ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, зазначаються використані методи, розкривається наукова новизна одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію основних положень роботи та публікацію результатів дослідження.

Розділ 1 «Розвиток торгово-промислових палат в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Передумови виникнення торгово-промислових палат в Україні та стан їх аргументації» аналізується генезис неприбуткових об’єднань через призму відносин держави з релігійними товариствами, що змінювався разом з суспільством і статусом особистості: від необмеженого права на об’єднання в Давній Греції до регулювання окремих прав і обов’язків об’єднань осіб в Стародавньому Римі, через професійні середньовічні корпорації з жорсткою регламентацією праці і побуту членів, встановлення заборон на створення незалежних організацій у XIX ст. до закріплення права на свободу об’єднань в національному законодавстві і в міжнародних нормах на початку і в середині XX ст.

Суттєвий вплив на процес формування організаційно-правових форм сучасних непідприємницьких юридичних осіб, сукупність їх ознак, був завданий континентальною правовою системою, а саме у формуванні сучасної концепції розвитку торгово-промислових палат в межах організаційно-правової форми – непідприємницького товариства.

Дослідження історико-правових аспектів розвитку правового статусу ТПП доводить необхідність створення інституту неприбуткових недержавних організацій як окремих суб’єктів цивільного права. З метою систематизації історично-правових аспектів виникнення та розвитку торгово-промислових палат в Україні запропоновано внести чітку періодизацію заснування та становлення ТПП України, зокрема: 1-й етап – виникнення ТПП за часів існування Лівобережної та Правобережної України; 2-й етап – створення та діяльність Українських відділень Всесоюзної торгової палати в радянські часи; 3-й етап – діяльність ТПП незалежної України.

У підрозділі 1.2 «Формування правових засад діяльності торгово-промислових палат в Україні» зазначається, що виконання функцій торгово-промислових палат в СРСР складало прерогативу державних органів, які виникали та існували під жорстким контролем держави. Лише у 1991 році у зв’язку із здобуттям Україною незалежності почало формуватися національне законодавство з урахуванням нормативної бази радянського періоду. Але застаріле законодавство, що діяло в Україні, не усунуло існуючих суперечностей і викликало необхідність прийняття Закону України «Про торгово-промислові палати України». Доводиться, що формування правових засад діяльності торгово-промислових палат в Україні здійснювалося на принципах: оплатності, добровільності, мети (цільового характеру), самоврядування, територіальності, які мають бути послідовно відтворені у Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» з урахуванням їх правового статусу як непідприємницьких юридичних осіб приватного права на засадах, визначених ЦК України та міжнародно-правовими вимогами.

Розділ 2 «Правове регулювання створення та діяльності торгово-промислової палати в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Правове становище торгово-промислових палат в Україні» за певними класифікаційними ознаками виділяють наступні види торгово-промислових палат, які наділені різним правовим статусом: державна – ТПП має статус юридичної особи публічного права; публічно-приватна – ТПП делегуються певні функції держави; непідприємницьке товариство – ТПП є непідприємницькою юридичною особою (асоціація, союз), якій не делегуються державні повноваження.

В Україні правове становище торгово-промислових палат є унікальним варіантом, що об’єднує різні приватно та публічно-правові питання створення та діяльності: 1) статус та повноваження визначаються нормами спеціального Закону; 2) наявність добровільного членства; 3) встановлення найменування, але відсутність спеціальної процедури реєстрації; 4) регулювання території діяльності; 5) самоврядність; 6) делегування державних функцій; 7) повноваження консультаційного державного органу; 8) відсутність державного фінансування; 9) встановлення ієрархії Торгово-промислової палати України та регіональних торгово-промислових палат на засадах розмежування їх повноважень; 10) відсутність спеціального державного контролю тощо.

Правове положення торгово-промислових палат, які мають особливі організаційно-правові форми юридичних осіб, що характеризують особливості їх цивільно-правового статусу, за наявності особливої структури цивільних правовідносин за своєю суттю є організаціями, які об’єднують юридичних та фізичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, зареєстровані у формі непідприємницького товариства. Критеріями виокремлення торгово-промислових палат як неприбуткових товариств виступають їх спеціальні характеристики, визначені національним та міжнародним законодавством, а саме: порядок реєстрації; організаційна структура, характер членства; особлива організаційно-правова форма; сфера діяльності, функції. Відповідно до цих критеріїв пропонується розрізняти в межах непідприємницьких товариств Торгово-промислову палату України, регіональні торгово-промислові палати.

В роботі доводиться, що торгово-промислові палати України створюються як недержавні неприбуткові товариства, які є юридичною особою приватного права

У підрозділі 2.2 «Торгово-промислові палати як учасники цивільних правовідносин» доводиться, що ТПП діє на основі приватно-правових норм у формі некомерційного підприємництва. Саме тому торгово-промислові палати розглядаються через правосуб’єктність як непідприємницькі товариства приватного права. На основі дослідження концепції правового статусу торгово-промислової палати України, елементи якого складають права і обов’язки, правоздатність, дієздатність і відповідальність, дисертантом пропонується дефініція торгово-промислових палат як суб’єктів цивільних правовідносин: «існує відокремлено від держави і не володіє владними повноваженнями, самоврядна, яка не має на меті отримання прибутку як основну мету своєї діяльності, створена підприємцями для задоволення визначених Законом спільних інтересів засобами, що відповідають природі такої організації і не суперечать нормативним приписам».

У висновку щодо виникнення цивільної правосуб’єктності, в дисертації наголошується, що вона базується на особливому статусі суб’єкта, права якого є невідчужуваними. З цього випливає, що волевиявлення окремих фізичних та юридичних осіб-підприємців про їх об’єднання для створення торгово-промислової палати є достатнім для визнання за такою організацією цивільної правоздатності з моменту створення. Цивільна правосуб’єктність пов’язана з наявністю факту її реєстрації.

