АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПЕРСОНАЛУ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ УСТАНОВИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів та публікацій.

Перший розділ «Загальнотеоретична характеристика адміністративно-правового статусу персоналу кримінально-виконавчої установи» складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються сутність адміністративно-правового статусу персоналу кримінально-виконавчої установи, особливості цього статусу та його реалізація.

У підрозділі 1.1 «Сутність адміністративно-правового статусу персоналу кримінально-виконавчої установи» наголошується, що адміністративно-правовий статус персоналу КВУ спирається на статус особи в суспільстві, але поряд зі статусом особи дана правова інституція має свої відмінності, що визначаються характером існуючих зв’язків між елементами, цілями існування (функціонування), правовою роллю тощо. Особа набуває свого адміністративно-правового статусу як працівника КВУ з моменту виникнення правових відносин, які пов’язані зі вступом на службу в ДКВСУ і пов'язаний з процесом її проходження. Він (статус) визначається юридичним фактом вступу на службу. З цього ж моменту відбувається і реалізація його адміністративно-правового статусу як працівника КВУ. Дана обставина є тим юридичним фактом, який визначає можливість застосування до нього заходів юридичної відповідальності, пов’язаної з порядком проходження ДКВСУ.

Визначені основні структурні ознаки адміністративно-правового статусу персоналу КВУ:1) його відносно стабільний характер; 2) похідність адміністративно-правового статусу персоналу КВУ частково від адміністративно-правового статусу державного службовця; 3) наявність спеціальної адміністративної правосуб’єктності як першочергової передумови виникнення адміністративно-правового статусу досліджуваної категорії осіб. Інші ознаки, наприклад такі, як 1) наявність владних повноважень, які пов’язані із застосуванням заходів державного примусу, 2) покладення на них додаткових повноважень в разі настання особливих умов і т. ін.. характеризують окремі елементи структури адміністративно-правового статусу персоналу КВУ. Також робиться наголос на відсутності неврегульованих законом повноважень персоналу КВУ, і на розповсюдженні на дану категорію осіб принципу «заборонено все, окрім безпосередньо передбаченого».

У підрозділі 1.2 «Особливості адміністративно-правового статусу персоналу кримінально-виконавчої установи» розглядається специфіка правового статусу персоналу КВУ. Тут наголошується, що особливості адміністративно-правового статусу різних категорій посад осіб, чия службово-трудова діяльність пов’язана з працею у КВУ, визначаються специфікою завдань, що виконуються персоналом цих установ і конкретизуються в його індивідуальному посадовому статусі, який закріплює за кожним працівником відповідні повноваження, враховуючи специфіку певної посади, яку займає особа у конкретному підрозділі.

Отже, особливості адміністративно-правового статусу персоналу КВУ визначаються специфікою режиму, методів та інших засобів виправлення та перевиховання засуджених, специфікою компетенції та відповідальності, і додатково, - наданням відповідних спеціальних гарантій.

Також відзначається, що для сучасного адміністративно-правового статусу персоналу КВУ характерні такі негативні прояви: а) слабка державна захищеність, нездатність офіційних владних структур надійно забезпечити інтереси особи, що вступає на службу до КВУ; відсутність чіткої ефективної системи регламентації гарантій його соціально-правового захисту і механізмів їх дії; б) плюралізм правових статусів у ДКВС, їх неузгодженість, насамперед, з причини перехідного періоду в її розвитку (від системи Міністерства внутрішніх справ до системи Міністерства юстиції України); в) деформація адміністративно-правового статусу персоналу КВУ у зв’язку з законодавчими процесами у відношенні можливості його підпорядкування іншому органу державної виконавчої влади – Міністерству юстиції України; г) втрата в цій ситуації особою своїх орієнтирів, зміна пріоритетів.

У підрозділі 1.3 «Реалізація адміністративно-правового статусу персоналу кримінально-виконавчої установи в системі правовідносин» наголошується, що основним є визначення початку моменту реалізації особою свого статусу як працівника КВУ. Працівник набуває свого адміністративно-правового статусу в залежності від виникнення правових відносин, які пов’язані зі вступом на службу в ДКВСУ (влаштуванням на роботу до КВУ) і пов'язаний з процесом її проходження (процесом плину службової та трудової діяльності). Він (статус) визначається юридичним фактом вступу на службу. Виникнення, зміна або припинення службово-трудових правовідносин з певною КВУ є тими обставинами, які впливають на визначення змісту адміністративно-правового статусу особи, яка влаштовується на роботу (вступає на службу) до вказаної установи.

