, і як фахівець. Дурман тютюнопаління здатен деформувати свідомість людини. Вона не спроможна до самостійної діяльності, оскільки перебуває в залежності від своїх звичок: психологія раба не придатна до творення. Нецензурні слова у міжособистісному спілкуванні породжують навколо джерела їх поширення агресію та нерозуміння, свідчать про цинізм та невігластво.

Нехтування нормами міжособистісної взаємодії призводить до підміни понять, створюють прецеденти, конфлікти, проблеми, труднощі.

Процес викорінення шкідливих залежностей, звичок, схильностей може й повинен розпочинатися з навчальних закладів з подальшим поширенням його на інститути сім'ї, легалізуючи встановлену "норму" культури взаємин у всіх сферах соціокультурного простору.

На основі пілотажного експерименту було встановлено характер та об’єм вибірки (25 респондентів) із загального масиву (1006 респондентів), на який згодом було проведено основне дослідження, уточнено складові для формування структури анкети "Окремі складові культурного фону", проведено констатувальний експеримент, результати якого стали підставою для створення статистичного графіку (так званої "карти культурного фону"), що відображає фактичний стан студентського та учнівського середовища серед різних навчальних закладів, зокрема загальноосвітньої школи, технікуму, коледжу, університету. Отримані результати свідчать про незначну кількість суб’єктів (8,9 %), яким не властиві зазначені в анкеті вади. Крім того, зафіксовано високий показник використання нецензурних слів (81,3 %), уживання алкоголю (75%) та тютюнопаління (38,7 %). Викликає занепокоєння і показник залежності від наркотиків (7,5%).

Представлені загальні показники близькі за своїм значенням до показників усіх без винятку навчальних закладів, що взяли участь в експерименті. Загальна кількість респондентів (1006) і різний статус навчальних закладів дозволяють визначити спільну негативну тенденцію, що окреслилася серед суб’єктів сучасної системи освіти і певною мірою відображає стан культурного фону суспільства в цілому. Прийняті розрахункові індекси та коефіцієнти, що становлять так звану "карту культурного фону", дозволили візуально спостерігати за станом зазначених негативних якостей серед респондентів, визначаючи рівень сформованості вади, недоліків, недосконалостей, відділяючи нижню межу ментальної деградації і верхню – необмежену креативну силу, виражену в самовдосконаленні.

На підставі даних констатувального експерименту, що визначають залежність респондента від окреслених вад, та за аналогією до виділених рівнів було сформовано групи, які відображали ступінь внутрішньої готовності індивіда до самообмеження та усвідомленого процесу самопізнання. Практичне значення цієї частини експерименту полягає в можливості детального аналізу структури колективу (навчальної групи, факультету, всього навчального закладу) й у розробці спеціальних заходів педагогічного впливу на кожну з виділених груп, за умови добровільної згоди кожного суб’єкта реалізувати пропоновану програму. Ми вважаємо за вартісну значущість, яку засвідчує наше дослідження, що механізм впливу передбачає безпосередню участь суб’єктів кожної групи у виховному процесі. Утворюється логічний зв’язок: Четверта група (IV) самодостатніх, самостійних індивідів, що постійно самовдосконалюються, є опорою викладача і надає допомогу суб’єктам третьої групи (III), які виявили готовність до самообмеження у вигляді відмови від згубних звичок і схильностей та засвідчили інтерес до системи самопізнання. Ця частина суб’єктів – охоронців культурного фону – має потенційну можливість усвідомленого формування культури взаємин. Реалізуючи у своїй життєдіяльності принципи свободи, суб’єкти групи ІV і ІІІ стають спроможними розвивати та вдосконалювати в собі культуру бажань, культуру емоцій, культуру мислення, утворюючи "норму" міжособистісного, професійного та соціального спілкування.

Суб’єкти другої групи (II), виявляючи незміцнілу силу волі, невисокий опір до порочних явищ, потребують спеціально організованих консультацій психолога, а також подальшої роботи над собою за запропонованою фахівцем програмою. Генеруючи ідею самопізнання, суб’єкти групи ІІІ зможуть позитивно впливати на тих, хто йде за ними (суб’єктів групи ІІ), особистим прикладом демонструючи здатність до самообмеження. Варто зауважити, що ті з них, хто не здатен подолати в собі негативні схильності, викликають серйозні сумніви з приводу їхньої професійної придатності у якості дієвої одиниці соціуму. Особливих медико-педагогічних заходів потребують суб’єкти першої групи (I). Перебуваючи на межі вседозволеності, руйнуючи свій ментальний принцип, останні є прикладом бездумного ставлення до себе і безкультурної взаємодії з іншими.

Небезпека перебування в колективі цієї групи суб’єктів полягає не лише у вияві різко негативних звичок, а й у залученні інших до порочного кола залежностей. Тому цю групу суб’єктів потрібно локалізувати з подальшим наданням допомоги в спеціально облаштованих міжвузівських профілакторіях із відповідним штатом фахівців, яким буде надано право визначати придатність означених осіб до професійної діяльності в майбутньому.

