ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, розкривається його мета, завдачі, об’єкт, предмет, методи, формується наукова новизна отриманих результатів, визначається їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ - “Наукові засади регіональної інноваційно-інвестиційної політики” - містить аналіз генезису та розвитку інноваційно-інвестиційної парадигми суспільного відтворення, стратегії “регіоналізації” соціально-економічного розвитку в умовах глобалізації сучасного світу, змістовних характеристик поняття регіональної інноваційно-інвестиційної політики та сучасних моделей соціально-економічного розвитку.

Становлення інноваційно-інвестиційної моделі суспільного відтворення у процесі історичного розвитку економічної думки свідчить про докорінну зміну ролі держави в регулюванні економічними процесами. Зокрема, впровадження ідей меркантилізму (Г. Скаруффі, У. Стаффорд, Т. Мен, А. Монкрет’єн) призводить до перенесення акцентів від регулювання відносин у сфері обігу (ранній етап) до регулювання відносин у сфері виробництва (пізній етап), а також від заборони вивезення грошей за кордон, обмеження імпорту, високого мита на імпортовані товари, державної монополії на торгівлю валютою до створення сприятливих умов для розвитку зовнішньої торгівлі, впровадження протекціонізму в економічній політиці держави, зняття жорстких обмежень на імпорт товарів та вивезення грошей, застосування керівного принципу: купувати дешевше в одній державі та продавати дорожче в іншій.

Класичною політичною економією (В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене,   А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, С. Сісмонді, Ж.-Б. Сей та ін.)  захищаються ідеї часткового втручання держави в економічні процеси, використання організаційного та правового механізмів впливу на суспільне відтворення: обмеження непродуктивного споживання; створення сприятливих умов для розвитку стратегічних галузей економіки; інвестиції держави у сферу виробництва засобів виробництва; сприяння створенню якісно нових виробництв для формування та задоволення зростаючих соціальних потреб  населення тощо.

Маржиналізм (В. Джевонс, К. Менгер, Л. Вальрас, А. Маршалл,        Дж. Кларк, Ф. фон Візер, Е. Бем-Боверк) – характеризується виваженою кредитно-грошовою політикою держави спрямованої на захист національних інтересів, законодавчого забезпечення інвестицій у промисловість, запобігання імпорту товарів, ат підтримки підприємницької ініціативи.

Головним інструментом економічної політики держави для управління сукупним попитом кейсіанство (Дж. Кейнс, Дж.-Р. Хікс, А. Хансен, П. Самуельсон) вважає державний бюджет, у т.ч. збільшення витратної його частини. Захищається ідея, що без активного втручання держави в соціально-економічні відносини стабільний розвиток суспільства не є можливим. Позитивними здобутками стають: зниження "стихійності" у ринкових відносинах (держзамовлення та ін.); нарощування державних інвестицій у пріоритетні галузі; стимульований економічний розвиток тощо.

Згідно з монетаризмом (М. Фрідмен, Ф. Хаєк, Р. Хоутрі, К. Віксель, Л. фон Мізес, Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден, Д. Мейзельман), держава стимулює пропозицію інвестиційних ресурсів шляхом зниження ставок оподаткування, скорочення бюджетних видатків та зменшення обсягів бюджетного фінансування державного сектора економіки тощо.

Отже, незважаючи на певні відмінності в поглядах зазначених вчених,  можна наполягати на тому, що суттєвим фактором соціально-економічного зростання у сучасному світі стають інвестиції, регулювання обсягів,  спрямування яких здійснюється через сферу грошово-кредитного обігу. Разом з тим, набуває чинності комплексна модернізація суспільного виробництва на основі технологічного застосування досягнень науки. З'являються тенденції щодо становлення та розвитку інноваційно-інвестиційної моделі суспільного відтворення.

У дисертації аналізується процес глобалізації, який перетворився в сутнісну закономірність світового господарського розвитку. Він не скасовує інші закономірності, властиві світовій економіці, а вступає з ними в складну, часом суперечливу взаємодію. Важливим засобом колективного захисту від небезпек глобалізації виступає стратегія регіоналізації.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні відмінності, а також досягнення міжрегіональної збалансованості перебудови технічного потенціалу регіону в напрямку створення відповідних інноваційних структур;

Дієвими орієнтирами, які здатні сприяти інноваціям та  надходженню інвестицій в, соціально-економічну сферу регіону, можна вважати:

-          забезпечення конкурентноздатності завдяки поєднанню та використанню неоднакових умов господарської діяльності;

-          регіональну інтеграцію як противагу домінуючій моделі глобальної інтеграції;

-          перехід від економіки використання ресурсів до економіки їх системного відтворення;

-          орієнтацію на виробничу інноваційно-інвестиційну модель з акцентом на розвиток  міжгалузевого високотехнологічного матеріального виробництва;

-          формування інфраструктури, створення розгалуженої системи суспільних інститутів, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність та беруть на себе певну міру відповідальності тощо.

