Борисенко Г.О. Правове регулювання оподаткування туристичних послуг в Україні

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її предмет, об’єкт, мета та завдання, викладається методологічна та теоретична основи роботи, наукова новизна дослідження, його теоретичне і практичне значення та апробація результатів.

Розділ 1 «Загальна характеристика оподаткування туристичних послуг в Україні» складається із трьох підрозділів, в яких подано визначення поняття туристичних послуг, досліджуються теоретичні аспекти юридичної конструкції податку та проводиться аналіз досвіду оподаткування туристичних послуг в країнах світу.

 У підрозділі 1.1 «Поняття, сутність та види туристичних послуг як об’єкта оподаткування» досліджуються чинники, що гальмують розвиток туристичної індустрії в Україні.  До таких дисертантом найперше віднесено недосконале законодавство про оподаткування туристичних послуг. 

            У підрозділі визначається система нормативних актів, якими регулюється туристична діяльність в Україні, пропонуються різні підходи до їх класифікації. На підставі проведеного дослідження дисертант доходить висновку про необхідність суттєвого удосконалення законодавства про туристичну діяльність, а особливо законодавства про оподаткування туристичних послуг. Обґрунтовується необхідність розробки та прийняття Туристичного кодексу, висловлюються пропозиції щодо його змістового наповнення.

            Суттєву увагу у підрозділі приділено аналізові категорії «туристичні послуги», зокрема встановлюється її співвідношення з термінами «туризм», «туристичний продукт». Визначаються види та основні риси туристичних послуг. Ґрунтуючись на результатах проведеного аналізу, дисертантом запропоновано низку заходів, спрямованих на стимулювання розвитку туристичної галузі.

У підрозділі 1.2 «Зміст юридичної конструкції податку та класифікація податків, що справляються з туристичних послуг» досліджується кілька основних правових конструкцій податкового права та проводиться класифікація податків і зборів, що їх сплачують суб’єкти господарювання – туристичні оператори та туристичні агенти. Головним підходом до поділу податків і зборів обирається підхід адресного спрямування цих обов’язкових платежів – до державного бюджету України або цільових позабюджетних фондів чи до місцевих бюджетів.

У підрозділі зроблено важливі теоретичні висновки, що стосуються встановлення сутності основних категорій податкового права, а саме категорій «елементи податку», «елементи оподаткування», «податковий механізм», «механізм податку». На думку дисертанта, юридична конструкція «механізм податку» не збігається за змістом із поняттям «податковий механізм». Поряд із встановленням конкретних видів податків та їхніх елементів, до податкового механізму включаються і принципи побудови податкової системи, санкції, що застосовуються за неналежне виконання податкового обов’язку, інший інструментарій, з допомогою якого держава впливає на поведінку платників податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Тобто поняття податкового механізму є значно ширшим, ніж поняття механізму податку і охоплює останнє.

Юридична конструкція «елементи закону про податок» − це самостійна правова категорія, що характеризує структуру найважливішого джерела податкового права – закону про податок. Ця категорія взаємодіє з конструкцією «елементи правового механізму податку» чи «елементи податку», оформлюючи зміст податку у вигляді  правових норм та закріплюючи в статтях нормативного акта. Конструкція «елементи закону про податок» забезпечує зовнішнє вираження сутності податку в нормативному акті вищої юридичної сили.

Встановлено, що юридичні конструкції «елементи оподаткування» та «елементи податку» є різними за змістом. Поняття оподаткування охоплює собою процеси встановлення та справляння податків, процедуру їх сплати, визначає інші механізми, що вводяться в дію відповідно до сформованої в державі податкової політики. Тобто зміст категорії оподаткування не обмежується виключно встановленням податку. У дисертації наголошується, що застосовуючи термін «елементи оподаткування», необхідно враховувати складники і тих правовідносин, що виникають у сфері правозастосування. Водночас юридична конструкція «елементи податку» є схемою-шаблоном для побудови податкових норм у нормативних актах, що впроваджують податок. Визначено, що для дослідження змістовного наповнення податку доцільно використовувати дефініцію «елементи податку». Юридична конструкція «елементи податку» включає складові частини податку: платник податку; об’єкт; ставка податку; податковий період; строки сплати податків і зборів; строки подання податкової звітності; джерела сплати податків; порядок обчислення податку чи збору; адресність спрямування обов’язкового платежу; податкові пільги. Ця категорія має особливе значення на стадії встановлення податку (збору).