Моніторинг констатувального експерименту показує нечисленність суб’єктів, що належать до груп ІІІ і ІV, характеризуючи загальний стан культурного фону серед респондентів як нижчий від прийнятої "норми" та зумовлюючи подальший план формувального етапу експерименту.

Із цією метою було розроблено систему виховних і культурно-просвітницьких заходів. Реалізація проекту здійснювалася з урахуванням специфічних умов, пов'язаних з організацією навчально-виховного процесу в експериментальній групі, а також з огляду на внутрішні якості суб'єктів, які входили до іі складу. Серед таких заходів варто назвати: молодіжні програми "Культура взаємин у сім'ї", "Збережемо життя планеті"; семінари "Культура взаємин", "Проблеми сучасної цивілізації", "Народні промисли"; виставки високоякісних комп'ютерних копій із серії "Шедеври світового мистецтва" живописців усіх часів; тематичні вечори класичної музики; літературно-поетичні вечори-диспути.

Ефективність педагогічного впливу досягалася завдяки ритмічній роботі зі студентами групи. відповідно до пропонованої методики "Культура взаємин" безпосередньо на заняттях із дисциплін професійного циклу, згідно з розкладом (двічі на тиждень) протягом 2005-2006 навчального року.

На основі розробленого плану здійснювалося послідовне чергування методів впливу: бесіди про основоположні принципи самопізнання змінювалися тестуванням з визначення рівня сформованості якостей правдивості, доброзичливості, вдячності, відповідальності, самовладання, шляхетності.

Результати спостережень дозволяють стверджувати, що закладений у тестах особистісно-орієнтований підхід, виражений, зокрема у запитанні "А ти?", спонукає свідомість кожного суб'єкта порівняти свої внутрішні якості із заданою моральною нормою. Суттєву роль при цьому відіграє розвинута здатність індивіда розмірковувати про категорії "добра" і "зла". Механізм тестування було реалізовано так, щоб забезпечити послідовність логічних умовиводів індивіда про ступінь його готовності до пізнання свого внутрішнього ресурсу.

Впровадження в навчально-виховний процес експериментальної групи системи формування культури взаємин дозволяє констатувати, що за короткий проміжок часу (2005 – 2006 навчальний рік) суб’єкти, що виявили інтерес до самопізнання, змогли відмовитися від звички використання в повсякденності нецензурних слів (12 % від загальної кількості суб'єктів експериментальної групи).

Результати проведеного анкетування (початковий та контрольний зріз) публічно, за згодою студентів, обговорювалися в групі, в присутності всіх 25 респондентів експерименту, унеможливлюючи неправдивість відповідей на поставлені запитання в анкеті.

З метою підтвердження достовірності отриманих результатів було застосовано метод рейтингу. Для реалізації якого, шляхом обговорення кандидатур та голосуванням (в присутності викладача-експериментатора) було обрано три експерти з числа студентів групи.

Спрощена система оцінки, публічне обговорення дало змогу швидко і якісно визначити рейтинг кожного з опитуваних.

Зіставлення оцінок експертів із самооцінкою респондентів показало, що три студенти, відмовившись від використання нецензурних слів у повсякденні, збільшили свій рейтинг на 20 балів, що підтверджує їх спроможність до самообмеження та готовність до подальшого пізнання власних можливостей з формування своєї внутрішньої культури та культури взаємодії з зовнішнім середовищем.

Схвалення з боку студентів тих, хто досяг означених успіхів у ході експерименту, засвідчує наявність потенціалу можливостей до самообмеження та самоорганізації серед інших суб’єктів навчальної експериментальної групи.

У контрольній групі цей показник залишився фактично на попередньому рівні (незначні відхилення результатів у бік погіршення, зумовлені якісними й кількісними модифікаціями в складі контрольної групи), що свідчить про ефективність запропонованої методики, орієнтованої на особистість.

Показники контрольного зрізу за іншими негативними якостями (тютюнопаління, алкоголь, наркотики), залишилися сталими, що підтвердило доцільність рекомендацій про необхідність додаткових медико-психолого-педагогічних заходів, спрямованих на оздоровлення та виховання суб’єктів, зарахованих до першої і другої груп.

Логіка представленого педагогічного дослідження засвідчує, що на стан культурного фону суб’єктів навчально-виховного процесу може позитивно впливати викладач, який усвідомлено увійшов у систему самопізнання. З огляду на принципи доброзичливого співіснування, відвертості в діалозі, поваги до співрозмовника й дотримання рівності прав усіх учасників педагогічного процесу, такий викладач може генерувати ідею гуманізму у своїй повсякденній діяльності.

Спираючись на досвід прогресивної педагогічної думки та реалізуючи кращі здобутки з особистого досвіду самопізнання, вихователь здатен надихнути на творчі досягнення ту частину вихованців, у яких виникло свідоме бажання пізнати себе, свої можливості й оволодіти мистецтвом формування культури взаємин.