| Короткий зміст: | У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, формулюються мета й основні завдання дослідження, з’ясовуються теоретичне значення роботи та її практична цінність, наукова новизна, зв’язок із науковими програмами, планами й темами, визначаються основні методи аналізу, перелічуються форми апробації результатів дослідження.
У першому розділі дисертації “Внутрішня форма слова у поетичному тексті” розкриваються особливості внутрішньої форми слова як лінгвістичної категорії (1.1.), акцентується зокрема на її креативному аспекті (1.2.), доводиться, що ВФ слова є центром перетину референтної, концептуальної та вербальної (поетичної) “картин світу” (1.3.) і виконує у поетичному тексті асоціативно-образну, креативно-регенерувальну, тропотвірну, експресивно-відображальну, когезійну функції (1.4.).
У параграфі 1.1. визначається лінгвістичний статус внутрішньої форми слова. Оскільки ВФ номена є його синкретичним елементом, дослідники пропонують різні трактування названої мовної категорії, кожне з яких виявляє певний її аспект. Назвемо деякі:
– ономасіологічний – ВФ слова розглядається як змістовий елемент у найменуванні мовної одиниці, який фіксує належність слова до певного класу предметів (Л.І. Бєлєхова, М.І. Голянич, Н.І. Мигиріна, Ю.М. Мінералов);
– семасіологічний – ВФ номена є його центральним смисло-семантичним компонентом (О.О. Потебня, В.Г. Варіна, Т.Р. Кияк та інші);
– номінативний – ВФ слова – назва певної ознаки денотата, покладеної в основу найменування (О.О. Потебня, О.С. Снітко, П.О. Селігей, В.І. Чеботай);
– мотиваційний – ВФ слова тлумачиться як “зв’язна ланка” між твірним і похідним; у цьому ключі внутрішню форму лексеми досліджують більшість мовознавців (О.І. Блинова, В.М. Бойчук, Т.Р. Кияк, В.М. Русанівський, Б.О. Плотников);
– когнітивний – ВФ слова трактується як аперцепція та “інтерпретація” відповідної реалії, спосіб семантичного пізнання різнопланових смислових відтінків, заглиблення у “чуттєвий образ” номінації, що дозволяє дешифрувати глибинний зміст лексеми у певній комунікативній ситуації (Л.І. Бєлєхова, Т.Є. Кіс, Ю.І. Мінералов, П.О. Селігей, В.М. Телія);
– образний – ВФ слова – образно-мотиваційний зв’язок між денотацією і конотацією, що дозволяє створювати в тексті різноманітні експресивно-стилістичні ефекти; засіб впливу на семантичний спектр лексеми (Г.О. Винокур, В.Г. Гак, Л.В. Зубова, О.С. Снітко, Л.Г. Хижняк, А.В. Чичерін);
– словотвірний – ВФ лексеми тлумачиться як дериваційний формант: ВФ твірного стає конститутивним “коренем-смислом” похідного (О.І. Блинова, Б.О. Плотников, Е.І. Ханпіра, Д.М. Шмельов).
Деякі вчені (М.І. Голянич, В.Г. Гак, В.М. Манакін, Т.Р. Кияк) розглядають внутрішню форму слова крізь призму різних наук (інтерпарадигмальний аспект), а не лише мовознавчих, оскільки у ній перехрещується онтологічна, ментальна, асоціативно-образна інформація тощо.
У роботі зазначається, що одноаспектне дослідження внутрішньої форми поетичного слова буде неповним, оскільки вивчення взаємодії внутрішньої форми слова і поетичного тексту неможливе без аналізу різних її вимірів: ВФ слова сприяє формуванню поетичної номінації (номінативний), мотивує творче використання лексеми (мотиваційний), ілюструє концепт чи референційний образ номена (ономасіологічний), сприяє семантичному, конотативному розширенню значення лексеми (семасіологічний, образний), її аперцепції (когнітивний), синкретизуючи мотиваційний, концептуальний та асоціативно-образний потенціали поетичного слова. Названі властивості внутрішньої форми слова в аналізованих текстах спрямовані на розширення семантики номена, його креатизацію.
У параграфі 1.2. акцентується на креативному аспекті внутрішньої форми лексеми. У такому ракурсі вона тлумачиться як основа вторинного, асоціативно-образного смислу слова. Порівняймо поетичні сегменти:
Дружиною мені приснились ви (М. Вінграновський), Моя богине-берегине (В. Герасим’юк), Зустрічай мене жінко медвяна / Солодка терпка полинова (І. Римарук).
