Демченко Н.С. Договір купівлі-продажу об\'єктів приватизації (на матеріалах арбітражної практики України)

Короткий зміст

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються об’єкт і предмет, мета та основні завдання дослідження, характеризуються методологічна основа і науково-теоретична та нормативно-інформаційна база дисертаційної роботи, її наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження тощо.

У першому розділі “Елементи договору купівлі-продажу в процесі приватизації” особлива увага приділена дослідженню суб’єктного складу, об’єкту та змісту договору купівлі-продажу в процесі приватизації.

Підрозділ перший присвячений проблемам суб’єктного складу договору купівлі-продажу об’єктів приватизації. На основі аналізу законодавчих та інших нормативних актів, а також арбітражної практики з питань приватизації доведено, що договір купівлі-продажу об’єктів приватизації характеризується рядом особливостей щодо його сторін.

Ці особливості полягають у тому, що на боці продавця виступає орган приватизації, який має статус державного органу. У зв’язку з цим, продавець державного майна в порядку його приватизації є не тільки учасником договірних відносин купівлі-продажу цього майна, але й наділений повноваженнями по врегулюванню зазначених відносин.

Крім того, органи приватизації є обмеженими у свободі укладання договорів купівлі-продажу державного та комунального майна у порядку його приватизації. Так, у здійсненні продажу відповідного майна вони обмежені рішеннями його власника. Зокрема, вони не є самостійними у виборі об’єкта продажу та способу його відчуження в порядку приватизації. Орган приватизації обмежений також у виборі контрагента по договору, оскільки коло покупців державного майна у процесі його приватизації обмежене законодавством про приватизацію. До того ж, укладення договору купівлі-продажу об’єкта приватизації для органу приватизації є обов’язковим в силу закону.

Аналіз чинного законодавства України про власність дозволив зробити висновок про те, що обмеження свободи в укладенні договору для органів приватизації не суперечить законам України. Адже, відповідно до ст.225 ЦК України за загальним правилом право продажу майна належить його власнику. Оскільки органи приватизації не є власниками державного чи комунального майна, а лише мають відповідні повноваження по розпорядженню ним у процесі приватизації, вони зобов’язані здійснювати продаж зазначеного майна відповідно до вимог органів державної влади та місцевого самоврядування, які наділені правами власника Конституцією та законами України.

Територіальні громади також обмежені законодавством про приватизацію у свободі укладання договорів, спрямованих на відчуження комунального майна в порядку приватизації. Так, місцеві Ради обмежені вимогами приватизаційного законодавства щодо визначення способу продажу та щодо вибору контрагента по договору. Щодо свободи вступу територіальних громад у відносини купівлі-продажу комунального майна в процесі приватизації слід відмітити, що законодавство про приватизацію не дає однозначної відповіді на зазначене питання. Так, норма п.1 ст.7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” не уточнює чи затвердження переліків об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, є правом, чи обов’язком місцевої Ради.

Водночас, чинне законодавство про місцеве самоврядування передбачає самостійність місцевих територіальних громад щодо вирішення питання про відчуження належного їм майна. Враховуючи викладене, встановлення обмеження свободи територіальних громад щодо вступу у договірні відносини купівлі-продажу в процесі приватизації не відповідало б чинному законодавству про місцеве самоврядування.

У зв’язку з цим, автор дійшов висновку про необхідність уточнення законодавства про приватизацію у питанні участі територіальних громад у договірних відносинах купівлі-продажу комунального майна в процесі приватизації шляхом встановлення в якості одного з принципів здійснення приватизації свободи вступу територіальних громад у зазначені відносини

Поряд із зазначеним в дисертації зроблено висновок про те, що правовий статус Фонду державного майна України є невизначеним і потребує належного врегулювання в Законі України “Про Фонд державного майна України”. Доцільно зазначеним законом передбачити підпорядкування Фонду державного майна України Кабінету Міністрів України.

Питання правового статусу органів приватизації на місцях також потребує подальшого врегулювання на законодавчому рівні.

Так, на підставі проаналізованого законодавства про приватизацію, про власність та місцеве самоврядування, чинного на час створення відповідно до Указу Президента від 19.02.94 №56/94 “Про єдину систему органів приватизації в Україні” єдиної системи органів приватизації, автор дійшов висновку, що реорганізація органів приватизації комунальної власності та зобов’язування Рад делегувати новоствореним державним органам повноважень з продажу комунального майна суперечили законодавству України. Закони України про приватизацію не визнавали створені на підставі Указу Президента України “Про єдину систему органів приватизації в Україні” органи приватизації такими, що вправі виступати продавцями комунального майна.