Загальним для європейських моделей соціально-економічного розвитку (німецька, британська, французька, італійська та ін.), які активно формувалися протягом XX ст. і прийняли своєрідні форми після другої світової війни, є пошук певних "синтетичних" цілей економічного прогресу та соціальної солідарності. Їх інституціональною опорою служить громадянська соціальна, правова держава, а найбільш адекватним вираженням у сфері управління економікою – концепція соціального ринкового господарства. Післявоєнному європейському ринковому суспільству вдалося трансформувати свої інститути в напрямку створення соціально орієнтованого, економічно ефективного варіанта змішаної економіки. Найважливішим принципом європейської моделі став демократичний комунікативізм, як спосіб державного управління процесами глобальних змін на основі переговорів і консенсусу, що дозволяє не нагромаджувати та консервувати соціальні суперечності, а вирішувати їх.

Разом з тим, не можна не помітити істотних розходжень моделей розвитку окремих європейських країн. Особливо помітною є традиційна розбіжність між "британською" і "континентальною" моделями.

Здійснений в дисертаційному дослідженні аналіз дозволяє зробити висновок, що нова модель соціально-економічного зростання держави, в основі якої закладається інноваційний тип суспільного поступу, передбачає інше змістовне навантаження понять науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. Виникають нові вагомі пріоритети: добробут громадян, умотивована інтелектуалізація виробничої діяльності, упровадження високих та інформаційних технологій, екологічна безпека тощо. Дана модель потребує застосування нової фінансово-кредитної політики,  задіяння ефективних механізмів стимулювання інновацій, розширення можливих меж наукомістких та суттєве скорочення природоексплуатуючих галузей, оптимального залучення до виробництва та послуг малого і середнього бізнесу, розвитку венчурного підприємництва.

У другому розділі - “Результативність та дієвість механізмів  сучасної інноваційно-інвестиційної політики регіонального розвитку” - з’ясовується стан регіональної інноваційно-інвестиційної політики в Україні та тенденції її змін на прикладі Харківської області, презентується експертна оцінка соціально-економічної ситуації у Північно-Східному регіоні України та ефективності діяльності органів державного управління.

В цілому інвестиційну діяльність в Харківській області (регіоні) можна вважати задовільною, якщо мати на увазі окремі тенденції щодо зростання обсягів виробництва та наближення до позитивного зовнішньоторговельного балансу. Переважна більшість інвестицій спрямовується у виробничу сферу, що створює додаткові можливості для розвитку економіки регіону. Дані зовнішньоекономічного обороту свідчать про певний вплив інвестування на розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Значна роль в активізації інвестиційної діяльності в регіоні  належить іноземним партнерам. Основними формами залучення прямих іноземних інвестицій є грошові внески, рухоме та нерухоме майно, реінвестування доходів.

Процес інвестування в регіоні має характеризується як припливом, так і відтоком. З одного боку, негативним можна вважати сам факт вилучення коштів іноземними інвесторами, з іншого - спостерігається поступове уповільнення його темпів. Це пояснюється і загальноекономічними чинниками фіскально-монетарної політики, випадково-ринковими факторами і соціальними чинниками, тобто низькою сприйнятливістю підприємств до інвестиційних пропозицій, комунікативно-культурними перепонами, невиваженістю PR-політики підприємств-реціпієнтів і органів регіонального управління.

Економічний зміст сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату в регіоні визначається такими чинниками: вигідним геополітичним розташуванням регіону; відновленими зв’язками з окремими промисловими ринками; відносною політичною стабільністю; високим рівнем освіти та пропозицією висококваліфікованої праці; наявністю різнопрофільної економіки ринку; відносною енергетичною незалежністю; безпрецедентно високим рівнем насиченості всесвітньовідомими науковими школами, інженерними традиціями та новими технологіями.

