Браніцький О.М. Правове становище спеціалістів сільського господарства

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, характеризується ступінь її дослідження в спеціальній літературі, визначаються мета та завдання, об’єкт, предмет. Зазначається науково-методологічна основа проведеного дослідження. Розкривається наукова новизна та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, а також формулюються положення, що виносяться на захист.

У Першому розділі “Правове становище спеціалістів сільського господарства як юридична категорія”, що складається з трьох підрозділів, розглянуто категорію “правове становище”, визначено характерні ознаки спеціалістів сільського господарства як суб’єктів аграрних правовідносин та проаналізовано чинне законодавство, що регламентує діяльність спеціалістів сільського господарства.

У Підрозділі 1.1. “Поняття правового становища спеціалістів сільського господарства” розкрито юридичну сутність категорії “правове становище”, виявлено елементи, які входять до структури даної юридичної категорії.

Дослідження теоретичних здобутків розуміння категорії “правове становище” дало можливість зробити висновок про існування двох підходів до тлумачення даного правового явища. Підхід перший. Група дослідників (М.Г. Матузов, Л.Д. Воєводін, О.Ф. Скакун) дотримуються думки, що категорії “правове становище” і “правовий статус” тотожні, визначаючи при цьому правове становище (статус) як “збірну” категорію, яка закріплює всі легальні засоби і способи, що визначають фактичне положення особи в суспільстві. Такий підхід, на нашу думку, має надто складну структуру, яка дещо обтяжена великою кількістю структурних елементів, та утруднює чітке визначення серцевини даної категорії. Тому, автор поділяє думку другої групи дослідників (М.В. Вітрук, В.О. Кучинський, О.А. Лукашева), які розмежовують поняття “правове становище” і “правовий статус”. У процесі виконання дисертаційного дослідження визначено структурні елементи правового становища спеціалістів сільського господарства і зроблено висновок, що основним елементом правового становища спеціалістів сільського господарства є правовий статус, до якого включаються права, обов’язки та гарантії їх реалізації, а також правосуб’єктність як передумова виникнення правового статусу та юридична відповідальність – як звіт суб’єкта за свою діяльність.

Дослідивши правову природу та виявивши структурні елементи, дисертант, спираючись на сучасні тенденції розвитку теорії аграрного права, формулює поняття правового становища спеціалістів сільського господарства. Правове становище спеціалістів сільського господарства визначається як складна юридична категорія, яка відображає реальний стан об’єктивної дійсності та за допомогою норм права закріплює місце і роль спеціалістів сільського господарства у правовідносинах, наділяючи їх спеціальними правами і обов’язками, та забезпечує їх реалізацію, що є необхідним для виконання покладених завдань.

У підрозділі 1.2. “Спеціалісти сільського господарства, як суб’єкти аграрних правовідносин” досліджуються теоретичні положення, що дозволять визначити коло осіб, які відносяться до спеціалістів сільського господарства, та виявити характерні ознаки, притаманні їм як суб’єктам аграрних правовідносин.

Проведене дослідження є підставою для висновку про те, що спеціалістами сільського господарства є особи, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також особи, які здобули освіту за однією із загальних професій та працюють у сільськогосподарських підприємствах незалежно від виду організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю.

Стверджується, що спеціалісти сільського господарства є суб’єктами внутрішньогосподарських аграрних правовідносин, оскільки з набуттям статусу спеціаліста сільського господарства наділяються спеціальною компетенцію. Підкреслюється, що спеціаліст сільського господарства не може виступати суб’єктом зовнішніх аграрних правовідносин. Видом внутрішніх аграрних правовідносин, де в повною мірою реалізується спеціальна правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства, є трудові правовідносини. Беручи до уваги те, що у трудових правовідносинах правоздатність невід’ємна від дієздатності і те, що спеціалісти сільського господарства реалізовують свої завдання, насамперед, у трудових відносинах, можна говорити про спеціальну правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства, виникнення якої пов’язане з наступними факторами 1) здобуття освіти та 2) виникнення аграрно-трудових правовідносин.

Спеціальна правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства може бути загальна (абстрактна), яка визначається як юридичні можливості будь-якої особи, наділеної статусом спеціаліста сільського господарства, мати певні права та обов’язки і своїми діями їх реалізовувати. А також індивідуальна (персоніфікована) під якою розуміються можливості конкретно-визначеного спеціаліста сільського господарства мати відповідний комплекс прав та обов’язків та своїми діями їх реалізовувати. При цьому загальна (абстрактна) спеціальна правосуб’єктність спеціаліста сільського господарства є статичною. А індивідуальна (персоніфікована) спеціальна правосуб’єктність спеціаліста сільського господарства є категорією динамічною. Адже вона змінюється разом із фактичним положенням самого спеціаліста.

