Бойко Д.В. Правова природа доменних імен Інтернет

Короткий зміст

У Вступі висвітлені актуальність теми дослідження, мета і задачі, структура дисертації, основні висновки і положення, які визначають наукову новизну дисертації, її теоретичне і практичне значення.

Розділ 1 присвячений загальним положенням про доменні імена. Автором досліджується історія виникнення системи доменних імен як частини мережі Інтернет. Визначені характерні риси доменних імен, які необхідно враховувати при дослідженні правової природи доменних імен. Крім того, проаналізовано особливості правового регулювання функціонування мережі Інтернет. Показано обумовленість правового регулювання доменних імен окремими особливостями мережі Інтернет. Автором аналізується чинники, які впливають на правове регулювання доменних імен.

В Підрозділі 1.1. розглядається історія виникнення системи доменних імен та значення цієї системи для функціонування мережі Інтернет. При цьому автор дійшов висновку про те, що система доменних імен виникла як закономірний етап розвитку мережі Інтернет і своїм існуванням зобов’язана цій мережі.

У Підрозділі 1.2. дисертантом були досліджені онтологічні риси доменних імен, запропоновано розподіл доменних імен на види.

В результаті автор прийшов до висновку про те, що доменне ім’я зовні являє собою текстову стрічку довжиною до 255 знаків, що розділена комами на частини довжиною до 63 знаків і яка складається з букв та цифр латинського алфавіту.

За своїм характером доменне ім'я є унікальним, оскільки технічні особливості системи доменних імен виключають можливість існування в цій системі двох тотожних доменних імен.

Той факт, що система доменних імен є частиною мережі Інтернет, обумовлює те, що доменне ім’я у власному розумінні не існує поза цією мережею. Доменне ім’я є доменним іменем у власному розумінні тоді та оскільки воно є частиною системи доменних імен та функціонально забезпечує адресацію в мережі Інтернет. Тому використання доменних імен обмежено лише поширенням мережі Інтернет. З огляду на зазначене вище, використання доменного імені по своїй суті є міжнародним.

Дисертантом виділені головні функції доменних імен, якими є ідентифікація ресурсу в мережі Інтернет та забезпечення адресації в цій мережі.

                Автором також запропоновано розділити види доменних імен на рівні (доменне ім'я другого, третього, четвертого рівня тощо) – в залежності від рівня делегування цього доменного імені; а також на типи – в залежності від типу домену верхнього рівня, в якому делеговано доменне ім'я.

Підрозділ 1.3. присвячений визначенню особливостей адміністрування системи доменних імен Інтернет та чинникам, які обумовлюють ці особливості.

Так, адміністрування всім доменним простором здійснюється Інтернет Корпорацією з присвоєння адрес та імен (ICANN). Дисертантом встановлено, що ICANN є неурядовою некомерційною організацією, якій притаманні окремі функції міжнародної організації. Адміністрування окремими сегментами доменного простору здійснюється спеціальними організаціями – адміністраторами реєстрів, акредитованими ICANN.

З правової точки зору, адміністрування доменного простору полягає у встановлення через механізми приватних правочинів про приєднання обов’язкових правил, що визначають окремі аспекти обігу доменних імен та загальні засади захисту прав на доменні імена.

При правовому регулюванні доменних імен слід враховувати те, що доменні імена є частиною мережі Інтернет та наслідки, що з цього випливають. Тому дисертант дійшов висновку, що при визначенні доцільності нормативного регулювання доменних імен на національному рівні слід виходити з того, що регулювати можна лише ті відносини, які зачіпають публічні інтереси та можуть бути адекватно врегульовані актами національного законодавства.

З урахуванням зазначеного вище дисертант вбачає, що регулятивний вплив на відносини, елементом яких є доменні імена, слід обмежити такими напрямками:

-          визначення доменних імен як об'єктів права, встановлення місця доменних імен у системі об'єктів цивільних прав;

-          визначення змісту права на доменне ім'я. При цьому, на думку дисертанта, зміст права на доменне ім'я має ґрунтуватися на дослідженні особливостей доменних імен як об’єкту;

-          встановлення ключових моментів правового режиму набуття права на доменне ім'я та правового режиму здійснення права на доменне ім'я.

-          визначення на законодавчому рівні особливостей розгляду та вирішення спорів про доменні імена.

Автор дійшов висновку, що решта відносин, пов’язаних з доменними іменами, не потребує законодавчого впливу на національному рівні.

Розділ 2 присвячений дослідженню доменних імен Інтернет як об’єктів права, а також виявленню місця доменних імен в системі об’єктів цивільних прав. Автор виходить з того, що перед характеристикою доменних імен як об’єктів права та визначенням місця доменних імен в системі об’єктів цивільних прав, необхідно визначити зміст категорій “об’єкт права” та “система об’єктів цивільних прав” як передумови подальших досліджень.

