| Короткий зміст: | У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та опублікування.
У першому розділі “Теоретико-методичні засади державного регулювання інноваційної реструктуризації промислового комплексу”
На основі аналізу досліджень з проблем державного регулювання розвитку промислової галузі національної економіки було визначено основні чинники, які обґрунтовують необхідність державного втручання в процес інноваційної реструктуризації промислового комплексу України: по-перше, вплив процесів глобалізації, що змушує кожну країну шукати власні товарні ніші на світових ринках; по-друге, структурні і галузеві кризи, що спостерігаються в умовах некерованої структурної трансформації промислового комплексу; по-третє, нездатність ринкової конкуренції направляти фінансові та матеріальні потоки на інноваційне технічне та технологічне оновлення промислового комплексу, наслідки несумлінної конкуренції (без державної підтримки); по-четверте, наявність структурних деформацій та недосконалість технологічної структури.
Усе вищезазначене обумовлює необхідність державного регулювання процесів інноваційної реструктуризації промислового комплексу. Державне регулювання інноваційної реструктуризації промислового комплексу має здійснюватися з урахуванням концептуальних положень, які мають бути орієнтованими на підвищення ефективності використання виробничого потенціалу промисловості. Рівень інноваційності реструктуризації виробничого потенціалу промислового комплексу залежить від інноваційної активності суб’єктів господарювання, тобто здатності впроваджувати інновації у виробничі процеси.
Визначено, що основними чинниками низької інноваційності виробничого потенціалу промислового комплексу є: незначна частка бюджетних витрат на наукові дослідження; низька питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції; застарілість найбільш розповсюджених технологій у провідних галузях промисловості; брак спроможності підприємств щодо фінансування досліджень й інвестування розробок за рахунок власних фінансових накопичень. Тому можна зазначити, що підвищення інноваційності виробничого потенціалу країни забезпечується за рахунок інноваційної реструктуризації, що започатковується певними галузями науки і переноситься у виробництво, обумовлюючи у ньому прогресивні зміни.
Отже, державне регулювання інноваційної реструктуризації у першу чергу має бути скероване на: підвищення технічного рівня основних фондів, ефективність їх використання, спрямовану на ресурсозбереження, для досягнення необхідних економічних результатів виробничої діяльності; зниження матеріаломісткості продукції та поліпшення продуктивності праці. Державне регулювання інноваційної реструктуризації повинно забезпечувати безперервність процесу створення, закупівлі і впровадження інновацій для підвищення технічного рівня основних фондів.
Отже, державне регулювання інноваційної реструктуризації у першу чергу має бути скероване на: підвищення технічного рівня основних виробничих фондів, ефективність їх використання, запровадження новітніх промислових технологій, відзначених характеристиками енерго-, ресурсозбереження для досягнення необхідних економічних результатів виробничої діяльності; зниження матеріаломісткості продукції та підвищення продуктивності праці. Державне регулювання інноваційної реструктуризації промислового комплексу має забезпечувати безперервність процесу генерації, трансферу та впровадження інновацій для підвищення технічного рівня основних виробничих фондів шляхом їх переоснащення на передовій технологічній базі, запровадження передових технологій, віднесених або сполучених до технологій вищих (5-го та 6-го) техноекономічних укладів.
Рівень інноваційності виробничого потенціалу промислового комплексу у першу чергу визначається станом основних виробничих фондів, характеристиками промислових технологій, матеріальним забезпеченням виробничого процесу і трудовими ресурсами. Ці складові можуть бути поліпшені в процесі господарської діяльності. Тому в дисертації здійснено порівняльну характеристику умов господарювання в промисловому комплексі без і з урахуванням впливу державного регулювання інноваційної реструктуризації на виробничий потенціал (таблиця).
Крім того, за рахунок підвищення інноваційності виробничого потенціалу країни можна досягнути ресурсозбереження, оскільки основним фактором низької конкурентоспроможності виробництва у більшості галузей промислового комплексу є високі витрати ресурсів.
Аналіз наукових підходів до функцій державного управління інноваційною реструктуризацією промислового комплексу виявив, що в державному управлінні функції поділяють на загальні (планування, організація, мотивація, контроль) і спеціальні, які реалізуються в межах загальних відповідно до об’єкта державного управління. Визначено, що управління інноваційною реструктуризацією промислового комплексу є спеціальною функцією державного управління, основною метою якого є отримання економічних, соціальних та інших ефектів шляхом синхронізації основних і забезпечувальних процесів інноваційної реструктуризації для успішного розвитку вітчизняного промисловового комплексу, здатного забезпечити насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами та конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішньому ринку.
Аналіз літературних джерел показав, що в теорії державного управління немає єдиного підходу до функцій державного управління інноваційною реструктуризацією промислового комплексу, до визначення етапів та принципів їх реалізації. Зокрема, потребують уточнення та доповнення етапи планування інноваційної реструктуризації промислового комплексу, при здійсненні якого, на нашу думку, можуть бути визначені лише критерії оцінювання конкретних об’єктів, методи і методики оцінювання, методи регулювання фактичного стану явищ і процесів.
