ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, вказано на її зв’язок із напрямами наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України; розкрито ступінь наукової розробленості теми і визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікації за темою.

У першому розділі - «Теоретичні засади розвитку та управління інтеграцією в світогосподарські процеси» - розглянуто теоретичні основи інтеграційних процесів на сучасному етапі розвитку світової економіки, особливості державного управління інтеграційними процесами, методи та принципи державного управління в умовах глобальної інтеграції.

Універсальною закономірністю сучасної епохи є розвиток інтеграційних процесів. Це проявляється як у середовищі національних економік, так і в сфері міждержавних відносин, що логічно призводить до глобалізації економічного середовища. Сучасні тенденції свідчать про можливість використання механізму інтеграції як для посилення глобальних тенденцій, так і для захисту від руйнуючих національну ідентифікацію процесів.

Доведено, що інтеграційні угрупування створюються з метою використання переваг об’єднаного ринку, створення сприятливих зовнішніх умов для національного розвитку, укріплення міжнародних переговорних позицій країн, що інтегруються, з економічних питань, обміну досвідом економічних реформ та підтримки національної промисловості та сільського господарства. Таким чином, інтеграція як процес містить у собі механізми усунення дискримінації між господарськими одиницями, що є суб'єктами різних національних держав. Інтеграція як стан відображається в політиці держави -  відсутність будь-яких форм дискримінації по відношенню до суб’єктів господарювання іншої країни (відсутність адміністративних обмежень свободи підприємництва на території різних держав).

Ключова роль в активізації інтеграційного процесу належить органам державної влади, що забезпечують державно-бюрократичну організацію процесу інтеграції. Ефективність державного регулювання інтеграції залежить від здатності держави враховувати в своїй політиці специфіку «правил гри» інтеграційного середовища та вміло ними користуватися. Вітчизняні науковці Р.В. Войтович та Л.М. Пісьмаченко, досліджуючи особливості державного управління  в умовах глобальної інтеграції, обґрунтовано звертають увагу на роль органів державної влади в регулюванні зовнішньоторговельної діяльності в Україні та наголошують на потребі вдосконалення економічних й адміністративних механізмів державного управління інтеграційними процесами, акцентуючи увагу на організаційній структурі органів влади, що здійснюють функції регулювання та контролю в цій сфері.

Аналіз процесів інтеграції показав, що саме ефективність внутрішньої політики дозволяє визначити рівень інтегрованості держави в глобальний простір та її безпосередній потенціал розвитку в межах відповідного інтеграційного об’єднання. Виділяються два основні механізми інтеграції держав в світовий економічний простір: «інтеграційний прорив» та «інтеграційна еволюція». Країни, що намагаються реалізувати свої інтереси, підтягуючи свою систему державного управління до потреб геополітичного розвитку, здійснюють своєрідний «інтеграційний прорив», обумовлений їхніми економічними потребами. Здебільшого це притаманне країнам, що розвиваються, та зі слабкою демократією. Поступова адаптація держави до умов глобалізаційного розвитку шляхом подолання розбіжностей та неузгодженостей між суб'єктами інтегративного об'єднання, що має ліберальний характер і базується на власних геополітичних інтересах держави являє собою механізм «інтеграційної еволюції».

У процесі вирішення наукового завдання автором поглиблено визначення ключових понять державного управління в аспекті дослідження. Так,   державне управління інтеграційними процесами – це один із видів діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади з метою забезпечення реалізації громадянами їх прав та свобод в умовах інтеграції в світові структури; державне регулювання торговельної інтеграції України – це здійснення управлінських функцій відповідними державними органами через реалізацію економіко-правових заходів з метою підвищення ефективності та пристосування існуючої зовнішньоторговельної діяльності до умов інтеграції в світовий економічний простір.

На думку автора, в контексті забезпечення ефективності реалізації зовнішньоекономічної політики держави, інтеграційна стратегія є однією із визначальних складових механізму державного регулювання торговельної інтеграції України. Головними завданнями такої стратегії визначено: формування мети інтеграції держави в економічний простір; чітка ідентифікація факторів, що обумовлюють необхідність реалізації інтеграційної стратегії; визначення місця держави в інтеграційному просторі; розробка ефективної моделі реалізації інтеграції; формування ефективних шляхів реалізації інтеграційної стратегії; створення інститутів реалізації  інтеграційного процесу; забезпечення відповідності організаційних форм інтеграції стадіям розвитку економіки; узгодження геополітичних інтересів держави з інтересами держав інтеграційного угрупування; забезпечення балансу економічних та політичних інтересів; координація державних на недержавних органів.