У слові дружина внутрішня форма репрезентується семою друг (“та, що є другом”), яка пов’язується зі стсл. ДРОУГЪ “товариш, інший”, псл. *drugь “товариш, приятель”, спорідненим з лит. draūgas “супутник”, “товариш”, draugè “разом, спільно”, mdrugti “приєднатися” (в узусі існує парафраза жінка, дружина – супутниця життя).
Кореференти дружина, богиня-берегиня, жінка (медвяна, полинова) завдяки оприявленню різних внутрішніх форм слів відображають диференційні образи-уявлення того самого референта (особи жіночої статі), кожен із яких у тексті виконує певне функціональне навантаження, по-різному проектуючи конкретний смисл лексеми: дружина – жінка, одружена, друг, а також: богиня, королева тощо. Узуальні (берегиня – “та, що береже”; богиня – “та, що божественна”) та оказіональні асоціації досліджуваної лексеми (жінка - медвяна, полинова) актуалізують у художньому тексті креативні образи (оберіг, Бог, мед, полин), розширюючи смислове поле ключових номінацій можливими (домінантними і периферійними) асоціативно-образними ознаками: жінка медвяна – солодка, пахуча (“така, як мед”), полинова – терпка, гірка (“така, як полин”).
Дослідження зв’язку внутрішньої форми і лексичного значення (ЛЗ) слова показало, що ВФ номена є динамічним компонентом його лексичного значення, здатним розширювати асоціативно-образну палітру найменування. Вона:
а) формально будуючи, доповнює ЛЗ, здебільшого є частковою стосовно нього, членує лексичне значення, утворюючи його периферію, дає асоціативні імпульси для оприявлення нових семантичних відтінків слова: травневі ночі (Ю. Андрухович) – ВФ епітета – “такі, як травень”: пахучі, квітучі, життєдайні; малиновий голос (Т. Мельничук) – ВФ епітета – “такий, як малина”: солодкий, достиглий, приємний;
б) здатна збігатися з лексичним значенням, наприклад, випаденець (І. Світличний) – “той, що випадає”: випадковий ↔ випадок ↔ випадати ↔ випаденець .
За ступенем мотивованості (зв’язку внутрішньої форми слова з його лексичним значенням) у роботі розрізняємо етимологічну та узуальну (експліцитну, напівекспліцитну, імпліцитну) внутрішні форми слова (терміни Т.Р. Кияка).
Етимологічна ВФ номена ілюструє початкове смислове наповнення лексеми. Для експлікації її внутрішньої форми (етимона) використовуються етимологічні розвідки: вікно – ВФ – “те, що призначене для ока”.
Узуальна ВФ слова здатна:
– оприявлюватися у лексемі повністю (відкрито) – експліцитна ВФ слова: дідо-всевідо (В. Герасим’юк) – ВФ – “той, що все відає, знає” (лексема з такою внутрішньоформною ознакою для семантичної аперцепції не потребує етимологічних даних чи інтерпретацій тлумачного словника);
– мотивувати лексему частково – напівекспліцитна ВФ номінації: туманівна (прозора дівчина, мрево – М. Сарма) –“та, що пов’язується з туманом” (глибинну семантику внутрішньої форми номена у такому випадку прояснює контекст);
– не мотивувати ЛЗ слова – імпліцитна ВФ номена, яка не розкривається без певних тезаурусних знань, зокрема й етимологічних, хоча вона інформаційно ширша за етимон, оскільки збагачує його асоціативно: вікно, як око, далекоглядне, відкрите, всеосяжне тощо.
Матеріали дослідження показали, що ВФ номінації як креативний компонент смислу слова, реалізуючи свій асоціативно-образний потенціал, може перекодовуватись, семантично оновлюватись. Це дозволило виокремити поетичну внутрішню форму слова, яка експлікує неологічне, “свіже” бачення усталеного у свідомості мовця референта: журавлі-жура (Б. Олійник), журавлі журавлять (Б. Томенчук). Лексема журавлі у різних контекстах оприявлює різні поетичні внутрішні форми – “ті, що журяться”, “ті, що журавлять”.
Поетична ВФ слова в асоціативно-образній організації художнього тексту є найбільш віддаленою від лексичного значення номінації, незважаючи на те, що мовна одиниця формально будується на внутрішній формі: світ (поетична ВФ – “той, що світиться”), а ЛЗ – “1. Сукупність усіх форм матерії як єдине ціле, всесвіт. 3. Земля з усім, що на ній є”.
