ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ТРАНСФЕРУ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Міжнародний трансфер промислової власності як об’єкт державного регулювання» досліджено теоретичні засади міжнародного трансферу промислової власності як об’єкта державного регулювання, визначено сутність та подано характеристику промислової власності, як об’єкта міжнародного трансферу технологій, здійснено дослідження світового ринку промислової власності та оцінку місця і конкурентних позицій на ньому України, охарактеризовано систему глобального регулювання міжнародного трансферу промислової власності та визначено основні проблеми і завдання, що виникають в контексті приєднання до неї України.

Промислова власність – це інтелектуальна власність у частині відносин з приводу інтелектуальних продуктів, створених у виробничій та науково-технічній сферах. Щодо об’єктів промислової власності, то до них відносяться винаходи та корисні моделі, топографії інтегральних мікросхем, знаки для товарів і послуг, промислові зразки та зазначення походження товару. Трансфер промислової власності розглядається в контексті трансферу технологій, як одна з її складових.

За формами технології, що виступають об’єктами трансферу, підлягають наступній класифікації: матеріальні форми технологій (представлені переважно технологічним інструментарієм), нематеріальні форми ( патенти, ліцензії, ноу-хау, знання, технологічна документація тощо) та послуги ( науково-технічні, інжинірингові, консультативні тощо). До основних форм трансферу технологій з точки зору територіальності відносять: внутрішній (всередині господарюючого суб’єкта), квазівнутрішній ( всередині альянсів, союзів) та зовнішній ( між окремими господарськими одиницями) трансфер технологій. Автором запропоновано внести форму міжнародного трансферу до даної класифікації, що характеризуватиме міждержавний обмін та переміщення.

Міжнародний трансфер промислової власності – це міждержавне переміщення на комерційній або некомерційній основі матеріальних прав на об’єкти промислової власності, що проявляється в процесі патентування, ліцензування, франчайзингу тощо. Дане трактування поширене серед вітчизняних науковців, однак не є нормативно закріпленим у законодавстві України, що породжує низку проблем на шляху віднесення технології чи певного об’єкта промислової власності до можливості участі у процесі міжнародного трансферу. Трансфер технологій та промислової власності в Україні регулюється в першу чергу Законом України «Про державне регулювання у сфері трансферу технологій», однак визначення поняття «міжнародний трансфер технологій» та його різновид «міжнародний трансфер промислової власності» у ньому відсутні.

Аналіз стану України на світовому ринку промислової власності в контексті обсягів виплат і надходжень за реалізовані та придбані нові технології на фоні інших країн світу, свідчить про технологічну відсталість та залежність нашої держави. Показники надходжень та виплат за нові технології варіюють в значному діапазоні між країнами світу: наприклад, співвідношення між надходженнями за реалізовані технології та виплатами за придбані технології для України становить 16,7%, що говорить про значну залежність від імпортних технологій. Україні необхідно стимулювати розвиток міжнародного трансферу технологій, що не лише збільшить приплив іноземного капіталу всередину країни, але й уможливить просування вітчизняного інноваційного продукту на світовий ринок.

Ефективне державне регулювання міжнародного трансферу технологій та промислової власності, зокрема, є ключовим елементом на шляху модернізації економіки, так як дозволить налагодити взаємовигідне міжнародне інвестиційне та науково-технічне співробітництво. До основних завдань, що стоять перед Україною на шляху формування ефективної системи державного регулювання міжнародного трансферу промислової власності відносяться:

1) вдосконалення інституційного забезпечення в системі управління промисловою власністю на національному рівні в контексті виходу на міжнародний ринок; оскільки питаннями міжнародного трансферу промислової власності в Україні на даний час займаються наступні виконавчі структури: Державний комітет з питань науки, інновацій та інформатизації при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України, Державна служба інтелектуальної власності України з підвідомчими їй державними підприємствами, то цілком аргументованим було б створення органу виконавчої влади, компетенція котрого поширювалась би цілеспрямовано саме на міжнародний трансфер промислової власності та технологій;

2) прогресивний розвиток інституту права інтелектуальної власності та патентного права в контексті активізації та вдосконалення системи охорони та захисту об’єктів промислової власності на національному та міжнародному рівнях, що проявляється як в удосконаленні судової системи в питаннях захисту промислової власності, так і в уніфікації національного законодавства, що регулює питання міжнародного трансферу промислової власності, із міжнародними стандартами, а також усунення правових колізій в нормативно-правовому забезпечення України;

3) стимулювання розвитку венчурного бізнесу в Україні з метою створення конкурентоспроможного продукту для просування його на зовнішні ринки;

4) формування рекомендацій щодо удосконалення методів оцінювання промислової власності в контексті розвитку процесу комерціалізації останніх;

5) формування моделі державного регулювання та стимулювання міжнародного трансферу промислової власності в Україні.

Детальніше шляхи реалізації поставлених завдань розглянуті у третьому розділі даного дисертаційного дослідження в контексті удосконалення організаційно-управлінського механізму державного регулювання міжнародного трансферу промислової власності в Україні.