Таким чином, розвиток процесів інтеграції України в світові економічні системи обумовлений: посиленням транснаціональних відносин з європейськими країнами; потребою самовизначення держави в умовах глобалізаційних тенденцій; можливістю використання інтеграції до глобального ринку як засобу економічного зростання.

У другому розділі - «Державне регулювання торговельної інтеграції України як засіб економічного зростання» - досліджено механізми регулювання зовнішньої торгівлі України, показники ефективності, український експорт в умовах посилення європейської інтеграції та вплив інтеграційних процесів на стратегічні галузі національної економіки.

Бажання України бути повноцінним учасником світогосподарських процесів спонукало до проведення реформ, які б забезпечували як внутрішнє економічне зростання, так і сильні позиції на світових ринках. Використовуючи нагромаджені можливості та усвідомлюючи власний потенціал, Україна обрала шлях інтеграції в світові торговельні системи та регіональні економічні угрупування. Проведений аналіз торговельної політики України та порівняння її складових з успішним світовим досвідом ефективної економічної інтеграції дав змогу визначити головні інструменти досягнення визначеної мети: формування лібералізованого торговельного режиму; трансформація тарифного режиму відповідно до вимог СОТ; реструктуризація вітчизняного експорту; адаптація нетарифних методів регулювання торгівлі; модернізація інструментів підтримки національного експорту.

Високі показники зовнішньої торгівлі України стали важливим чинником, що сприяв економічному відродженню та прискоренню економічного зростання в країні протягом останніх років. Непрямий вплив показників торгівлі на темпи економічного зростання також були значними. З часу здобуття незалежності торговий баланс став основним визначальним фактором макроекономічного розвитку України.

Порівняння України з Росією, іншими країнами СНД, Польщею та ЄС за низкою показників зовнішньої торгівлі дозволило висловити такі спостереження :

·                   Україна є порівняно відкритою країною з огляду на зовнішню торгівлю товарами. Товарообіг перевищує ВВП, тоді як для Росії, Польщі та країн ЄС цей показник сягає 60%.  Це також може бути показником того, що ВВП в Україні залишається найбільш заниженим, ніж у будь-кого із її сусідів;

·                   рівень експорту товарів на душу населення залишається низьким, він приблизно такого ж порядку, як і в інших країнах СНД, але втричі нижчий, ніж у Росії, майже у 6 разів нижчий, ніж у Польщі та у 20 разів нижчий, ніж в ЄС;

·                   частка торгівлі продукцією виробничо-технічного призначення України майже удвічі перевищує цей показник для країн СНД, але менший, ніж у Польщі та Німеччині. Якщо в Україні на промислову продукцію припадає дві третини експорту (половина з них - це чавун та сталь), то у Польщі ця частка перевищує 80%.

Україна повинна реалізувати найбільш ефективні, з точки зору забезпечення умов конкурентоспроможності національної економіки, регуляторні засоби. Дослідження засобів і механізмів регулювання торговельних відносин та аналіз  зовнішньоторговельної політики України дало підстави зробити наступні висновки:

·                   загалом офіційний торговельний режим в Україні досить ліберальний, якщо порівнювати з ЄС та з країнами СНД. Вступ до СОТ став результатом відповідної політики держави, однак існують певні суто практичні проблеми пов’язані з наявністю значної кількості адміністративних бар'єрів;

·                   структура тарифів України надто складна, що зумовлює неефективність розміщення ресурсів, неналежну класифікацію товарів і сприяє корупції;

·                   Україна використовує дуже незначну частку переваг свого географічного розташування (близькість до основного ринку) для залучення прямих іноземних інвестицій та реструктуризації своєї торгівлі у бік більшої диверсифікації та спеціалізації;

·                   основні перешкоди для розширення та диверсифікації експорту України - це перешкоди внутрішнього характеру, і пов'язані вони безпосередньо із звичайними внутрішніми факторами (незадовільний розвиток потужностей існуючого приватного сектора та недоліки середовища для бізнесу, що стримують створення в Україні нових приватних підприємств як вітчизняних, так і іноземних);

·                   на технічному рівні першочерговим завданням державної політики має бути адаптація до вимог ЄС системи стандартів та оцінки відповідності. При тому, що запровадження стандартів ЄС та міжнародних стандартів є основною проблемою на шляху до поліпшення доступу до ринку ЄС та інших ринків, воно відіграватиме важливу роль як у підвищенні стандартів якості для українських споживачів, так і у забезпеченні більш ефективної та результативної системи оцінки відповідності.

