Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / ЮРИДИЧНІ НАУКИ / Адміністративне право; адміністративний процес
Назва: | |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи; зазначено про її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу; визначено мету і завдання дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації; вказано форми апробації та впровадження одержаних результатів. Розділ 1 «Вихідні засади діяльності органів і служб у справах дітей у сфері профілактики правопорушень» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто питання щодо формування наукового уявлення про профілактику правопорушень серед дітей. Проаналізовано стан і показники адміністративної деліктності серед дітей в Україні. У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми та напрями дослідження» зазначено, що в наукових колах досить багато уваги привертає проблема правопорушень, які вчиняють неповнолітні. Для формулювання глибокого уявлення про сутність та зміст профілактики адміністративних правопорушень серед дітей з’ясовано лінгвістично-правовий зміст таких понять, як «дитина», «неповнолітній», «профілактика правопорушень», «попередження правопорушень», «запобігання правопорушенням». Зауважено, що термін «дитина» в національному і міжнародному законодавстві трактовано неоднозначно. Відтак наведено авторську позицію щодо розуміння поняття «профілактика правопорушень серед дітей». У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні підходи до вивчення діяльності органів і служб у справах дітей у сфері профілактики правопорушень» відзначено, що методологія вивчення адміністративно-правової діяльності вказаних органів передбачає використання наукових методів одержання інформації. Методику дослідження розроблено так, щоб зібрана інформація містила відомості і об’єктивного, і суб’єктивного характеру, оскільки їх поєднання є важливою умовою одержання достовірних результатів. Важливим у методологічному аспекті є аналіз нормативних актів, що регулюють відносини у сфері профілактики правопорушень серед дітей. У цьому випадку нормативний матеріал є основою фактів про економічні, політичні та соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. У процесі вивчення особи неповнолітнього правопорушника особливе значення відіграє порівняльний аналіз особистісних характеристик правопорушників і законослухняних неповнолітніх, що охоплює: соціально-демографічні й освітньо-культурні показники; потреби та інтереси дітей; мотиви їхньої поведінки; емоційно-вольову сферу неповнолітніх; етико-правові переконання. У підрозділі 1.3 «Загальна характеристика адміністративних правопорушень серед дітей в Україні» зазначено, що правопорушення серед дітей – це своєрідний барометр, який визначає рівень морального стану суспільства. Наголошено, що протиправний шлях неповнолітнього часто починається з виявів девіантної поведінки, а пізніше переростає у вчинення адміністративних правопорушень. Натомість недостатнє і несвоєчасне реагування на вчинення дітьми адміністративних правопорушень призводить до формування в них відчуття безкарності та вседозволеності. У загальній структурі вчинених у країні протиправних діянь адміністративні правопорушення займають значне місце. Вони характеризуються масштабністю, завданням істотної шкоди законним інтересам особи, суспільства та держави. Профілактичні заходи, які застосовує держава, на жаль, не приносять бажаних результатів. Наголошено, що зменшення кількості дітей, які перебувають на обліку в органах кримінальної міліції у справах дітей, на перший погляд, може свідчити про зменшення кількості порушень закону з боку дітей. Однак, враховуючи відсутність кардинальних змін у політиці щодо профілактики правопорушень, ідеться, радше, про дещо меншу частотність контактів дітей з офіційною системою правосуддя та підвищення рівня їх латентності. Розділ 2 «Правовий статус органів і служб у справах дітей» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню загальносоціальних причин та умов виникнення адміністративних правопорушень серед дітей, розглянуто також статус органів і служб у справах дітей, узагальнено досвід зарубіжних країн щодо запобігання правопорушенням серед дітей. У підрозділі 2.1 «Загальносоціальні причини та умови виникнення адміністративних правопорушень серед дітей» констатовано, що основним завданням органів і служб у справах дітей є виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню дітьми правопорушень. Вказано, що