У підрозділі 1.3. “Законодавче забезпечення діяльності спеціалістів сільського господарства” автор дисертаційного дослідження аналізує стан сучасного нормативно-правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства. Об’єктом аналізу слугували чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти.

Вагомим недоліком чинного законодавства, яке забезпечує регулювання трудових відносин в сільському господарстві, є те, що більшість актів відзначаються високим ступенем загальності і не містять чітких механізмів реалізації їх положень. При цьому відсутній єдиний акт, який би регулював трудові відносини в сільському господарстві. Наявність великої кількості нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, свідчить про диференціацію правового регулювання, що не сприяє покращанню правового регулювання.

Відсутність єдиного нормативно-правового акта, який би регулював діяльність спеціалістів сільського господарства, призводить до того, що права і обов’язки спеціалістів сільського господарства закріплюються частково, фрагментарно, досить часто таке закріплення відбувається через зазначення прав і обов’язків самих господарств, при цьому нормативно-правові акти не містять механізмів реалізації прав і обов’язків спеціалістів, а, відповідно, можна стверджувати, що вони носять декларативний характер. Не приділяється достатньої уваги закріпленню кваліфікованих кадрів у сільській місцевості.

Дисертант приходить до висновку про необхідність розроблення та прийняття комплексного нормативно-правового акта Закону України “Про спеціалістів сільського господарства”.

Другий розділ “Правовий статус спеціалістів сільського господарства – основа правового становища” містить три підрозділи, у яких досліджується момент набуття статусу спеціаліста сільського господарства, а також права і обов’язки та гарантії їх реалізації.

У підрозділі 2.1. “Організаційно-правові засади набуття статусу спеціаліста сільського господарства” досліджуються правові підстави здобуття особами освіти як необхідної передумови набуття статусу спеціаліста сільського господарства.

Автор приходить до висновку, що законодавство, яке регламентує порядок отримання освіти, потребує доопрацювання, особливо це стосується правовідносин, які виникають у зв’язку з направленням підприємствами осіб на навчання. Такі суспільні відносини повинні регулюватися за допомогою договірно-правового методу.

Аграрно-трудові відносини осіб, які здобули відповідну освіту, на наш погляд, можуть виникати у разі:

- зайняття особою, після здобуття відповідної освіти, господарською діяльністю аграрного спрямування із створенням аграрних підприємств, функціонування яких пов’язане з безпосередньою трудовою діяльністю їх членів (ведення фермерського господарства), а також ведення особистого селянського господарства;

- виявлення волі особи на вступ до аграрного кооперативного підприємства (факт членства);

- укладення трудового договору між особою, яка закінчила відповідний навчальний заклад, і аграрним підприємством.

Набуття статусу спеціаліста сільського господарства характеризується вольовою ознакою. Адже при створенні аграрних підприємств, при укладенні трудового договору і, тим паче, при вступі у члени аграрного підприємства кооперативного характеру особа здійснює волевиявлення.

Доведено, що моментом набуття особою, яка володіє комплексом спеціальних знань, тобто яка здобула відповідну освіту, статусу спеціаліста сільського господарства є момент виникнення аграрно-трудових правовідносин.

У підрозділі 2.2. “Права та обов’язки спеціалістів сільського господарства” здійснено дослідження критеріїв класифікації прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, виділено конституційні права та обов’язки, а також права і обов’язки природа виникнення яких пов’язана з характером організації праці, а також права і обов’язки, які безпосередньо пов’язані з веденням сільськогосподарського виробництва.

До конституційних прав і обов’язків відноситься право на кваліфіковану працю. Для реалізації права на своєчасне одержання винагороди за працю пропонується закріпити положення, яке б змушувало при залученні до роботи спеціалістів сільського господарства поряд із закріпленням трудової функції визначати розмір оплати праці. У межах реалізації права спеціалістів на об’єднання обґрунтовується доцільність створення “Всеукраїнського об’єднання спеціалістів сільського господарства” з організаційними осередками у всіх регіонах.

