АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ДРІБНОМУ ХУЛІГАНСТВУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також про кількість публікацій, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади протидії дрібному хуліганству» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню історії становлення та розвитку адміністративного законодавства щодо протидії дрібному хуліганству, визначенню поняття та сутності дрібного хуліганства.

У підрозділі 1.1. «Становлення і розвиток адміністративного законодавства щодо протидії дрібному хуліганству: історико-правовий аспект» розглянуто ґенезу законодавства щодо протидії дрібному хуліганству.

Визначено три етапи розвитку законодавства в цій сфері: імперський (1649–1917 рр.) – зародження законодавства щодо протидії дрібному хуліганству; радянський (1918–1991 рр.) – створення та розвиток законодавства щодо протидії дрібному хуліганству; пострадянський (сучасний) (1992 р. – до сьогодні) – удосконалення законодавства з питань протидії дрібному хуліганству.

Імперський період розвитку законодавства щодо протидії дрібному хуліганству характеризувався прийняттям окремих нормативних актів, що встановлювали відповідальність за порушення громадського порядку. Так у Соборному уложенні (1649 р.), у главі «Про богохульників і церковних заколотників», було передбачено відповідальність за поведінку, яка порушує спокій і порядок під час проведення церковної служби. У «Зведені законів Російської імперії» (1833 р.), у ст. 425 розділу «Закони кримінальні», встановлювалась відповідальність за порушення громадського порядку та перебування в людних місцях у стані алкогольного сп’яніння. У 1864 р. приймається Статут «Про покарання, що застосовуються мировими суддями», де також встановлювалась відповідальність за бійку в публічному місці або порушення тиші.

У радянський період із затвердженням Декрету Ради народних комісарів від 4 травня 1918 р. «Про революційні трибунали» встановлено кримінальну відповідальність за вчинення хуліганських дій, ці дії було віднесено до політичних злочинів. У цей період було прийнято основні нормативно-правові акти, що регулювали питання протидії дрібному хуліганству. До них можна віднести такі: Постанова Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету від 6 жовтня 1918 р. «Про підсудність революційних трибуналів»; Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 серпня 1940 р. «Про кримінальну відповідальність за дрібні крадіжки на виробництві й за хуліганство»; Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 грудня 1956 р. «Про відповідальність за дрібне хуліганство»; Указ Президії Верховної Ради СРСР від 14 травня 1981 р. «Про посилення відповідальності за хуліганство»; Кодекс про адміністративні правопорушення УРСР (1984 р.).

Зроблено висновок про те, що розробка та прийняття наведених нормативно-правових актів забезпечило виникнення синергетичного ефекту – підвищення ефективності діяльності уповноважених суб’єктів із питань протидії зазначеному негативному явищу. Так у 1957–1959 рр. кількість зафіксованих випадків вчинення дрібного хуліганства знизилась на 2,2 %, однак протягом 1981 р. цей показник склав вже 9,6 %.

Головні особливості сучасного етапу розвитку полягають у вдосконаленні положень чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також у необхідності продовження його реформування, що сприятиме об’єктивному вдосконаленню протидії дрібному хуліганству.

У підрозділі 1.2. «Поняття та сутність дрібного хуліганства» розглядаються та аналізуються погляди вчених, практиків та норми чинного законодавства України щодо визначення поняття «дрібне хуліганство», досліджено ознаки дрібного хуліганства як адміністративного правопорушення.

З’ясування нагальних проблем у сфері протидії дрібному хуліганству дозволило зробити висновок про необхідність нормативного закріплення поняття та ознак дрібного хуліганства. На основі проведеного аналізу дисертант наводить ознаки дрібного хуліганства, а також пропонує авторське визначення поняття «дрібне хуліганство».

Під дрібним хуліганством слід розуміти публічне висловлювання нецензурною лайкою в місцях перебування громадян або дії, спрямовані проти особистості громадянина або його майна, та інші дії, що свідчать про неповагу до суспільства, порушення громадського порядку і спокою громадян, яке порушення не має грубого та інтенсивного характеру. Наведене формулювання підтримало більшість опитаних працівників органів внутрішніх справ (88,0 %).

Крім того, досліджено причини та умови, що сприяють вчиненню дрібного хуліганства. Встановлено, що причинами та умовами вчинення дрібного хуліганства є сукупність обставин, які детермінують становлення та розвиток антисоціальних настроїв у суспільстві. На основі проведеного дослідження здійснено класифікацію основних причин та умов вчинення дрібного хуліганства, до яких віднесено політичні, правові, соціальні, індивідуальні, економічні. Показово, що цей висновок автора підтримало 91,0 % опитаних працівників органів внутрішніх справ.

Розділ 2. «Загальна характеристика складу дрібного хуліганства» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню складу дрібного хуліганства.

У підрозділі 2.1. «Поняття та зміст об’єкта дрібного хуліганства» відзначено, що під час вчинення хуліганських дій завдається значна шкода суспільству, порушуються основні засади суспільної моралі, заподіюється матеріальна шкода, принижується людська гідність, здійснюється посягання на особисту недоторканність, порушується загальний ритм роботи і відпочинку громадян. Надається характеристика загального, родового та безпосереднього об’єкта дрібного хуліганства.

