ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, завдання, методи, наукову новизну і практичну значущість дослідження, подано дані щодо апробації результатів дослідження.
У першому розділі „Стан проблеми корекції і контролю рухової функції в теорії та практиці реабілітації дітей зі спастичними формами церебрального паралічу” розглянуто проблеми корекції рухової функції дітей, хворих на церебральний параліч, основні рухові дефекти, які виникають при спастичних формах церебрального паралічу та засоби контролю і корекції їх опорно-рухового апарату.
Результати досліджень з вивчення особливостей формування рухової функції дітей з ЦП свідчать про те, що її корекція повинна здійснюватись постійно спеціальними цілеспрямованими засобами, створюючи і підтримуючи образи правильних рухів, вміння і навички, м’язові відчуття як на заняттях у спеціальних лікувальних закладах так і самостійно дома. Це є однією з основних і об’єктивних характеристик фізичного виховання хворих дітей. Аналіз спеціальної науково-методичної літератури із досліджуваної проблеми свідчить про необхідність пошуку нових шляхів корекційно-педагогічної роботи в процесі фізичного виховання дітей з ЦП.
Особливо важко піддаються корекції та розвитку усі пошкоджені і недорозвинені функції під час пізньої резидуальної стадії ДЦП. Але ефективність реабілітаційних заходів для хворих на ЦП значною мірою залежить від їх систематичності та комплексності.
В основному реабілітаційні заходи при ДЦП зводяться до ортопедичних, хірургічних і нейрохірургічних втручань, які не завжди дають потрібний результат. Застосування ж медикаментозної терапії і масажу в поєднанні з класичними прийомами лікувальної фізкультури сприяють припиненню процесу утворення контрактур та гальмуванню моторних розладів і лише тимчасовій корекції рухових порушень. Розв’язання проблеми корекції рухової функції дітей з ДЦП вимагає вдосконалення наявних форм реабілітаційної роботи.
Огляд літератури свідчить, що проблематика занять дітей із ЦП у процесі фізичного виховання практично не розроблена, особливо щодо дітей із ЦП різного шкільного віку. Відсутні систематизовані відомості про диференційні методики корекції рухової функції дітей з ЦП, дані про впровадження оціночних тестових завдань, які характеризують динаміку розвитку фізичних здібностей й технічну структуру рухових умінь та навичок.
Як показує аналіз спеціальної літератури, в арсеналі дослідника існує багато різних методів, що дозволяють вірогідно оцінити стан рухової функції дітей з ЦП, однак багато з них – дорогі й досить трудомісткі. Тому виникає необхідність якісної зміни та доповнення традиційних методик корекції та діагностики рухової функції з урахуванням специфіки роботи лікарів, реабілітологів і педагогів, що дозволить полегшити вирішення поставлених завдань.
У другому розділі „Експериментальні методики вивчення і корекції рухової функції у дітей з геміпаретичною формою церебрального паралічу” описано організацію та методики контролю і відновлення рухової функції дітей різного шкільного віку з геміпаретичною формою ЦП.
Констатувавально-діагностичне дослідження було проведено з метою збору попередніх даних, необхідних для вивчення патологічних рухів під час виконання різних рухових дій в процесі фізичного виховання та початкового рівня фізичної підготовленості з урахуванням вікових закономірностей.
У дослідженні брали участь 68 учнів зі спастичними формами ДЦП, які були розподілені на три вікові групи (7–8, 9–11, 12–14 років) і мали легкий ступінь патології. В констатувальному дослідженні було проведено якісний і кількісний аналіз рухових порушень, притаманних спастичним формам ЦП та визначені критерії оцінки стану рухової функції.
Для виявлення стану рухових порушень вивчався ступінь спастичності м’язів верхніх і нижніх кінцівок, який визначався за опором м'яза при його розтягуванні з використанням модифікованої 5-ти бальної шкали Ашфорта та оцінювалась сила м'язів-розгиначів кінцівок, яка проводилася за допомогою 6-бальної шкали за
R. Braddom.
Констатувальне дослідження показало, що у дітей із спастичними формами церебрального паралічу віком 7–14 років, м’язи кінцівок мали значно збільшений тонус. Найбільшим тонусом характеризувались м’язи-розгиначі стопи (тильне згинання стопи) та м’язи, які відповідають за згинання плеча і стискання кисті. Високий тонус розгиначів стопи, на рівні 2-3-х балів, визначено при спастичній диплегії. Помірне підвищення тонусу, яке виявляється при виконанні всього руху, але не обмежує виконання пасивних рухів (2 бали), було визначено у дітей з лівобічним (7–8, 12–14 років) та правобічним (9–11 років) геміпарезом. Збільшення тонусу на цьому рівні (2 бали) визначається і при згинанні плеча (7–8 і 12–14 років) в усіх досліджених формах ЦП та м’язів розгиначів кисті (7–8 років).