Визначенню поняття “об’єкт права” присвячений Підрозділ 2.1. В ході дослідження автор критично переосмислив висловлені в теорії приватного права точки зору відносно правової сутності об’єктів права та прийшов до єдиного розуміння категорії “об’єкт права”. Дисертант доводить, що об’єкти права та система об’єктів права мають національний характер і їх особливості визначаються нормами національного законодавства.

На підставі проведених вказаних вище досліджень правової сутності об’єктів права розкривалася, власне, характеристика доменних імен Інтернет як об’єктів права. В ході цього автор дійшов висновку про те, що з позиції чинного законодавства України є правові підстави вважати доменне ім'я об’єктом права.

Крім того, були виділені наступні ознаки доменних імен, як об’єктів права:

-                      нематеріальний характер доменних імен;

-                      виключний характер доменних імен;

-                      міжнародний характер використання доменних імен, що не може бути обмежений кордонами певної країни.

Дисертант висловив точку зору, що на національному законодавчому рівні потребують визначення вимоги охороноздатності доменних імен як об'єктів права, які враховували б публічні інтереси. Такий перелік вимог охороноздатності повинен мати виключний характер та не підлягати розширеному тлумаченню. На думку дисертанта, такими вимогами мають стати:

1).           Неприпустимість порушення реєстрацією доменного імені прав володільців інших суміжних об'єктів. Це правило має реалізовуватися шляхом заборони реєстрації доменного імені, що порушує права інших осіб, за умови відсутності у реєстранта прав на інший об’єкт, тотожний за виразом доменному імені.

2).           Дотримання правил моралі та етики.

3).           Необхідність спеціального погодження використання у доменному імені офіційних назв країн, органів державної влади та місцевого самоуправління.

У Підрозділі 2.2. дисертант зосередив увагу на визначенні місця доменних імен Інтернет в системі об’єктів права, в результаті чого дійшов наступних висновків.

Доменні імена за їх правовою природою слід віднести до засобів індивідуалізації як виду об'єктів інтелектуальної власності. При цьому відсутність на законодавчому рівні визначення доменних імен як об'єктів права інтелектуальної власності негативно впливає на можливість адекватної охорони прав як їх володільців, так і третіх осіб. З огляду на це, автором запропоновано доповнити перелік об'єктів інтелектуальної власності у ст. 420 чинного Цивільного Кодексу України доменними іменами як об’єктами інтелектуальної власності.

Підрозділ 2.3. присвячений співвідношенню доменних імен Інтернет та суміжних об’єктів, таких як імена фізичних осіб, знаки для товарів і послуг, комерційні (фірмові) найменування та найменування юридичних осіб.

Дослідження цього співвідношення побудовано за принципом формулювання вичерпного переліку випадків обмеження права на певний об’єкт правом на тотожний за виразом інший об’єкт. Зокрема, запропоновано сформулювати правила, коли використання одного об’єкту вважатиметься порушенням прав володільця іншого об’єкту або випадки, на які не розповсюджується правомочність забороняти використання такого об’єкту.

Стосовно співвідношення доменних імен та імен фізичних осіб вказані вище обмеження були сформульовані наступним чином:

-                      порушенням права фізичної особи на ім'я є використання цього імені в доменному імені поряд з елементами, які порочать честь та гідність фізичної особи.

-                      порушенням права фізичної особи на ім'я є таке його використання в доменному імені, яке адресує до ресурсу в мережі Інтернет, на якому розміщені матеріали, які порочать честь та гідність фізичної особи – носія такого імені.

-                      порушенням прав автора або виконавця слід визнати реєстрацію третьою особою доменного імені, яке співпадає з іменем такого автора або виконавця у тому випадку, якщо таке доменне ім'я адресує до ресурсу в мережі Інтернет, на якому розміщені твори такого автора або виконавця.

-                      обмеженням права використання свого імені для ідентифікації себе в мережі Інтернет шляхом реєстрації відповідного доменного імені слід визнати неможливість реєстрації свого імені в якості доменного імені в доменах, що не призначені для реєстрації доменних імен фізичними особами.

При визначенні співвідношення доменних імен та знаків для товарів і послуг автор дійшов висновку, що при всій зовнішній подібності доменних імен зі знаками на товари і послуги, наявність принципових відмінностей унеможливлює розуміння доменного імені як похідного виду торговельної марки. З урахуванням цього, застосування словесного елементу (або схожого з ним до ступеня змішування) знаку для товарів і послуг у доменному імені слід визнати застосуванням такого знаку із всіма відповідними наслідками.

