ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, обґрунтовано вибір та актуальність теми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх упровадження та апробації.

У першому розділі – “” – проведено аналіз наукових досліджень у галузі державного регулювання продовольчого комплексу, здійснено понятійний аналіз терміна “регіональний продовольчий комплекс”, досліджено регіональну, галузеву та продуктову структури регіонального продовольчого комплексу України.

У розділі розглянуто низку наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених, присвячених дослідженню теоретико-методологічних основ держав­ного регулювання розвитку продовольчого комплексу.

Вивчення наукових праць (П.П.Борщевського, П.І.Гайдуцького, Л.Д.Дей­неки, Ю.П.Лебединського, О.Ю.Лебединської, О.Г.Мордвінова, О.М.Они­щен­ка, Б.Й.Пасхавера, П.Т.Саблука та ін.) дало змогу визначити напрями дослі­дження щодо впровадження якісно нових підходів до державного регулювання розвитку регіонального продовольчого комплексу та вироблення механізмів реалізації поставлених цілей і завдань.

Більшість дослідників зосереджували увагу переважно на аналізі державного регулювання агропромислового комплексу країни, менш досліджені проблеми впливу держави на розвиток продовольчого комплексу, зокрема на регіональному рівні, та державного регулювання цих процесів. Водночас багато науковців погоджується з тим, що стан галузі, яка виробляє продукти харчування, її продуктивність, ефективність та екологічність функціонування є нині од­ним із головних критеріїв оцінки цивілізаційного прогресу.

Аналіз літературних джерел показує, що в цілому державне регулювання продовольчого комплексу являє собою послідовне, комплексне застосування різноманітних засобів і механізмів впливу на ринкове середовище з метою найбільш повного задоволення потреб населення у продуктах харчування, адаптації продовольчого комплексу до макроекономічних параметрів, пом’якшення негативного дестабілізуючого впливу кон’юнктурних і сезонних коливань на продовольчому ринку, непередбачуваної зміни екологічних та інших специфічних для цієї сфери чинників. Головними завданнями державного регулювання в продовольчому комплексі є: забезпечення продовольчої безпеки, недопущення перевиробництва окремих видів продукції та досягнення рівня споживання продуктів харчування, що відповідає науково обґрунтованим нормам, обмеження монополізму в суміжних з продовольчим комплексом галузях промисловості, розширення експорту основних видів продовольчих товарів та підвищення прибутковості їх виробництва.

У контексті проведеного дослідження було уточнено понятійний апарат стосовно дефініції терміна “регіональний продовольчий комплекс”, який являє собою сукупність взаємозалежних господарських одиниць і виробництв певного регіону з внутрішньо стійкими виробничо-економічними зв’язками, пов’язаними між собою єдністю цілей їх функціонування щодо забезпечення оптимального використання природно-економічних умов даного регіону з метою кількісного та якісного задоволення потреб населення у продуктах харчування.

Розвиток продуктивних сил, науково-технічний прогрес привели до перерозподілу між сільським господарством та переробною і харчовою промисловістю обсягів постачання кінцевої продукції на продовольчий ринок. Все більша частина сільгосппродукції проходить промислову переробку та обробку. Сільське господарство перетворилось на сировинну базу харчової та переробної промисловості, які саме і є кінцевими виробниками харчових продуктів. З огляду на це визначальну й організуючу роль у продовольчому комплексі нині вже відіграють харчова і переробна промисловість. Але зазначені якісні зміни в розвитку продуктивних сил поки що не знайшли адекватного відображення в організаційній структурі державного регулювання продо­вольчого комплексу.

