АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ІНВАЛІДІВ

Короткий зміст

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інвалідність як соціальне явище притаманне кожній державі. За офіційною інформацією Міністерства соціальної політики України, чисельність інвалідів в Україні на сьогодні складає 2,628 млн. осіб, тобто кожен 18-тий українець є інвалідом. Ці дані свідчать про гостроту та поширеність проблеми інвалідності.

Категорія осіб з обмеженими фізичними можливостями або вадами потребує соціального захисту з боку держави.

Разом із тим сьогодні виникає безліч проблем щодо реалізації соціального захисту інвалідів, що зумовлено кількома чинниками. По-перше, відносини у сфері соціального захисту інвалідів регулюються великою кількістю нормативно-правових актів, які нескоординовані між собою, несистематизовані та суперечать один одному. По-друге, органами державної влади та місцевого самоврядування не виконуються в повному обсязі покладені на них обов’язки у сфері захисту прав інвалідів. По-третє, система адміністративно-правових засобів не є ефективною. Зазначене вище дозволяє зробити висновок про неможливість реалізації інвалідами у повному обсязі гарантованого їм права на соціальний захист.

Це підтверджується і результатами проведеного анкетування.
Так, 50% респондентів відзначили невідповідність здійснюваних державою заходів у сфері соціального захисту інвалідів потребам останніх, а 53% – неефективність таких заходів. Водночас 40% опитаних охарактеризували стан нормативно-правового забезпечення сфери соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями як задовільний.

Детермінантом зазначених проблем є відсутність у органів державного управління та органів місцевого самоврядування можливості отримувати адекватну інформацію щодо соціального стану і потреб інвалідів, оскільки така інформація є опосередкованою: вона надається відповідними органами, що зобов’язані безпосередньо захищати і гарантувати права та інтереси осіб цієї категорії. Громадські організації як суб’єкти реалізації соціального захисту інвалідів, у свою чергу, керуються швидше комерційними інтересами, аніж задоволенням потреб відповідної категорії осіб.

За таких умов виникає потреба в дослідженні природи, особливостей, принципів, системи соціального захисту інвалідів, механізму його адміністративно-правового регулювання і розробленні на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення національної нормативно-правової бази, упорядкування організаційно-структурних формувань, заходів у відповідній сфері.

Сьогодні адміністративно-правовому регулюванню у сфері соціального захисту інвалідів присвячено недостатньо уваги в монографічних дослідженнях, в наукових працях ці питання досліджено лише фрагментарно. У науці адміністративного права комплексний аналіз проблеми адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів залишився поза увагою.

Таким чином, недостатня розробленість на теоретичному рівні цієї проблеми, наявність правових прогалин, а також необхідність проведення комплексного правового дослідження питання адміністративно-правового регулювання у сфері соціального захисту інвалідів, свідчать про актуальність проблеми та зумовлюють вибір теми дослідження.

При підготовці дисертаційної роботи було використано праці таких вчених у галузі адміністративного права та процесу: В.Б. Авер’янова,
О.Ф. Андрійко, Д.М. Бахраха, К.С. Бельського, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка,
Л.Р. Білої, І.П. Голосніченка, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Т.О. Коломоєць,
В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, А.Ф. Мельник, О.І. Остапенка, М.М. Тищенка, В.К. Шкарупи, Х.П. Ярмакі.

Значний вплив на дисертаційну роботу мали теоретичні праці дослідників соціального захисту, а саме: В.М. Акімушкіна, В.С. Андрєєва, В.А. Аралова,
Н.Б. Болотіної, Н.П. Борецької, В.П. Галаганова, А.П. Зайця, А.Д. Зайкіна,
Р.І. Іванової, В.Л. Костюка, О.Є. Мачульської, П.Д. Пилипенка, А.Г. Шевцова, П.І. Шевчука та ін.