В той же час було б необґрунтованим визнавати будь-яке використання певного знаку в якості доменного імені порушенням прав володільця цього знаку. Адже законодавство містить виключення із цього правил, встановлюючи випадки, коли використання певного знаку третьою особою без дозволу володільця прав на певний знак не визнається порушенням прав на такий знак. На думку дисертанта, такі виключення щодо доменних імен мають бути сформульовані таким чином:

1).           Не є порушенням прав на знак для товарів і послуг використання словесної охоронюваної частини такого знака іншою особою у доменному імені за умови, що таке доменне ім'я було зареєстровано до подачі заявки на реєстрацію знака або, якщо був заявлений пріоритет – до дати пріоритету. Вказане вище правило втілено у законодавстві України: відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знак для товарів і послуг”, “Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на випадки, зокрема: “здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки”; “некомерційного використання знака”; “добросовісного застосування ними своїх імен чи адрес”.

2).           Не є порушенням прав на знак для товарів і послуг використання третьою особою в якості доменного імені позначення, словесна охоронювана частина якого відповідає такому знаку, у тому випадку, якщо особа, яка зареєструвала доменне ім'я, має відповідне право на інший словесний, аналогічний за написанням об’єкт права (знак для товарів і послуг, охоронювана частина промислового зразка, окремі об’єкти авторського права тощо). З урахуванням цього дисертантом було запропоновано доповнити ч. 6 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” абзацом 8 наступного змісту: “реєстрація словесної охоронюваної частини знаку в якості доменного імені за умови наявності у володільця такого доменного імені права на інший, аналогічний за написанням об’єкт права”.

Стосовно найменувань юридичних осіб обмеження права забороняти використання такого найменування у тотожному доменному імені слід, на думку автора, сформулювати таким чином:

1).           Не є порушенням права на найменування юридичної особи використання такого найменування в доменному імені за умови реєстрації такого доменного імені до моменту набуття права на найменування юридичної особи.

2).           Не є порушенням права на найменування юридичної особи застосування такого найменування у доменному імені, яке здійснюється на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою слід визнати реєстрацію доменного імені, яке співпадає з фактично належним володільцю доменного імені іншим об’єктом права, як-то: іменем цієї особи, знаком для товарів та послуг, об’єктом авторського права тощо.

На підставі вказаного вище, дисертантом запропоновано доповнити ст. 90 Цивільного Кодексу України частиною 6 наступного змісту: “Не вважається порушенням права володільця найменування юридичної особи використання третьою особою такого найменування в іншому суміжному об’єкті права на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою може вважатися законне набуття третьою особою права на такий суміжний об’єкт до моменту набуття права на найменування юридичної особи володільцем цього права; використання третьою особою у суміжному об’єкті позначення, яке співпадає з об’єктом права, що належить цій третій особі”.

Обмеження щодо комерційних найменувань автором запропоновано сформулювати наступним чином:

1).           Не є порушенням прав на комерційне найменування застосування такого комерційного найменування у доменному імені за умови реєстрації цього доменного імені до моменту набуття права на комерційне найменування.

2).           Не є порушенням права на комерційне найменування застосування такого комерційного найменування або його охоронюваної частини у доменному імені у тому випадку, коли таке застосування не може призвести до змішування діяльності, товарів або послуг володільця права на комерційне найменування та володільця доменного імені.

3).           Не є порушенням права на комерційне найменування застосування такого комерційного найменування або його охоронюваної частини у доменному імені, що здійснюється на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою слід вважати реєстрацію доменного імені, що співпадає з фактично належним володільцю цього доменного імені об’єктом права, як-то: іменем фізичної особи, фірмовим найменуванням іншої юридичної особи, найменуванням юридичної особи, знаком для товарів і послуг, об’єктом авторського права тощо.

З урахуванням викладеного вище запропоновано доповнити ст. 489 Цивільного Кодексу України частиною 5 наступного змісту: “Не вважається порушенням права володільця комерційного найменування використання третьою особою такого найменування в іншому суміжному об’єкті права на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою може вважатися законне набуття третьою особою права на такий суміжний об’єкт до моменту набуття права на комерційне найменування володільцем останнього; використання третьою особою у суміжному об’єкті позначення, яке співпадає з об’єктом права, що належить цій третій особі”.

Розділ 3 дисертаційної роботи присвячений дослідженню особливостей правового режиму доменних імен Інтернет. Дисертантом на основі аналізу загальнотеоретичних аспектів категорії “правовий режим” були визначені особливості правового режиму набуття та здійснення права на доменне ім'я. При цьому автором проведено розмежування права на реєстрацію доменного імені та, власне, права на доменне ім'я. Окрема увага приділена змісту права на доменне ім'я, виявлені та розкриті окремі правомочності цього права.