Виявлено, що в теорії державного управління немає також єдиного підходу до визначення цілей державного управління інноваційною реструктуризацією промислового комплексу, визначення яких є одним з етапів реалізації зазначеної функції. У дисертації запропоновано узагальнену класифікацію цілей державного управління інноваційною реструктуризацію промислового комплексу, яка сприятиме забезпеченню ефективності планування інноваційної реструктуризації. Особливість запропонованої класифікації полягає у виділенні нової ознаки – за видами інноваційної реструктуризації (цілі основних процесів інноваційної реструктуризації, цілі забезпечувальних процесів інноваційної реструктуризації).
У зв’язку з відсутністю єдиного підходу до принципів реалізації функцій державного управління інноваційною реструктуризацією промислового комплексу обґрунтовано необхідність їх впорядкування. Запропоновано узагальнену систематизацію принципів реалізації функцій державного управління інноваційною реструктуризацією промислового комплексу, що складається з принципів: системності, адресності, цільового результату. Обґрунтовано, що дотримання зазначених принципів є необхідним для узгодженості процесів реалізації функцій державного управління інноваційною реструктуризацією промислового комплексу з іншими напрямами соціально-економічного розвитку держави.
У другому розділі “Аналіз державного регулювання інноваційної реструктуризації промислового комплексу України” визначено, що правову основу запровадження інноваційної реструктуризації промислового комплексу в Україні становить система нормативно-правових актів, які регулюють відносини, що виникають в інноваційному процесі.
Проведений аналіз чинного нормативно-правового забезпечення інноваційної реструктуризації промислового комплексу засвідчив, що таких документів нараховується понад 120, але кожний з них має ті чи інші недоліки і не вирішує проблеми комплексно. Слід також відзначити суперечливість, неузгодженість та неповноту законодавства з питань інноваційної діяльності. В українському законодавстві не урегульовані інститути інноваційної реорганізації підприємств. Деякі положення, що стосуються процедур реорганізації підприємств визначені в Законі України “Про господарські товариства”, Господарському кодексі, Цивільному кодексі. Кодекси розрізняють усього три види реорганізації (злиття, поділ і приєднання), а закон передбачає уже п'ять можливих варіантів цієї процедури (крім згаданих, виділення і перетворення). Така розрізненість і уривчастість положень призводить до того, що в період або після проведення реорганізації виникають суперечливі ситуації між акціонерами компанії чи між підприємством і його кредиторами.
У той же час практика інноваційної реструктуризації промислових підприємств показала, що існують серйозні фінансові, економічні, юридичні проблеми, які вимагають швидкого вирішення. Щодо забезпечення фінансовими та інвестиційними ресурсами інноваційної реструктуризації у промисловому комплексі, то в Україні немає обґрунтованої амортизаційної, фінансової, інвестиційної політики щодо ресурсного забезпечення інноваційних процесів, а вони є в основі інноваційної реструктуризації. Чинне податкове законодавство не вирішує цих проблем. Ефективність інвестицій в інноваційну реструктуризацію знижує також відсутність доходів, що нараховуються по інвестиційних сертифікатах, невизначеність статусу дивідендів (хоча цей статус визначається спеціальним законодавством, однак не передбачається податковим законодавством).
Враховуючи результати комплексного аналізу інноваційно-інвестиційного розвитку промислового комплексу, нормативно-правового забезпечення його інноваційної реструктуризації, можна зробити висновок, що в Україні існують передумови подальшого розвитку цих процесів, зокрема: протягом 2004–2006 років суттєво збільшилась частка фінансування досліджень та розробок (з 9,8 до 16,2% витрат, пов’язаних з інноваційною діяльністю), що засвідчує початок процесів розширення внутрішнього попиту на результати наукових досліджень та розробок у промисловому секторі; домінуючим джерелом фінансування витрат, пов’язаних з інноваційною діяльністю, є власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становить більше як 80%; у 2007 році вперше суттєво збільшена бюджетна підтримка процесів кредитування інноваційних проектів (понад 1,5 млрд. грн.). Однак процес формування механізмів використання таких коштів на сьогодні ускладнюється низкою проблем законодавчого характеру у сфері використання бюджетних коштів. Відсутність належної державної підтримки процесів інноваційної реструктуризації підприємств призвела в останні роки до скорочення кількості інноваційно активних підприємств.
В дисертації визначено основні недоліки у державному регулюванні інноваційної реструктуризації промислового комплексу. До них відносяться, по-перше, відсутність стратегії переходу України до інноваційної моделі розвитку, неналежне використання методів наукового планування на всіх рівнях управління, недостатній рівень інноваційної культури працівників органів державної влади, які причетні до розроблення управлінських рішень стосовно інноваційної сфери діяльності. По-друге, недосконалість нормативно-правової бази регулювання інноваційної реструктуризації промислового комплексу, поширення практики ігнорування законодавства або призупинення дії статей законів, які стосуються фінансування й стимулювання науково-технологічної та інноваційної реструктуризації промислового комплексу. По-третє, неефективність адміністративно-організаційної структури управління науково-технологічною реструктуризацією промислового комплексу. |