Зазначена проблема залишається актуальною і насьогодні. Так як, чинний Закон України “Про приватизацію державного майна” ( п.4 ст.2, п.7 ст.7) зберігає принцип відокремленості органів приватизації об’єктів комунальної власності від системи державних органів приватизації об’єктів державної власності, встановлюючи, що продаж комунального майна здійснюють в межах повноважень, визначених радами, органи, створювані відповідними місцевими радами, які є підпорякованими, підзвітними і підконтрольними місцевим радам.

У зв’язку з усім наведеним проблематичним є з’ясування питання, чи є регіональне відділення Фонду державного майна або його представництво у районі, місті належною стороною в договорі купівлі-продажу комунального майна. З однієї сторони, ці органи приватизації здійснюють продаж об’єктів комунальної власності відповідно до повноважень, делегованих їм відповідною місцевою Радою. З іншої сторони, Ради зобов’язані делегувати такі повноваження структурним підрозділам Фонду державного майна, дотримуючись вимог нормативного акту, який є обов’язковим до виконання, але не відповідає законодавству України. Розв’язання зазначеної проблеми стане можливим або у випадку визнання у встановленому порядку Указу Президента “Про єдину систему органів приватизації в Україні” таким, що не відповідає законодавству України, або у разі внесення до законів про приватизацію змін і доповнень щодо визнання органів приватизації, створених відповідно до цього Указу, продавцями комунального майна.

Особливості суб’єктного складу договору купівлі-продажу в процесі приватизації стосуються і його покупців. Ці особливості полягають у тому, що коло покупців об’єктів приватизації обмежене законом, на стороні покупця можуть виступати такі специфічні суб’єкти як колективні утворення громадян для участі в приватизації у вигляді товариств покупців, господарських товариств, організацій орендарів, а також у тому що законодавство передбачає право покупців на звернення до послуг посередників при придбанні об’єктів приватизації.

В дисертації обгрунтовується висновок про те, що інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не можна вважати посередниками у договірних відносинах купівлі-продажу в процесі приватизації, оскільки вони здійснюють придбання об’єктів приватизації від свого імені, за свій рахунок та на своє ім’я.

Крім того, приватизаційні папери, придбані інвестиційним фондом не можна вважати дійсними, як і всі укладені фондом угоди, спрямовані на придбання майна в поцесі його приватизації. Оскільки, громадянин, обмінюючи свій приватизаційний папір на інвестиційний сертифікат закритого інвестиційного фонду, передає йому своє право на безоплатне отримання частини державного майна в процесі приватизації. Водночас, Закон України “Про приватизаційні папери” встановлює обмеження обігу приватизаційних паперів. Використання приватизаційних паперів здійснюється тільки шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу. Продаж або відчуження приватизаційних паперів іншим способом є недійсним. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом України “Про приватизаційні папери”, є недійсними.

У першому підрозділі автором обгрунтовується також необхідність приведення у відповідність із чинним приватизаційним законодавством наказу ФДМ України від 20.02.98 №312 “Щодо проведення некомерційних конкурсів” стосовно встановлення обмежень участі довірчих товариств у придбанні об’єктів приватизації за конкурсом.

На підставі аналізу арбітражної практики автор дійшов висновку про те, що арбітражні суди при розгляді спорів, пов’язаних з продажем комунального майна в порядку його приватизації не завжди приймають до уваги рішення відповідних органів місцевого самоврядування щодо продажу такого майна в процесі приватизації, визначення та заміни способу його приватизації. У зв’язку з цим в дисертації зазначено про необхідність вдосконалення практики розгляду арбітражними судами спорів вказаної категорії.

У другому підрозділі характеризується об’єкт договору купівлі-продажу в процесі приватизації. Особливістю вказаного договору є те, що коло його об’єктів обмежене законом. Крім того, законодавчими та іншими нормативними актами про приватизацію передбачені досить специфічні об’єкти договору купівлі-продажу, наприклад, такі як цілісні майнові комплекси державних підприємств та патенти на право оренди приміщень, в яких розташовані приватизовані об’єкти.

Виходячи з того, що приватизацією є відчуження державного майна, дисертантом обгрунтовується положення про те, що норми законів про приватизацію державного майна, які встановлюють обмеження свободи договору для продавця, не повинні поширюватись на відносини з продажу комунального майна, так як комунальна власність відокремлена від державної на підставі Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування.

На підставі аналізу законодавства України про власність та про приватизацію, а також міжнародних угод між Україною і Російською Федерацією та Україною і Республікою Бєларусь про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності в дисертації доведено, що майно загальносоюзних громадських організацій бувшого СРСР, розташоване на території України, було віднесене до державної власності та передане Фонду державного майна України для подальшого розпорядження ним в процесі приватизації всупереч законодавству України та вказаним міжнародно-правовим актам. Відтак, зазначене майно не можна відносити до об’єктів купівлі-продажу в порядку приватизації.