До другої групи прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства належать ті, природа виникнення яких пов’язана з характером організації праці. У даному випадку неабиякий вплив на формування та обсяг прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства мають форма власності аграрного підприємства, його організаційно-правова форма тощо. Обсяг прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, які є членами аграрних підприємств кооперативного типу, є ширшим, ніж у спеціалістів, які працюють за трудовим договором.

При дослідженні прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, які безпосередньо пов’язані з веденням сільськогосподарського виробництва, велику роль відіграє фах працівника, який є системоутворюючим критерієм наділення спеціалістів правами та обов’язками. Таким чином, з’являються права і обов’язки працівників агрономічного профілю, права і обов’язки спеціалістів ветеринарної медицини тощо. При цьому слід розрізняти загальні права та обов’язки і професійні. Загальні – це права і обов’язки, якими наділяються спеціалісти як керівники господарських підрозділів. Під професійними розуміють права і обов’язки, якими наділяються спеціалісти як особи, які покликані ефективно здійснювати сільськогосподарське виробництво. Професійні права та обов’язки, в свою чергу, поділяються на “організаційно-технологічні права та обов’язки” та специфічну групу “права та обов’язки щодо проведення аграрної та земельної реформи”.

Дисертантом обґрунтовується необхідність прийняття саме Закону України “Про спеціалістів сільського господарства” як основного акта, спрямованого на регулювання діяльності зазначеної категорії осіб.

У підрозділі 2.3. “Гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства” охарактеризовано юридичні гарантії реалізації спеціалістами сільського господарства своїх прав та обов’язків.

Запропоноване визначення юридичних гарантій як сукупності закріплених на законодавчому та локальному рівнях у нормах права умов, засобів і способів, які забезпечують юридичну можливість реалізації прав та обов’язків, а також їх охорону та захист у випадку порушення.

Умови визначаються як певні вимоги, пропозиції, що були усно чи письмово обумовлені між сторонами, які утворюють певні програми, правила поведінки, на основі яких виникають обставини реальної дійсності, що дозволяють та забезпечують здійснення прав та виконання обов’язків, якими володіють суб’єкти правовідносин. Засоби і способи розглядаються як спеціальні дії (система дій), за допомогою яких реалізовуються права та обов’язки спеціалістів сільського господарства та здійснюється їх охорона та захист, які можуть здійснювати як безпосередньо спеціалісти сільського господарства так і інші суб’єкти правовідносин.

До засобів і способів реалізації прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства відносяться заходи морального та матеріального стимулювання. Підставою для застосування яких є якісно виконана робота. Заходи морального та матеріального стимулювання повинні визначатися і закріплюватися не тільки у локальних нормативно-правових актах, а також на законодавчому рівні.

Закріплення юридичних гарантій реалізації, охорони та захисту спеціалістами своїх прав і виконання покладених на них обов’язків відбувається на двох рівнях: законодавчому і локальному.

Третій розділ “Юридична відповідальність спеціалістів сільського господарства” складається з двох підрозділів та чотирьох пунктів.

У підрозділі 3.1. “Поняття та зміст юридичної відповідальності спеціалістів сільського господарства” проаналізовано різні підходи щодо розуміння юридичної відповідальності у науковій юридичній літературі.

Вказано на двоаспектне розуміння юридичної відповідальності. Автор поділяє думку про наявність та необхідність дослідження юридичної відповідальності як у позитивному, так і ретроспективному аспектах.

Зроблено висновок про те, що аграрному праву притаманний комплексний міжгалузевий інститут “аграрно-правової відповідальності”. Спеціалісти сільського господарства виступають суб’єктами, які можуть притягуватися до аграрно-правової відповідальності за наявності фактичної підстави – вчинення правопорушення. Автор стверджує, що до “аграрно-правової відповідальності” входять дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність.

У підрозділі 3.2. “Ретроспективні види аграрно-правової відповідальності спеціалістів сільського господарства” аналізуються особливості притягнення спеціалістів сільського господарства до конкретних видів відповідальності. Аналіз природи виникнення цивільної відповідальності дає підстави стверджувати, що спеціалісти сільського господарства як службові особи не є суб’єктами даного виду аграрно-правової відповідальності.