Визнання за ТПП цивільної правоздатності пов’язане з участю в майнових правовідносинах самої торгово-промислової палати та суб’єктів, які нею створені, що мають статус юридичних осіб. Вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише тоді, коли це служить досягненню мети та відповідає цілям, заради яких вона створена. Це поняття належить до невизначених правових понять, що може призвести до того, що відповідними цілями визнається будь-яка діяльність, не заборонена законом.

У підрозділі 2.3 «Правовий режим майна торгово-промислових палат» розглядаються джерела формування майна торгово-промислових палат (вступні та членські внески, прибуток від господарської діяльності торгово-промислових палат, створених ними підприємств та інших організацій), за рахунок якого формується право власності на майно (будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, кошти, цінні папери та інше майно), необхідне для здійснення статутних завдань. Водночас доходами є інші надходження, отримання яких не суперечить законодавству України, при укладанні цивільно-правових договорів, інших підстав, членські внески (як в грошовій формі, так і в іншій формі), цінні папери, речові права, інші майнові права.

Торгово-промислова палата має право розпоряджатися майном та майновими правами, які знаходяться у її власності, здійснювати будь-які дії, що не суперечать її статутним цілям. Тому наголошується, що торгово-промислові палати не мають права укладати кредитні та вексельні угоди з українськими та іноземними суб’єктами господарської діяльності, будувати, придбавати, брати і здавати в оренду рухоме і нерухоме майно відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Торгово-промисловим палатам надається право займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання їх статутних завдань.

Після передачі внеску торгово-промисловій палаті засновники (учасники) втрачають право власності на це майно, але набувають право на управління (приймати участь у визначенні цілей її діяльності, затверджених статутом, визначенні порядку та складу органів управління торгово-промислової палати тощо).

Розділ 3 «Організація управління та припинення діяльності торгово-промислових палат в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Органи управління торгово-промислових палат» розглядаються питання організації управління торгово-промислових палат як самоврядних організацій відповідно до норм Цивільного кодексу, який також встановлює загальні вимоги щодо структури, порядку створення та повноважень органів управління непідприємницьких товариств, через які вона повинна реалізовувати свої дії як юридична особа. Пропонується розуміти під поняттям «орган торгово-промислової палати» одноособовий чи колегіальний орган, який представляє інтереси торгово-промислової палати у відносинах з іншими суб’єктами права без спеціальних на те уповноважень.

Пропонується в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановити систему органів для торгово-промислових палат, яка складається з: вищий орган управління (загальні збори, з’їзд, конференція); виконавчий орган (рада палати); адміністративно-виконавчий орган (президія палати на чолі з президентом); наглядовий ревізійний орган палати (ревізійна комісія ); виконавчий апарат торгово-промислової плати (виконавча дирекція, штатний персонал), що утворюється для забезпечення поточної діяльності організації.

Обґрунтовується, що порядок створення й діяльності органів управління торгово-промислових палат, а також їх виключна компетенція має встановлюватися Законом, а не статутом.

Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія створені і працюють у складі Торгово-промислової палати України, як структурні підрозділи торгово-промислової палати, яка затверджує регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів, інші витрати тощо. Автором доводиться, що третейський суд може створюватися при регіональних торгово-промислових палатах із розмежуванням компетенції.

У підрозділі 3.2 «Припинення діяльності торгово-промислових палат, як непідприємницьких товариств» відзначається, що діяльність торгово-промислової палати припиняється тільки шляхом її ліквідації, а тому вона не може бути реорганізована. Зауважується, що ні ЦК, ні спеціальний Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» не розкривають визначення поняття «ліквідація» та її процедури.

Констатується, що припинення діяльності торгово-промислових палат регулюється не тільки спеціальним законодавством, статутом, а й загальними нормами ЦК. З огляду на це припинення діяльності торгово-промислових палат має здійснюватися не тільки у формі добровільної ліквідації, а й примусової ліквідації за рішенням суду. Ліквідація торгово-промислових палат визначається як спосіб припинення їхньої діяльності тоді, коли торгово-промислова палата перестає існувати як юридична особа з дня внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запису про її припинення.

Істотним недоліком чинного законодавства є неврегульованість питання про підстави ліквідації. Якщо добровільна ліквідація відбувається з ініціативи вищого органу управління, підстави якої передбачаються в установчому документі конкретної торгово-промислової палати, то питання про підстави примусової ліквідації (за рішенням суду) не врегульовані взагалі. Пропонується встановити такі підстави: невідповідність між цілями торгово-промислової палати та її діяльністю; здійснення діяльності, забороненої законом; систематичне або грубе порушення законів; банкрутство її членів; визнання недійсною реєстрації торгово-промислової плати. У зв’язку з цим пропонується внести зміни до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Пункт 4 ст. 10 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає, що майно та кошти ліквідованої торгово-промислової палати після задоволення вимог усіх кредиторів розподіляються в порядку, передбаченому законодавством. Але законодавство такий порядок не передбачає. Вважаємо, що необхідно встановити заборони, згідно яких при ліквідації торгово-промислової палати заборонено розподіляти майно, що залишилося, між засновниками. Досліджуючи питання про долю майна, що залишилося в розпорядженні організації після задоволення вимог кредиторів, звертаємо увагу на те, що майно ліквідованої регіональної торгово-промислової палати повинне бути передано іншій торгово-промисловій палаті відповідного виду або має бути передано Торгово-промисловій палаті України.