присвячено дослідженню величини податкового навантаження на туристичну галузь у зарубіжних країнах. У результаті аналізу досвіду Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Іспанії, Греції, США, Франції, Німеччини, Японії та інших країн з’ясовано, що для формулювання певних висновків не можна порівнювати лише ставки податків. Вивчення податкового законодавства та розвитку економіки передових країн дало змогу виявити, що при існуванні навіть високих податкових ставок багато держав стимулюють розвиток туристичної галузі шляхом зменшення кількості податків і надання пільг. На підставі викладеного, зроблено висновок, що найважливішою умовою нормального функціонування й підвищення ефективності діяльності туристичних фірм є вдосконалення системи оподаткування, закріплення права на податкове планування та інших пільг, що в результаті сприяє розширенню індустрії туризму в цілому і збільшенню надходжень від цієї галузі до бюджетів.

Розділ 2 «Правові засади адміністрування податків з туристичних послуг в Україні» складається з двох підрозділів, в яких висвітлюються питання визначення поняття суб’єктів надання туристичних послуг як платників податків та здійснюється аналіз правового регулювання справляння податків і зборів з туристичних послуг контролюючими органами. Особлива увага приділяється питанням взаємодії контролюючих органів з органами внутрішніх справ при адмініструванні податків і зборів.

Підрозділ 2.1 «Суб’єкти надання туристичних послуг як платники податків» присвячено визначенню поняття «суб’єкт податкових правовідносин». Встановлено, що таким є конкретний суб’єкт фінансового права, який реалізує суб’єктивні права і юридичні обов’язки, вступивши в правовідносини сплати (обрахування, декларування, перерахування), адміністрування (контролю, примусу) обов’язкових платежів до публічних фондів грошових коштів на підставі фінансово-правових норм, згрупованих в інститутові податкового права. Досліджено правосуб’єктність осіб, які надають туристичні послуги, як учасників правовідносин з приводу сплати податків, інших обов’язкових платежів, зберігаючи загальний підхід, встановлений для суб’єктів фінансових правовідносин. Доведено, що загальна податкова дієздатність туристичних операторів та туристичних агентів юридичних осіб настає одночасно із правоздатністю, яка виникає з моменту внесення запису про підприємство до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Із цього моменту туристичний оператор має загальну податкову правосуб’єктність і може бути суб’єктом податкових правовідносин, наприклад, з приводу плати за землю, внесків до соціальних фондів тощо. Спеціальна ж податкова дієздатність у туристичного оператора виникає лише після отримання ліцензії. Усе сказане, на думку дисертанта, є актуальним і для туристичного агента – юридичної особи, крім того, що загальна правоздатність у туристичного агента ширша, ніж у туристичного оператора, оскільки туристичний агент може займатись ще й іншими видами діяльності, які не підлягають ліцензуванню. Встановлено, що право на здійснення посередницької діяльності з реалізації туристичного продукту, характерних і супутніх послуг виникає у туристичного агента виключно з моменту прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії на провадження туроператорської чи турагентської діяльності. Як наслідок, одночасно виникає і спеціальна податкова дієздатність.

Підрозділ » присвячено дослідженню питання адміністрування податків і зборів з туристичних послуг. Встановлено, що правова конструкція «справляння податків» спрямована на охоплення двох видів податкових правовідносин. До першого виду входять відносини, пов’язані з добровільним виконанням платником податку обов’язку зі сплати податку чи збору, іншого платежу до бюджету чи позабюджетного фонду, а також правовідносини з приводу камеральних і планових та деяких позапланових виїзних податкових перевірок.