З метою визначення механізмів та напрямів державного регулювання розвитку продовольчого комплексу необхідним є багатоаспектний аналіз його структури з виділенням принаймні трьох таких її аспектів: функціонально-галузевого, продуктового та територіально-виробничого. Функціонально-галузева структура продовольчого комплексу - це сукупність пов’язаних з виконанням певних функцій галузей і видів діяльності, які інтегруються в рамках продовольчого комплексу для досягнення його кінцевих цілей. До її складу входять: виробництво сільськогосподарської продукції, рибальство і риб­ництво, видобуток солі; переробка сільськогосподарської продукції, виробництво продуктів харчування із сільськогосподарської та іншої сировини, реалізація кінцевого продукту, виробнича інфраструктура. Продуктова структура продовольчого комплексу – це сукупність вертикально інтегрованих виробництв конкретних видів кінцевої продукції. До її складу варто віднести: рослинницько-переробні, тваринницько-переробні, рибопродуктовий та соляний підкомплекси, виробництво алкогольних, безалкогольних напоїв, міне­ральних вод та ін. Територіально-виробнича (регіональна) структура продовольчого комплексу являє собою сукупність взаємопов’язаних тери­торіальних частин, які формуються відповідно до територіального поділу праці та природно-економічних умов виробництва з урахуванням рівня концентрації продовольчого виробництва, розвитку виробничо-технологічних і органі­заційних зв’язків, місцезнаходження, величини й потужностей сільсько­господарських та переробних підприємств, а також особливостей адміні­стративно-територіального управління. Регіональні продовольчі комплекси за місцем і значенням у територіальному поділі праці поділяють на три групи. До першої групи входять комплекси природно-економічних зон; до другої – регіональні продовольчі комплекси адміністративних областей; до третьої – районні продовольчі комплекси. У регіональних продовольчих комплексах третьої групи розвинуті лише окремі комплексоутворюючі елементи.

З метою здійснення ефективного державного регулювання розвитку продовольчого комплексу необхідно визначити критерій відбору управлінських рішень у цій сфері. Зазначений критерій має відображати мету діяльності. Як таку мету слід розглядати потребу суспільства в їжі, що задовольняється шляхом виробництва конкретних продуктів. При цьому необхідно враховувати, що визначення та формування потреб населення у продуктах харчування має здійснюватися лише на науковій основі. Тому асортимент та обсяги виробництва продовольчого комплексу необхідно визначати на основі науково обґрунтованих норм споживання основних продуктів харчування. Отже, саме на цих нормах мають ґрунтуватися критерії оцінки рівня розвитку продовольчого комплексу. Виходячи з установлених норм можна визначити ступінь забезпеченості населення країни та регіонів основними продовольчими товарами, а відповідно й напрями подальшого розвитку продовольчого комплексу.

У другому розділі – “ів” –досліджено вплив інтеграційних процесів на формування продовольчого комплексу, виявлені сучасні тенденції його розвитку та запропоновано типову модель взаємозв’язків складових та учасників продовольчого комплексу на обласному рівні.

Дослідження ролі інтеграційних процесів у розвитку регіонального продовольчого комплексу мають ретроспективний характер. Перші роботи, присвячені становленню нових форм організації у цукробуряковому виробництві – агроіндустріальних комбінатів на основі різних економічних, виробничих, технологічних інтеграційних зв’язків, були оприлюднені на­прикінці 20-х – на початку 30-х рр. XX ст. У зв’язку з абсолютизацією командно-адміністративних методів регулювання економіки дослідження проблеми агропромислової інтеграції припинились і відновилися лише на початку 70-х рр. минулого століття. Становлення багатоукладної економіки, посилення впливу на сільське господарство переробної і харчової промисловості, галузей, що забезпечують зберігання, реалізацію продовольчої продукції, є характерною особливістю сучасного етапу розвитку агро­промислового сектора економіки та стимулюючим чинником поширення і поглиблення інтеграційних процесів.