Так, у Підрозділі 3.1. висвітлені загальнотеоретичні засади категорії “правовий режим” як методологічної передумови дослідження правового режиму доменних імен. В ході дослідження були критично осмислені погляди вчених-цивілістів щодо категорії “правовий режим”. В результаті автор дійшов до розуміння правового режиму як відносно усталеного порядку регулювання, що являє собою комплекс засобів правового регулювання, призначений для регулювання певних відносин і детермінований особливостями об’єкту регулювання та метою регулювання.

При цьому дисертант погодився із думкою В.І.Сенчищева про те, що описати правовий режим того чи іншого об’єкту – значить у всіх подробицях розкрити, зокрема, особливості виникнення та здійснення права на такий об’єкт. З точки зору автора, в ході реалізації такого підходу слід спиратися у певній мірі на дослідження змісту суб’єктивного права на доменне ім'я. Така точка зору обґрунтовується тим, що виникнення та здійснення права передбачає встановлення змісту відповідних окремих правомочностей, які разом складають зміст суб'єктивного права.

Підрозділ 3.2. присвячений дослідженню правового режиму набуття права на доменне ім'я. Дисертантом вперше розкрито особливості права на реєстрацію доменного імені, розглянуто специфіку набуття права на доменне ім'я в родових доменах верхнього рівня та доменах верхнього рівня кодів країн.

В ході дослідження розкривається зміст фактичних відносин з реєстрації доменних імен, аналізується правова природа та особливості відповідних угод про реєстрацію доменних імен.

В результаті автор дійшов висновку про те, що правовий режим набуття права на доменне ім'я є приватноправовим за своїм змістом та опосередковується сукупністю приватноправових методів регулювання.

Право на реєстрацію доменного імені також є приватним за своїм характером на відміну від прав “на одержання права” на інші об’єкти інтелектуальної власності, охорона яким надається на реєстраційній основі (винаходи, торговельні марки тощо).

Дисертантом обґрунтовано, що право на реєстрацію доменного імені обмежено вимогами до змістовно-логічної частини доменного імені, що реєструється, та вимогами до правосуб’єктності реєстранта, які носять виключний характер обмежень набуття права на доменне ім'я.

При цьому вимоги до змістовно-логічної частини доменного імені включають в себе обов’язкові вимоги до синтаксису доменного імені. Крім того, в залежності від особливостей домену, в якому реєструється доменне ім'я, вимоги до логічного змісту доменного імені включають вимоги про відповідність доменного імені зареєстрованому знаку для товарів та послуг. Також, до цієї групи вимог слід віднести вимоги до того, що обране для реєстрації доменне ім'я не повинно порушувати прав третіх осіб на аналогічний словесний елемент.

Вимоги до правосуб’єктності реєстранта включають в себе вимоги до обсягу дієздатності особи, що укладає правочин про реєстрацію доменного імені. В залежності від виду домену, в якому реєструється доменне ім'я, до суб’єктів пред’являються додаткові вимоги щодо належності їх до певної спільноти.

У Підрозділі 3.3. автором виявлені особливості правового режиму здійснення права на доменне ім'я, розкрито зміст цього права. Так, дисертант зазначає, що джерелом визначення змісту права на доменне ім'я є відповідні договори про реєстрацію доменного імені, але зміст цього права в цих договорах не визначені достатнім чином, більшість правомочностей володільців прав на доменне ім'я також достатнім чином не формалізовані. На думку автора, за своєю природою, такі правомочності є нормами-звичаями.

Серед “позитивних” правомочностей права на доменне ім'я як елементу правового режиму здійснення цього права дисертантом виділені наступні:

1).           право на використання доменного імені для адресації до ресурсу в мережі Інтернет;

2).           право на делегування доменів нижчого рівня у своєму доменному імені;

3).           право видавати виключну ліцензію на використання доменного імені;

4).           право на використання доменного імені для ідентифікації себе та своїх товарів (послуг) шляхом застосування в рекламі, фірмових бланках, документах, у маркуванні товарів тощо.

Крім “позитивних”, автором було виділено також групу правомочностей, що виконують “негативну” функцію:

1).           право забороняти використовувати доменне ім'я для адресації в мережі Інтернет. Зазначене право є безумовним та таким, що фактично не може бути порушено внаслідок технічної неможливості одночасного існування двох функціонуючих доменних імен, які б відсилали до різних інформаційних ресурсів;

2).           право забороняти третім особам вживати доменне ім'я без згоди його володільця для маркування товарів та послуг, у документах тощо.

                Крім того, автор дійшов висновку, що правовий режим здійснення права на доменне ім'я також є приватноправовим за своїм характером, оскільки опосередковується приватноправовими механізмами.