Легке підвищення тонусу (1 бал) спостерігається при розгинанні стегна, промнево-запясткового і ліктьового суглобів в усіх вікових групах.
Аналіз розподілу сили окремих груп м’язів-розгиначів кінцівок показав низький рівень сили при стисканні кисті (1–3 бали), згинанні плеча (2–4 бали) та при розгинанні суглобів ніг (кульшового (2–3 бали) і гомілковостопного (2, 4 бали)). Спільна тенденція спостерігається в усіх визначених вікових групах.
Проведений якісний аналіз підтверджує описані в літературних джерелах основні рухові порушення та симптоми спастичних форм ЦП та вказує на основний напрям роботи з дітьми цієї патології, але не виявляє кількісних характеристик основних рухових порушень, які б можливо було порівняти при проведені корекційної роботи.
Вище вказані закономірності дозволили зробити припущення, що під час корекції рухових функцій дітей з геміпаретичною формою церебрального паралічу потрібна проста у використанні (яка не потребує складних засобів вимірювання і дозволила б значно скоротити час обстеження) система рухового тестування, яка б відображала усі рухові порушення цієї форми паралічу.
Враховуючи це була розроблена систему рухового тестування, яка б могла бути використана під час занять з фізичного виховання і у повній мірі оцінити результати корекції рухових функцій. Вона включала такі групи тестових завдань: тести для визначення рухливості суглобів кінцівок, силових здібностей і статичної стійкості. Для визначення стану рухливості суглобів кінцівок вимірювались кутові показники розгинання кисті, розгинання передпліччя руки, згинання і розгинання плеча, розгинання стегна назад, лежачи на животі, тильне згинання стопи, розгинання гомілки. Рухове тестування силових здібностей і статичної стійкості в різних положеннях проводилось згідно рухових дефектів великих м’язів-розгиначів тулуба і кінцівок, притаманних геміпаретичній формі церебрального паралічу. Рівень силових здібностей та силової витривалості визначався спеціально підібраними тестовими вправами: статичне утримування ніг лежачи на животі та статичне утримування тулуба, лежачи на стегнах прогинаючись, згинання і розгинання рук в упорі лежачи, коліна на лаві, вис на гімнастичній стінці або перекладині та кистьова динамометрія, підйом на рейку гімнастичної стінки однією, притримуючись руками за рейку на рівні грудей. Статична стійкість вимірювалась в положеннях стоячи на одній, друга вперед, в сторону і назад. Використані методи математичної статистики підтверджують високу стабільність (r=0,733–0,999) і надійність вибраних тестів (r=0,998–0,999) та ефективність застосованих методик корекції рухової функції, які складались за вище вказаною програмою і визначались кількісними показниками нормалізації симетрії рухових дій при виконанні тестових завдань.
Для вирішення завдань першого етапу формувального експерименту використовувалась базова методика, в яку увійшли методи та засоби фізичної реабілітації, а саме: масаж, вправи лікувальної гімнастики, вправи на профілакторі Євмінова і тренажерних пристроях, вправи з великим м’ячем. Контроль стану рухової функцій здійснювався методами гоніометрії (Е.Г. Мартиросов, Т.Г. Шамарін) та рухового тестування. Курс корекції рухової функції тривав
21 день. Заняття здійснювались 5 разів на тиждень і тривали до 30 хвилин, використовуючи індивідуальний метод роботи чи метод роботи з малими групами (до 4 чоловік).
Основними завданнями до складання комплексів корекційних вправ в процесі занять з фізичного виховання було:
1. Релаксація та розвиток еластичності м’язів-згиначів.
2. Розвиток сили м’язів-розгиначів кінцівок та тулубу.
3. Удосконалення дрібної моторики кінцівок.
4. Формування статичної рівноваги та правильної постави.
5. Корекція рухів при ходьбі.
Зміст занять курсу корекції було поділено на три етапи, завданнями кожного з них було:
1. Виділити основні рухові ланки з дефектом руху і створити ідеомоторне уявлення правильної структури рухової дії.
На цьому етапі досліджувався стан рухової функції і були використані пасивні, пасивно-активні та активно пасивні вправи для розвитку рухливості в суглобах кінцівок та еластичності м’язів-згиначів: пасивні згинання і розгинання кінцівок (верхніх: вперед, вгору, вбік і вниз та нижніх: вперед і вниз), направлених за встановленими траєкторіями, в положеннях лежачи, сидячи і стоячи, чергуючи з вправами на розслаблення. Вправи для утримання статичної рівноваги з підтримкою за опору або з допомогою інструктора (тривалість етапу протягом курсу корекції до 4 занять).
2. Закріпити ідеомоторні уявлення структури рухових дій, що вивчались на першому етапі та створити умови для його правильного виконання на рівні вміння.