До другого виду правовідносин дисертант пропонує відносити ті з них, що виникають через невиконання обов’язку платника податків, тобто у разі несплати або неповної сплати податку чи збору у встановлений законодавством строк. До цієї групи включено також правовідносини, пов’язані із проведенням певних позапланових перевірок контролюючими органами, направленням податкових повідомлень та вимог, нарахуванням штрафних санкцій, зверненням вимог на грошові кошти платника податку та інше майно.

Певна увага у підрозділі приділена уточненню поняття «адміністрування податків».

Здійснено порівняння організації справляння обов’язкових платежів органами Державної податкової служби України та іншими контролюючими органами, проаналізовано чинну правову базу, що визначає повноваження контролюючих органів у сфері податкового контролю.

У підрозділі встановлено головні чинники, які сприятимуть посиленню протидії ухиленню від сплати податків суб’єктами господарювання і ліквідації корупційних проявів у діяльності контролюючих органів. Основним таким чинником визначено ефективну взаємодію правоохоронних органів з контролюючими.

Розділ 3 «Правовий механізм справляння окремих видів податків з туристичних послуг в Україні» присвячено аналізу елементів окремих податків і формулюванню конкретних пропозицій щодо зміни нормативних актів з метою оптимізації податкової системи і розвитку туристичної індустрії в Україні.

У підрозділі 3.1 «Податки, збори, інші обов’язкові платежі з туристичних послуг, що направляються до державного бюджету та загальнодержавних позабюджетних цільових фондів» здійснюється аналіз  елементів таких обов’язкових платежів: податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та внесками на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Обґрунтовано доцільність надання права платникам податку на додану вартість самостійно обирати «момент визначення податкової бази», тобто сплачувати податок з моменту фактичного обслуговування. Для усунення подвійного оподаткування нарахувань на заробітну плату та наближення сутності податку на додану вартість до його визначення, дисертантом запропоновано змінити порядок обчислення податкового зобов’язання з податку на додану вартість шляхом застосування нефіксованої ставки податку.

Поряд з цим, дисертант наголошує на необхідності повернення в законодавство нульової ставки на в’їзний туризм і запровадження норм щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість оборотів з реалізації послуг щодо організації екскурсійного обслуговування туристичними операторами та туристичними агентами на території України.

Ставку податку на прибуток юридичних осіб туристичних  підприємств дисертант пропонує знизити до 20%, а в перші три роки діяльності взагалі звільняти від сплати податку на прибуток за умови  використання цих коштів на розвиток об’єктів санаторно-курортного, спортивного, туристсько-екскурсійного та іншого рекреаційного розвитку. Після трирічного строку слід дозволити знижувати ставку податку до 15 % у період міжсезоння.

У підрозділі 3.2 «Податки та збори з туристичних послуг, що направляються до місцевих бюджетів» досліджено загальнодержавні податки, які можуть або розподілятися між бюджетами (плата за землю), або в повному обсязі направлятися до місцевих бюджетів (податок з власників транспортних заходів, податок з доходів фізичних осіб), а також місцеві податки і збори.

Сформульовано висновки, що єдина ставка податку з доходів фізичних осіб порушує соціальну справедливість та рівномірний розподіл між платниками податків податкового тягаря, і оскільки можливості різних фізичних осіб різні, то для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки. Тобто ставки податку з доходів фізичних осіб мають бути закладеними до прогресивної шкали з урахуванням розміру доходів від заробітної плати та інших джерел. У зв’язку з цим, дисертантом запропоновано власний підхід до визначення ставки податку з доходів фізичних осіб.

Наголошено на необхідності  удосконалення принципів адміністрування місцевих податків і зборів. Пропонуються конкретні кроки у цьому напрямку, зокрема висловлено пропозицію доповнити систему місцевих податків і зборів туристичним збором та «нудотним» збором. Аналізується сутність та зміст названих зборів.