Розкриваються види правовідносин, за наявності яких відбувається реалізація персоналом КВУ свого адміністративно-правового статусу, і які складають його зміст. До них відносяться: а) загально-регулятивні – за допомогою яких відбувається процес вступу адміністративно-правового статусу у процес його реалізації персоналом КВУ, виникають з моменту прийняття відповідних юридичних норм, які регулюють етапи та загальну фазу його реалізації.; б) конкретно-регулятивні – реалізація свого правового статусу персоналом КВУ безпосередньо та іншими особами у рамках цих правовідносин відбувається за наявності у їх діях правомірної поведінки, а також за рахунок дотримання ними прав та обов’язків, що виникли по проходженню ними служби або виконанню іншої роботи; в) конкретно-охоронні правовідносини – виникають за фактом наявності неправомірних дій з боку персоналу КВУ і які виражаються у формі реакції з боку держави або (та) суспільства на такі неправомірні дії.

Другий розділ «Елементи адміністративно-правового статусу персоналу кримінально-виконавчої установи і їх правове регулювання» складається із чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню прав та обов’язків персоналу КВУ, обмеженням прав, пов’язаних з ДКВСУ, морально-правовим вимогам до поведінки та відповідальності персоналу.

У підрозділі 2.1 «Основні права та обов’язки персоналу кримінально-виконавчої установи» наголошується, що до персоналу КВУ входять категорії працівників з різним правовим статусом, який визначається переважно обсягом наданих їм прав та обов’язків за посадою. А отже права та обов’язки працівника формують зміст його адміністративно-правового статусу, виступаючи в якості основних його елементів, що діалектично між собою поєднані. Також дані елементи складають зміст повноважень, які витікають з цілей і завдань законодавства про ДКВСУ, кримінально-виконавчого законодавства і змісту прав і обов’язків засуджених, визначаються у відповідності зі штатною посадою і формують спеціальний адміністративно-правовий статус персоналу КВУ. Він має загальні права і повинен дотримуватись загальних обов’язків проходження державної служби, і одночасно має особливі права і обов’язки, тому що служба в ДКВСУ є державною службою особливого характеру.

Дослідивши види прав та обов’язків персоналу КВУ, автор приходить до висновку, що ті з них, які стосуються кожного індивідуального посадового статусу персоналу КВУ розпорошені між нормативними актами, а тому повністю не здатні відобразити усієї багатогранності адміністративно-правового статусу персоналу КВУ з точки зору теоретичного і практичного сприйняття, і вважає, що їх доцільно згрупувати і висвітлити системно у спеціальному нормативно-правовому акті, наприклад, прийняти Постанову Кабінету Міністрів України «Про порядок проходження служби в ДКВСУ персоналом КВУ».

У підрозділі 2.2 «Обмеження, пов’язані з Державною кримінально-виконавчою службою» автор висвітлює види і ознаки обмежень, пов’язаних з проходженням служби персоналом КВУ та визначає їх як обумовлені нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження ДКВСУ, умови, заборони, правила, які він (персонал) зобов’язаний дотримуватися, тобто виконувати, не порушуючи законодавчо встановлених норм, і які у зв’язку з цим визначають межі адекватної до даних вимог його (персоналу) поведінки (необхідної, допустимої та належної).

Наголошується, що обмеженням притаманні загальні і спеціальні ознаки. Загальні ознаки обмежень відносять до загальної характеристики будь-якого адміністративно-правового статусу особи. Спеціальні ознаки доповнюють (конкретизують) загальні, завдяки чому кожний адміністративно-правовий статус набуває своїх специфічних рис. Наводиться класифікація обмежень: 1) обмеження, пов’язані зі вступом (з прийняттям) на службу; 2) обмеження, пов’язані з проходженням служби; 3) обмеження (заборони) етичного змісту, які розглядаються в окремому контексті від інших груп обмежень.

Зважаючи на те, що у Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» загальні обмеження для категорії персоналу ДКВС наводяться за відсутності порядку їх диференціації в окремих статтях за окремими назвами, які дозволяли б вірно відрізняти групи обмежень одна від одної, пропонується в даному акті зробити певні зміни.

У підрозділі 2.3. «Морально-правові вимоги до поведінки персоналу кримінально-виконавчих установ» наголошується, що на дотримання персоналом КВУ прав і обов’язків впливає рівень його моральної культури, основними складовими якої є службовий етикет і професійна культура, що в цілому впливають на авторитет функціонування ДКВСУ.

Основу професійної культури кожного працівника КВУ складають результати його службово-трудової діяльності, які обумовлені високим ступенем його професійної моралі та загальноприйнятими нормами культури поведінки даної особи. Професійна мораль персоналу визначається як правові норми, які регулюють його дії та поведінку в його службово-професійній діяльності.

Службовий етикет персоналу КВУ розглядається як традиційно встановлена і документально підтвердженої форма дотримання ним норм і правил, що визначають порядок проходження ДКВС, наявність в його діях правомірності у взаємовідносинах з особами, що проходять службу (працюють) у КВУ та їх поведінці, а також між даним суб’єктом та іншими учасниками кримінально-виконавчих відносин.