Виконання вправ на цьому етапі здійснювалось протягом 5–7 занять, у зміст якого входило застосування пасивних, пасивно-активних, активно-пасивних та активних вправ для розвитку рухливості в суглобах кінцівок, чергуючи із активними вправами з частковим і постійним опором для розвитку сили кінцівок та тулуба (розгинання кінцівок за встановленими траєкторіями із супроводом інструктора в положеннях лежачи та стоячи). Вправи для утримання статичної рівноваги з підтримкою за опору або з допомогою інструктора, утримання рівноваги із закритими очима. Вправи для корекції крокових рухів: пасивна ходьба (ходьба на тредбані або нахиленій слизькій поверхні з пасивними (з допомогою інструктора), направленими за встановленими траєкторіями, переміщеннями кінцівок, ходьба по лінії і з переступаннями предметів, які знаходяться на рівні підлоги).
3. Удосконалити виконання рухових дій на рівні вміння та навички створюючи різні умови.
На цьому етапі відбувалось виконання пасивно-активних, активно пасивних та активних вправ для розвитку рухливості в суглобах кінцівок з чергуванням вправ для розвитку сили кінцівок та тулуба (активні розгинання кінцівок за встановленими траєкторіями з використанням опору та статичного утримання в середніх і кінцевих положеннях, лежачи та стоячи). Активне виконання динамічних вправ із розгинанням кінцівок: присідання, розгинання ноги, стоячи на гімнастичній стінці і притримуючись руками, відштовхування з вихідного положення випад у основну стійку, згинання і розгинання рук в упорі лежачи на стегнах або стегнами на лаві, розгинання тулуба та прямих ніг назад, лежачи на животі. Та статичні вправи: статичне утримання тулуба та прямих ніг назад лежачи на животі, вис, статична рівновага з опорою руками і без неї, утримання рівноваги на обмеженій опорі. Вправи для корекції ходьби: ходьба по слизькій поверхні або тредбані з допомогою інструктора і самостійно, переступання через предмети з різною висотою і відстанню між ними, підйом та спуск по сходах, ходьба на колінах вперед, назад, боком, ходьба по вузькій доріжці і по канату, лазіння по гімнастичній стінці. Вправи на профілакторі Євмінова. Вправи на тренажерах: велотренажер, тредбан, „човен”) (11–13 занять).
Значне місце у процесі корекції рухових функцій дітей з ЦП займає розслаблення м’язів тіла, яке використовується для ефективного розвитку рухливості в суглобах кінцівок та еластичності м’язів-згиначів, що створить підґрунтя для розвитку сили м’язів-розгиначів. Засобом ефективного розслаблення м’язів була підібрана методика біомеханічної стимуляції (БМС). Аналіз методик її використання за дослідженнями В.Т. Назарова, М.А. Олексієнко та С.Д. Бойченко та інших, свідчить про значну ефективність розвитку рухових здібностей, що стало основою для впровадження БМС в процес корекції рухових порушень дітей з геміпаретичною формою церебрального паралічу. Попередні дослідження використання БМС у дітей, хворих на церебральний параліч протягом усього курсу корекції, вказують на достовірні зміни (P<0,02–0,001) в розвитку рухливості у суглобах верхніх та нижніх кінцівок. Максимальні відсоткові прирости показників спостерігалися при розгинанні стегна назад, лежачи на животі (63,92 %) та при розгинанні у променевозап’ястковому суглобі (16,15 %), меншими були відмічені прирости тильного згинання стопи (8,48 %) і розгинанні ліктьового суглобу (4,4 %).
Дослідження показали, що біомеханічну стимуляцію доцільно використовувати для хлопчиків 7–14 років з наслідками геміпаретичної форми церебрального паралічу на низькій частоті вібрації 18–20 Гц і амплітудою повздовжніх коливань 4 мм. Тривалість разового впливу від 30 с до 1 хв. з використанням 7–10 сеансів.
Результати наукових досліджень по використанню БМС для розвитку рухливості у суглобах дітей з геміпаретичною формою ЦП дають можливість стверджувати про доцільність її впровадження в процес фізичної реабілітації та шкільних занять фізичної культури з дітьми, хворими на вказану форму церебрального паралічу.
В контрольній групі використовувались вправи для розвитку рухливості в суглобах, сили м’язів-розгиначів із вправами для розвитку статичної рівноваги та правильної ходьби. Під час дослідження виконувались вправи в різних положеннях – на підлозі, гімнастичній стінці, гімнастичній лаві, профілакторі Євмінова та вправи з великим м’ячем. Експериментальна група виконувала вправи вищевказаної методики і використовувала БМС.
У третьому розділі „Аналіз результатів корекції та контролю функціонального стану рухової функції у дітей з дцп” описано результати порівняльного експерименту методики корекції рухової функції з застосуванням біомеханічної стимуляції (БМС) і базової методики корекції у дітей різного шкільного віку, хворих на геміпаретичну форму ЦП (рис. 1).
| 