В процесі дослідження проблем правового регулювання відносин купівлі-продажу в процесі приватизації автор дійшов до висновку про те, що положення Указу Президента України від 30.12.94 №827/94 “Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні”, які відносять приміщення, що являють собою національну, культурну чи історичну цінність і перебувають під охороною держави, до об’єктів приватизації, суперечать п.2 ст.5 Закону України “Про приватизацію державного майна” та п.3 ст.2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Оскільки, вказані законодавчі норми виключають зазначені приміщення з переліку об’єктів, які підлягають продажу в порядку приватизації. У зв’язку з цим в дисертації пропонується привести у відповідність із законодавством про приватизацію норми зазначеного Указу Президента, а також вдосконалити практику розгляду арбітражними судами справ, пов’язаних із приватизацією зазначених приміщень.

У другому підрозділі проведений аналіз законодавства України про підприємництво та про приватизацію з метою розв’язання такого проблемного питання як можливість віднесення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, вилучених у державних підприємств нежитлових приміщень, які належали їм на праві повного господарського відання. В результаті автором зроблений висновок про те, що вилучення у підприємства належних йому на праві повного господарського відання нежитлових приміщень з подальшим їх продажем в порядку приватизації не відповідає законодавству України. Відповідно, вказані приміщення не можуть бути об’єктами договору купівлі-продажу в процесі приватизації.

В дисертації також проведено характеристику такого об’єкта договору купівлі-продажу як цілісний майновий комплекс державного підприємства.

На підставі проведеного аналізу підзаконних нормативних актів щодо продажу патентів на право оренди приміщень, в яких розташовані придбані об’єкти приватизації, дисертант обгрунтовує висновок про необхідність приведення їх у відповідність із законодавством про приватизацію.

У третьому підрозділі висвітлюється зміст договору купівлі-продажу об’єктів приватизації та визначаються і характеризуються особливості вказаного договору щодо визначення ціни об’єкта продажу, порядку проведення розрахунків за придбаний об’єкт та засобів оплати, передачі об’єкта покупцю, щодо складу зобов’язань сторін, які випливають з умов аукціону, конкурсу, викупу та із специфіки об’єкта продажу, а також щодо відповідальності сторін за неналежне виконання чи невиконання договору.

Крім того, у даному підрозділі сформульовано і науково обгрунтовано ряд висновків і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання відносин купівлі-продажу об’єктів приватизації, зокрема стосовно визначення моменту переходу до покупця права власності на пакет акцій, придбаний за конкурсом; врахування при визначенні ціни продажу об’єкта приватизації фактичних показників щодо його якості і комплектності; анулювання обмеження терміну дії зобов’язань сторін щодо виконання вимог антимонопольного законодавства, виконання заходів для створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища, інші пропозиції.

В другому розділі “Особливості укладення договорів купівлі-продажу в процесі приватизації” висвітлюються питання, що стосуються порядку укладення договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації при викупі, за конкурсом та шляхом проведення аукціону.

Перший підрозділ другого розділу присвячений особливостям укладення договору купівлі-продажу державного майна при викупі. В ньому обгрунтовуються положення про те, що: пропозицією до укладення договору купівлі-продажу об’єкта приватизації шляхом викупу слід вважати подання органом приватизації проекту зазначеного договору; здійснення публікації переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу, подання і розгляд заяви на приватизацію одного з таких об’єктів, прийняття рішення про його приватизацію, здійснення оцінки його вартості є лише заходами по підготовці відповідного державного майна до продажу, по виявленню потенційного покупця; є необхідним заповнення прогалини у приватизаційному законодавстві щодо встановлення порядку і строків погодження сторонами умов договору купівлі-продажу об’єктів приватизації шляхом викупу.

Це можливо шляхом внесення доповнень до ст.23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” або до розділу 3 Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об’єктів малої приватизації, затвердженого ФДМУ 30.07.98. Такі доповнення повинні передбачати строк для розгляду проекту договору покупцем і подання ним своїх заперечень і пропозицій щодо умов договору органу приватизації, строк для розгляду органом приватизації таких заперечень і пропозицій покупця та для направлення покупцеві повідомлення про відхилення його пропозицій. Необхідно також передбачити право покупця на звернення до суду з вимогою про розгляд розбіжностей, що виникли при укладанні договору, у разі відхилення органом приватизації пропозицій покупця щодо умов договору, а також у разі відсутності протягом встановленого строку відповіді органу приватизації на заперечення покупця щодо запропонованих у проекті умов договору. Доцільно також встановити правові наслідки ухилення продавця від укладання договору у вигляді зобов’язання його укласти договір у примусовому порядку, а також відшкодування іншій стороні збитків, спричинених безпідставним ухиленням від укладання договору.

