ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – “Науково-теоретичні засади державного регулювання соціального розвитку регіону” – здійснено виклад теоретико-методологічної бази досліджень державного регулювання соціального розвитку регіону, розглянуто функції державного і регіонального управління в сучасних умовах господарювання, досліджено регіональні фактори соціального розвитку в державному регулюванні.

Дослідження позицій науковців стосовно соціального аспекту економічного розвитку суспільства свідчить, що серед учених щодо цієї проблеми немає єдиної думки. Погляди багатьох науковців зводяться до того, що саме певна форма соціальних явищ зумовлює економічну організацію суспільства. Інші стоять на прямо протилежних позиціях і визначають соціальний порядок як функцію від економічного. Визначено, що в сучасній теорії домінують два напрями дослідження суспільного устрою – «економічний» і «соціальний». Стосовно економіки України зазначено, що сучасні процеси її реформування характеризуються з позиції переважання «економічного» над «соціальним», з чого випливає ключова тенденція – відсутність пріоритетів розвитку соціальної сфери.

Термінологічні основи також на сьогодні ще недостатньо розроблені, не мають однозначного наукового трактування і часто викликають плутанину серед теоретиків та практиків. На кожному новому етапі економічного розвитку вони виступають в інших аспектах, оскільки соціальна сфера, як динамічна частина всієї економічної системи, формується під впливом різних економічних, політичних, інституційних та інших чинників. У широкому значенні соціальна сфера розглядається більшістю вчених як одна зі складових єдиної відтворювальної системи суспільства. Проаналізувавши багато дефініцій поняття соціальної сфери, слід зазначити, що, як і будь-які загальні наукові визначення, вони не є повними і вичерпними.

Запропоновано розглядати соціальну сферу як одну зі складових і невід'ємних частин єдиної відтворювальної системи суспільства, в якій, по-перше, споживаються надані державою соціальні блага і соціальні послуги, а по-друге, відтворюється людський капітал, де участь держави необхідна з метою ліквідації негативних наслідків економічної активності.

Жодна соціально-економічна система не може існувати без централізованого (державного) управління. Найважливішими функціями державного управління на сучасному етапі є регулювання і прогнозування. Проте рівень реального розвитку прогнозування і регулювання залишається поки що недостатнім. Недостатній і рівень теоретичного осмислення цих функцій, розробки по них сучасного інструментарію, методів і підходів.

Проблеми державного управління на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні можуть розглядатися на різних управлінських рівнях на загальнодержавному, регіональному рівні та рівні місцевого самоврядування. Найактуальнішим є регіональний рівень соціально-економічної системи.

Виділено найбільш актуальні проблеми соціально-економічного розвитку регіону та визначено, що більшість українських регіонів на сьогодні належать до «проблемних». Для них характерні неефективне використання ресурсів суспільства, стагнація виробництва, деградація і скорочення кількості населення, погіршення екологічної обстановки. Надмірне захоплення теорією ринкової саморегуляції сприяло втраті керованості регіонального розвитку, розширенню кризових явищ, руйнуванню регіонально стратифікованих соціумів.

Тому удосконалення державної регуляторної політики потребує реформування міжбюджетних відносин, які не сумісні з умовами регіонального розвитку, більше того, гальмують процес ринкових перетворень.

Основною метою регіональної політики є прискорення поступу України на шляху сталого розвитку, економічного зростання, поєднаного з активною соціальною політикою держави, демократизацією всіх складових суспільного життя, що потребує формування якісно нової державної регуляторної політики.

Структура соціально-економічних відносин на рівні регіону в період перетворень істотно трансформувалася. Якщо раніше регіон не був самостійним у прийнятті рішень, то тепер переважне фінансове навантаження лягає на плечі регіональної влади. Для створення адекватного механізму забезпечення соціальної сфери регіону важливо провести розмежування, тому що існують випадки, коли регіональна влада прагне довести, що саме їх область є депресивною, оскільки це дає право на отримання додаткового фінансування.

Процес виділення депресивних регіонів із загального списку територіальних утворень достатньо трудомісткий і заплутаний. Він потребує ретельного розгляду широкого діапазону чинників, що впливають на розвиток територій. Усю сукупність чинників депресивності регіону можна розділити на п'ять великих груп. До економічних чинників належать: відсутність розвиненого виробництва і порівняно невисокий прибуток в комерційних структурах, який не забезпечує достатніх податкових надходжень до бюджету і, відповідно, їх використання на потреби соціальної сфери; недостатнє використання природно-технічного потенціалу регіону; недостатнє використання трудових ресурсів через нерозвиненість сфери реального виробництва; низький рівень бюджетного самофінансування в регіоні; порушення оптимальності у співвідношенні різних видів капіталу. Соціальні чинники містять: низький рівень життя, що відображає різні сторони функціонування людей у сфері споживання та різні рівні формування їх добробуту; високий рівень безробіття в регіоні; нерозвиненість інтелектуального потенціалу регіону. Демографічні чинники включають: неоптимальну демографічну структуру населення; глибокий розрив і відірваність традиційного устрою життя і побуту місцевого населення від сучасної соціально-професійної структури населення України. До природно-географічної групи чинників належать: негативна дія природно-кліматичних умов, що помічається в промисловості, будівництві, сільському господарстві і справляє вирішальний вплив на формування практично всіх потреб людини; великі транспортні витрати населення і виробників унаслідок специфіки географічного положення регіону; відсутність, нерентабельність або неможливість розробки і використання через технологічні чи економічні обмеження природних ресурсів, що є в регіоні. До екологічних чинників можна зарахувати такі: низька рекреаційна здатність природної системи даної території; високий рівень техногенного екологічного навантаження на природу, невідповідність екологічних параметрів виробництва встановленим нормативним показникам і стандартам; подорожчання виробництва внаслідок екологічних заборон, встановлення норм ресурсоспоживання, яке зумовлює високі ціни на продукцію і зниження її ринкової конкурентоспроможності.