Адміністративні методи

Короткий зміст

Адміністративні методи – це вплив на об’єкт управління шляхом

встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження.

Це односторонній вибір органом управління способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об’єкта управління. Базуються на застосуванні нормативних актів(розпоряджень, наказів, постанов органів виконавчої влади), мають директивний, обов’язків характер, ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. При використанні адміністративних методів орган управління прямо приписує керованому, що він повинен робити.

Методи розглядуваної групи різноманітні. За формою вони підрозділяються на адміністративно-правові та адміністративно-організаційні.

Адміністративно-правові методи мають державно-владний, юридичний характер. Вказівки, розпорядження суб'єкта управління, що виражені в правовій формі, обов'язкові для тих, кому вони адресовані, і їх виконання гарантується силою держави.

Адміністративно-організаційні методи грунтуються на авторитеті верховенства органу, керівника або іншої особи, яка є організатором діяльності керованих. Наприклад, проведення нарад з підлеглими, узагальнення та поширення позитивного досвіду не регламентуються державно-владними веліннями у формі юридичних приписів. Однак ці організаційні дії мають певну мету в процесі управління.

З деякого часу адміністративні методи стали об'єктом серйозної критики. Насамперед тут слід відмітити, що негативне забарвлення вказаних методів пов’язане не стільки з їх природою, скільки з існуванням так званої адміністративної системи, аналіз якої міститься в багатьох наукових і публіцистичних працях. Мова йде про систему управління, котра абсолютизує та використовує переважно адміністративні методи. Владно-командна ж сутність останніх визначає їх більшу, ніж у всіх інших методів схильність до застосування заходів примусу. Ставши провідними, адміністративні методи визначають і підтримують бюрократичну за своєю суттю систему. Саме за їх допомогою забезпечуються безперечна підпорядкованість введення численних заборонних правил і т.д.

А проте можливість здійснення владних впливів з урахуванням інтересів керованих, з орієнтацією на їх потреби, цілі дозволяють підрозділити організаційно-розпорядчі методи на дві альтернативні групи – бюрократичні та демократичні адміністративні методи. Умовою переважання демократичних методів є зміна системи управління, звуження практики прямого адміністрування за рахунок розвитку економічних та соціально - психологічних стимулів.

Характерні особливості адміністративних методів державного управління:

- прямий вплив на керований об’єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов’язків);

- односторонній вибір суб’єктом управління кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконання об’єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі;

- юридична обов’язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов’язків.

Виділяють три основні групи адміністративних методів управління:

регламентаційні, розпорядчі, нормативні.

Сутність адміністративних регламентаційних методів полягає у встановленні складу елементів системи і зв’язків між ними за допомогою закріпленні визначених обов’язків, загальної регламентації, тобто розмежуванні і закріпленні завдань, функцій, прав і відповідальності, встановленні взаємозв’язків. Вони реалізуються за допомогою положень, статутів, посадових інструкцій та інших регламентів. Складаються з чотирьох основних видів: загальноорганізаційного, функціонального, структурного, посадового.

Загальноорганізаційне регламентування включає закони, статути і положення загальноорганізаційного характеру, які встановлюють організаційну структуру і порядок функціонування соціальної системи в цілому. Наприклад, закон про державну службу, закон про Кабінет Міністрів України тощо.

Функціональне регламентування охоплює положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність тощо.

Наприклад, положення про лінійні та функціональні підрозділи різних органів виконавчої влади (положення про міністерство, державний комітет тощо).

Структурне регламентування включає організаційні форми управління, які відображають основні елементи і взаємозв’язок внутрішніх структур. Мета – досягнення уніфікації форм управління однотипних адміністративних структур. Наприклад, положення про управління, відділи служби органів виконавчої влади.

Посадове регламентування здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов’язків.

Види документального оформлення адміністративних регламентаційних методів державного управління: положення, посадова інструкція, професійно- кваліфікаційна характеристика, регламент.

Розпорядчі методи відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основі розпорядчого впливу лежать повноваження органів виконавчої влади – закріплені в установленому порядку їх права та обов’язки. Розпорядчий адміністративний метод державного управління має активний (накази, постанови, розпорядження, рішення, директиви, резолюції, вказівки, тощо) та

пасивний(інструкції, інформування, рекомендації, моніторинг) характер.

Нормативні методи доповнюють реглементаційні та розпорядчі. Метод нормування полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром в управлінській діяльності. Формою вираження нормативного впливу є встановлення меж, обмежень та відхилень. Відповідно, стандарт, норма, ліміт, класифікатор, довідник є документальним вираженням адміністративних нормативних методів державного управління.

Отже,  без використання адміністративних методів неможливе досягнення мети впорядковуючого впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Адміністративні методи використовуються поряд з економічними, які виступають способами чи засобами економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління через їх інтереси.