З огляду на загальнотеоретичні положення встановлено, що об’єктом будь-якого проступку завжди є певні правовідносини. Відтак об’єктом дрібного хуліганства слід вважати суспільні відносини, які виникають у сфері громадського порядку, що охороняється нормами адміністративного права. Отже, ключовим поняттям у визначенні родового об’єкта дрібного хуліганства є громадський порядок. На основі аналізу праць вчених-адміністративістів автором уточнено поняття громадського порядку як врегульованої нормами права та іншими соціальними нормами системи суспільних відносин, що забезпечує існування нормальних умов для здійснення суспільно корисної діяльності, відпочинку громадян, громадського спокою, а також суспільної моралі, недоторканності особи, її честі та гідності.

Встановлено, що безпосереднім об’єктом дрібного хуліганства є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку та спокою громадян. Факультативним об’єктом дрібного хуліганства є суспільні відносини у сфері охорони честі та гідності особи, а також права власності.

У підрозділі 2.2. «Характеристика об’єктивної сторони дрібного хуліганства» встановлено, що об’єктивна сторона дрібного хуліганства виявляється в активних діях осіб, що порушують громадський порядок, та в неналежному ставленні до суспільства. До змісту об’єктивної сторони дрібного хуліганства відносяться такі дії: нецензурна лайка в громадських місцях; образливе чіпляння до громадян; інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

На підставі аналізу думок науковців щодо визначення поняття нецензурної лайки сформульовано вказане поняття і зазначено, що нецензурна лайка – це найбільш цинічні слова, що належать до сфери статевих відносин, характеристики особи та фізіологічних процесів людини.

Проведений аналіз свідчить, що чинне законодавство не містить чіткого визначення «інші дії». З одного боку, таке формулювання в законі є невипадковим, оскільки прояви цього правопорушення є дуже різноманітними і перелічити їх у нормі закону майже неможливо. З іншого боку, така ситуація призводить до того, що уповноважені суб’єкти змушені самостійно визначати обсяг словосполучення «інші дії», що, у свою чергу, спричиняє труднощі при кваліфікації даного діяння або зловживання з боку правозастосовників.

Доведено, що до змісту ст. 173 КУпАП було б доцільно включити найбільш поширені форми цього діяння, які виявляють неповагу до оточуючих, а саме: безпідставні дзвінки до органів державної влади, місцевого самоврядування; використання піротехнічних засобів у нічний час тощо. Крім того, досліджено специфічні риси, що відрізняють дрібне хуліганство від хуліганства-злочину.

У підрозділі 2.3. «Поняття та загальна характеристика суб’єкта дрібного хуліганства» увагу приділено характеристиці суб’єктного складу дрібного хуліганства.

Встановлено, що суб’єктом дрібного хуліганства визнається фізична особа, яка досягла визначеного законом віку (16 років) та є осудною, тобто у особи здатна усвідомлювати характер вчинення дій та керувати ними. Особливу увагу приділено питанням, що стосуються визначення віку суб’єкта, особливостей його психологічного розвитку, соціального статусу та характеру заняття. У процесі дослідження вікових характеристик особи, що вчинила дрібне хуліганство, встановлено такі вікові групи: 18–24 роки – 31 %; 25–29 років – 38 %; 30–49 років – 24 %; 50 років та понад – майже 6 %. Крім того, значна кількість випадків дрібного хуліганства вчиняється у стані сп’яніння (алкогольного, наркотичного). Цей показник становить приблизно 72,7 %.

Доведено, що для особи, яка вчинила дрібне хуліганство, характерні такі риси: вік – 25–29 років; наявність середньої освіти; відсутність постійного місця роботи. При вирішенні питання про відповідальність особи за дрібне хуліганство обов’язково мають бути враховані ці характеристики.

У підрозділі 2.4. «Характеристика суб’єктивної сторони дрібного хуліганства» встановлено, що дрібне хуліганство з суб’єктивної сторони характеризується тільки навмисною виною. Вчинення дрібного хуліганства з необережності є неможливим. Детальний аналіз структури мотиву дрібного хуліганства свідчить, що його становлять два самостійні елементи, які виступають у сукупності. Першим і найпоширенішим елементом є неповага до суспільства, правил поведінки, що встановлені в цьому суспільстві, традицій, норм моралі, до інтересів інших людей. Другим елементом є намагання суб’єкта виявити власне гіпертрофоване «Я».

Мета дрібного хуліганства полягає у намаганні, по-перше, продемонструвати неповагу до суспільства; по-друге, порушити громадський порядок; по-третє, підвищити власний авторитет; по-четверте, принизити особистість.

Розділ 3. «Адміністративно-правовий механізм протидії дрібному хуліганству» складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню діяльності суб’єктів протидії дрібному хуліганству, ролі органів внутрішніх справ у цьому механізмі, провадженню в справах про дрібне хуліганство та напрямкам вдосконалення діяльності суб’єктів щодо протидії дрібному хуліганству.