Стан регіональної інвестиційно-інноваційної політики та тенденції її змін підтверджуються результатами проведеного соціологічного дослідження. Зокрема, економічна ситуація в регіоні впродовж січня 2003 – жовтня 2004 рр. визначається експертами як така, що має усталені ознаки стабільності і супроводжується динамікою зростання. Найважливішим фактором покращання економічної ситуації виступає виважена державна макроекономічна політика. Вона сприяє зростанню рівня виробництва конкурентноздатної продукції на промислових підприємствах.

Найсуттєвішими заходами для подальшого покращання економічної ситуації в країні визнається зниження податків на вітчизняних виробників. Важливим кроком у цьому напрямку було запровадження єдиної ставки оподаткування фізичних осіб. Крім того, за результатами проведеного моніторингу, відзначається важливість розвитку економічного співробітництва з країнами ЄС, Росією та країнами СНД. Ці дії, на думку респондентів, дозволять підвищити рівень надходжень до центрального та місцевих бюджетів, збільшити загальний рівень добробуту громадян та створити нові робочі місця. Однак актуальною проблемою залишається посилення боротьби з корупцією.

За пріоритетні напрямки спрямування місцевих бюджетних коштів для поліпшення соціально-економічної ситуації в Північно-Східному регіоні експертами визначається: підтримка системи безкоштовного медичного обслуговування, розвиток сільського господарства, створення нових робочих місць та поліпшення роботи комунального господарства.

Домінуючим настроєм серед населення регіону вважається пристосування, що свідчить про намагання людей адаптуватися до існуючої системи соціально-економічних відносин, сподівання на покращання своїх життєвих умов та рівня життя.

Головні важелі влади в регіоні зосереджені, на думку опитаних, в руках голів районних та обласної державних адміністрацій. Разом з міськими та селищними головами, вони користуються довірою у населення. Більшість політичних партій продовжують залишатися поза межею політичних інтересів громадян.

Що стосується ролі місцевих органів влади, то йдеться передусім про формування інноваційних спроможностей регіонального розвитку та розвитку людського потенціалу, а також розвитку транскордонного та прикордонного співробітництва і підвищення інвестиційної привабливості регіонів.

У дисертації робиться спроба довести, що ключовими питаннями, які потребують вирішення, є:

– створення умов для активного залучення населення до прийняття управлінських рішень щодо розвитку територій;

– формування мотивів і стимулів ефективного використання регіонами їх ресурсного, виробничого, науково-технічного, інтелектуального й культурного потенціалу та подолання дезінтеграційних процесів у міжрегіональних відносинах;

– запровадження комплексного підходу з боку держави до вирішення регіональних проблем, а також чітких і дієвих форм та методів державного управління територіальним розвитком.

Основною метою регіональної політики держави є забезпечення економічного зростання, демократизація суспільного життя, досягнення нової якості життєвого рівня населення на основі створення умов гармонійного та збалансованого розвитку регіонів.

Організація управління регіоном (областю) має ґрунтуватись на принципах самофінансування, самозабезпечення, самовідтворення, матеріальної зацікавленості, еквівалентності товарообміну з містами, районами і підприємствами, які знаходяться на території регіону.

Третій розділ - “Вдосконалення механізмів   інноваційно-інвестиційної політики в регіоні” - присвячено дослідженню поліварінтності політики щодо стимулювання залучення іноземних інвестицій, особливостей програмно-цільового управління регіональним інвестиційним процесом, основних компонентів інноваційно-інвестиційної моделі регіонального розвитку за трансформаційних перетворень в України.

Проведений аналіз свідчить, що основними формами та дієвими інструментами стимулювання інвестиційної діяльності можна вважати:

·     фінансово-кредитні стимули (безпроцентні та пільгові кредити, інвестиційні гарантії);

·     забезпечення умов для стабільного соціально-економічного зростання (досягнення європейських стандартів якості життя, забезпечення зайнятості громадян, розвиток соціальної інфраструктури;

·     податкове стимулювання (зменшення ставки податку до мінімальних розмірів, податкові угоди з іншими країнами, зняття податків на реінвестиції, безмитний імпорт обладнання й сировини, прискорена амортизація;

·     стимулювання інфраструктурного забезпечення (надання землі, будівель і споруд у безкоштовне користування або за пільговими цінами, субсидії за користування електроенергією, транспортні пільги;

·     стимулювання конкретних інвестиційних проектів (гранти за цільовим фінансуванням ресурсо- та природозберігаючого обладнання, фінансуванням проектів, орієнтованих на підвищення кваліфікації кадрів та покращення умов праці, сприяння в проведені техніко-економічних обґрунтувань проектів);

·     протекціоністські заходи (тарифи та нетарифні засоби);

Стратегічною метою регіональної соціально-економічної політики є підвищення життєвого рівня населення на основі раціонального використання наявного потенціалу, принципово нових підходів до розвитку продуктивних сил, поліпшення екологічної безпеки. Вона може реалізовуватись через програми реструктуризації промисловості, енергозабезпечення та енергозбереження, приватизації, підтримки підприємництва, розвитку агропромислового комплексу, демонополізації та розвитку конкуренції, житлового будівництва тощо.

