Бордюгова Г.Ю. Міжнародне спортивне право як основа для формування національної галузі права \"Спортивне право України\"

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної теми дисертаційного дослідження, визначено його об'єкт, мету, завдання, методологічні та теоретичні основи, розкрито новизну і практичне значення роботи.

У Розділі 1 під назвою "Історія формування галузі міжнародного спортивного права" який складається із двох підрозділів, автор досліджує об’єктивні передумови виникнення та становлення міжнародного спортивного права, аналізує основні чинники, які впливали на його становлення та укріплення в системі міжнародного спортивного права, досліджує значну роль міжнародних спортивних організацій у формуванні цієї галузі, дає визначення поняття "міжнародне спортивне право". Дисертантом зроблено висновок про достатність підстав для визначення існування міжнародного спортивного права як самостійної галузі міжнародного права; відображена специфіка імплементації норм міжнародного спортивного права у національне спортивне законодавство, проаналізовано співвідношення галузей міжнародного та національного спортивного права.

У Розділі 2 під назвою "Правові аспекти формування національної галузі спортивного права", що складається із шести підрозділів, обґрунтовується наявність галузеутворюючих підстав для виділення спортивного права в якості самостійної галузі; досліджуються його зміст та система, специфіка та характерні риси регульованих цією галуззю суспільних відносин, особливості джерел спортивного права, його місце в системі права України та особливості методу регулювання; обґрунтовується наявність достатніх критеріїв для виділення спортивного права як самостійної комплексної галузі права, дане визначення поняття "спортивне право".

Зокрема, велика увага приділена обґрунтуванню наявності комплексного методу правового регулювання, специфічного для спортивного права, оскільки саме відсутність самостійного методу використовується багатьма зарубіжними вченими для висновку про неможливість виокремлення спортивного права в самостійну галузь.

В дисертації обґрунтовується особливість юридичних фактів, які породжують спортивні правовідносини, аналізується специфіка балансу юридичних фактів, пов'язаних з волею учасників спортивних правовідносин, та не пов'язаних із нею, які відносяться до сфери ризиків, невід'ємно поєднаних із змагальним характером спортивної діяльності. Підкреслюється також імперативний характер регламентації юридичних фактів начебто рекомендаційними за природою актами міжнародних організацій, які відповідають за організацію змагань в тому чи іншому виді спорту, які де-факто, є імперативними для спортсменів, котрі бажають брати участь в таких змаганнях.

Специфіка методу підкреслюється ще і в тому плані, що в спортивному праві домінують засоби впливу, засновані на нормах, які не можна віднести прямо до жодного з різновидів класифікації, які поєднують дозвільні і уповноважуючі елементи диспозиції з обмежувальними гіпотезами. Це особливо притаманно для правил гри, правил проведення змагань. Підкреслюється також особливість ролі норм-принципів та можливість їх прямого застосування і навіть покладання юридичної відповідальності за їх порушення. Дисертантом наголошується також, що процесуальні норми спортивного права, на відміну від абсолютної більшості інших галузей вітчизняного права, встановлюються не законодавцем, а самоврядними спортивними організаціями.

В якості окремого критерію для виділення спортивного права як самостійної комплексної галузі дисертантом обґрунтовуються особливості принципів спортивного права як загальних, так і видових, притаманних окремим видам спорту: принцип чесної гри, принцип врегулювання спорів всередині замкнутої системи спортивних квазі-арбітражних органів, принцип переважної неоспорюваності рішень спортивних суддів під час змагань, принцип об'єктивної відповідальності незалежно від вини за дії третіх осіб (клубів та національних асоціацій за дії вболівальників, а також за забезпечення безпеки на спортивних аренах під час змагань); незастосування форм вини як самостійної підстави для відповідальності і віднесення їх лише до сфери пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин. Застосовуючи зазначені об'єктивні критерії, більш детально викладені в тексті дисертації, дисертант робить загальний підсумовуючий висновок про наявність об'єктивних підстав для виділення спортивного права в окрему комплексну галузь.

У третьому Розділі "Вплив нормотворчої діяльності спеціалізованих міжнародних організацій з розвитку міжнародного спортивного права на формування національного спортивного законодавства" досліджується необхідність, процес та напрямки гармонізації спортивного законодавства України із міжнародним спортивним законодавством, законодавством Європейського Союзу, яке регулює питання спорту на європейському рівні, досліджуються оптимальні шляхи та практичні механізми імплементації міжнародно-правових актів зі спортивного права в український законодавчий масив, аналізуються специфічні особливості такої імплементації, пов’язані зі складністю механізму міжнародної регламентації спортивної діяльності.

В цьому розділі дисертантом проаналізовано низку міжнародно-правових актів, які містять засадничі положення щодо регулювання міжнародного спортивного руху, його принципи та зобов’язують міжнародне співтовариство дотримуватися цих вимог та сприяти їх виконанню; досліджено вплив цих міжнародних актів на особливості їх застосування в межах України без процедури "державної імплементації", особливості відповідальності держави в особі її спортивних федерацій за недотримання вимог міжнародних нормативних документів, виданих міжнародними неурядовими спортивними організаціями та державними об’єднаннями та зроблено низку висновків щодо оптимізації імплементації норм міжнародного спортивного права в національне спортивне законодавство.