У пункті 3.2.1. “Дисциплінарна відповідальність спеціалістів сільського господарства” розглядаються підстави, за наявності яких здійснюється притягнення спеціалістів до зазначеного виду відповідальності. Автор приходить до висновку, що порушення трудових обов’язків, які закріплені в установчих документах (статутах), є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. На основі аналізу зарубіжної та вітчизняної юридичної літератури, нормативно-правових актів дисертант, пропонує у Законі України “Про спеціалістів сільського господарства” закріпити положення, за яким до спеціалістів сільського господарства можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження, догана, звільнення із займаної посади, попередження про виключення з членів кооперативу, виключення з членів кооперативу. Останні два види дисциплінарних стягнень можуть застосовуватися тільки до спеціалістів – членів сільськогосподарських кооперативних підприємств.

У пункті 3.2.2. “Матеріальна відповідальність спеціалістів сільського господарства” автор, розглядаючи матеріальну відповідальність як родове поняття, з’ясував, що матеріальна відповідальність працівників сільського господарства виступає видом, а матеріальна відповідальність спеціалістів – підвидом. Підставою притягнення спеціалістів сільського господарства до матеріальної відповідальності є вчинення ними аграрно-трудового майнового правопорушення, під яким потрібно розуміти невиконання чи неналежне виконання спеціалістами своїх трудових обов’язків, які передбаченні у відповідних законодавчих та локальних нормативно-правових актах, що потягло настання майнової шкоди іншій стороні правовідношення.

До спеціалістів сільського господарства застосовується принцип обмеженої матеріальної відповідальності. Притягнення спеціалістів до повної матеріальної відповідальності здійснюється на загальних підставах, окрім окреслених моментів:

1) договори про повну матеріальну відповідальність повинні укладатися із спеціалістами сільського господарства до переліку трудових обов’язків яких входить робота із вирощуванню, відгодівлю, утриманню і розведенню сільськогосподарських тварин;

2) у випадку, якщо спеціаліст сільського господарства, який навчався за рахунок аграрного підприємства, звільниться за власним бажанням, притягувати його до повної матеріальної відповідальності на основі ч. 6 ст. 134 Кодексу законів про працю України на підставі того, що законодавством на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, немає підстав;

3) спеціаліст сільського господарства не підлягає повній матеріальній відповідальності як службова особа, яка винна в незаконному звільненні або переведені працівника на іншу роботу, оскільки право прийому (звільнення) або переведення на іншу роботу не входить до трудової функції спеціаліста.

У пункті 3.2.3 “Адміністративна відповідальність спеціалістів сільського господарства” визначено, що суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути: підприємства, установи, організації (юридичні особи); керівники відповідних підприємств, установ, організацій; службові особи, зокрема і спеціалісти сільського господарства.

Особливістю адміністративної відповідальності спеціалістів сільського господарства є те, що вчинення адміністративного проступку тягне за собою як настання реальної шкоди, так і створення умов для настання шкоди.

Аналіз статей Кодексу України про адміністративні правопорушення дозволив зробити висновок, що спеціалісти сільського господарства можуть притягуватися до адміністративної відповідальності по-перше, за умови порушення своїми власними діями встановлених правил; по-друге, при дачі підлеглим вказівок, які суперечать встановленим вимогами та правилам; по-третє, у разі невжиття заходів із забезпечення дотримання правил підлеглими їм особами, якщо забезпечення дотримання правил входить в коло їх службових обов’язків.

До спеціалістів сільського господарства можуть бути застосовані такі види адміністративних стягнень: попередження і штраф. Заперечується можливість застосування до спеціалістів сільського господарства такого покарання, як конфіскація продукції, обладнання і матеріалів призначених для її виготовлення, оскільки зазначені об’єкти належать на праві власності не спеціалістам, а аграрним підприємствам, на яких вони працюють.

У пункті 3.2.4. “Кримінальна відповідальність спеціалістів сільського господарства” на підставі аналізу норм Кримінального кодексу України встановлено, що спеціалісти сільського господарства виступають спеціальними суб’єктами злочинів. Досліджуючи підстави притягнення до кримінальної відповідальності спеціаліста сільського господарства як спеціального суб’єкта, необхідно відмітити, що вчинення злочину повинно відбуватися під час безпосереднього виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків.

Об’єктами злочинів можуть виступати: 1) трудові права громадян; 2) майно, речі, майнові об’єкти; 3) встановлені правила здійснення господарської діяльності; 4) довкілля, насамперед земля як основа товарного сільськогосподарського виробництва; 5) безпека виробництва, а також безпека руху та експлуатації транспортних засобів; 6) службова діяльність.

Однією з особливостей кримінальної відповідальності спеціалістів сільського господарства є те, що до них можуть застосовуватися такі покарання, як заборона обіймати певні посади або заборона займатися певною діяльністю.