Розглядаючи вплив інтеграційних процесів на розвиток галузей національної економіки, необхідно відзначити важливість переговорів про створення зони вільної торгівлі з ЄС, що розпочались в травні 2008 року. Передумовою цього є вступ України до СОТ, що забезпечив відповідність механізмів зовнішньоторговельної політики України більшості вимогам ЄС. Підписання нової угоди з ЄС торкнеться всіх без винятку сфер господарської діяльності України, що передбачатиме подальші реформи. Це потребує від органів державної влади розробки відповідних механізмів регулювання зовнішньої торгівлі України в інтересах національної економіки. Теоретичним, методичним та технологічним підґрунтям дієвості механізмів державного регулювання є чітке визначення середньострокових пріоритетів торговельної інтеграції в аспекті максимізації вигод для національної економіки.

У третьому розділі - «Середньострокові пріоритети та шляхи вдосконалення стратегії торговельної інтеграції України» - досліджено перспективи поглиблення торговельної інтеграції з ЄС та створення зони вільної торгівлі, проаналізовано механізми державного регулювання торговельної інтеграції в аспекті максимізації вигод від вступу України до СОТ та надано відповідні рекомендації, виокремлено інституційний механізм як регулятор ефективності торговельної інтеграції.

З початку 90-х років перспективи членства в ЄС, тобто повної політичної інтеграції, відігравали важливу роль у прискоренні економічних реформ у країнах Центральної та Східної Європи, проте ЄС наразі не готовий надати Україні перспективу членства. За таких обставин було б доцільно спробувати прискорити економічну інтеграцію до ЄС, і при цьому відкласти вирішення питання про членство у ЄС на пізніше.

Останніми роками Україна значно просунулась у вирішенні низки питань, що перешкоджали гармонізації конкурентної ситуації на внутрішньому ринку та протягом тривалого часу були предметом напруженості у торговельних відносинах із ЄС. Водночас, існує ряд вагомих системних перешкод, які в умовах створення зони вільної торгівлі стримуватимуть соціально-економічну динаміку співробітництва ЄС та України. Йдеться про: збереження високих темпів нарощення високотехнологічного імпорту із країн ЄС, що створює додатковий конкурентний тиск на виробників відповідної продукції в Україні; посилення залежності окремих видів промисловості України від ринків ЄС; низький рівень науково-технічної кооперації і співробітництва в науковій сфері з ЄС; негативний вплив на розвиток економіки України лібералізації (режиму стягнення експортного мита на відходи і брухт чорних металів; експорту великої рогатої худоби, шкіряної сировини тощо); використання іноземними інвесторами з метою започаткування діяльності на території України вже існуючих виробничих потужностей, а не створення нових підприємств з новими робочими місцями.

Україні потрібно провести значну адміністративну та інституціональну модернізацію, аби мати можливість користуватися перевагами регуляторних норм СОТ. Найважливішими з них є кодекси СОТ з прав інтелектуальної власності, стандартів та митних процедур. Уряд України, здійснюючи узгодження змісту технічних стандартів України з відповідними міжнародними стандартами, повинен також реформувати механізми, згідно з якими виробники мають забезпечувати відповідність цим стандартам з метою отримання максимальної економічної вигоди від гармонізації стандартів. В основу діючого зараз в Україні режиму технічних стандартів покладено, в основному, обов'язкову сертифікацію, тобто практично вся продукція повинна відповідати технічним специфікаціям, встановленим урядом. Крім того, для підтвердження відповідності продукції передбачається необхідність залучення третьої сторони. У США та ЄС навпаки, дотримання більшості стандартів є добровільним. Уряд має діяти обережно з тим, щоб у процесі гармонізації стандартів низка добровільних міжнародних стандартів не перетворилася на обов'язкові національні технічні вимоги.

Надання послуг з оцінки відповідності продукту спотворене монополізацією цього ринку. Відсутність ринкової конкуренції у цій сфері доволі поширене явище у постсоціалістичних країнах, і ринок послуг з оцінки відповідності (тестування та сертифікація) в Україні не є винятком. Тут особливу увагу треба приділити модернізації системи державного управління, зокрема в інституціональному аспекті.

Таким чином, в контексті поглиблення торговельних інтеграційних процесів з ЄС центральне місце має займати використання всіх механізмів і засобів передбачених нормами СОТ, а в загальній інституційно-правовій системі економічної співпраці, необхідним є підписання нової посиленої угоди, яка б передбачала створення зони вільної торгівлі.

