ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТНОЇ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначаються ступінь її наукової розробленості, а також мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження. Показано зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами й темами. Розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача. Подано інформацію про впровадження та апробацію роботи, наведено загальні відомості про публікації за темою дисертаційного дослідження, вказано структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Приватна стоматологічна діяльність як об’єкт державного регулювання: огляд літературних джерел” – проводиться комплексне дослідження офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів щодо приватної стоматологічної діяльності як вагомої складової стоматологічної допомоги та важливого об’єкта державного регулювання.

У розділі вказано, що сьогодні в Україні стоматологічна допомога надається в 269 самостійних стоматологічних поліклініках для дорослих, 35 ди­тячих поліклініках, 4306 відділеннях і кабінетах при лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) загального профілю та стоматологічних поліклініках і кабінетах, що функціонують на госпрозрахунковій основі. Нині в Україні працює понад 22 тис. лікарів-стоматологів, близько 10 тис. зубних техніків і 20 тис. середнього та молодшого персоналу. На 10 тис. осіб в Україні припадає 3,7 лікаря-стоматолога, що свідчить про значно нижчу забезпеченість населення країни цими лікарями, ніж у країнах Європи.

Наголошується на тому, що бюджетне фінансування стоматологічних поліклінік в Україні сьогодні становить 28,2–43% від потреби, в результаті чого коштів, які отримують стоматологічні поліклініки, вистачає тільки на заробітну плату. Зважаючи на те, що декретована група населення становить у середньому в регіонах 50-60% від його чисельності, виникає необхідність поєднання бюджетної та госпрозрахункової діяльності стоматологічної служби.

Виходячи з теоретичних та практичних напрацювань у розділі зазначається, що становлення ринкових відносин в Україні, з одного боку, і обмежене бюджетне фінансування охорони здоров’я – з другого дало поштовх для розвитку приватної підприємницької діяльності у сфері надання населенню стоматологічних послуг. Розвиток підприємницької діяльності привів до організації стоматологічних центрів, асоціацій, фірм, кабінетів тощо, які базуються на приватній власності. А це, у свою чергу, потребує наукового обґрунтування шляхів оптимізації системи державного регулювання приватної стоматологічної практики.

Як одна з форм надання стоматологічних послуг населенню індивідуальна медична діяльність, або приватна практика лікаря-стоматолога, отримала широкий розвиток. Приватна практика стоматолога – це одна з форм надання стоматологічної допомоги населенню, за якої пацієнти повністю сплачують вартість свого лікування.

У процесі дослідження встановлено, що на сьогодні приватно практикуючі стоматологи ще не становлять єдину групу лікарів. Молоді, дина­мічні лікарі, як правило, впевнені у своїх професійних здібностях, вони не бояться конкуренції в системі приватної практики, охоче беруть на себе всі технічні та інші складності в роботі та відстоюють право на вільну професію стоматолога.

Специфіка професійної діяльності приватно практикуючого лікаря-стоматолога полягає в тому, що вона здійснюється на межі управління охороною здоров’я, клінічної медицини, економіки та права. Для продуктивної діяльності в сучасних умовах спеціалісти повинні володіти економічним мисленням, орієнтуватися в законодавстві у сфері підприємництва, знати основи маркетингу і менеджменту, вміти оперативно приймати раціональні рішення в ситуаціях, що постійно змінюються.

У розділі обґрунтовано, що стоматологічна послуга – необхідна і досить професійна дія, що виконується відносно пацієнта з профілактичною, діагностичною, лікувальною і (чи) реабілітаційною метою. У зв’язку з цим як стоматологічна послуга визнається захід (чи комплекс заходів), спрямований на профілактику захворювань зубів і порожнини рота, їх діагностику та лікування, що має самостійне закінчене значення і характеризується певною вартістю.

Нерідко виникає необхідність диференціювати поняття “стоматологічна послуга” і “стоматологічна допомога”. За своєю суттю стоматологічна допомога – це комплекс заходів, який включає стоматологічні послуги, організаційно-технічне, санітарно-протиепідемічне, медикаментозне та інше забезпечення, що спрямований на задоволення потреб людини у підтриманні і відновленні її стоматологічного здоров’я. Обґрунтовується, що “стоматологічна послуга” і “стоматологічна допомога” – близькі, але не ідентичні поняття. Стоматологічна допомога – поняття, безсумнівно, більш широке, ніж стоматологічна послуга. Стоматологічні послуги є різновидом професійних медичних послуг, орієнтованих на особливе благо – здоров’я людини. При цьому для підтримання, зміцнення та відновлення здоров’я людини стоматологи здійснюють спеціальні втручання, використовують численні інвазивні та неінвазивні способи впливу на органи і тканини щелепно-лицевої ділянки.

У розділі визначено і концептуально обґрунтовано, що відносини лікар-пацієнт є центральними в системі відносин у галузі охорони здоров’я. Чимало питань, які виникають у стосунках між лікарем і пацієнтом, перебувають у правовій площині та регулюються цілою низкою нормативно-правових актів. Так, відповідно до ст. 39 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” лікар зобов’язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров’я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, дати прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров’я. У ст. 43 цього самого закону стверджується, що у невідкладних випадках, коли наявна реальна загроза життю хворого, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Якщо ж відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а в разі неможливості його одержання – засвідчити відмову відповідним документом у присутності свідків.

Крім того, згідно із Законом України “Про захист прав споживачів” медична організація (лікар-приватний підприємець) як виконавець послуг зобов’язана вчасно надавати споживачеві необхідну, повну і достовірну інформацію про послуги ще й для того, щоб забезпечити його право на вибір медичного закладу та лікаря. Однак основним завданням інформації про послугу є забезпечення її компетентного вибору. Чинним законодавством України не визначено форми та обсяги інформування пацієнтів щодо медичних втручань. Вітчизняні медичні заклади змушені самостійно розробляти форми інформованих згод та інших документів, за допомогою яких фіксується факт такого інформування. На практиці пацієнт може відмовитись навіть від уже запланованого на конкретну дату медичного втручання. Такі норми закону фактично дають пацієнтові більше можливостей для розірвання договору.

Установлено, що за останні роки в Україні стрімкими темпами розвиваються недержавні стоматологічні заклади, які, по-перше, суттєво зни-жують навантаження на державний бюджет, по-друге, забезпечують поступовий пере­хід на різні форми приватної стоматологічної допомоги, і, по-третє, потре­бують вироблення відповідних механізмів державного регулювання їх діяльності.

У другому розділі – “Діагностика чинної системи державного регулювання приватної стоматологічної діяльності в Україні” – аналізуються державне регулювання приватної стоматологічної діяльності в контексті європейської інтеграції України; нормативно-правова база функціонування приватних стоматологічних лікувально-профілактичних закладів.