У семантичну структуру лексеми світ (завдяки реалізації асоціативно-образного потенціалу її поетичної внутрішньої форми) входять усі (конкретні та абстрактні), концептуалізовані в епітетах, метафорах тощо референти. Порівняймо: світ → світло (Г. Чубай), світ → вогонь (Т. Мельничук), світ → білість (О. Слоньовська), світ → святість (В. Стус), світ → ранок (Г. Турелик).
У межах концептуальних координат слова світ може бути нелімітована кількість референтів. Вона залежить від екстралінгвального та мовного досвідів реципієнта, які в поетичному тексті пов’язуються предикацією та іншими концептуальними залежностями, актуалізуючись у зорових (білий, світлий – Г. Турелик), слухових (гамірливий, гучний, німий – В. Симоненко) чи інших антропологізованих образах (ніжний, ласкавий, жорстокий – В. Симоненко).
Семантичне перехрещення внутрішніх форм ключового слова та епітета породжує оказіональний смисл узуальних лексем, доповнює текст художньою “ілюстративністю”, оскільки ВФ слова завжди відсилає до певного образу-уявлення. Саме тому спектр авторських вражень, бачень картини світу (завдяки творчому осмисленню поетичної дійсності реципієнтом) доповнюється сукупністю образів-концептів, матеріалізованих у словах із яскравими внутрішніми формами: світи огнисті (Т. Мельничук) – ВФ – “такі, як вогонь”; світлі (М. Воробйов) – ВФ – “такі, як світло”; ранковий світ (Г. Турелик) – ВФ – “такий, як ранок”.
Окремими видами внутрішньої форми слова, що розглядаються у дисертаційному дослідженні, є синтетична – дорівнює інваріантному значенню словотвірного гнізда – та аналітична – виявляється через характер сполучуваності твірної основи й форманта і властива похідним утворенням (терміни М.І. Голянич): казати→ казка (ВФ – “та, що її кажуть”) → казкар (ВФ – “той, що розказує казки”). У досліджуваній поезії, як правило, актуалізується аналітична ВФ слова – однознакова, двознакова, тризнакова і більше (Н.І. Мигиріна): берегиня (В. Герасим’юк) – ВФ – “та, що береже”; привидонечка (В. Симоненко) – ВФ – “та, яка привиджується” (сема привид + сема донечка); у незнатикуди (І. Світличний) – ВФ – семи не + знати + куди.
Створення неочікуваних асоціативно-образних відтінків і додаткових смислових нашарувань семантики слова відображає безперервність процесу пізнання, при якому ВФ номена залишається його смисловим ядром, здатним семантично перекодовуватись, у такий спосіб збагачуючи поетичне найменування креативно.
У параграфі 1.3. доводиться, що ВФ поетичного слова є центром перетину референтної, концептуальної та вербальної (поетичної) картин світу.
Референтна картина світу – наочна модель дійсності, яка фіксується наочним мисленням (сукупністю відповідних фреймів денотатів).
Концептуальна картина світу – мисленнєве відображення довкілля у концептах (поняттях, уявленнях, образах), концептуальна “рефлексія” на референти, які свідомість зберігає у вигляді названих одиниць, не завжди потребуючи для їх актуалізації унаочнення. Концептуальна картина світу – сфера авербально-поняттєвого мислення.
Вербальна картина світу – модель дійсності, у якій перехрещується концептосфера і лінгвосфера (мовні ресурси). Вона формується лінгво-креативним та образним мисленням. Базисною одиницею мовної картини світу є слово, що матеріалізує концепт певного референта великою мірою завдяки реалізації асоціативно-образного потенціалу своєї внутрішньої форми – концептуально-мовного образу, який синкретизує референтну, поняттєву і мовну картини світу, оскільки є “містком”, що поєднує екстралінгвальну і вербальну стадії номінативного акту.
ВФ слова як зв’язок поняття про референт і вербального знака перехрещує у свідомості реципієнта наочне та авербально-поняттєве мислення (унаочнений предмет ↔ поняття, уявлення про нього).
Авербально-поняттєве (концептуальне) мислення, трансформуючись у лінгвально-креативний (мовотвірний) вимір, прогнозує у художньому тексті неосмисл узуального слова та його аперцепцію завдяки пошуковому мисленню, оператором якого, на нашу думку, є ВФ слова як його мовний консенквент (семантичний умовивід).
|