Україні слід домогтись підписання поглибленої угоди про зону вільної торгівлі, яка має відрізняється від звичайної угоди передусім високою увагою до подолання нетарифних бар’єрів. Пріоритетними складовими механізму інтеграції на основі угоди про зону вільної торгівлі мають бути: скасування винятків і обмежень (із застосуванням перехідного періоду); гармонізація українських стандартів з європейськими; оптимізація митних процедур; узгодження правил походження товарів.

На думку автора, гармонізація стандартів має передбачати поступове запровадження європейських стандартів галузевим методом, тобто від найбільш адаптованих до таких, стандарти яких найбільш відрізняються. Необхідною умовою також є проведення централізованої державної інформаційної кампанії щодо поточних та запланованих змін стандартів продукції, створити інформаційний ресурс, що містив би адреси закладів сертифікації та оцінки відповідності та електронні копії всіх потрібних документів з прикладами їхнього оформлення. Для мінімізації затрат на гармонізацію та швидкої трансформації до нової системи доцільно застосувати простий переклад без модифікацій норм ЄС українською мовою.

Наразі Україна має спільний з Європейським Союзом кордон, тому іншою складовою державної стратегії ефективної торговельної інтеграції може бути інтеграція менеджменту зовнішніх кордонів, що гарантуватиме  швидкість та ефективність митного обслуговування. На думку автора, ефективним механізмом подолання корупції на кордонах може бути інституційне розмежування митного оформлення, тобто якість продукції має перевірятися безпосередньо на кордоні, а збір мита та інших податків проводитися дистанційно через банківські установи.

Протягом усього переговорного процесу уряд України приділяв особливу увагу впровадженню законів, що захищають права інтелектуальної власності. За допомогою цих заходів уряд прагне вирішити дипломатичну проблему захисту інтелектуальної власності, що належить закордонним компаніям. Але самі собою нові закони не стимулюватимуть нові інвестиції у розробки та розвиток наукоємних галузей виробництва. Країна отримуватиме чисті вигоди від виконання Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) лише у тому разі, якщо ці нові закони про права інтелектуальної власності супроводжуватимуться розвитком інституцій, які допомагають власникам таких прав отримувати кошти.

Діяльність установ, які займаються питаннями торгівлі, має надзвичайно важливе значення для успішної реалізації інтеграційних прагнень України та здійснення реформи у сфері торгівлі. Сама складність вироблення та втілення політики у сфері торгівлі вимагає існування певних інституційних рамок з чітко визначеними обов'язками, надійними координаційними механізмами та ефективними каналами зв'язку з основними неурядовими заінтересованими організаціями та широкою громадськістю.

На думку автора, в інституційному секторі найбільші зміни мають відбутися в функціональному наповненні ролі держави, яка має кардинально змінити ступінь прямого втручання в економічні процеси, водночас посиливши регулюючу функцію. Однією з найбільш важливих пріоритетів удосконалення інституційної складової управління інтеграційними процесами є еволюційне проведення адміністративних реформ, які передбачають створення нових управлінських структур, або їх адаптацію, модернізацію та трансформацію відповідно до поставлених цілей, наявної ситуації та сучасних світових вимог. Складовими цих механізмів виступають: створення спеціального органу, відповідального за проведення реформи; забезпечення державного управління відповідними ресурсами (організаційною структурою, нормативною базою, фінансовими джерелами, ноу-хау, висококваліфікованими кадрами тощо); децентралізація та деконцентрація повноважень між центром і регіонами, між органами влади та місцевим самоврядуванням; підвищення стандартів державних послуг; більша прозорість діяльності державних органів та установ у центрі та на місцях; створення якісно нових можливостей для підвищення активності в економіці, політиці, громадському житті.

Формування нового інституційного поля держави є тривалим суспільним процесом, що органічно пов'язаний зі змінами у всіх інших сферах життя держави. Штучно прискорити цей процес неможливо, але потрібно створити йому режим найбільшого сприяння, оскільки адаптація законодавства України та трансформація системи державного управління відповідно до норм і стандартів Європейського Союзу є обов'язковою передумовою успішної реалізації європейських прагнень України, а розуміння важливості та складності цього процесу, конструктивне співробітництво всіх гілок влади, вдале врахування та застосування підходів, методів та досвіду країн-кандидатів на вступ до ЄС, ефективне використання технічної допомоги ЄС -  запорукою їхнього втілення у життя.