причини адміністративної деліктності можна визначити як сукупність негативних соціальних явищ і процесів, що у взаємодії з чинниками й умовами сприяють протиправним діянням дітей. Серед причин адміністративних правопорушень виокремлено ті, що мають: соціально-демографічний характер (пов’язані з міграцією населення, змінами статево-вікової структури населення); економічні (пов’язані з матеріальним забезпеченням населення, рівнем безробіття); соціально-психологічні (пов’язані з послабленням традиційних форм соціального контролю за особою у зв’язку з урбанізацією, зі зменшенням ролі сім’ї у вихованні дітей, з освітнім рівнем населення, станом психофізичного здоров’я окремих соціальних груп); організаційно-правові (пов’язані з рівнем нормативно-правового забезпечення державних органів, органів місцевого самоврядування, із професійною підготовленістю державних службовців). У підрозділі 2.2 «Законодавче регулювання діяльності органів і служб у справах дітей у сфері профілактики правопорушень» зосереджено увагу на загальній характеристиці статусу суб’єктів профілактики правопорушень. Аналіз діяльності органів і служб у справах дітей у сфері профілактики адміністративних правопорушень серед неповнолітніх здійснено з урахуванням їх підпорядкованості відповідним міністерствам, а саме: Міністерству соціальної політики України (служби у справах дітей, притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка), мережа центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді); Міністерству внутрішніх справ України (уся система органів внутрішніх справ, зокрема кримінальна міліція у справах дітей, приймальники-розподільники для дітей); Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України (школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації); Міністерству охорони здоров’я України (центри медико-соціальної реабілітації дітей). Виокремлено також спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; суд та інші суб’єкти, які здійснюють профілактику правопорушень серед дітей. У підрозділі 2.3 «Досвід зарубіжних країн щодо профілактики правопорушень серед дітей» розглянуто спеціалізовану систему органів державної влади різних країн, які провадять діяльність щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх, а також здійснюють профілактику правопорушень серед дітей. Зауважено, що важливим напрямом профілактичної роботи в багатьох країнах є створення спеціальних органів з метою координації діяльності всіх суб’єктів профілактики. Зазначено, що в низці країн Європейського Союзу (Великобританія, Нідерланди, Італія, Німеччина) координування заходів запобігання правопорушенням серед дітей на центральному рівні здійснюють міністерства внутрішніх справ та юстиції. Спеціальні підрозділи, які функціонують у їхній структурі (наприклад, департаменти запобігання злочинності в Міністерстві юстиції Нідерландів і Міністерстві внутрішніх справ Великобританії) надають допомогу в розробці заходів запобігання правопорушенням серед дітей на місцевому рівні, координують політику, спрямовану на допомогу жертвам протиправних дій, контролюють та координують приватну індустрію технічних засобів захисту від правопорушень, а також координують діяльність поліції у сфері запобігання протиправній поведінці дітей. Розділ 3 «Особливості реалізації адміністративно-правових заходів щодо профілактики правопорушень серед дітей» складається з чотирьох підрозділів, у яких увагу акцентовано на правовій природі адміністративних заходів впливу, що застосовуються до дітей; класифіковано адміністративно-правові заходи щодо запобігання правопорушенням серед дітей, які застосовуються органами і службами у справах дітей; розглянуто діяльність органів внутрішніх справ як одного з основних суб’єктів адміністративно-правової профілактики правопорушень серед дітей; проаналізовано напрями підвищення ефективності діяльності органів і служб у справах дітей щодо профілактики правопорушень. У підрозділі 3.1 «Правова природа адміністративних заходів впливу, що застосовуються до дітей» вказано, що необхідність виокремлення спеціальних норм про адміністративну відповідальність дітей зумовлена принципами справедливості та гуманізму. Зауважено, що адміністративні заходи впливу для дітей – це заходи державного примусу, що застосовуються до правопорушника з метою досягнення профілактичних цілей. Відзначено, що заходи впливу на неповнолітніх мають такі ознаки: а) основна ціль застосування – виховання (виправлення) порушника; б) підставою їх застосування є вчинення адміністративного проступку; в) застосовуються тільки стосовно деліктоздатної особи; г) спільний процесуальний порядок застосування адміністративних стягнень та заходів впливу для неповнолітніх (накладаються органами адміністративної юрисдикції в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення). Водночас, заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх, мають свою специфіку, а саме: а) якщо застосування адміністративного стягнення загалом спричинює виникнення стану, коли особа вважається такою, що упродовж року притягувалася до адміністративної відповідальності, то застосування заходів впливу стосовно неповнолітніх таких правових наслідків не має; б) елемент кари більш характерний для адміністративних стягнень, аніж для заходів впливу на неповнолітніх; в) заходи впливу на неповнолітніх застосовують лише як заміну адміністративних стягнень. У підрозділі 3.2 «Класифікація адміністративно-правових заходів щодо профілактики правопорушень серед дітей» вказано, що в науковій літературі існують різні підходи до класифікації адміністративно-правових заходів, які стосуються профілактики правопорушень серед дітей. З-поміж них виокремлюють три самостійні блоки: 1) загальні заходи соціального попередження адміністративної деліктності; 2) організаційні і правові заходи забезпечення соціального попередження адміністративної деліктності; 3) спеціальні заходи соціального попередження адміністративної деліктності. Підтримано думку про доцільність поділу профілактики адміністративних правопорушень на загальну та індивідуальну, що є досить раціональним для практичної її реалізації суб’єктами і вимагає нормативного закріплення вищими органами державної влади. У підрозділі 3.3 «Органи внутрішніх справ як суб’єкти адміністративно-правової профілактики правопорушень серед дітей» зазначено, що в органах внутрішніх справ профілактичну функцію здійснюють усі структурні підрозділи та служби в межах своїх повноважень, використовуючи при цьому властиві тільки їм форми і методи діяльності. У структурі органів внутрішніх справ виділено дві основні групи суб’єктів профілактики правопорушень серед неповнолітніх. До першої групи зараховано ті служби й підрозділи, які здійснюють профілактичну роботу серед неповнолітніх, водночас виконуючи ширші службові обов’язки (кримінальна міліція, міліція громадської безпеки та ін.). Друга група – служби та підрозділи, які безпосередньо здійснюють профілактичну роботу серед неповнолітніх (кримінальна міліція у справах дітей, приймальники-розподільники для дітей). У підрозділі 3.4 «Напрями підвищення ефективності діяльності органів і служб у справах дітей у сфері профілактики правопорушень» наголошено на тому, що без аналізу ефективності дії правових норм загалом та адміністративних зокрема неможливим є їх вдосконалення та розробка нових законопроектів, а отже, і подолання негативних тенденцій у сфері профілактики правопорушень неповнолітніх. Зазначено, що ефективність адміністративно-правових заходів профілактики – це співвідношення між фактичним результатом застосування адміністративних норм права відповідними державними органами і зниженням рівня правопорушень з боку неповнолітніх. Ефективність адміністративно-правових заходів залежить від якості відповідних норм адміністративного права, від рівня правосвідомості – суспільної, групової та індивідуальної і самих неповнолітніх, їхніх батьків, а також тих посадових осіб державних органів, котрі застосовують заходи адміністративно-правової дії. Найпоширенішими показниками визначення ефективності діяльності органів і служб у справах дітей щодо профілактики правопорушень, є такі: загальний рівень правопорушень серед дітей; показник розкриття правопорушень серед дітей; дотримання громадського порядку серед дітей; якість виконання професійних функцій працівниками органів і служб у справах дітей; кількість скарг на дії працівників органів і служб у справах дітей; службове навантаження на працівників органів і служб у справах дітей; рівень взаємодії органів і служб у справах дітей з громадськістю.
Констатовано, що в Україні, незважаючи на зростання кількості правопорушень, немає єдиної системи органів, що здійснюють профілактичну діяльність, а також єдиного закону, який регулював би діяльність з профілактики адміністративних проступків. Наразі профілактична діяльність здійснюється хаотично та в мінімально можливому режимі. |