Суть виробничо-технологічної інтеграції сільського господарства та промисловості полягає в обміні сировиною та засобами виробництва, розробці на основі використання виробничої інфраструктури надійного й ефективного технологічного процесу: виробництво сільськогосподарської сировини – її зберігання – переробка – постачання та реалізація готової продукції спожи­вачам. Основний зміст господарсько-економічного аспекту агропромислової інтеграції полягає у забезпеченні єдності функціонування галузей сільського господарства та промисловості на основі не лише технологічних ознак, а й, що особливо важливо, наявності єдиних узгоджених і збалансованих програм розвитку, економічних стимулів та важелів. Інтенсифікація інтеграційних процесів між сільськогосподарськими товаровиробниками і підприємствами харчової та переробної галузі зумовлена низкою чинників: потребою у високому рівні самозабезпеченості й незалежності власного виробництва від зовнішніх чинників; забезпеченням рівномірного розподілу робіт і навантаження усіх працівників протягом року; максимальним використанням усієї побічної продукції, яку не можна реалізувати на ринку. Отже, основна мета інтеграції – підвищити економічну стабільність та мінімізувати виробничий ризик. До чинників, які зумовлюють диференціацію господарських структур в аграрній сфері, слід насамперед віднести: природно-екологічні умови; стан комунікаційної мережі й рівень транспортних витрат; техніко-технологічний рівень землеробства і тваринництва та економічні умови їх ведення. Зовнішні чинники умовно можна згрупувати так: забезпечення стабільних постачань сировини на переробку – для переробних підприємств; контроль над використанням інвестицій – для постачальника ресурсів; реалізація продукції, можливість отримання податкових пільг – для всіх підприємств-сільгосп­виробників.

Кожній формі агроформувань властиві як переваги, так і недоліки. Тому державна аграрна політика має сприяти формуванню оптимальної організаційної структури аграрного виробництва, розвитку інтеграційних процесів та кооперуванню різних форм аграрних утворень з урахуванням умов ведення сільського господарства в різних економічних регіонах країни та процесів глобалізації агропродовольчої системи. На сучасному етапі розвитку інтеграційних процесів у продовольчому комплексі серед усіх організаційно-правових форм здійснення спільної діяльності найбільше враховуватимуть різнобічні інтереси всіх суб’єктів економічних відносин, що входять до продовольчого комплексу, об’єднання кооперативного типу, які інтегру­ватимуть матеріальні ресурси і орієнтуватимуть товаровиробників на захист та реалізацію їх економічних інтересів на всіх етапах руху продукції до кінцевого споживача.

Система управління продовольчим комплексом країни має забезпечити проведення єдиної загальнодержавної політики з усіх питань розвитку продовольчого виробництва, узгодження дій між відомствами й організаціями. Основою здійснення державної політики стосовно розвитку продовольчого комплексу має стати обласний рівень, що зумовлено необхідністю ефективного використання аграрного ресурсного потенціалу та потенціалу інших складових продовольчого комплексу і зростанням ролі місцевого самоврядування. Організаційні структури продовольчого комплексу доцільно вдосконалювати шляхом чіткого розподілу функцій державного регулювання на обласному і районному рівнях та функцій господарського самоврядування у межах об’єднань товаровиробників. Підрозділи місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування мають бути передусім науково-технологічними й економічними центрами, концентрувати увагу на розробці стратегії розвитку продовольчого виробництва регіону. Необхідно ширше запроваджувати стратегічне планування у сфері продовольчого комплексу, сприяти встановленню раціональних відтворювальних пропорцій, особливо міжгалузевого характеру, формуванню перспективних шляхів інтенсифікації, підвищенню ефективності та якості задоволення соціальних потреб.