Службовий етикет є тим інструментом, який має регулювати поведінку персоналу КВУ, і не лише у фактичному сенсі забезпечення високого рівня професійних відносин, а й у юридичному, визначаючи коло прав та обов’язків, які існують між ним (персоналом) та державою, і тому повинен регламентуватися нормативно окремими актами. З огляду на що вноситься певна пропозиція.

У підрозділі 2.4 «Відповідальність персоналу кримінально-виконавчих установ» констатується, що відповідальність персоналу КВУ носить комплексний характер, що пов’язується з різною юридичною природою вимог щодо її належного виконання. Реалізація юридичної відповідальності щодо персоналу КВУ являє собою міру державного примусу, тобто захід, який застосовується до нього у разі вчинення ним правопорушення (що є підставою юридичної відповідальності), одностороннім рішенням державного органу або посадової особи, і виражається у формі певних обмежень або позбавлень. Залежно від виду правопорушення встановлюється і вид юридичної відповідальності.

Також відзначається, що юридична регламентація аспекту відповідальності персоналу КВУ має велике значення, оскільки за її відсутності будь-яке правопорушення, вчинене даною категорією осіб, матиме абсолютно умовний характер.

Даний підрозділ містить наступні пропозиції з обґрунтуванням їх доцільності щодо: 1) посилення відповідальності осіб, наділених адміністративно-правовим статусом персоналу КВУ (ДКВС в цілому); 2) внесення доповнень до певних статей Кримінального кодексу України, які стосуються регулювання адміністративно-правового статусу персоналу КВУ; 3) прийняття таких нормативно-правових актів, які дозволять не лише конкретизувати адміністративно-правовий статус осіб, що проходять ДКВСУ, а й певним чином виокремити статус цих осіб від статусу працівників органів внутрішніх справ України (ОВСУ), що викликане, в першу чергу, розмежуванням завдань та функцій, які виконують сьогодні ОВСУ і ДКВСУ.

Третій розділ «Юридичні гарантії забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу персоналу кримінально-виконавчих установ» містить два підрозділи і присвячений проблемам правового та соціального захисту персоналу КВУ.

У підрозділі 3.1. «Юридичні гарантії проходження Державної кримінально-виконавчої служби персоналом кримінально-виконавчих установ» визначається, що закріплені чинними нормативно-правовими актами умови і засоби, які забезпечують персонал КВУ реальними можливостями реалізації наданих йому службових повноважень, а також захист і охорону його прав, свобод і законних інтересів є гарантіями проходження служби персоналом КВУ. Також розкриваються основні ознаки гарантій проходження служби персоналом КВУ і наводяться їх види, передбачені законодавством про працю, про Державну службу і Державну кримінально-виконавчу службу України.

З огляду на існуючі види гарантій та багатогранність адміністративно-правового статусу персоналу КВУ, пропонується 1) внести в Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» доповнення у вигляді окремого розділу; 2) зробити акцент на необхідності передбачити, окрім загальних гарантій, також гарантії спеціальні, які стосуватимуться кожної категорії посад працівників ДКВС окремо і визначатимуться спеціальним адміністративно-правовим статусом; 3) приділити значну увагу організації часу відпочинку персоналу КВУ.

У підрозділі 3.2 «Соціально-правовий захист персоналу кримінально-виконавчих установ» стверджується, що цей вид захисту відноситься до групи гарантій проходження служби даною категорією осіб. Соціально-правовий захист персоналу КВУ визначається як законодавчо встановлена і реалізована на практиці система мір, що створює персоналу, та членам його сімей, умови для достатнього рівня життя в період проходження ним ДКВС, а також після її припинення за певними обставинами. Метою такого захисту є залучення до праці в установах цього виду і проходження ДКВС найбільш придатних за станом свого здоров’я і здібних до даного виду діяльності спеціалістів, що включає також постійний розвиток своїх службово-трудових здібностей шляхом підвищення професійної кваліфікації.

Тут відмічається, що на даний час рівень соціально-правового захисту персоналу КВУ не забезпечує прагнення осіб до праці в даних установах, а також не спонукає до розвитку своїх професійних здібностей вже наявний склад персоналу КВУ. Тому цілком зрозумілою є та обставина, що влаштовуються на працю в даний підрозділ ДКВС ті особи, які свого часу не задовольнили свій професійно-трудовий потенціал у цивільних структурах і задовольняються мінімумом стабільності теперішнього службового стану, або ті, хто давно зв’язав своє життя зі службовою кар’єрою, яка вбачається ними єдиним відправним пунктом на шляху до своєї подальшої службово-трудової діяльності. Отже, це є кризовою межею соціально-правового захисту особового складу КВУ. Також вносяться пропозиції щодо покращення соціально-правового захисту досліджуваної категорії осіб.

За необхідне вважається прийняти Постанову Кабінету Міністрів України «Про упорядкування грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України за роботу, відзначену ризиком для життя і здоров’я».