У даному підрозділі автор висвітлює і проблеми порядку укладання договорів купівлі-продажу орендованого майна шляхом його викупу. Дисертант науково обгрунтовує: пропозицію по вдосконаленню норми п.9 ст.17 Закону України “Про приватизацію державного майна”, зазначивши, що орендар має право відмовитися в односторонньому порядку від права на викуп майна, орендованого за договором, у якому умови викупу (ціна, порядок, строки, засоби платежу) не визначені; а також рекомендацію по вдосконаленню арбітражної практики з питань приватизації орендованого майна, яка полягає в тому, що арбітражні суди повинні враховувати, що підставою для переходу до покупця права власності на об’єкт оренди є саме договір купівлі-продажу такого об’єкта шляхом викупу, а не договір оренди з правом викупу, оскільки укладання договору купівлі-продажу орендованого майна за наявності в договорі оренди всіх умов викупу законодавство про приватизацію визнає обов’язковим.

Другий підрозділ другого розділу містить аналіз проблем укладення договору купівлі-продажу об’єктів приватизації за конкурсом.

Конкурсом є такий спосіб продажу об’єкта приватизації, який полягає у передачі права власності тому покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта (у разі продажу пакета акцій — максимальну величину приведеного вартісного обсягу інвестицій) або за рівних умов – найвищу ціну. Інакше кажучи, конкурс передбачає конкуренцію покупців у придбанні об’єкта приватизації щодо його ціни (комерційний конкурс) або щодо інших умов продажу (некомерційний конкурс).

У зв’язку з цим укладання договору купівлі-продажу об’єкта приватизації за конкурсом має певні особливості, які полягають у тому, що орган приватизації шляхом опублікування інформаційного повідомлення про проведення конкурсу з продажу об’єкта приватизації запрошує покупців робити їхні пропозиції про укладення з ним договору купівлі-продажу відповідного об’єкта. Пропозиціями покупців до укладення договору купівлі-продажу виставленого на конкурс об’єкта є подання ними заяв на участь у конкурсі та конкурсних пропозицій. Орган приватизації зобов’язаний прийняти пропозицію переможця конкурсу. Акцептом органу приватизації зазначеної пропозиції слід вважати затвердження ним протоколу засідання конкурсної комісії з визначення остаточного переможця. Для того, щоб договір купівлі-продажу об’єкта приватизації за конкурсом вважався укладеним необхідне надання йому передбаченої законодавством письмової нотаріально посвідченої форми та в окремих випадках здійснення його державної реєстрації.

На основі детального аналізу цивільного законодавства України, законодавчих та інших нормативних актів України про приватизацію, а також арбітражної практики з питань укладення договору купівлі-продажу об’єктів приватизації за конкурсом дисертантом запропоновані конкретні заходи щодо вдосконалення правового регулювання зазначених питань та практики його застосування. Зокрема, обгрунтовано необхідність: внесення змін до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” з метою надання правового статусу конкурсного завдатку грошовим коштам, які вносять покупці для участі в конкурсі, а також змін, які виключають можливість проведення конкурсу за наявності конкурсної пропозиції тільки одного покупця; приведення у відповідність із законодавством про приватизацію деяких наказів Фонду державного майна України, якими передбачені в якості додаткових умов участі покупців у конкурсі наявність у них необхідного мінімального розміру основних фондів, досвіду роботи у відповідній галузі, дотримання вимог антимонопольного законодавства, подання інвестиційним фондом (компанією) для участі в некомерційному конкурсі з продажу пакета акцій у розмірі більше ніж 25 відсотків статутного фонду відкритого акціонерного товариства договору купівлі-продажу пакета акцій у розмірі більше ніж 25 відсотків статутного фонду відкритого акціонерного товариства, укладеного під відкладальною умовою, який би набирав чинність після повної сплати вартості пакета акцій.

У третьому підрозділі другого розділу розглядаються особливості укладення договору купівлі-продажу об’єктів приватизації на аукціоні.