У другому розділі «Оцінка дієвості національного механізму державного регулювання міжнародного трансферу промислової власності» досліджено сучасний стан економічного механізму державного регулювання та стимулювання міжнародного трансферу промислової власності, проведено оцінку рівня державного фінансування відтворення промислової власності та охарактеризовано особливості її комерціалізації У даному розділі увагу зосереджено на податковій, митній політиці, фінансуванні відтворення промислової власності, нормативно-правових колізіях тощо.

В Україні практично відсутня ефективна система податкового кредитування у сфері трансферу промислової власності та технологій. На законодавчому рівні дане питання неврегульоване. Відповідно, на думку дисертанта, створення системи податкового стимулювання для суб’єктів господарювання, чия діяльність пов’язана із трансфером промислової власності, є важливим кроком на шляху удосконалення державного управління у даній сфері. Саме тому ефективним кроком в контексті державного регулювання міжнародного трансферу промислової власності було б запровадження в Україні дослідницького податкового кредиту, котрий у свою чергу стимулював би розвиток НДДКР на шляху просування промислової власності в системі міжнародного трансферу.

Митна політика в контексті міжнародного трансферу промислової власності в Україні характеризується значною кількістю неврегульованих правових колізій. Особливо помітною є ця ситуація на фоні уніфікації національного законодавства з принципами Угоди ТРІПС. Сучасний стан розвитку глобального ринку характеризується масовим порушенням прав інтелектуальної власності та патентного права на міжнародному рівні. Саме тому національні кордони можуть служити «межею захисту» національних систем. Ч. 3 Угоди ТРІПС приділяє значну увагу митним органам ( п. 4 ч. 3 (ст. 51-60)), які, згідно п. 4 зобов’язані прийняти відповідні заходи, які б надали право власникам промислової власності звернутися у відповідну інстанцію, якщо у них виникає підозра, що проводиться імпорт підробленої продукції певної торгової марки чи відбувається порушення патентних прав, з метою вилучення такої продукції з обігу (ст. 51). Даний аспект вимагає не лише удосконалення інституційного забезпечення митної політики у сфері міжнародного трансферу промислової власності, але й державного фінансування наукових установ для підготовки спеціалістів у даній сфері.

Необхідним для нарощування потенціалу щодо створення промислової власності в Україні є розвиток венчурного бізнесу, котрий варто виділити в контексті формування міжнародної стратегії виведення об’єктів промислової власності на світові ринки. В Україні венчурний бізнес не є широко використовуваним та привабливим для його учасників. Причинами такого насамперед є: відсутність венчурних фондів, недосконалість законодавчого забезпечення ( відсутність в нормативно-правовій сфері законодавчих актів, які б регулювали венчурний бізнес та діяльність венчурних фондів), наявність ризиків для іноземних венчурних інвесторів, що зменшує їхню зацікавленість в українських об’єктах інвестування.

Орієнтуючись на досвід світових компаній, що активно працюють в системі венчурного бізнесу, у роботі зазначено, що Україна повинна активно стимулювати діяльність венчурних фондів, що сприятиме припливу інновацій та інвестицій до країни. В контексті рекомендацій для потенційно створюваних в Україні майбутніх венчурних фондів у дисертаційному дослідженні розроблена та запропонована модель взаємодії промислової власності та венчурного капіталу в системі міжнародного трансферу, котра пояснює, що навіть на такому простому рівні існує можливість виникнення комплексу взаємодій. У даній моделі наголос робиться на чотирьох ключових моментах:

1. Промислова власність створює нову промислову власність, а також генерує створення іншої інтелектуальної власності.

2. Промислова власність створюється в межах підприємства чи організації за участі венчурного капіталу при сприянні венчурного фонду.

3. Промислова власність стимулює та стабілізує трансферний ринок.

4. Промислова власність генерує капітал, утворена з капіталу і навпаки, створює підґрунтя для венчурного капіталу.

На сучасному етапі розвитку України можна стверджувально говорити про ряд проблем та перешкод на шляху комерціалізації об’єктів промислової власності, що негативно проявляється і в процесі міжнародного трансферу технологій. Для українського ринку процес комерціалізації об’єктів промислової власності є досить новим та недосконалим. Визначальним фактором у цьому процесі є вартісна оцінка промислової власності, що є об’єктом міжнародного трансферу. Державне регулювання даного процесу здійснюється через призму нормативно-правового та методичного забезпечення: в першу чергу Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого відповідно до статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та Методики оцінки майнових прав інтелектуальної власності, затвердженої Фондом державного майна України.

У дисертаційному дослідженні зазначається, що в контексті вивчення останніх упущеним виявився аспект рекомендацій з попередньої оцінки промислової власності з метою прийняття чи відхилення рішення про надання правової охорони відповідному об’єкту. Адже отримання потенційної інформації про можливі прибутки чи втрати уможливить відхилення патентування та ліцензування тих об’єктів промислової власності, що є неефективними в процесі здійснення міжнародного трансферу. У дисертаційному дослідженні подано рекомендації з удосконалення методичного забезпечення оцінювання промислової власності шляхом включення до змісту зазначених нормативних документів запропонованого автором методу імітаційного розрахунку в контексті прийняття попереднього рішення в процесі патентування та ліцензування.