Основна мета функціонування суб’єктів регіонального продовольчого комплексу – досягнення методами державного впливу й засобами регіо­нального самоврядування таких темпів та пропорцій розвитку агро­промислового виробництва, які б забезпечували задоволення внутрішніх потреб регіонів у цій продукції та активну позицію агропромислових товаровиробників на місцевих, загальнодержавних і зовнішніх ринках за обов’язкової умови збереження і примноження природно-виробничого потенціалу. Центральне місце в управлінській ієрархії посідають обласні ради та державні адміністрації, а також регіональні утворення недержавних суб’єктів продовольчого комплексу. Ефективність функціонування обласних систем продовольчого комплексу має забезпечити така організаційна структура, яка б у різних регіонах країни враховувала їх специфічні особливості: аграрний потенціал регіону, наявність потужностей з переробки, рівень спеціалізації, кооперації та інтеграції, обсяги продовольчого виробництва, співвідношення організаційно-управлінських структур різних форм власності та інші умови розвитку підгалузей продовольчого комплексу. На сучасному етапі доцільно запропонувати таку управлінську ієрархію, за якої поряд із місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування регулювати розвиток продовольчого комплексу буде недержавна управлінська структура – об’єднання. Воно має створюватися на кооперативних засадах у формі асоціації або концерну.

Перспективним напрямом розвитку продовольчого комплексу регіону є запровадження інтеграційної моделі кластерного типу, коли в межах окремої території концентруються підприємства різних організаційно-правових форм, що спеціалізуються на окремих технологічних процесах (виробництво сировини, первинна переробка, виготовлення продуктів харчування), але в сукупності забезпечують здійснення замкненого циклу виробництва кінцевого продукту споживання.

Основною ланкою у продовольчому кластері є підприємства переробної та харчової промисловості, а також сільськогосподарські товаровиробники – постачальники сировини. Стабільне функціонування продовольчого кластера на даному етапі можливе лише за умови створення відповідного ринкового середовища шляхом введення до складу продовольчого кластера таких суб’єктів інфраструктури, як спеціалізовані фінансові установи, страхові компанії, організації з ресурсного забезпечення, аграрні біржі, науково-дослідні та консалтингові установи (дорадчі служби) та продовольчий резерв. Важливу роль у формуванні і функціонуванні продовольчого кластера відіграють місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Поєднання функцій державного регулювання та приватної ініціативи суб’єктів продовольчого комплексу послабить їх недоліки та посилить переваги. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не повинні обмежуватися організаційною, регулюючою та координуючою діяльністю, а мають стати активними учасниками продовольчого кластера через механізми закупівлі продукції для формування державного та регіональних резервів, надання фінансової допомоги суб’єктам продовольчого комплексу, брати участь у заснуванні капіталомістких підприємств.

Управління продовольчим кластером має будуватися на засадах самоврядування та активної участі його членів у вирішенні питань діяльності об’єднання. Його учасники мають бути незалежними у своїй господарській діяльності і співпрацювати з іншими учасниками, базуючись на договірних відносинах на взаємовигідній основі. До вищого органу об’єднання мають входити представники сільськогосподарських утворень, підприємств харчової та переробної промисловості, інфраструктури та обслуговуючих організацій, регіональних виконавчих органів влади та обласних рад.

У третьому розділі – “у” – досліджено сучасний стан продовольчого комп­лексу Черкаської області як об’єкта державного регулювання, розроблено органі­заційно-адміністративні підходи до вдосконалення механізмів регулю­вання розвитку продовольчого комплексу цієї області.

В області виробляється значно більше продуктів харчування, ніж споживається. Проте виробництво продуктів харчування не забезпечує потреб населення у продовольстві відповідно до науково обґрунтованих норм. У достатній кількості виробляються лише овочі, картопля та хліб. Відповідно рівень продовольчого споживання в області за основними параметрами є нижчим від науково обґрунтованих норм, а структура харчування є нераціональною, що виражається в недостатньому споживанні продуктів, багатих білками тваринного походження, вітамінами, мінеральними речо­винами. Зокрема, в 2003 р. за такими продуктами, як м’ясо, молоко, яйця, плоди та ягоди, рівень фактичного споживання коливався від 23% (плоди та ягоди) до 64% (молоко) від нормативного рівня. Водночас картоплі, хлібопродуктів в області споживається значно більше від норми.