У зв’язку з тим, що аукціон є також конкурентним способом продажу, укладання договору купівлі-продажу об’єктів приватизації на аукціоні також здійснюється в особливому порядку. Орган приватизації опубліковує інформаційне повідомлення про об’єкти, які пропонуються до продажу на аукціоні, запрошуючи таким чином покупців вносити їхні пропозиції до укладення з ним договорів купівлі-продажу відповідних об’єктів. Пропозиції до укладення договору купівлі-продажу покупці вносять в особливому порядку в ході проведення аукціону. Затвердження органом приватизації протоколу аукціону є акцептом пропозиції переможця аукціону. Договір купівлі-продажу об’єкта приватизації на аукціоні потребує нотаріального посвідчення та в деяких випадках державної реєстрації.

Особливості укладання договору купівлі-продажу акцій на спеціалізованому аукціоні виявляються в тому, що опублікування повідомлення про проведення спеціалізованого аукціону є публічною офертою органу приватизації до укладення з ним договорів купівлі-продажу акцій. Акцептом покупця пропозиції органу приватизації визнається згода покупця придбати будь-яку кількість акцій за ціною, що складеться за підсумками аукціону, виявлена шляхом подання заяви на участь в аукціоні, а також здійснення попередньої оплати акцій. Функції договору купівлі-продажу акцій шляхом проведення спеціалізованого аукціону виконує зведений протокол про підсумки аукціону разом з додатком у вигляді протоколу про результати аукціону по окремому об’єкту з переліком переможців.

Особливістю продажу на сертифікатних аукціонах полягає в тому, що для оплати за об’єкти, що пропонуються до продажу, застосовуються не грошові кошти, а приватизаційні майнові сертифікати, залишки коштів на приватизаційних депозитних рахунках, що залишились невикористаними після придбання акцій громадянами України на попередньому етапі приватизації, а також за залишки коштів житлових чеків, відкритих у формі безготівкових приватизаційних депозитних рахунків, що залишилися невикористаними після приватизації житла з використанням житлових чеків.

Укладання договору купівлі-продажу пакетів акцій на ПФТС відбувається шляхом подання Представництвом ФДМ України на фондових біржах замовлення на продаж пакетів акцій, подання іншими реєстровими торговцями замовлень на придбання пакетів акцій на торгових сесіях за участю Представництва та проведення торгових сесій з продажу належних державі пакетів акцій. Сторони повинні надати договору купівлі-продажу пакету акцій на ПФТС форму у вигляді контракту на купівлю-продаж цінних паперів.

У третьому розділі “Визнання недійсними та розірвання договорів купівлі-продажу в процесі приватизації” досліджуються питання, пов’язані з визнанням недійсними і розірванням договорів купівлі-продажу державного майна в процесі приватизації.

У першому підрозділі третього розділу увага приділена висвітленню питань про підстави та порядок визнання недійсними і розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації. Вказані договори визнаються недійсними як з підстав, передбачених цивільним законодавством, так і встановлених законодавством про приватизацію. В даному підрозділі обгрунтовуються зокрема положення про те, що підставою для визнання недійсним договору не може бути невиконання чи неналежне виконання стороною своїх договірних зобов’язань; невиконання вимог щодо змісту інформації про проведення аукціону, конкурсу та терміну її опублікування, включення об’єкта продажу до переліку об’єктів, які підлягають приватизації, з порушенням чинного законодавства, невизнання покупця як такого згідно із законодавством про приватизацію, інші порушення правил оголошення та проведення аукціону, конкурсу є підставами недійсності договору купівлі-продажу об’єкта приватизації, укладеного шляхом проведення аукціону чи конкурсу.

У зв’язку з цим дисертантом сформульовані пропозиції по вдосконаленню законодавства про приватизацію, яким передбачено в якості підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єктів приватизації неналежне виконання покупцем його договірних зобов’язань, а також надане суду право на його власний розсуд вирішувати питання про застосування в якості підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу порушень законодавства про приватизацію при підготовці та проведенні аукціону, конкурсу.

В дисертації також розроблені і науково обгрунтовані рекомендації щодо вдосконалення практики застосування арбітражними судами законодавства про приватизацію в частині визначення підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В другому підрозділі третього розділу, в якому автор аналізує правові наслідки визнання недійсними договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації, обгрунтовується необхідність правового врегулювання проблеми повернення покупцеві або відшкодування йому вартості приватизаційних майнових сертифікатів, внесених ним в якості плати за придбаний об’єкт приватизації, у випадку визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Крім того, на основі аналізу узагальнень практики розгляду судами та арбітражними судами спорів, пов’язаних з визнанням договорів недійсними, в тому числі договорів купівлі-продажу в процесі приватизації, дисертантом розроблено рекомендації щодо необхідності обов’язкового застосування арбітражними судами наслідків недійсності угоди незалежно від наявності чи відсутності між сторонами спору про повернення одна одній всього одержаного за недійсною угодою.