Підрозділ 3.1. «Суб’єкти протидії дрібному хуліганству: загальноправова характеристика» присвячений дослідженню діяльності суб’єктів протидії дрібному хуліганству, аналізу їх завдань та функцій.

Під суб’єктами протидії дрібному хуліганству слід розуміти носіїв функціональних прав і обов’язків, що реалізують відповідне коло завдань з протидії дрібному хуліганству і мають визначену компетенцію щодо участі в такій діяльності. До даних суб’єктів віднесено Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, сім’ю, школу, засоби масової інформації. Досліджено їх діяльність. Крім того, з’ясовано поняття «адміністративно-правова протидія дрібному хуліганству».

Наголошено, що в Україні існує велика кількість суб’єктів протидії дрібному хуліганству, проте їхні завдання та функції досить часто дублюються, що, у свою чергу, призводить до зниження ефективності діяльності цих органів. Обґрунтовано положення про те, що одним із способів покращення діяльності даних суб’єктів є систематизація їхніх функцій та обов’язків, необхідних для здійснення діяльності щодо протидії дрібному хуліганству. Таку пропозицію підтримали 91,0 % опитаних працівників органів внутрішніх справ, 86,0 % посадових осіб органів місцевого самоврядування.

У підрозділі 3.2. «Роль органів внутрішніх справ в адміністративно-правовому механізмі протидії дрібному хуліганству» акцентується увага на визначенні ролі органів внутрішніх справ у механізмі протидії дрібному хуліганству, аналізуються їх завдання, функції та повноваження в цій сфері. Доведено, що повноваження органів внутрішніх справ у сфері протидії дрібному хуліганству спрямовані на виконання адміністративної (організаційної), контрольної, виконавчої, юрисдикційної функції. Наведену класифікацію підтримали 71,0 % опитаних респондентів.

Досліджено методи, що застосовуються в процесі протидії дрібному хуліганству, зокрема, заходи переконання та адміністративного примусу. Аналіз методів дозволив одержати необхідне уявлення про сутність діяльності органів внутрішніх справ у цій сфері, оскільки вони визначають характер впливу конкретного суб’єкта на відповідний об’єкт з метою виконання встановлених чинним законодавством правил та обов’язків. Проведений аналіз чинного законодавства, що регулює порядок застосування заходів переконання та примусу, свідчить про те, що саме органи внутрішніх справ забезпечують реалізацію більшості встановлених заходів у сфері протидії дрібному хуліганству.

У підрозділі 3.3. «Провадження в справах про дрібне хуліганство» акцентується увага на порядку розгляду справ про дрібне хуліганство та процесі притягнення до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення. З’ясовано, що вказане провадження здійснюється у відповідності до встановлених адміністративно-правових норм.

У вказаному виді провадження виділено такі стадії: адміністративне розслідування; розгляд справи і прийняття постанови (рішення) у справі; перегляд постанови (факультативна стадія); виконання постанови. Стадія адміністративного розслідування має такі етапи: а) прийняття рішення про початок провадження і порушення справи про адміністративне правопорушення; б) встановлення фактичних обставин справи і складання протоколу про адміністративне правопорушення; в) направлення матеріалів для розгляду справи і прийняття постанови (рішення) у справі. Запропоновано зміни до чинного законодавства (КУпАП (ст. 173, ст. 263) та ст. 10–11 Закону України «Про міліцію»).

У підрозділі 3.4. «Напрямки вдосконалення діяльності суб’єктів протидії дрібному хуліганству» акцентується увага на окремих питаннях підвищення ефективності діяльності відповідних суб’єктів у сфері протидії дрібному хуліганству. На підставі та за результатами проведеного аналізу контрольно-наглядових справ, статистичних матеріалів та адміністративних справ з’ясовано, що подальший розвиток діяльності суб’єктів у сфері протидії дрібному хуліганству пов’язаний із розв’язанням таких проблем, як неналежне правове регулювання діяльності суб’єктів у сфері протидії дрібному хуліганству (79,0 % респондентів відзначили цю проблему); недостатній рівень інформаційного забезпечення (41,0 %); недостатній рівень здійснення зовнішньої та внутрішньої взаємодії (21,0 %); низький рівень професійної підготовки персоналу (31,0 %).

Встановлено, що оптимізація діяльності суб’єктів щодо протидії дрібному хуліганству має відбуватися за такими напрямками: по-перше, вдосконалення нормативно-правового закріплення протидії дрібному хуліганству (зокрема, прийняття Закону України «Про громадський порядок», внесення змін та доповнень до законів України «Про міліцію» (ст. 10–11); «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (п. 4 ч. 3 ст. 13); «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (ст. 16–17); Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 35, 173, 263); по-друге, вдосконалення порядку застосування міліцією заходів адміністративного примусу; по-третє, посилення та вдосконалення профілактики дрібного хуліганства.