У процесі реформування аграрного сектора сформовано нову структуру продовольчого комплексу Черкаської області. На базі 560 колишніх сільсько­господарських підприємств створено 886 агроформувань, з них 55% това­риств з обмеженою відповідальністю, 13% приватних підприємств, 4,6% сільсько­господарських кооперативів, 3,1% акціонерних товариств тощо. Природно-кліматичні умови Черкаської області сприятливі для вирощування зернових і зернобобових культур, соняшнику, овочів, а також для тваринництва та птахівництва. Провідними сферами переробної та харчової промисловості є: молочна, м’ясна, цукрова, переробка овочів і фруктів, зерна, виробництво хліба та хлібобулочних виробів, пива, мінеральних вод, алкогольних напоїв та тютюнова промисловість. Найбільшими центрами харчової промисловості регіону є Черкаси, Умань та Шпола.

Обсяги виробництва продуктів харчування в регіоні у короткостроковому періоді можуть бути збільшені за рахунок зростання сільськогосподарського виробництва, а також підвищення ефективності використання виробленої сільськогосподарської продукції, зменшення її втрат шляхом максимальної синхронізації взаємозалежних ланок.

Нині прийнятним напрямом реструктуризації продовольчого комплексу Черкаської області може бути стимулювання створення та розвитку дрібних і середніх підприємств, орієнтованих на повне використання сільсько­госпо­дарської сировини, первинну її переробку до стадії, яка дасть змогу зберігати виготовлений напівфабрикат більш тривалий час. Наступна його переробка має здійснюватися на великих переробних підприємствах, обладнаних високо­продуктивним устаткуванням, при цьому за рахунок пом’якшення впливу сезонності виробництва, збільшення загального обсягу продукції ці підприєм­ства не потребуватимуть відповідного збільшення потужностей.

Ключовими механізмами розвитку продовольчого комплексу області мають стати: впровадження високоефективних технологій вирощування і переробки сільськогосподарської продукції; формування ринків матеріальних ресурсів, капіталу та праці, розвиток інфраструктури цих ринків; відтворення балансу виробництва та споживання в області на базі маркетингових досліджень та стратегічного планування; розвиток підприємництва. В основу продовольчого забезпечення території має бути покладений баланс вироб­ництва та споживання за видами продуктів харчування у кількості, що здатна задовольнити потреби населення відповідно до науково обґрунтованих норм, потенційних природно-кліматичних можливостей регіону, його технологічних та експортних можливостей в умовах самоокупності виробництва. На першому етапі має бути передбачена концентрація фінансових та матеріально-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах, що забезпечить нарощування експортного потенціалу зерна, цукру, молока, олії і реалізацію продукції у переробленому вигляді, на другому - використання накопичених коштів для інвестування реструктуризації та модернізації виробництва і створення нових робочих місць. Основними шляхами реструктуризації переробних галузей у регіоні мають стати перепрофілювання нерентабельних підприємств, освоєння додаткових виробництв, реалізація інтегрованої схеми ресурсного забезпечення сільсько­господарських товаровиробників. З метою формування сировинних зон, які гарантують найнижчу собівартість продукції для промислової переробки, необхідно забезпечити розміщення їх виробництва у найбільш придатних природно-економічних регіонах.

Ураховуючи функціональний розподіл повноважень у структурі обласної державної адміністрації, державне регулювання на регіональному рівні покладається на Головне управління сільського господарства та продовольства, Головне управління економіки й Інспекцію якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції, які також безпосередньо беруть участь в організації та функціонуванні продовольчого кластера. Важливу роль у формуванні регіонального продовольчого кластера відіграє обласна рада, яка має можливість залучати фінансові ресурси для стимулювання та підтримки розвитку регіонального продовольчого комплексу. На етапі становлення доцільно також на базі комунального майна та з частковим фінансуванням на зворотній основі з обласного бюджету створити компанію з ресурсного забезпечення.

Ефективність функціонування регіонального продовольчого комплексу значною мірою залежить від регіональної ринкової інфраструктури (див. рисунок).