У свою чергу, регіональна інвестиційна політика - це система довгострокових цілей, основних напрямів і заходів для забезпечення інвестиційної діяльності в інтересах економічного та соціального розвитку території.

Довгострокову інвестиційну програму можна вважати дієвим інструментом програмно-цільового управління щодо втілення засад соціально-економічного розвитку з урахуванням основних напрямків зростання ВВП, збільшення надходжень до бюджету, створення додаткових робочих місць та ін.

До суттєвих компонентів інноваційно-інвестиційної моделі регіонального розвитку для упровадження органами місцевої влади за умов трансформаційних перетворень, можна віднести: технопарки; бізнес-інкубатори; національні фінансово-кредитні установи; іноземні інвестиції; внутрішні інвестиції; обробну промисловість (зокрема сільськогосподарської продукції); машинобудування; інші галузі народного господарства.

Для активного впровадження результатів наукових досліджень у соціальну сферу та економіку регіону необхідно надати регіональній інвестиційній політиці інноваційного спрямування, що має включати форми і методи стимулювання науково-технічної активності, активізації взаємодії науки і виробництва з метою широкого втілення розробок у кінцевий виробничий результат: нові конкурентноспроможні, високоліквідні види продукції та технологічні процеси. Регіональна інноваційна політика повинна передбачати удосконалення економіко-правової бази, інформаційної та інших складових інноваційної діяльності.

Вирішення проблем відновлення і розвитку виробничого потенціалу країни не може бути забезпечено лише використання локальних інновацій, а потребує переходу як окремих суб’єктів, так і української економіки в цілому до інноваційної моделі розвитку.

Сучасний підхід має базуватись на уточненні пріоритетів основних елементів ланцюжка “наука - виробництво - споживання” та їх змістовного навантаження.

У зв’язку з цим можна наполягати на тому, що сьогодні новизна споживчих властивостей є не менш важливою, ніж наукова або технічна. Відтак, якщо раніше у межах проблеми прискорення науково-технічного прогресу основний акцент ставився на динамічному, взаємообумовленому розвитку науки і техніки, то з переходом до нових умов господарювання, відбувається поступова переорієнтація на безпосереднє задоволення конкретних потреб (людей, виробництва і т. ін.).

Отже, інноваційна діяльність, на відміну від науково-технічної, не зводиться до простого практичного використання нововведень, її кінцевий продукт - інновація - завжди повинна бути орієнтована на конкретну потребу. Необхідним у цьому процесі стає підвищення ролі споживання, тобто забезпечення тісної інтеграції не тільки науки і техніки, але й споживання. Саме така постановка питання і передбачається інноваційною моделлю розвитку, перехід до якої обумовлює необхідність здійснення відповідних перетворень.

У дисертації обґрунтовується найбільш ефективні механізми державного регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіону (фінансово-економічний, нормативно-правовий, інституційно-організаційний, інформаційно-ресурсний, потрібнісно-мотиваційний).

Можна наполягати на тому, що основними сферами впливу державного управління щодо забезпечення політики інноваційно-інвестиційного розвитку регіону є такі: 1) розробка та застосування механізмів довгострокового інвестування; 2) запровадження дієвих заходів підтримки спеціальних економічних зон, які мають ґрунтуватись на використанні досвіду окремих країн світу; 3) здійснення системного розвитку виробництва та послуг, який стосується суб’єктів господарювання усіх форм власності та розмірів (крупні, середні, малі); 4) задіяння ефективних фіскальних заходів, забезпечення дієвої політики легалізації тіньових доходів населення та конверсії некримінальних тіньових капіталів; 5) проведення сучасної інформаційно-ресурсної політики, забезпечення інноваційного спрямування інвестиційних процесів шляхом створення відповідних стимулів та інфраструктури; 6) перехід від визначення пріоритетних напрямків науково-технічної діяльності за технологічними ознаками, які нині встановлюються законодавством, до більш гнучкої системи впровадження критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів за їх функціональними ознаками (тобто залежно від того, які стратегічно важливі питання соціально-економічного розвитку вони вирішують) та ін.